19. Розкрийте зміст поняття «міжнародний актор». Головні типи міжнародних акторів та специфіка їх поведінки.

Міжнародні актори - тобто учасники, суб'єкти міжнародної взаємодії . Термін "актор" дуже зручний, бо він всеохоплюючий, акцентує увагу на поведінці і допомагає зрозуміти, чому різні суб'єкти відіграють різні ролі у міжнародних відносинах. Існують дві різні концепції міжнародних відносин -- вузька або міждержавна і широка або транснаціональна. Згідно першої, основним, домінуючим і навіть виключним суб'єктом або актором міжнародної системи є держави. Тому розширення числа учасників міжнародних відносин відбувається в сучасному світі за рахунок виникнення нових держав. Тому варто погодитись, що потрібно виділяти дві категорії або групи суб'єктів (акторів, учасників) міжнародних відносин. З одного боку це держави, як традиційні, первинні й центральні міжнародні актори, що повністю відповідає вузькій концепції міжнародних відносин. З другого - нові суб'єкти, які з'явилися пізніше й існування яких виправдано широкою концепцією міжнародних відносин. До цієї групи треба віднести міжурядові міжнародні організації, міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації. національно-визвольні, сепаратистські та ірредентистські рухи, мафіозні групи, терористичні організації, а також окремих індивідів.

20. Охарактеризуйте основні методи реалізації (інструменти) зовнішньої політики. Проблема «інтерактивного трикутника».

Основними інструментами зовнішньої політики держави є дипломатія, війна, пропаганда та економічні засоби, які взаємно координуються.

1.Дипломатія- це діяльність щодо ведення переговорів, підписання міжнародних угод, вивчення основних тенденцій та перспектив розвитку як регіональних, так і глобальних міжнародних відносин. Критеріальними ознаками дипломатії є:

-належність до сфери міжнародних відносин, сфери зовнішньої політики держави;

-застосування переговорів як основного інструмента облаштування мирними засобами міждержавних стосунків;

-наявність інституту державних службовців-дипломатів, які безпосередньо ведуть переговори і виконують всі інші функції, передбачені статутом дипломатичної служби кожної держави.

2. Війна-під війною у міжнародному праві розуміють воєнні дії між державами,а також між державами й національно-визвольними рухами,які супроводжуються певним розривом між ними мирних відносин. Розрізняють війни справедливі та несправедливі. До перших належать індивідуальна або колективна самооборона проти агресії і національно-визвольні війни за здійснення права на самовизначення,до других-агресія і колоніальні війни.

3.Пропаганда- форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. Є такі види пропаганди:стратегічна,тактична,конверсійна,консолідаційна,соціологічна.

4.Економічні засоби-означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку і політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політики,оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. До економічних засобів належать її промислові,сировинні ресурси,стан робочої сили.

