10. Охарактеризуйте зовнішньополітичну думку XVIII ст. В Європі та Америці.

Шарль – Луї Монтеск»є (1689-1755) фр. мислитель вважав що усюди в світі діють закони, які у широкому розумінні є необхідними відносинами, що зумовлені природою речей. Закликав додержувати міжнародних, особливо мирних, договорів, наполягав на необхідності зближення народів на справедливій основі з врахуванням інтересів цих народів. Критикував Гоббса, доводячи, що війна не є природним станом людей. Вважаючи, що «мир є першим природним законом людини». Він пов»язував причину війн з формою держ.. правління: «Дух монархії - війна і розширення територій, дух республіки – мир і поміркованість. Закликав щоб держави не збільшували чисельність своїх армій.

Жан – Жак Руссо (1712-1778) фр.. мислитель, ідейний попередник якобінців. Вважав, що народи під дією відцентрових сил, які спрямовують їх один проти одного з метою розширення свої територій. Виступав проти війн, запобігання їм вважав демократичні переторення внутрішніх відносин у державах. Дійшов висновку, щодо необхідності розчленування дурж.. утворень. Зазначав «довічний мир у наш час-проект досить абсурдний». Підтримував ідею збереження миру за допомогою сили.

Емер де Ваттель швейцарський дипломат, розвивав ідею співпраці за ради спільного блага. Головна праця « Право народів, або принципи природного права, що стосуються поведінки та справ націй і суверенів». Стверджував, що держави це суспільства людей які об»єдналися за для забезпечення своєї безпеки та вигоди. Всі люди забов»язані сприяти розвитку суспільства, адже його метою є взаємно допомога всіх людей для вдосконалення себе самих та своїх держав. Дотримувався ідеї щодо природної рівності людей. Вважав що нація є володаркою майна, тоді як суверен є тільки управителем, але не власником. Обстоював принципи «свободи морів». Могутність нації склад.. з 3-ох чинників: чисельності громадян, військовій доблесті та багатства. Вважав не справедливим поневолення американських народів. Хоча нації мють сприяти вдосконаленню інших народів, але це дає їм жодного права насаджувати свою волю. Право на застосування сили можливе лише для підтримання свої прав та свого захисту. З»ясовував феномен балансу сил. Для цього застосовував термін «політична рівновага». На його думку це було необхідним для установлення порядку.

Іммануїл Кант (1723-1804) нім.. філософ, обґрунтовував створення стабільного та справедливого порядку в його трактаті « до вічного миру». Кант стверджував, що війна – це результат недотримання етичних норм, наслідок, того,що люди не йдуть за голосом «практичного розуму». Філософ вважав цілком реальним завдання заборони війни, стверджуючи, що людина має «потрібні здібності» для зміни умов свого існування. У центрі уваги Канта – проблеми прав і свобод людини. «право людини повинно вважатися священним, яких жертв не коштувало б це пануючій владі». Кант висловлювався за розвиток мирних відносин та співробітництво між державами. Закликав до створення «союзу нородів». Розвинення Кантом ідеї лібералізму та європейського федералізму мало велике значення для ідейного обґрунтування процесів європейської інтеграції. Він писав : «Світ жодним чином не загине від того, що злих людей стане менше».

Георг - Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) представник етатистського напряму. Особливість його концепції полягає в тому, що вона виходить з уявлень держави щодо окремого індивіда та громадського суспільства. Його праця «Філософія права». Він стверджував, що держави – не приватні особи, а цілковито самостійні тотальності у собі. «тільки у війні міститься можливість миру». Дійшов висновку, що створення міжнародного об»єднання за ради миру не потрібне, адже це може перетворитись на протилежність породити війну.

11. Розкрийте бачення проблем міжнародних відносин у поглядах мислителів ХІХ ст. Леопольд Ранке нім.. історик, розглядав МВ з позицій, близьких до думок Гегеля. Тіки будучи незалежною держава може досягнути певного розвитку. Зовнішня політика визначає внутрішню. Обстоював європоцентричну модель світу, тобто домінування зх..

