75.Факторинг (від англ. Factor — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці у 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти та об’єкти факторингових операцій

Суб’єкти — банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів.

Клієнти — кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією.

Позичальники — покупці товарів і послуг.

Види факторингу

Прямий — в операції бере участь лише один фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.

Опосередкований — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера.

Розкритий — операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду.

Нерозкритий — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.

Конвенційний — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.

Конфіденційний — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.

76.Факторинг (від англ. Factor — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці у 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти та об’єкти факторингових операцій

Суб’єкти — банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів.

Клієнти — кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією.

Позичальники — покупці товарів і послуг.

Види факторингу

Прямий — в операції бере участь лише один фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.

Опосередкований — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера.

Розкритий — операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду.

Нерозкритий — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.

Конвенційний — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.

Конфіденційний — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.

77.Надання комерційними банками клієнтам можливості придбання банківських металів дає змогу клієнтам надійно захистити власні кошти від інфляційних процесів.

До банківських металів відносять: золото, срібло, платину, паладій.

Комерційні банки можуть запропонувати такі операції з банківськими металами:

1. Купівля та продаж банківських металів, які пропонуються до продажу та купуються банками мірними злитками вагою 1—100 грамів і більше.

2. Відкриття та обслуговування поточних рахунків у банківських металах. Банки можуть відкривати поточні рахунки в банківських металах та вести облік (зараховувати, зберігати і списувати) банківських металів, що дає змогу власникові рахунку зберігати належні йому банківські метали з можливістю одержання в потрібний момент.

3. Відкриття депозитних металевих рахунків. Банки можуть приймати банківські метали на депозитні металеві рахунки. Розміщення на депозит банківського металу дає змогу отримувати прибуток за рахунок нарахування відсотків у тому самому банківському металі.

4. Розмін банківських злитків.

5. Конвертацію одного банківського металу в інший.

6. Кредитування банківськими металами виробників, що використовують їх у виробничому процесі.

Банківські метали, на відміну від ювелірних виробів, не містять іншої вартості, крім ціни металу і незначних витрат на виробництво й оплату банківських послуг. Золото й інші банківські метали не залежать від економічної і політичної ситуації і не є зобов'язанням якоїсь держави, тому найбільш ефективно захищають вкладені кошти від знецінювання. Банківські злитки компактні, займають мало місця і зручні для транспортування. Усі ці чинники приваблюють як приватних осіб, так і підприємства.

Аналіз обсягів і динаміки продажу банківських металів проводиться на підставі даних бухгалтерського обліку.

Щодня Національний банк України встановлює офіційні облікові курси банківських металів. Курси банківських металів установлюються залежно від кон'юнктури міжнародного і внутрішнього ринків.

Банком можуть установлюватися тарифи на проведення таких операцій із банківськими металами:

• відкриття закриття рахунка;

• зарахування на рахунок (прийом)/списання з рахунка (видача) банківських металів;

• переказ на інші рахунки;

• видача виписок, довідок про рух банківських металів за рахунком.

Аналіз ефективності проведення операцій із банківськими металами залежить від рівня тарифів, що встановлюються на проведення таких операцій, з одного боку, і від обсягів реалізованих послуг з купівлі-продажу банківських металів, одержання процентних прибутків від надання банківських металів у кредит та інших операцій

із банківськими металами, з іншого боку. Отже, тарифи, які установлюють за операціями з банківськими металами, мають бути конкурентоспроможними на ринку банківських металів, що дає змогу банку проводити достатній обсяг операцій із банківськими металами і, відповідно, забезпечувати оптимальний рівень ефективності.

78.Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

- створення нових банків та їхніх установ;

- діяльності банків;

- реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впро-

вадженняпруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

79. На забезпечення стабільності банківської системи спрямоване держа-вне регулювання банківської діяльності, яке здійснюється Національним банком України у таких формах:

1.         Адміністративне регулювання

1)         реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2)         встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3)         застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4)         нагляд за діяльністю банків;

5)         надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2.         Індикативне регулювання

1)         встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2)         визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3)         встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від акти-вних банківських операцій;

4)         визначення процентної політики;

5)         рефінансування банків;

6)         кореспондентські відносини;

7)         управління золотовалютними резервами, у т.ч. валютні інтервенції;

8)         операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9)         імпорт та експорт капіталу1.

Відповідно до статей 17-22 Закону України «Про банки і банківську діяльність», одним із діючих інструментів управління та контролю Націо-нальним банком за всіма ланками банківської системи є інститут державної реєстрації та ліцензування банків. Порядок створення та державної реєстра-ції банків закріплений Законами України «Про банки і банківську діяль-ність», «Про Національний банк України», а також Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 року, № 3752.

Процес реєстрації банку умовно можна поділити на декілька етапів.

Перший етап — підготовчий. Засновники банку мають досягти попе-редньої згоди щодо створення банку та сформувати ініціативну групу. Уча-сниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерези-денти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники більшої частки у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

80. Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України. Загальні засади створення та державної реєстрації передбачені розділом другим закону України «Про банки та банківську діяльність, а саме главою другою цього розділу «Створення банків» та третьою «Державна реєстрація та ліцензування банків». Для створення повинні бути учасники банку.

Учасниками банку  можуть  бути  юридичні  і  фізичні   особи, резиденти  та  нерезиденти,  а  також  держава  в  особі  Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотної участі  у  банку  повинні  мати  бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Вимоги щодо  ділової  репутації  та задовільності фінансового стану  засновників  та  акціонерів  (пайовиків),   які   набувають істотної   участі   у   банку,   встановлюються   цим  Законом  та нормативно-правовими актами Національного банку України. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи,  в яких  банк має істотну участь,  об'єднання громадян,  релігійні та благодійні організації».

У банка повинно бути найменування.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування  українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

     Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.  Слово "банк"    та    похідні    від    нього    дозволяється використовувати   у   назві   лише   тим   юридичним  особам,  які зареєстровані  Національним  банком  України  як  банк   і   мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно  до  міжнародних  договорів, згода  на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України,  та законодавства України.

Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка  повторює  вже  існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності,  які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів "Україна",  "державний",  "центральний", "національний" та похідних від них можливе лише  за  згодою  Національного  банку України.        Національний банк  України має право відмовити у використанні банком запропонованого найменування  за  наведених  у  цій  статті підстав.