38. Охарактеризуйте міжнародну політику античного Риму.

Вся рання історія Риму з моменту виникнення міста (854/3 р. до н.е.) аж до Пунічних війн пов'язана з боротьбою за перевагу в середній, а потім і південній ІталіїПісля численних перемог, Риму вдалося завоювати Італію,також в цей час були завойовані території Іспанії. Після перемоги над Карфагеном, домінування Риму в регіоні Західного Середземномор'я стало практично абсолютним. У зв'язку з тим, що римляни без коливань керувалися в зовнішній політиці правилом vae victis (горе переможеним), війни часів пізньої республіки, що супроводжувалися організованим пограбуванням цілих країн, перетворилися в джерело збагачення полководців і поліпшення матеріального становища рядових римських громадян. В епоху принципату протягом перших півтора століть існування імперії триває активна експансія Римської імперії з метою округлення своїх кордонів. За правління Августа римляни завоювали північно-західну частину Іберійського п-ова.   Останні великі приєднання були зроблені імперією в період правління імператора Траяна. У результаті важкої й затяжної війни він підпорядкував Дакію, перетворену на однойменну римську провінцію. Однак на цьому римська експансія була остаточно зупинена. Ідеологічною основою переходу від зовнішньої експансії до оборони кордонів імперії по всіх азимутах стає обновлена концепція “римського світу”. “Римський світ” у новій інтерпретації поєднував під своїм покровом всі цивілізовані народи й виступав синонімом розвинутої державності, матеріального благополуччя, витонченої культури, забезпечення стабільності й процвітання. Корінним поворотом у політиці імперії ознаменувалося правління імператора Адріана. Римська імперія остаточно відмовилася від зовнішньої експансії й у якості основної стратегічної лінії перейшла до зміцнення власних кордонів. В III ст. територія Римської імперії була охоплена затяжною політичною й соціально-економічною кризою. Подолання затяжної структурної кризи припало на кінець III ст. з приходом до влади імператора Діоклетіана й здійсненням ним реформ. Діоклетіан відновив цілісність імперії й провів ряд адміністративних і військових реформ. Уже в правління Валентиніана на Заході й Валента на Сході ясно позначився поділ імперії на дві основні складові – романізований Захід і еллінізований Схід. Причому кожна із частин імперії почала проводити свою власну зовнішню політику. Східна Римська імперія була стурбована, насамперед, боротьбою з навалами варварів на Дунаї й прикордонними конфліктами із Сасанідським Іраном. Західна Римська імперія зі столицею в Равенні, що переживала в V ст. період найтяжкої внутрішньої кризи, не змогла протистояти численним навалам “варварів”, які стали переходити від статусу федератів до утворення на території імперії т.зв. “варварських королівств”.  Стародавня столиця імперії, “вічне місто” Рим було двічі захоплене й розграбоване. Датою падіння Західної Римської імперії вважається 476 р.

39.Розкрийте основні особливості та періодизацію міжнародних відносин Середньовіччя.

Як і в Стародавності, у Середні віки, аж до епохи великих географічних відкриттів, до початку колоніальної експансії європейців, повною мірою зберігав свою значимість фактор роздільності природного середовища. Території, освоєні зі стародавності, як і раніше залишалися самостійними й самодостатніми світами, розділеними ланцюгами гір, пустелями, океанами. У середньовіччі економічні, політичні, культурні обміни не тільки між континентами, але й між великими регіонами в межах одного континенту здійснювалися рідко й зачіпали вузькі групи населення – купців, воїнів, місіонерів, прочан. Величезний вплив на долі макрорегіональних систем Середземномор'я й Східної Азії, на зовнішню політику Візантії й Давньої Русі зробили велике переселення народів ,монгольські завоювання ,походи Тамерлана. Середні віки дають у Європі широке різноманіття форм державності: слабко консолідованих і неміцних імперій раннього періоду, міських комун, станово-представницьких монархій. Середні віки дають у Європі широке різноманіття форм державності: слабко консолідованих і неміцних імперій раннього періоду, міських комун, станово-представницьких монархій. Що ж до територіальності, то держави – внутрішньо однорідні в адміністративно-територіальному відношенні з стійкими кордонами були не характерні для середньовічної Європи так само, як і для стародавнього світу. У середні віки актуальність етнічного компонента в зовнішній політиці як і раніше залишалася вкрай незначною, але зате мобілізуюча сила конфесійного фактору незмірно зросла, що становить одну з основних відмінностей міжнародних відносин стародавнього світу й середньовіччя. Новими аспектами врегулювання міждержавних відносин, властивими періоду середньовіччя, стала т.зв. шлюбна дипломатія й звичай особистих зустрічей правителів, вищої знаті для врегулювання найважливіших проблем зовнішньої політики.