1.Історія становлення та розвитку банківської справи. В Єгипті банківські операції здійснювались ще в 2700 р. до н.е. у Вавилоні та Ассирії. У стародавній Греції банкірів називали трапезитами. Крім прийому вкладів трапези ти за відповідну плату здійснювали обмін грошей. Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н.е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, а колишні міняйли перетворились на банкірів. У Стародавній Греції до виникнення трапез кредитуванням займались храми. Храми-банки функціонували як державні органи і фактично були державним резервним фондом. Перші банкіри здійснювали операції за допомогою так званого трансфериту, тобто переносу грошових коштів з однієї таблиці до іншої.

На думку ряду вчених перші капіталістичні банки виникли в 14-15 ст. в італійських містах Венеції та Генуї. Перший банк виник в Італії в 1407р. відносно широкий розвиток внутрішньої і зовнішньо торгівлі в 15-17 ст. у багатьох країнах Західної Європи викликав необхідність організації торговцями спеціальних жиробанків, де вони змогли б зберігати грошові накопичення проводити розрахунки безготівковим шляхом. З цією метою були створенні банки в Барселоні(1401), Валенсії(1407), Неаполі, Венеції, Амстердамі(1609), Гамбурзі та ін.

2.Банківська система –сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на професійній основі і функціонально взаємопов’язані.

Існують два типи побудови банківської системи: за однорівневим принципом та за дворівневим. У дворівневих банківських системах перший рівень займає центральний банк, а другий – підсистема інших банків. Однорівневий принцип передбачає існування єдиного центрального банку з відділеннями по всій країні.

Специфічні риси банківської системи: 1) дворівнева побудова; 2)поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;3) централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; 4) створення загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків; 5)гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи їз збереження повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності.

3. Банк – це основний грошово-кредитний посередник в економіці країни, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові й інші операції.

За національною належністю: вітчизняні (повністю належать національним інвесторам); іноземні (повністю належать іноземним інвесторам); з іноземним капіталом( частка іноземного інвестора становить не менше 10%)

За організаційно-правовою формою: публічні акціонерні товариства та кооперативні банки.

За формою власності: державні, приватні, колективні, змішані.

За масштабами операцій: роздрібні( акумулюють невеликі за обсягом кошти численних клієнтів); оптові (обслуговують незначну кількість великих клієнтів).

За розміром активів: найбільші, великі, середні, малію

За наявністю мережі філій: банки що відкрили філії; банки без філій.

За обсягом та різноманітністю операцій: універсальні, спеціалізовані.

4.банківські установи можуть входити у фінансові групи – банківські групи, небанківські фінансові групи. Банківська група – це група юридичних осіб, які мають спільного контролера, що складається: з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та асоційованих компаній; та з двох або більше фінансових установ та в якій банківська діяльність є переважною.

Небанківська група – група юридичних осіб, які мають спільного контролера(крім банку), що складається з двох або більше фінансових установ, у якій небанківська фінансова установа здійснює переважну діяльність.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Асоціації не мають права займатись банківською чи підприємницькою діяльністю. Асоціація банків є договірним обєднанням банків і не має право втручатись у діяльність банків – членів асоціації. Завданнями асоціації є: захист прав та інтересів банків-членів Асоціації; сприяння створенню правової бази банківської діяльності, сприяння підвищенню кваліфікації і професіоналізму керівників, спеціалістів банку; ознайомлення громадськості з діяльністю банків.

5. Депозитна функція. Дана функція полягає в акумулюванні тимчасово вільних грошових ресурсів клієнтів комерційних банків. Вона належить до пасивних операцій .Кредитна функція. Реалізація цієї функції полягає в ефективному розміщенні залучених коштів серед економічних суб'єктів, у яких виникла потреба у додаткових коштах на певний період.Розрахунково-платіжна функція. Унаслідок реалізації цієї функції здійснюється забезпечення процесу обміну, а від чіткої і налагодженої роботи комерційних банків залежить і загальна ефективність функціонування усієї економічної системи. Функція емісії кредитних грошей, тобто випуск кредитних інструментів обігу на підставі створення банком вкладів(депозитів). Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску та розміщення цінних паперів.

