7.6. Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей

Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей проводиться в порядку розміщення їх в місцях зберігання і по матеріально відповідальних особах.

Відповідно до діючого порядку встановлені такі строки проведення інвентаризації: молодняка тварин, тварин на відгодівлі, птиці, кролів, звірів – не менше 1 разу за квартал (на 1 квітня, 1 липня, 1 вересня) і перед складанням річної бухгалтерської звітності – на 31 грудня; сім’ї бджіл – не менше 2 разів на рік (весною і восени); кормів, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, твердого палива – не менше 2 разів на рік (не пізніше 1 липня і 1 грудня); продукції сільськогосподарського виробництва (крім кормів, насіння), готових виробів, продукції промислових і інших виробництв – не менше 1 разу на рік, але не раніше 1 жовтня звітного року; малоцінних і швидкозношуваних предметів – не менше 1 разу на рік але не раніше 1 жовтня; нафтопродуктів – не рідше 1 разу на місяць; дорогоцінних металів – не менше 2 разів на рік; сировини, матеріалів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів, невстановленого устаткування – не менше 1 разу на рік, але не раніше 1 жовтня; продуктів харчування в дитячих дошкільних закладах, їдальнях і буфетах – щомісяця.

Виявлені в результаті інвентаризації розходження фактичної наявності цінностей з даними бухгалтерського обліку фіксують у спеціальній відомості результатів інвентаризації і роблять такі бухгалтерські записи:

дебет рахунків 20,21,22,25,26,27,28, кредит рахунку 71 – на суму виявлених лишків товарно-матеріальних цінностей;

дебет рахунку 94, кредит рахунків 20,21,22,25,26,27,28 – на суму виявленої нестачі матеріальних цінностей.

Одночасно облікову вартість нестач відносять на позабалансовий рахунок 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”. При встановленні винних у заподіянні нестач і втрат суму заподіяної шкоди відносять на винних осіб: дебет субрахунку 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”, кредит рахунку 71 “Інший операційний дохід”. Після цього вартість нестачі списують з позабалансового рахунку 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”.

У всіх випадках виявлених лишків чи нестач встановлюють причини і винних у цьому, вказують на вжиття заходів щодо запобігання таким явищам.

Розділ 8. Облік витрат виробництва

8.1. Загальні питання обліку витрат на виробництво

Організація обліку виробничих витрат залежить від того, до якого виробництва вони відносяться. В сільському господарстві ви­діляють такі види виробництв: основне, допоміжні, підсобні промислові, обслуговуючі.

До основного виробництва відносять головні галузі господарства, які дають товарну продукцію (рослинництво, тваринництво).

До допоміжних відносяться виробництва, які обслуговують основне виробництво (ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, водопостачання, електропостачання, газопостачання та ін.).

Підсобні промислові виробництва організовують для переробки продукції основних галузей (млини, консервні заводи, сепараторні пункти) та виготовлення будівельних матеріалів, різних виробів промислового характеру (цегельні заводи, пилорами, цехи пластмасових виробів та ін.).

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові умови праців­ників. До них належать їдальні, буфети, житлово-комунальне госпо­дарство, дитячі дошкільні заклади, заклади культурно-побутового призначення.

Оскільки в сільському господарстві господарський рік дорівнює календарному, всі виробництва, які не дали продукції станом на 31 грудня, прийнято вважати незавершеними.

Витрати на виробництво формуються за видами виробництв і об’єктами обліку, складом, місцями виникнення і центрами відповідальності, періодами виникнення, способом включення у собівартість, дотриманням нормативів, сферою виникнення (відношенням до виробництва) тощо. Це зумовлює необхідність групування витрат за певними ознаками.

Залежно від видів виробництва (основне, допоміжні, обслуговуючі тощо) витрати групують за об’єктами обліку відповідних виробництв. Об’єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Якщо технологічний процес здійснюється за відповідними стадіями виробництва, то витрати формуються за передбаченими стадіями (переділами).

За складом витрати групують за економічними елементами та статтями витрат. Витрати на виробництво складаються із таких елементів: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати. Важливо дотримуватись класифікації витрат за їх економічними елементами, оскільки така інформація необхідна для заповнення Розділу ІІ “Елементи операційних витрат” Звіту про фінансові результати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємство установлює самостійно. Так, для сільськогосподарських підприємств витрати на виробництво можна групувати за такими статтями: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріали;насіння та посадковий матеріал; добрива; засоби захисту рослин та тварин; сировина та матеріали (без зворотних відходів); роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати (в обліку); загальновиробничі витрати.

Різні місця виникнення витрат зумовлюють їх поділ за структурними підрозділами (бригада, ферма, цех тощо) і центрами відповідальності. Часто центрами відповідальності виступають внутрішньогосподарські підрозділи. Їх склад визначається з урахуванням виробничої та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення засобів виробництва тощо.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи оплати праці, визначення та розподілу госпрозрахункового доходу, сільськогосподарські підприємства можуть вести облік витрат в цілому по конкретних виробничих підрозділах без деталізації за окремими сільськогосподарськими культурами, видами і групами худоби та птиці, видами виробництв. Фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами, видами і групами худоби та птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності – до нормативних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами.

За періодами (часом) виникнення витрати поділяють на витрати звітного періоду і витрати майбутніх періодів.

За способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг) витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати відносяться до конкретного виду продукції (робіт, послуг) і безпосередньо включаються до її собівартості. Непрямими є витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Порядок формування виробничих витрат і включення їх у собівартість продукції (робіт, послуг) визначений Положенням (стандар­том) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

У сільськогосподарських підприємствах загальновиробничі витрати не діляться на постійні і змінні. Вони повністю відносяться на виробничу собівартість.

За дотриманням нормативів виробничі витрати бувають нормативні (розраховані за кошторисом) і наднормативні. Якщо нормативні витрати включаються до виробничої собівартості, то наднормативні виробничі витрати не включаються у виробничу собівартість, а відносяться до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

За сферою виникнення (відношенням до виробництва) витрати поділяють на виробничі і невиробничі (позавиробничі) витрати. Виробничі витрати – це витрати, які пов’язані з виробництвом і включаються у собівартість. Позавиробничі витрати пов’язані з управлінням підприємства загалом (адміністративні витрати), збутом продукції (витрати, пов’язані з реалізацією) тощо.

Таким чином, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) не включаються наднормативні виробничі витрати, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, а також адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Класифікація виробництв і витрат зумовлює порядок ведення бухгалтерського обліку. Так, для обліку виробництва планом рахунків передбачений окремий синтетичний рахунок 23 “Виробництво”. Для обліку витрат по обслуговуванню і управлінню виробництва використовують рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”, для обліку браку у виробництві – рахунок 24 “Брак у виробництві”. Витрати майбутніх періодів обліковують на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів”. Відповідно до об’єктів обліку витрат, до зазначених синтетичних рахунків відкривають аналітичні рахунки.

При застосуванні журнально-ордерної форми обліку аналітичні рахунки відкривають у Виробничих звітах. Підставою для заповнення виробничих звітів є дані первинних документів, попередньо згрупова­них у звітах про рух товарно-матеріальних цінностей, журналах обліку робіт і витрат, нагромаджувальних відомостях використання автомобілів, тракторів і іншої сільськогосподарської техніки, відомостях нарахування амортизації, відомостях розподілу накладних витрат, аркушах-розшифровках тощо.

Синтетичний облік затратних рахунків ведуть у Журналі 5 або 5А (для підприємств, які використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами”) та Головній книзі. Сільськогосподарські підприємства використовують Журнал-ордер №5В сг.