21. Розкрийте основні закономірності і тенденції розвитку світової політики. Світова політика - це особливий вид політики, в основу якої покладено створення та підтримання стабільного міжнародного середовища, в якому могли б реалізовуватись інтереси її учасників. Якщо конкретніше, то світова політика – це діяльність великих держав щодо встановлення та підтримання свого світового лідерства, або світового панування. У цьому разі суб'єктами світової політики може бути лише невелика кількість наймогутніших держав. Основні закономірності і тенденції розвитку світової політики. На відміну від внутрішньополітичних систем держав, міжнародне життя не має єдиного центру управління, тут діють стільки ж регулюючих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. Це означає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати співробітництво, взаємодія, переговори і компроміси. Але тут привертає увагу ще одна важлива риса міжнародних відносин – стихійність міжнародного життя, де плюралізм має відчутну перевагу над централізмом. Держави, а їх у світі налічується нині понад 200, будучи самостійними суб'єктами міжнародного життя, й формально рівноправними, дотримуються різних підходів до тих чи інших проблем. в міжнародному житті важливу роль відіграє суб'єктивний фактор і навіть особистий характер і взаємостосунки керівників. Все це веде до того, що в сучасних міжнародних відносинах, які є перехідними, поруч з процесами поширення співробітництва на основі взаємних інтересів усіх суб'єктів міжнародного життя, розвиваються водночас і процеси вдосконалення засобів ведення війни. Ці процеси іноді урівноважуються, а іноді переважають один одного, в залежності від того, збігаються чи, навпаки, розходяться інтереси різних держав світу. Отже, однією з головних особливостей міжнародної політики є те, що вона розвивається в умовах відсутності єдиного центру влади і управління, наслідком чого є поширення в її сфері стихійних процесів і зростання ролі суб'єктивних факторів. Ці обставини заважають визначити якісь загальні закономірності, що зумовлюють розвиток міжнародної політики в цілому. І все ж, як і будь-яке інше суспільне явище, міжнародні відносини і міжнародна політика такі закономірності мають, принаймні дві: — закономірність інтернаціоналізації суспільного життя відображає два взаємозв'язаних і єдиних за своєю спрямованістю процеси: перший із них — це повторення, відтворення в різних країнах загальних рис в економіці, політиці, культурі тощо, а другий — формування цілісної світової спільноти, взаємозв'язаного, єдиного у своїй багатоманітності всесвітнього цілого, що розвивається. Сьогодні жоден народ, жодна країна неспроможні нормально розвиватися в умовах автаркії, самоізоляції. Все це дає підстави стверджувати, що на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин і світової політики роль цієї закономірності постійно зростає; — закономірність розвитку національних і державних утворень, «виходу» соціальних спільнот на світову арену відображає поступальний розвиток продуктивних сил у національно-державних кордонах, зростання національної самосвідомості, культури, відтворення специфічних рис життєдільності суспільства в своєрідних (національно-етнічних, природно-географічних і т. ін.) умовах його існування. Разом із тим слід вказати, що хоча згадані закономірності й мають певну специфіку, оскільки діють у відносно самостійній сфері суспільних відносин, вони тісно пов'язані із загальносоціологічними законами суспільного розвитку, які справляють на них суттєвий вплив.Сучасний світ суперечливий, протиріччя є традиційним, звичайним виявом міжнародного життя. Але ці протиріччя мають бути джерелом розвитку людської цивілізації, а не фактором ризику самого її існування. Сьогодні біполярний світ розпався, і є всі підстави говорити про формування монополярності світової спільноти. Сучасний світ багатий новими елементами, які сприяють перерозподілу центрів економічної і політичної активності. Таким чином, спостерігаються крупні зміни в світовій політиці, в структурі і змісті міжнародних відносин.

