4. Зовнішня, міжнародна та світова політика, геополітика: співвідношення понять.

Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені. Зовнішня політика держави відображується у діяльності спеціалізованих органів зовнішніх відносин, наприклад Міністерства закордонних справ та ін. Основними інструментами зовнішньої політики держави є дипломатія, військова сила, пропаганда та фінанси, які взаємно координуються. Міжнародна політика - це політика міжнародних акторів у сфері регулювання міжнародних відносин. Міжнародні відносини як середовище міжнародної політики постійно змінюються під її впливом і, у свою чергу, впливають на її зміст, характер та розвиток. Головна мета міжнародної політики - реалізація інтересів міжнародних акторів, забезпечення створення сприятливого міжнародного порядку, тобто певних правил та механізмів налагоджування та врегулювання міжнародних відносин відповідно до своїх інтересів.  Світова політика - це особливий вид політики, в основу якої покладено створення та підтримання стабільного міжнародного середовища, в якому могли б реалізовуватись інтереси її учасників. Якщо  конкретніше, то світова політика – це діяльність великих держав щодо встановлення та підтримання свого світового лідерства, або світового панування. У цьому разі суб'єктами світової політики може бути лише невелика кількість наймогутніших держав. З поняттям «світова політика» пов'язане поняття «геополітика». Геополітика - це вид зовнішньої політики, зумовлений територіальними інтересами державних міжнародних акторів. Специфіка геополітики полягає у тому, що її справжніми суб'єктами можуть бути лише великі держави, здатні значною мірою впливати на хід глобальних процесів, оскільки сутність цього поняття полягає у побудові стратегій глобального, світового порядку, нав'язуванні світу своєї моделі цивілізаційного розвитку. 

5. Політичний простір міжнародних відносин: поняття, сутність і структура. Політичний простір - це територіально-функціональна сфера дії політики, влади, політичних інституцій, відносин, процесів та ідей. Територіальний вимір зумовлений просторовою організацією політики, тоді як функціональний - організацією сфери політичних відносин. Розрізняють такі рівні політичного простору: локальний, регіональний, глобальний. Головним елементом аналізу політичного простору і критерієм його структурування є кордон. К. Хаусхофер виділив п'ять різновидів кордону: 1) наступальний, який складається з висунутих вперед опорних органів; 2) високоорганізований, насичений комунікаціями, який постійно розвивається і розширюється («кордон напоготові»); 3) рівноваги, який можливий завдяки спільному розумінню обох сторін; 4) укріплений кордон в стані оборони; 5) кордон напередодні розпаду – роззброєний, відкритий для. проникнення та вторгнення Політичний простір має складну і неоднорідну структуру» ґрунтується на політичних просторах держав, чиї відносини становлять ядро міжнародних відносин. Система політичних полів включає такі поля: ендемічне, прикордонне, перехресне, тотальне поле і метаполе. Функції політичного простору – це насамперед значення окремих територій в аспекті міждержавних відносин. Крім того, функції політичного простору зумовлюють форми суперництва між державами. Розрізняють такі форми суперництва: фронтальне, лінійне, осередкове. До головних властивостей політичного простору відносять: неоднорідність, анізотропність, розмірність, упорядкованість, зв’язаність.

6. Охарактеризуйте основні властивості і способи контролю політичного простору міжнародних відносин. Політичний простір - це територіально-функціональна сфера дії політики, влади, політичних інституцій, відносин, процесів та ідей.Важливим елементом організації політичного простору є його контроль. Розрізняють такі форми контролю: політичний, військовий, цивілізаційний, ідеологічний, комунікаційний, інформаційний, демографічний, економічний. Контроль над простором здійснюється на наземному, океанічному, повітряному та космічному рівнях.

