2. Психологічні питання виховання характеру.

Характер (від грецького charakter - риса, ознака, прикмета, особливість) - індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки у певних життєвих умов і обставин. Характер тісно пов'язаний з іншими сторонами особистості людини, зокрема, з темпераментом, який визначає зовнішню форму вираження характеру, накладаючи своєрідний відбиток на ті чи інші його прояви.

Звідки береться характер дитини? Чи можна впливати на його становлення, чи можна формувати характер власного чада? Таким питанням задаються багато батьків, які мріють про щасливе майбутнє своєї дитини.

У сучасній науці до цих пір залишається відкритим питання про спадковий фактор формування характеру, тому розглядати характер дитини як якусь спадкову зумовленість ми не станемо.

На одностайну думку дослідників в усьому світі, на формування характеру дитини надають потужний вплив два чинники. Перший - біологічний, він реалізується через темперамент дитини. Темперамент - це вроджена характеристика. Реактивність, рухливість, стійкість психічної сфери дитини обумовлена саме темпераментом. Другий, не менш, а можливо навіть більш значимий чинник у формуванні людського характеру - соціальний. Цей фактор включає в себе:

Вплив виховних підходів до дитини з боку батьків;

Вплив особистості батьків на дитину як приклад для наслідування їх поведінці;

Характер взаємовідносин між людьми, що оточують дитину (у першу чергу, батьків);

Культурні традиції, прийняті в суспільстві, в якому росте і виховується дитина;

Норми, правила і пріоритети, прийняті в сім'ї і суспільстві.

Цілком зрозуміло, що вплив сім'ї на формування характеру дитини велике, але не безмежне. Як би не старалися батьки зробити з дитини жвавого активіста, якщо він меланхолік від природи, у них нічого не вийде. Більш того, дитина сприйматиме їх спроби як насильство, стане тривожним, почне невротізіроваться ...

 в основі характеру лежить темперамент, як фундамент в основі будинку.

Меланхолік - досить повільний, задумливий, чутливий і вразливий. Його вища нервова діяльність характеризується відносною слабкістю та нестійкістю. Це означає, що така дитина має потребу в більшій кількості часу для того, щоб прийняти рішення, досягти бажаного результату і більш ранимий, вразливий щодо негативних впливів ззовні. Дитина-меланхолік більш схильний до плаксивості і смутку, ніж всі інші. Тим не менш, такі діти анітрохи не менш талановиті, ніж інші. Вони посидючі, в них добре розвивається творчий потенціал, але це творчість не носить видовищного, сценічного характеру, це творчість, скоріше, прикладне: малювання, ліплення, конструювання, вишивка, гра на музичних інструментах і т.д. Якщо малюка-меланхоліка виховувати відповідно до його біологічно закладеними можливостями - вдасться виростити людину розсудливого, творчого, розумного, чуттєвого і дбайливого. Якщо змушувати меланхоліка "співати зі сцени" і постійно конкурувати з іншими дітьми, ставити йому занадто швидкий темп діяльності - він стане ще більш плаксивою, більш тривожним, більш ранимим, почне замикатися в собі, як би ховатися від навколишнього світу. Завдання батьків дитини-меланхоліка - допомогти йому адаптуватися в навколишньому світі і максимально використовувати свій творчий потенціал.

Флегматик - схильний до задумі, наскільки повільний, але досить стійкий по відношенню до дії стресових факторів. Він не так ранимий, як меланхолік, але так само, як і меланхолік, не схильний поспішати. Розсудливий, задумливий, не поспішає приймати остаточне рішення, може по кілька разів перевіряти правильність своїх дій. Наприклад, дитина-флегматик дуже повільно прибирає за собою розкидані іграшки, але прибирає їх дуже акуратно, складаючи кубик до кубика, на це йому не шкода часу. Його вища нервова діяльність характеризується відносною слабкістю і стійкістю. Так само як і меланхолік, він не прагне до лідерства і публічності. І якщо змушувати дитину-флегматика "співати зі сцени" - то "тільки в складі хору". Інакше йому буде дуже дискомфортно. Флегматики, завдяки своїй посидючості та завзятості, мають багато шансів стати мислителями, вченими. Заохочення досягнень і допомогу в адаптації серед однолітків - це те, що повинні зробити батьки, щоб флегматик міг максимально реалізувати себе в житті.