22. Міжнародні конфлікти: суть, функції, типологія, шляхи розв’язання. Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та має міжнародно-політичні наслідки;об’єкт конфлікту при цьому виходить за межі юрисдикції будь-якого з його учасників. Виділяють три групи міжнародних конфліктів, що відрізняються за своєю природою, мотиваціями їхніх учасників і масштабами. До першої групи відносять класичні міждержавні конфлікти, міждержавні конфлікти з тенденцією до інтеграції; національно-визвольні війни і т.п. В другу групу включаються територіальні і не територіальні конфлікти, у свою чергу, останні можуть мати соціально-економічні, ідеологічні мотиви або ж просто випливати з волі до могутності. Нарешті, в залежності від масштабів, конфлікти підрозділяються на генералізовані, в які втягнена велика кількість держав і які спроможні переростити у світові конфлікти, а також регіональні, субрегіональні й обмежені (за кількості держав, що беруть участь) конфлікти. Міжнародному конфлікту властиві наступні особливості: - учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі; - міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків; - розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення; - міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум). Існує багато інших класифікацій, критеріями яких виступають причини і ступінь напруженості міжнародних конфліктів, характер і форми їхнього протікання, тривалість і масштаби і т.п. Подібні класифікації постійно доповнюються й уточнюються, пропонуються нові критерії і т.п. Функції міжнародного конфлікту конфлікту. 1) Інтегративна функція конфлікту полягає в сприянні подоланню внутрішніх суперечок й неузгодженостей... 2) Інформаційна функція конфлікту проявляється в його сприянні обміну інформацією між елементами соціальних систем...\ 3) Виступаючи засобом формулювання та вирішення протиріч, конфлікт виконує організаційну функцію... 4) Конфлікти виконують іншу функцію, що пов’язана з попередньою – стабілізаційну. Завдяки конфліктам знаходять вихід найгостріші протиріччя, здатні зруйнувати систему... 5) Інноваційна функція конфлікту, як і дві попередні, пов’язана із його внеском в підтримання життєздатності систем суспільних відносин. Конфлікт примушує суб’єктів та учасників генерувати ідеї щодо того як одержати перемогу або розв’язати конфлікт Існує чотири засоби вирішення конфліктів: 1) угода в peзультаті співпадіння думок всіх сторін; 2) угода відповідно до правових норм або моральної волі зовнішньої сили; 3) угода, нав'язана однією зі сторін конфлікту, 4) ситуація, коли застарілий конфлікт утрачає свою актуальність і вирішується самий собою.

23. Національна і міжнародна безпека: сутність, параметри і види. Міжнародна безпека Поняття міжнародної безпеки не тотожне поняттю національної безпеки як простої суми національних безпек держав світу. Тобто міжнародну безпеку не можна уявити як ситуацію, при якій досягнення стану гарантованої безпеки окремими державами світу автоматично призводить до стану всезагального миру і стабільності. - «Міжнародна безпека – це такий стан системи, при якому гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної держави, а також практично виключається загроза війн і воєнних конфліктів у процесі вирішення міжнародних та регіональних суперечностей. Вона передбачає наявність сукупності спеціальних інститутів, механізмів і юридичних гарантій, що існують між її учасниками (державами) та спрямовані на забезпечення її стабільного існування й розвитку . Таким чином міжнародна безпека включає в себе три виміри, нерозривно пов’язані між собою. Це державна або національна безпека, безпека регіонів або міжнародних об’єднань, та безпека сполучних ланок і зв’язків між ними в системі міжнародних відносин. Проблему безпеки у міжнародних відносинах слід розглядати у кількох вимірах: ♦ як національну безпеку – безпеку певного окремого суб'єкту міжнародних відносин; ♦ як регіональну, субрегіональну безпеку – безпеку групи суб'єктів, об'єднаних спільними інтересами або цілями; ♦ як міжнародну безпеку – безпеку функціонування всієї системи міжнародних відносин. Безпека класифікується як глобальна або регіональна залежно від рівня взаємодії суб'єктів. Регіональні міжнародні відносини є інтегральною частиною глобальних, проте водночас вони є й самостійним структуротворчим компонентом глобальної системи. Регіональна підсистема є сукупністю специфічних взаємозв'язків, що виходять із спільної географічної належності. Безпеку слід розглядати як атрибут (невіддільну властивість будь-якої системи), що знаходить відображення у таких системних ознаках, як цілісність, відносна самостійність і тривалість. Втрата кожної із вказаних ознак може призвести до загибелі системи, а ступінь їх втілення дає можливість робити висновки щодо рівня її забезпеченості. Можна виділити наступні форми безпеки: потенційна, реальна та уявна. Під потенційною безпекою розуміють такий стан захищеності, якого можна досягти через прийняття сукупності виважених профілактичних заходів. Реальна безпека передбачає, що такі заходи вже були застосовані, тому рівень захищеності життєво важливих інтересів є доволі належним. Уявна безпека – оманливий стан, за якого не забезпечено надійного захисту життєво важливих інтересів. Криза безпеки настає внаслідок порушення системи безпеки. Розрізняють такі фази кризи безпеки: передкризова; початок кризи; кульмінація; остання фаза – перехід до іншої якості. Існують такі загрози міжнародній безпеці: 1. Традиційні (військово-політичні); 2. Нетрадиційні та асиметричні загрози міжнародній безпеці (міжетнічні та релігійні конфлікти, міжнародний тероризм , поширення бідності людей і пов’язані з нею зростання епідемій та міграцій, погіршення екологічної та техногенної ситуації. Розрізняють два види міжнародноїбезпеки: універсальну і регіональну. Обидва види міжнародної безпеки відносяться до колективної безпеки, тобто вони можуть бути забезпечені тільки колективними зусиллями всіх або більшості держав світу або регіону. Універсальна безпеку створюється в цілому для планети Земля. Вона заснована на системі міжнародних договорів, спрямованих на забезпечення міжнародної безпеки для всіх суб'єктів міжнародного права. Регіональна міжнародна безпека - безпека в окремому регіоні. Для системи національної безпеки притаманне також не лише переплетіння формальних і неформальних структур, але й переплетіння функцій. Ядром і регулятором процесів у системі національної безпеки виступає держава.