6. усі операції банків поділяють на пасивні, активні, комісійно-посередницькі. Пасивні операції пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку. До пасивних належать: емісійні, депозитні, та міжбанківські. Депозитні –це операції із залучення тимчасово вільних коштів юр. та фіз. осіб. Міжбанківські – отримання кредитів від НБУ, позик, одержаних від інших банків. Емісійні – діяльність банків з формування власного капіталу через випуск облігацій, акцій, векселів та ін. Активні – це операції з розміщення банками власного капіталу та залучення ресурсів з метою отримання доходу. До активних операцій належать: кредитні, міжбанківські, засновницькі, інвестиційні. Комісійно-посередницькі – операції, які приносять банкам доход, але не потребують додаткового залучення та використання наявних ресурсів, при цьому переміщуються вже наявні в банку кошти.

7.органами управління банку є загальні збори учасни учасників, спостережна рада, правління банку. Вищим органом управління банку є загальні збори учас­ників, які скликаються для вирішення таких питань:— визнач визначення основних напрямів діяльності банку та за­тверд затвердження звітів про виконання їх;— внесення змін та доповнень до статуту банку;— призначення та звільне звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізій ревізійної комісії; затвердження ліквідаційного баланс Загальне керівництво діяльністю банку здійснює спосте­ спостережна рада банку, яка має такі повноваження:— призначає і звільняє голову та членів правління банку;— контролює діяльність правління (ради директорів) банку;— призначає зовнішнього аудитора;— приймає рішення щодо покриття збитків;— приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій;— затверджує умови оплати праці .Безпосереднє керівництво поточною діяльністю ко­мерційного банку здійснює правління, яке є виконавчим орга­ном банку. — попередньо обговорює всі питання, що підлягають роз­гляду на загальних зборах учасників і раді банку, готує для цього необхідні матеріали, організовує виконання рішень за­гальних зборів і ради банку; — розглядає питання організації кредитування, фінансу­вання, розрахунків, грошового обігу, касового обслуговуван­ня, зберігання грошей і цінностей банку, обліку й звітності, внутрішньобанківського контролю, зовнішньоекономічної діяльності, роботи з цінними паперами, участі у спільних підприємствах, забезпечення інтересів клієнтів,;— приймає рішення про випуск, умови і порядок реалізації акцій та інших паперів.

8. . Органом контролю банку є ревізійна комісія та служба внутрішнього аудиту банку. Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-ггосподарською діяльністю банку.  Ревізійна комісія:  1)контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;  2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх у аудиторів та готує відповідні пропозиції ззагальним зборам учасників;  3)вносить на загальні збори учасників або сспостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції рревізійної комісії, Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника , які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.  Банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю спостережної ради банку. Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:1) наглядає за поточною діяльністю банку; 2) контролює дотримання законів, нормативно-правових актів НБУ; 3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку; 4) аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників; 5) надає раді банку висновки та пропозиції за результатами перевірок.

9. 1. Департамент прогнозування діяльності банку – реалізує управлінські функції банку з метою реалізації основних принципів його діяльності. Цей департамент включає такі підрозділи: відділ розробки основ комерційної діяльності банку, вдосконалення управління; відділ управління ліквідністю банку. 2. Департамент маркетингу і зв’язків з клієнтурою відповідає за залучення нової клієнтури, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій. 3.кредитний департамент – найважливіший підрозділ кожного банку, оскільки основною функцією банківської установи є надання різного роду позик. 4. Валютний департамент – здійснює організацію і здійснення валютних операцій. 5. Департамент депозитних операцій здійснює роботу із залучення коштів до банку, облік та аналіз як залучених коштів, так і власного капіталу; укладає угоди на відкриття депозитних вкладів клієнтів. 6. Департамент розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття і ведення різних рахунків клієнтів банку. 7. Департамент операцій з цінними паперами відповідає за проведення і контроль роботи банківської установи на ринку цінних паперів. 8. Департамент управління філіями банку. головна його мета – координація діяльності філій. 9. Департамент аналізу і статистики накопичує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку та його клієнтів.