7. Розкрийте погляди на зовнішні відносини народів, війну і мир в Стародавньому світі. З п'ятдесяти шести віків людської цивілізації, про які збереглися писемні джерела, менш ніж три століття (294 роки) можна вважати мирними. В історії міждержавних відносин зафіксовано вісім тисяч мирних угод, багато з яких укладалися «на вічні часи», проте середній термін їхньої дії не перевищував десяти років. Зважаючи на ці надзвичайні й водночас традиційні обставини, проблеми зовнішніх відносин між народами, війни і миру, міжнародного права, зрештою, зовнішньої політики як такої, що має будуватися на засадах справедливості, не могли залишатися поза увагою мислителів усіх часів і народів. Одним із ключових питань зовнішньої політики, яке цікавило мислителів і політиків давніх цивілізацій Сходу і Заходу, було питання про природу воєн, причини їх виникнення і ставлення до них. Вже в міфах народів Азії, Європи й Америки в тій чи іншій формі можна знайти оповіді про «золотий вік» людства, коли всюди панував мир. Уявлення про загальну гармонію містяться зокрема в найдавніших пам'ятках індійської літератури «Ведах» .«Авесті» Однозначно негативно ставився до завойовницьких війн Конфуцій. Різкій критиці піддавав будь-яке насильство, війни, армію Лаоцзи. Неоднозначно ставилися до проблеми війн античні мудреці, особливо Геракліт ,Платон у своїх «Діалогах» виводив зовнішню політику і війну з природних якостей людини. Він висловлював міркування про незмінну, егоїстичну природу людини, що є джерелом насильницької, агресивної політики держав. У працях Арістотеля та деяких інших мислителів античності висловлювалася ідея про необхідність панування розуму над чуттєвими потягами і жаданнями індивіда. У розумінні Арістотеля зовнішня політика має відігравати передусім морально-виховну роль, намагатися облагороджувати людину, яку охоплюють негідні пристрасті. Продовжили дослідження проблеми співвідношення війни і права, а по суті, вперше визначили принципи міжнародного права римські політики та правники. У працях Марка Туллія Цицерона та Ульпіана писане право поділяється на приватне і публічне. Так зване право народів трактується Цицероном частково як позитивне право різних народів і частково – як природне право міжнародного спілкування . Найсуттєвішим принципом міжнародного права є необхідність дотримуватися зобов'язань, що передбачаються міжнародними угодами. Цицерон одним із перших установив відмінність між війнами справедливими і несправедливими. Він вважав несправедливою будь-яку війну, яка «не була оголошеною і сповіщеною». Римський юрист Ульпіан класифікував певні різновиди прав, передовсім – публічне і приватне (останнє, у свою чергу, поділяється на природні приписання, приписання народів та цивільні приписання). Він вважав, що цивільне право невіддільне від природного права, або права народів.Останнє є спільним для всіх народів, а також почасти і правом міжнародного спілкування. До речі, пізніше Аврелій Августин додав до цих умов Цицерона «справедливість намірів» (правовий замір) того, хто веде війну. В своєму трактаті «Про град божий» він напише: «Ті, хто порушує мир, не ненавидять його як такий, а бажають лише іншого миру, що відповідав би їхнім побажанням».

8. Розкрийте погляди на зовнішні відносини народів, війну і мир в Середні віки. В середні віки цеква заперечувала війни, однак і благословляла їх – хрестові походи на Схід (1 та 4) та в Ц.-С.Європу, проти єретиків тощо.Один із засновників політичної науки Ніколо Макіавеллі висловлював досить суперечливі думки щодо ведення зовнішньої політики, що, мабуть, було природним для того часу. Безперечною заслугою Макіавеллі є те, що він одним із перших в історії політичної думки став розглядати державу з точки зору інтересів людини і виводити її природні закони з розуму і досвід. Заслуговує на увагу висновок італійського мислителя про очевидність зв'язку між зовнішньою політикою держави й добробутом народів, які в ній проживають. При цьому, на думку Макіавеллі, мир не є найкращим станом людського суспільства. Мир асоціюється в його розумінні із застоєм. Великий голландський вчений Еразм Роттердамський ,ставлячи питання про походження війн, відкидав теологічну трактовку їх виникнення. Війни починаються не з волі народу, який «ненавидить війну і молиться за мир», а «з почину монархів». За Роттердамським, звернення до війни свідчить про відсутність здорового глузду в її ініціаторів. Таким чином, Е. Роттердамський, чи не вперше в історії політичної думки Нового часу, вказав на тісний зв'язок між внутрішньою і зовнішньою політикою з демократичних позицій. Видатний голландський мислитель Гуго Гроцій закликав відмовитися від застарілих підходів у розв'язанні міжнародних конфліктів, виступав за те, щоб держави використовували в цьому плані лише мирні політичні методи й засоби. Питання співвідношення війни і права займає центральне місце в його трьох книжках «Про право війни і миру». Значний внесок у розробку проблем зовнішньої політики в XVII ст. зробили англійські мислителі. Томас Гоббс ставився до питань міжнародного життя виходячи із своєї концепції «війни всіх проти всіх» і вважав, що держави – це «військові табори», які «захищаються один від одного з допомогою солдатів і зброї». Походження міжнародних війн і конфліктів він пояснював трьома причинами – суперництвом, недовірою і жаданням слави. Люди, які керуються першими міркуваннями, прагнуть стати «господарями інших людей», інші удаються до насильства з метою самозахисту, ті ж, хто хоче прославитися, застосовують силу у відповідь на вияв неповаги на їх адресу.