24. Розкрийте основні загрози міжнародній безпеці. Механізми підтримання міжнародної безпеки. Можна виділити наступні форми безпеки: потенційна, реальна та уявна. Під потенційною безпекою розуміють такий стан захищеності, якого можна досягти через прийняття сукупності виважених профілактичних заходів. Реальна безпека передбачає, що такі заходи вже були застосовані, тому рівень захищеності життєво важливих інтересів є доволі належним. Уявна безпека – оманливий стан, за якого не забезпечено надійного захисту життєво важливих інтересів. Криза безпеки настає внаслідок порушення системи безпеки. Розрізняють такі фази кризи безпеки: передкризова; початок кризи; кульмінація; остання фаза – перехід до іншої якості. Існують такі загрози міжнародній безпеці: 1. Традиційні (військово-політичні); 2. Нетрадиційні та асиметричні загрози міжнародній безпеці (міжетнічні та релігійні конфлікти, міжнародний тероризм (традиційний, державний та інформаційний), поширення бідності людей і пов’язані з нею зростання епідемій та міграцій, погіршення екологічної та техногенної ситуації, порушення режиму нерозповсюдженя, проблема вичерпності природних ресурсів тощо). Відмінність внутрішніх та зовнішніх загроз безпеці не означає повної їх автономії, незалежності одна від одної. Навпаки, ситуація, що складається у сфері зовнішньої безпеки (наприклад, введення міжнародного ембарго на постачання певної сировини чи товарів або збройна агресія, силове відторгнення частки території будь-якої країни чи руйнація господарчих об’єктів, загибель громадян) негативно впливає на ступінь внутрішньої стабільності держави. Так само, як і внутрішня економічна чи політична криза, громадянські війни, революції чи збройні конфлікти на етнічному або релігійному ґрунті створюють загрозу країнам, що межують з регіонами, де точиться війна, а також суттєво впливають на стан міжнародної безпеки. Міжнародно-політична ситуація у світі після закінчення Холодної війни характеризується також загостренням транснаціональних загроз. Традиційні військові засоби стають все менш придатними для протидії цим загрозам. Значно більшої ваги набувають дипломатичні, політичні, економічні, інформаційні, правоохоронні важелі, а також якісно нові військові засоби – компактні, мобільні, високоефективні, підготовлені для вирішення широкого кола завдань на всіх етапах розвитку конфліктів чи криз. Роль наявних структур міжнародної безпеки повинна не зменшуватися, а суттєво змінюватися відповідно до характеру сьогоднішніх і прогнозованих загроз та їх можливих наслідків. В цілому, аналізуючи процес розвитку міжнародних організацій, що діють у сфері забезпечення безпеки, можна дійти наступних висновків. В постбіполярних умовах діяльність міжнародних організацій безпеки (ООН, НАТО, ОБСЄ та ін.) зберігає певну інерцію розвитку. Нові виклики та загрози міжнародному миру та безпеці хоча й знаходять своє місце у сучасних програмних документах цих організацій, особливо після 11 вересня 2001 р., проте не мають адекватного організаційного та концептуального втілення на рівні принципових рішень стосовно формування всеосяжної міжнародної системи колективної безпеки. Розвиток існуючих міжнародних організацій демонструє «спеціалізацію» їхньої діяльності. Так ООН певною мірою послаблює, хоча не втрачає свого значення структури глобальної безпеки, але вже й не може ефективно виконувати цю роль, не спираючись на європейські та євроатлантичні структури. Вона дедалі більше переймається миротворчою діяльністю, залучаючи до неї країни Євроатлантичного альянсу, а також охоплює питання надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок збройних конфліктів. Організація Північноатлантичного договору стає найбільш впливовим і могутнім механізмом застосування збройної сили для захисту своїх членів і за багатьма ознаками стає глобальною структурою. Відбувається не лише кількісна (збільшення чисельності членів), а й якісна трансформація НАТО (реорганізація командування і збройних сил, вдосконалення і застосування нових видів зброї та тактики, вироблення нових механізмів забезпечення безпеки і співпраці, розширення простору діяльності тощо) ОБСЄ, незважаючи на спроби перетворити її на універсальну регіональну структуру безпеки, обмежує свою діяльність питаннями запобігання конфліктам (насамперед міжетнічним), моніторингу конфліктних ситуацій, бере участь у миротворчій діяльності на рівні місій спостерігачів, сприяє розвитку демократичного суспільства, забезпечує контроль над озброєннями та процесом роззброєння в Європі, зміцненням довіри та безпеки, здійснює захист прав і свобод людини та національних меншин. Поступово посилюється тенденція до політизації військових альянсів (НАТО, зокрема, дедалі більше уваги приділяє питанням демократії) та мілітаризації міжнародних політико-економічних структур. Особливо показовим в цьому плані є Європейський Союз, який з моменту інституціалізації, крім суто економічних та політичних питань, активно розробляє власну зовнішню політику і політику безпеки. ЄС втілює її в життя шляхом поглиблення співпраці з НАТО з одного боку, а з іншого – через розбудову, модернізацію та підпорядкування собі ЗЄС як опори європейської безпеки, а також через створення і підпорядкування собі власне європейських збройних сил (Єврокорпус та ін.).