Австрійський юрист і соціолог Людвіг Гумплович (1838 – 1909) вважав,  що законами, внутрішній розвиток держави відіграє другорядну роль щодо зовнішньої політики, сутність якої – «постійна боротьба між сусідніми державами, кожна з яких простує в напрямку найвигідніших придбань і найменшого опору». В міжнародних відносинах, за Гумпловичем, неможливі інші засоби, крім війни або збройного миру, чи, зрештою, укладення союзу з метою спільних дій проти третьої держави. У найбільш завершеній формі концепція сили як якоїсь субстанції, що визначає розвиток живої і неживої матерії, викладена у творах Фрідріха Ніцше (1844 – 1900). Захист і виправдання війни, вирішальним було відсилання до біологічної природи людини, в основу якої покладений «агресивний і оборонний егоїзм». Війну Ніцше вважав не тільки невідворотною, а й необхідною умовою саморегулювання й самоутвердження життя.  Американські демократичні діячі. Томас Пейн (1737 – 1809) вважав, що історія людства визначається позитивними якостями людей, і їхні об'єднання виникають у результаті прагнень надавати один одному допомогу і полегшення. Війни ж між народами пояснюються хибами соціального устрою і передусім тим, що політичні заклади й інститути недемократичного характеру не відповідають народним інтересам. Томас Джефферсон (1743 – 1826) писав, що за винятком оборонної війни, «з будь-яких інших причин війна ганебна й огидна». Однією з причин конфліктів між державами, за Джефферсоном, є низький рівень культури. Він не погоджувався з поглядами на людину як схильну до конфліктів і війн істоту.  Олександр Гамільтон (1757 – 1804), видатний американський політичний діяч був стійким прихильником школи «силової політики», яка розквітла в «золотий вік» класичної дипломатії з її переконаністю в неминучості суперництва між державами, що виявляється в прагненні останніх до розширення своїх кордонів та впливу, укладання з цією метою воєнних союзів між ними, з акцентом на силу як головний інструмент політики. Американський конгресмен В. Ледд пропонував заснувати конгрес послів «усіх християнських і цивілізованих народів», який мав би виробити основні принципи міжнародного права і зафіксувати їх у низці угод. Автором іншого проекту був член Верховного суду США В. Джей. У ньому передбачалося укладення спеціального договору про відмову від війн і зобов'язання сторін вирішувати суперечки тільки мирним шляхом. 

12. Марксистська політична думка про проблеми війни і миру. Засновники марксизму Карл Маркс (1818 – 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) вважали, що характер «взаємовідносин між різними націями визначається тим, наскільки кожна з них розвинула свої продуктивні сили, поділ праці і внутрішні стосунки». Виходячи з цього вони визначали й походження воєн, які, на їхню думку, слугували засобом, за допомогою якого панівні класи намагалися захистити свої інтереси, відволікти увагу трудящих від соціальних проблем, завадити розвитку демократичних процесів. Вони вбачали у війнах не тільки засіб гальмування соціальних рухів, а й силу, спрямовану на руйнацію матеріальної культури народів. «Війна – це те ж саме, – писав Маркс, – як коли б нація кинула у воду частину свого капіталу». Проте класики «наукового соціалізму» не заперечували війни взагалі й закликали розрізняти їхнє політичне значення, в залежності від соціальної обстановки і цілей. З огляду на це війни, спрямовані проти буржуазного ладу, вони вважали правомірними й справедливими. Задля того, щоб винести «остаточний вирок соціальним установам, що втратили свою життєздатність», робітничий клас має право вдатися до збройної боротьби.

13. Визначте та охарактеризуйте біологізаторський та психологічний підходи до природи міжнародних відносин. Однією з найважливіших проблем при вивченні міжнародної політики є проблема її природи, сутності. Лише всебічне дослідження природи міжнародної політики дає можливість відповісти на питання: на грунті яких закономірностей розвиваються міжнародні відносини, якими тенденціями визначається і характеризується їх розвиток, якими є його подальші перспективи. Тому не випадково, що навколо цієї проблеми точаться палкі теоретичні дискусії, гостра ідеологічна й політична боротьба. Існує багато підходів, автори і прихильники яких намагаються розкрити природу міжнародних відносин і політики. Біологізаторський (корені міжнародної політики слід шукати в людській природі). Психологічний (підхід, згідно з яким основу міжнародної політики складають спонуки людського єства). У його рамках існують такі концепції: стресова, ірраціональна, теорія образу, міграційна.