Сангвінік - сильний, від народження упевнений у собі , в міру наполегливий, енергійний. Його вища нервова діяльність характеризуються силою і стійкістю. Тому сангвінік має всі шанси стати лідером, публічною людиною, соціально-активної особистістю. Він швидко засвоює інформацію, швидко і легко знаходить їй застосування, стійкий в стресових ситуаціях. Ця дитина може і хоче "співати зі сцени", бути солістом, і, безумовно, його лідерський потенціал варто заохочувати. Проте захоплення сангвінікові варто час від часу нагадувати про важливі дрібниці, про які він може забути. Дитина сангвінік - це активіст, він намагається бути краще за всіх. У вихованні дитини-сангвініка варто особливу увагу звернути на формування почуття відповідальності, адже лідер несе відповідальність за тих, кого він повів за собою; на вміння бути уважним до дрібниць. Простіше кажучи, сангвініка потрібно навчити відчувати флегматики і меланхоліки, адже вони будуть у його команді, він повинен їх розуміти і поважати, цінувати їх гідності, вміти пристосовуватися до їх більш повільного темпу. Сангвінік, якого виховали уважні відповідальні батьки, - соціально активна особистість, лідер, керівник, відповідальний і мудра людина.

Холерик - захоплюється, стрімкий, яскравий і запальний. Вища нервова діяльність характеризується силою і нестійкістю. Дитина-холерик, так само як і дорослий холерик, схильний до швидких змін в настрої. Натхненний ідеями, радісний і прагне до перемоги, він може, зіткнувшись з труднощами, впасти у відчай. Він схильний до вибуховим реакцій, але він швидко заспокоюється. Всі холерики - яскраві особистості, як правило, прагнуть до публічності, мають активну життєву позицію. Це діти, які можуть і люблять "співати зі сцени", але погано переносять критику. Він ранимий і уразливий. Якщо холерик стає лідером він, безумовно, щасливий, але в нього не вистачає терпіння бути уважним по відношенню до членів своєї команди, він може образити їх своєю запальністю. Батьки дитини-холерика повинні вчити його справлятися зі своїми негативними емоціями, не пригнічувати їх і не виявляти безконтрольно. Важливо навчити холерика проявляти емоції в конструктивній, соціально прийнятній формі, це допоможе йому бути успішним і на додаток до своїх лідерським можливостей придбати повагу з боку оточуючих його людей. Діти-холерики, що навчилися конструктивно реалізовувати свої яскраві емоції, - це лідери у майбутньому, це яскраві творчі особистості, нестандартні, оригінальні, це генератори ідей.

Які риси характеру батьки зазвичай хочуть бачити у своїй дитині? Напевно, всі батьки хочуть бачити свою дитину розумним, талановитим, лагідну, веселим, артистичним, слухняним, розсудливим і т.д. і т.п. Що потрібно робити, щоб дитина придбала всі перераховані вище якості?

З моменту зачаття потрібно усвідомлювати, що дитина - це окрема від тата й мами особистість. У нього буде своя доля, свої інтереси, свої таланти, свої друзі, свої перемоги і свої поразки. Загалом - його потрібно готувати до досягнення його власних, а не ваших цілей;

Завдання батьків - підготувати дитину до дорослого життя так, щоб згодом йому було легко справлятися з будь-якими труднощами. Відповідно, важливо формувати такі риси характеру, як працьовитість, цілеспрямованість, розсудливість;

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина був успішним у житті людиною - потрудитеся над тим, щоб він виріс впевненим у собі та своїх силах. Дитина повинна бути абсолютно впевнений, що він любимо і поважаємо своїми батьками. Віддайте дитині відповідальність за його вчинки;

Батькам потрібно співвіднести свої вимоги з можливостями дитини (враховувати не тільки темперамент, а й вік дитини), для того щоб не травмувати його особу;

Орієнтуватися на здатності і переваги дитини. Розвивати ті таланти, в якому ваша дитина проявляє особливі успіхи, і підтримувати на хорошому рівні інші здібності дитини;

Характер людини у своєму змістовому аспекті найтісніше пов'язаний з питанням про те, що для людини є значущим у світі й в чому для неї смисл життя й діяльності. Найповніше це виражається в загальній спрямованості особистості як сукупності стійких мотивів або динамічних тенденцій та установок, які визначають діяльність особистості і є відносно незалежними від наявних ситуацій. Спрямованість особистості характеризується її провідними потребами, інтересами, схильностями, переконаннями та ідеалами, в яких відображається світогляд людини.