25. Розкрийте зміст поняття «система міжнародних відносин».  Система – це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок і взаємодія. Вона являє собою не просто конгломерат або сукупність якихось елементів, а таке органічне утворення, таку суму елементів та зв'язків, об'єднання яких дає нову якість.  Взаємодія держав у сучасному світі визначає зміст і стан сучасних міжнародних відносин. Окремі держави не складають у сукупності міжнародної системи, а є лише її складовими. Держава існує, функціонує та розвивається у тісному зв'язку з іншими державами, тобто в системі відносин. Держава є елементом міжнародної системи, але одночасно і внутрішньо складною системою вищого порядку щодо сучасної міжнародної системи. Середовищем системи є те, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняють два види середовища – зовнішнє (оточення системи) та внутрішнє (контекст). Система – це сукупність елементів, які знаходяться у взаємодії один з одним. Отже, елементи – це найпростіші складові системи, межа припустимого членування в обсягах даної якості системи, мінімальний носій цієї якості в системі, який виконує в ній певну роль. У той самий час кожен елемент системи може виступати як підсистема, що має власну сукупність елементів. Держава є елементом міжнародної системи, але одночасно і внутрішньо складною системою вищого порядку щодо сучасної міжнародної системи. Порівняно висока самостійність держав як елемента міжнародної системи пояснюється тим, що вони виникли раніше та існують довше, ніж сучасна міжнародна система..