14. Охарактеризуйте традиціоналістський та модерністський підходи до природи міжнародних відносин. Однією з найважливіших проблем при вивченні міжнародної політики є проблема її природи, сутності. Лише всебічне дослідження природи міжнародної політики дає можливість відповісти на питання: на грунті яких закономірностей розвиваються міжнародні відносини, якими тенденціями визначається і характеризується їх розвиток, якими є його подальші перспективи. Тому не випадково, що навколо цієї проблеми точаться палкі теоретичні дискусії, гостра ідеологічна й політична боротьба. Існує багато підходів, автори і прихильники яких намагаються розкрити природу міжнародних відносин і політики. Традиціоналістський (суть міжнародних відносин полягає у вічному й неминучому суперництві учасників міжнародного життя, що зумовлюється їхньою природною схильністю до насильства й жагою влади). Модерністський (міжнародні відносини – звичайна сукупність зовнішніх політик окремих країн, що уможливлює виявлення оптимальних засобів досягнення окремих національних інтересів за допомогою нових методів досліджень).

15. Охарактеризуйте концепції змісту сучасної міжнародної політики (політичного реалізму, балансу сил, балансу інтересів). Різні підходи, в рамках яких робляться спроби пояснити природу міжнародних відносин, доповнюються безліччю концепцій, за допомогою яких їхні автори намагаються розкрити зміст сучасної міжнародної політики. Концепція політичного реалізму. Дана концепція пропонує розглядати міжнародні відносини як суму політик окремих держав, а боротьбу держав за владу, силу і домінування — як універсальну для всіх часів і регіонів. Але в такому випадку національний інтерес стає вищим від будь-яких норм, правил і принципів у міжнародному житті, а сила перетворюється в основний показник успіху зовнішньополітичної діяльності і засіб його досягнення. Зрозуміло, що все це логічно веде до фактичної відмови від моральних перепон у міжнародних справах). Концепція балансу сил. Дана концепція визначає специфічну форму рівноваги системи міжнародних відносин, згідно з якою загальний мир може бути забезпечений, якщо сила держав, яка розуміється, насамперед, як воєнна сила, розподілятиметься таким чином, щоб жодна держава не була спроможною загрожувати іншим. Якщо ж котрась із них виривається вперед, інші держави, виходячи з власних інтересів, повинні укласти між собою союз і відновити втрачений баланс і статус-кво. Мир, таким чином, є наслідком збалансування конкуруючих на світовій арені інтересів. Основний висновок концепції «балансу сил» полягає в тому, що на добру волю і запевнення про прагнення до співробітництва з боку інших держав особливо покладатися не слід, бо всі керуються лише власними інтересами, намагаються реалізувати їх за допомогою сили. Концепція балансу інтересів. Останнім часом досить активно пропагується гасло – «від балансу сил до балансу інтересів». «Баланс інтересів» проголошується основоположним принципом взаємодії суб'єктів міжнародного життя, оскільки відбувається об'єктивний процес зростання ролі загальнолюдського інтересу, пов'язаного із загальнолюдським прагненням забезпечити збереження нашої цивілізації та її подальший розвиток. Але в ній є дуже багато ідеалістичного, політичного романтизму, який базується на завищеній оцінці рівня інтегрованості сучасного світу Баланс інтересів є не що інше, як взаємна поступка, компроміс із конкретних питань, які зовсім не передбачають повного, а то й часткового, збігу інтересів сторін, що конфліктують.