Їй притаманні два тісно пов'язані між собою моменти:

предметний зміст, оскільки спрямованість — це завжди орієнтація на щось, на якийсь більш-менш визначений предмет;

напруга, яка при цьому виникає як передумова активності. Так, потреба передбачає предмет задоволення її й виражає тенденцію оволодіти ним. Інтерес відображається в переживанні необхідності предмета з метою його пізнання. Схильності об'єктивують тяжіння до предметів і видів активності з ними, у яких проявляються й формуються здібності особистості. Нарешті, переконання — це конкретні ідеї, які оволоділи почуттями й волею людини. Визначаючись світоглядом як результатом інтеграції життєвого досвіду, знань і самосвідомості людського індивіда, переконання знаходять узагальнене абстрактне вираження в нормах поведінки. Конкретного виразу вони набувають в ідеалах людини як певних образах — зразках норм поведінки або бажаних людських рис, що стають стимулом і регулятором активності особистості та її дальшого розвитку.

Основи розвитку соціально зорієнтованої спрямованості особистості закладаються в дитинстві. Вітчизняні психологи відкидають уявлення про дитину як про істоту асоціальну й егоїстичну, яку необхідно переробляти в соціального суб'єкта шляхом виховання. Парадокс тут полягає в тому, що під впливом зовнішніх чинників дитина часто стає саме такою! Але відбувається це внаслідок особливостей виховання, а не її притаманних властивостей. При цілеспрямованому вихованні, яке передбачає організацію діяльності дитини, що зорієнтована на досягнення соціально значущого результату й потребує співробітництва, взаємодопомоги, у неї дуже рано формуються соціальні (зорієнтовані на інших людей) й моральні (зорієнтовані на суспільні норми) мотиви поведінки.

Особливо продуктивним періодом тут стає дошкільне дитинство, протягом якого йдуть активні процеси формування емоційної, етичної, пізнавальної й комунікативної сфер психіки дитини. Тому виховання особистості стає центральним завданням цього періоду. Основні психологічні підвалини такого виховання як формування просоціальної спрямованості особистості в цьому віці узагальнив О. В. Запорожець у теорії ампліфікації (розширення, збільшення) — збагачування розвитку психіки дитини через організацію й включення її у специфічні форми активності, які максимально сприяють дійсній соціалізації дитини в цей період.

Узагалі, структура особистості включає в себе дві взаємо-пов'язані підсистеми: відображення й регуляції. До підсистеми відображення входить ряд генетичних рівнів: перцептивні, уявні й розумові дії, а підсистему регуляції складають емоції, мотиви й цінності, які проходять шлях від вузькоіндивідуальних, зорієнтованих на власні біологічні потреби дитини, до широких, соціальних, зорієнтованих на потреби інших людей і на моральні норми. На основі синтезу пізнавальних і регулятивних процесів формується особистість людини, яка є сплавом орієнтувань на значущі для неї аспекти дійсності. Оскільки особистість пов'язана з психічними процесами, суть виховання полягає у формуванні в дитини нових рівнів її особистої структури — розумових образів і основ соціальної й моральної мотивації поведінки, які дають їй змогу передбачати результати власних дій з урахуванням суспільних норм.

Таке просоціальне виховання особистості дошкільняти найефективніше здійснюється в трьох основних видах діяльності: художньому сприйманні, грі та в продуктивній діяльності. Саме така послідовність розгортання видів активності дитини необхідна при організації її виховного середовища. Порядок зміни видів діяльності обумовлюється своєрідністю тих психічних процесів, які в цій виховній моделі почергово "запускаються" і "відпрацьовуються" на різних етапах спрямованої просоціальної соціалізації дитини дошкільного віку.

Білет 17