10.В сучасних умовах ринкової економіки в кожній країні, як правило, функціонує центральний емісійний банк. Він виконує функції, що відрізняють його від інших ланок грошово-кредитної системи, і відіграє особливу роль в економіці. Центральний банк — це орган координування і регулювання грошово-кредитної системи країни.Виникли центральні емісійні банки порівняно нещодавно. До XIX ст. між банками не існувало розподілу функцій. Одні й ті самі банки займались як кредитно-розрахунковим обслуговуванням економічних суб'єктів, так і емісією своїх векселів (банкнот). У спеціальних емісійних банках не було потреби, тому що банкноти у грошовому обігу займали відносно незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи у XIX ст. супроводжувався ростом банкнотної емісії. Цей рост об'єктивно вимагав централізації і державної монополізації емісії банкнот. У ході розвитку грошово-кредитної системи монопольне право на емісію банкнот поступово було закріплено за одним банком країни. Спочатку такий банк називався емісійним, а потім став називатися центральним, що відповідає його провідному положенню в грошово-кредитній системі. Шляхи створення центральних банків: - еволюційний — на базі найбільш крупних банків країни (Банк Англії, Банк Франції); - створення центрального банку державою — система центрального банку в США, Німецький федеральний банк.

11. Правовий статус центральних банків закріплений у правових актах, основним з яких є Закон про центральний банк, де визначено його організаційно-правовий статус. Організаційно-правовий статус центральних банків залежить від форми державного устрою, від національних традицій, особливостей законодавства. За характером власності ЦБ можна поділити на 3 групи: 1)державні (100% капіталу належить державі); 2) акціонерні ( увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам чи іншим фінансовим установам); 3) змішані(держава володіє лише частиною капіталу центрального банку.

15.Принципи організації та функціонування Національного банку України

Національний банк організований і функціонує згідно з принципами (правовими положеннями), що закріплені в Законі «Про Національний банк України» та обумовлені завданнями, покладеними на банк.

Принцип незалежності Національного банку. Відповідно до цього принципу Національний банк у межах наданих йому повноважень є незалежним у своїй діяльності, а органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у його діяльність щодо реалізації функцій, передбачених на законодавчому рівні. Проте абсолютної незалежності, як відомо, в природі не існує.

Принцип парламентського та президентського контролю за діяльністю Національного банку. Рада Національного банку вносить Верховній Раді України Основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Голова Національного банку доповідає Верховній Раді України про діяльність Національного банку. Двічі на рік Національний банк подає інформацію Президенту України та Верховній Раді України про стан грошового ринку в Україні. Рахункова палата Верховної Ради здійснює фінансову перевірку Національного банку стосовно руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису Банку.

Принцип розмежування державних фінансів і коштів Національного банку. Національному банку згідно з Законом забороняється надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування видатків Державного бюджету України. Крім того, Національному банку дозволяється здійснювати операції з державними цінними паперами лише на вторинному ринку. Таким чином, закон захищає Національний банк від можливих вимог з боку уряду щодо здійснення додаткової емісії з метою фінансування дефіциту державного бюджету.

Принцип організації Національного банку на підставі держав­ної власності. Статутний капітал банку у розмірі 10 млн грн є державною власністю. Джерелами формування статутного капіталу є доходи Національного банку, а при необхідності — кошти Державного бюджету України. Майно, яким Національний банк уповноважений користуватися і розпоряджатися, є об’єктом права державної власності, але перебуває у повному господарському віданні банку.

Принцип здійснення діяльності без мети одержання прибутку. Згідно з Законом одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Проте цей принцип не означає, що Національний банк не отримує доходів і прибутку

Принцип економічної самостійності. Національний банк здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою Національного банку. У разі перевищення доходів над видатками різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення видатків над доходами покривається за рахунок державного бюджету наступного за звітним року.

Принцип централізації системи Національного банку України. Система Національного банку організована у такий спосіб, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної грошово-кредитної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Принцип єдності системи Національного банку України. Усі структурні підрозділи, одиниці, підприємства та заклади Національного банку об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед банком. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, закріпленими в законах України, указах Президента України, постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, в нормативно-правових актах Національного банку.

Принцип колегіальності управління системою Національного банку. Керівні органи Національного банку України — Рада Національного банку і Правління Національного банку — є колегіальними за порядком прийняття рішень. Так, на засіданнях Ради Національного банку рішення приймаються більшістю голосів від загальної кількості присутніх членів при кворумі 10 осіб. Кожний член Ради має один голос.

Принцип вертикальної структури управління системою Націо­нального банку України. Цей принцип означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі. Так, начальник територіального управління Національного банку призначається на посаду згідно з наказом Голови НБУ, який видається на підставі постанови Правління НБУ.