16. Охарактеризуйте концепції змісту сучасної міжнародної політики (взаємозалежності, мирного співіснування, нового міжнародного порядку). Концепція взаємозалежності. Її прихильники тлумачать процес посилення взаємозв'язків між народами і державами сучасного світу як результат «одностайності людської природи — особливо її ірраціональної, емоційної, підсвідомої верстви». При цьому головний акцент робиться на можливі небезпечні наслідки ядерної війни, що веде до необхідності формування єдиного світу, бо інакше не буде ніякого.Таке розуміння взаємозалежності викликає певну настороженість, оскільки його можна інтерпретувати в суто імперському плані, як інноваційну спробу заміни колишньої основної форми політичних взаємовідносин між народами і країнами, що характеризувалася залежністю, новою її формою у вигляді «розподілу сфер впливу» між наймогутнішими державами чи групами держав. Реалізація подібних намірів фактично узаконювала б залежність більшості країн світу. Та розвиток взаємозалежності — об'єктивний процес, під впливом якого учасники міжнародних відносин, які мають власні, специфічні, часом розбіжні інтереси, невтримно втягуються у сферу інтересів, що взаємно пересікаються. Концепція мирного співіснування. Зза радянських часів саме ця концепція проголошувалася як єдино можлива в умовах поділу світу на антагоністичні суспільно-політичні системи. Проте демократичні принципи міжнародного співжиття, проголошувані цією концепцією, фактично спростовувалися класовим розумінням її суті, згідно з яким мирне співіснування розглядалося як специфічна форма класової боротьби між капіталізмом і соціалізмом, перенесена в царину міжнародних відносин. Відповідно, зміст мирного співіснування визначався як боротьба двох протилежних суспільних систем. Концепція нового міжнародного порядку Концепція нового міжнародного порядку пропонує встановлення такого типу взаємовідносин між країнами і народами, за якого б панували співробітництво, взаєморозуміння, взаємодія, довіра, а не воєнна сила. Встановлення нового міжнародного порядку передбачає формування глобальної політичної діяльності, яка розвивається на міжнародній арені без єдиного центру політичної влади, і являє собою рівнодіючу взаємозв'язків усіх рівноправних і суверенних держав, що поширюються в обстановці боротьби і співробітництва, незгод і компромісів, скептицизму і довіри, негативізму і конструктивізму, напруженості і розрядки.

17. Розкрийте співвідношення і взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої (міжнародної) політики. Cпіввідношення внутрішньої і зовнішньої політики є досить складним, — існує безліч теорій та думок, щодо цього питання. Зовнішня політика є продовженням внутрішньої, м.в розглядають як продовження внутрішніх суспільних відносин, сутність яких визначається економічним базисом та інтересами правлячих класів. Зовнішня політика будь-якої держави є похідною від 2 факторів: взаємодія сил на міжнар. арені і внутрішні чинники формування зовнішньої політики. (Джордж Розенау).Зовнішня політика підштовхує внутрішній розвиток держави, а невдачі у зовнішній політиці дуже впливають на внутрішнє становище у державі. Ключовою ідеєю такого підходу до інтерпретації співвідношення внутр. і зовн. політики є ідея їх взаємозалежності, яка дає можливість на підставі аналізу внутр. і зовн.чинників, що впливають на міжнародну політику, не тільки розкрити сучасний стан МВ, а й прогнозувати його майбутнє. Зовнішньо-внутрішня політична діяльність визначається факторами: 1. природа і характер середовища. 2. характер і природа політичного режиму. 3. економічні, соціальні, політичні потреби та інтереси держави. Внутрішня політика діє у середовищі суспільства, зовнішня політика діє у середовищі міжнародної системи. Є монополія всередині держави, чого немає у зовнішніх зносинах. Політичний режим визначає єдність поміж державами. Він є незмінним для внутр. і зовн. політики. Потреби та інтереси реалізуються у різних сферах, що детермінують різні цілі поставлених задач. Все це дає можливість зробити висновок про діалектичну єдність внутр. і зовн. політики, яка визначається їхньою спільною метою, залежністю зовнішньої політики від внутрішньої, а внутрішнього розвитку від зовнішніх умов, їхнім взаємопроникненням.

18. Розкрийте поняття та структуру національних інтересів. Національний інтерес як головний чинник зовнішньої політики. Національний інтерес - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких. В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелектуальних, історичних, моральних цінностей. Без врахування культурно-історичних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде неповне. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід´ємним елементом національного інтересу. В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб´єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави. Забезпечення національних інтересів і є основним завданням зовнішньої політики будь-якої держави. Виражені в діяльності держави, національні інтереси виступають як державні. Можливі певні розходження між національними інтересами й державними як інтересами правлячих у даний момент політичних сил. За будь-яких умов пріоритетними в зовнішній політиці держави мають бути національні інтереси.