9. Охарактеризуйте європейську зовнішньополітичну думку ХVI-XVII ст.).  Гуго Гроцій (1583-1645) – голландський філософ, юрист, політ. Мислитель, його вважають основоположником доктрини природного права та сучасної науки міжнародного права. Його основна праця «Про право війни та миру» було виявлення засад справедливості у МВ.

Він був переконаний що кожній людині внутрішньо притаманне прагнення до спілкування. Г. Гроцій обстоював ідею, щоб держави досягали своїх цілей мирними методами та засобами. Вважаючи що міжнародне право виникає за умов взаємної згоди держав для спільної користі. МВ повинні ґрунтуватись на сумлінному виконанні певних зобов»язань. Це потрібно для того щоб не зникала надія на мир. Г.Гроцій вважав що війна не є засобом вирішення соц.-політ. Завдань. Розв»язання війни повинно бути обґрунтованим і не кожне правопорушення повинно бути причиною для застосування сили. Військоі дії можуть бути виправданими лише після процедури примирення (переговорів). Війна , як «стан б-би силою» і поділяє війни на приватні, публічні і змішані. А також справедливі та несправедливі. «Сила яка дає захист слабим, сповнена справедливості». А також цікава думка Гроція «При відчуженні частини держави необхідна згода також тієї частини, про відчуження якої порушується питання».

Емерік Крюсе (1590-1648) фр. мислитель, першим серед тогочасних мислителів висунув пропозицію щодо створення постійної універсальної міждержавної організації на договірній основі. Вона мала ґрунтуватися на рівноправності. Пропонував об»єднати в ній країни Європи, Азії та Африки. Пропонував створити Раду для вирішення спірних питань для надання допомоги конкретним державам. І наголошував на тому що потрібно керуватися інтересами людей при проведенні зовн. Політ.

Томас Гоббс (1588-1679) англ.. філософ, який у своїх працях «Основи філософії» та «Левіафан» виклав надзвичайно оригінальну та виняткову за своєю раціональність і логічною побудовою теорію природного права та сусп.. договору, яка ґрунтується на позиціях етатизму та песимістичного політичного реалізму. Погляди : «війни всіх проти усіх», вважаючи це нормальним станом людства. Війна, як природне право держави. Війна є виявом волі до б-би. Причинами війни є суперництво, недовіра та прагнення слави, що є характерним для людської натури. Природа держави є такою, що об»єднуючи багатьох людей водночас ізолює суспільство від інших. Він стверджує що під час війни проти ворога не існує винних та невинних. Основна мета держави підтримання безпеки.

Вільям Пенн у тракті «Справа про теперішнє та майбутнє миру в Європі шляхом створення Європейського Конгресу, Парламенту або Палати держав» він стверджує , що існує три речі через які порушується мир : а саме, збереження, повернення та примноження того, що є.

Може бути виправданим те, що держава вважаючи себе достатньо сильною може повернути те що вона раніше втратила. Але категорично засуджує загарбання слабших держав сильнішими.

Шарль Іріне де Сен-П»єр (1658-1743) вбачав у війнах одну з найтяжчих соц.. бід. Необхідно проводити активну і цілеспрямовану політику за для підтримання миру. Негаразди між державами відбуваються насамперед через неврегульовані відносини. Він сформулював вимогу про внутрішню єдність і несуперечливість міжнародно-правової системи. МВ повинні ґрунтуватися лише на основі поважання прав та інтересів усіх учасників міжнародної спільноти. Для мирного врегулювання вважав необхідним запровадити певні інстанції для врегулювання відносин. Дійшов висновку що необхідно створити організації для забезпечення миру.