26. Охарактеризуйте історичні форми міжнародних систем. .В рамках системного пыдходу виділяють кілька міжнародних систем: Вестфальська(1648-1814) Основні характеристики Вестфальської системи міжнародних відносин: національна держава – основна форма політичної організації суспільства; національний (державний) суверенітет – головний принцип міжнародних відносин; ієрархія держав (слабкіші/могутніші); геополітична нерівність та система політичної рівноваги;встановлення чітких стабільних кордонів між європейськими державами. формування євроцентристського світу. Вестфальська система спочатку не мала глобального характеру, охоплювала Західну та Центральну Європу. Пізніше вона інтегрувала до сфери своєї дії Східну Європу, Росію, Середземномор’я, Північну Америку. Європейська історія почала перетворюватися на світову;головні силові центри Європи розгорнули боротьбу за поділ світу;кінець глобальної ізольованості цивілізацій та культур унаслідок Великих географічних відкриттів;розвиток капіталістичних відносин. Віденська (!815-1918) В основу цієї системи було покладено, по-перше, імперський принцип контролю географічного простору в межах колоніальних імперій. По-друге, розпочалася епоха «європейського концерту» – балансу сил між європейськими державами. Завдяки встановленому Віденською системою балансу сил, війни й затяжні збройні конфлікти в Європі тимчасово майже припинилися . На Віденському конгресі не були офіційно закріплені колонії. Особливості Віденської системи полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, але й у різниці цивілізаційного й модернізаційного рівня його учасників. Європейські країни розгорнули пошуки джерела посилення своєї військової, економічної і політичної могутності. Таким джерелом наприкінці ХІХ ст. стала колоніальна експансія. Версальсько-Вашингтонська(1919-1944) було встановлено після закінчення Першої світової війни та перегрупування сил на міжнародній арені. Створена система міжнародних договорів заклала підвалини Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати Першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав. Ялтинсько-Постдамська(1945-1991) Була ліквідована багатополярна організація структури міжнародних відносин, виникла біполярна структура повоєнних МВ.конфронтаційний характер - системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, військовій ідеологічної та інших сферах. Післявоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що призвело до революції, як у військових, так і в політичних стратегіях. Розподіл світу на сфери впливу двох наддержав як в Європі,, виникнення "розділених" країн ( Германію, Корея, В'єтнам, Китай) .Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристською, міжнародна система перетворилася на глобальну, загальносвітову. Ялтинсько-потсдамський порядок не мав міцної договірно-правової бази. Домовленості, які лягли в основу післявоєнного порядку були або усними, офіційно не зафіксованими, або були закріплені переважно в декларативної формі.

27. Визначте сутність і вектори розвитку сучасної системи міжнародних відносин. Перш за все, сама сучасна система міжнародних відносин перебуває в перехідному стані, в ній переплітаються і взаємодіють традиційні, можна навіть сказати, багатовікові сили і закономірності і нові, які проявляються на наших очах, фактори й тенденції. З часу Вестфальського миру, що зафіксував майже на 350 років міжнародну систему, засновану на силовому взаємодії, «зіткненні» національних держав, балансі сил, протиборстві спілок і т., у світовій політиці з'явилися нові дійові особи та нові тенденції глобального масштабу. ТНК та міжнародні організації, система глобальної комунікації, світова економічна взаємозалежність, зміна ролі військового чинника, поширення в чому єдиної масової культури, переплетення внутрішньополітичних і міжнародних проблем, хвилі глобальної демократизації та ін - все це сьогодні визначає новий вигляд міжнародних відносин.Важливу роль у регулюванні міжнародних відносин грає Організація Об'єднаних Націй (ООН), створена в 1945 р. на основі добровільного об'єднання суверенних держав з метою підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки. У своїй діяльності ООН керується такими принципами, як рівноправність і самовизначення народів, суверенна рівність держав, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінне виконання зобов'язань, непорушність кордонів, територіальна цілісність держав, повага прав людини та ін.