59. Охарактеризуйте міжнародні відносини доби війни Північноамериканських колоній Англії за незалежність. Версальський мирний договір та його наслідки.

Війна за незалежність в Північній Америці була прямим наслідком наростаючих протиріч між метрополіями і колоніями, особливо переселенським, якими були американські колонії Англії.

3 вересня 1783 р. між Англією та США було підписано мирний договір у Версалі (Франція). Англія визнала незалежність США і віддала їм територію від північного кордону Массачусетсу до південного кордону Джорджії, а на заході — до річки Міссісіпі.

У 1785 р. англійський король Георг III прийняв нового посла Сполучених Штатів Америки Джона Адамса. Так починалася нова епоха у відносинах двох держав.

Після війни молода держава опинилась у тяжкому становищі. Економіку було підірвано тривалою війною та втратою зв'язків із колишньою метрополією. Конгрес США, не маючи реальної влади, відчайдушно шукав виходу з ситуації, що склалася.

Подібні заходи були тимчасовими і не могли вивести суспільство з кризи. Молода країна потребувала сильної центральної влади, єдиного захищеного ринку. Умови Версальського мирного договору традиційно вважаються виключно принизливими і жорстокими по відношенню до Німеччини. Вважається, що саме це призвело до крайньої соціальної нестабільності всередині країни (після початку світової економічної кризи в 1929 році), виникнення ультраправих сил і приходу до влади нацистів (в 1933 році).

60. Проаналізуйте міжнародно-політичні процеси в Європі доби Великої Французької революції (1789-1799 рр.).

Велика французька революція  - Найбільша трансформація соціальної та політичної систем Франції, що відбулася в кінціXVIII століття. Початком революції стало взяття Бастилії 14 липня 1789, а її закінченням різні історики вважають 27 липня 1794 ( Термідоріанський переворот) або 9 листопада 1799 ( Переворот 18 брюмера).

Нідерландська, Англійська і Французька революції XVI- XVIII ст. та Американська війна за незалежність начебто визначили швидке торжество капіталізму на всьому Європейському континенті. Проте розвиток капіталізму в XIX ст., адекватних йому соціальних структур і суспільно-політичних систем, як і раніше, йшов нерівномірно, несинхронно в різних регіонах Європи. У конкурентній боротьбі європейських держав постійно змінювалась розстановка сил. На світову арену вийшло "друге покоління" капіталістичних країн, які відтісняли на задній план держави, де капіталізм і промисловий переворот почались начебто раніше.

Розвиток парламентаризму в Європі прискорюється після революцій середини XIX століття. Парламенти стають загальнонаціональними громадськими трибунами, результативність яких залежала від специфіки суспільно-політичного розвитку європейських країн. Особливу роль у пожвавленні суспільно-політичного життя відіграли парламенти та місцеві представницькі установи в поліетнічних країнах (наприклад в Австро-Угорщині), де парламентська діяльність стала однією з форм національно-визвольної боротьби недержавних народів або, "неісторичних націй", зокрема південних слов'ян, словаків, чехів, українців та ін.

61. Проаналізуйте міжнародно-політичні процеси в Європі доби наполеонівських війн (1799-1812 рр.). Під час невдалого державного перевороту 9 листопада 1799р.. Наполеон Бонапарт встановлює спочатку режим консульства, а з 1804 р. – імперії.

Наполеон вибудував досить струнку систему панування Франції в Європі. У її основі лежала могутність Франції, що завдяки численним анексіям, стала найбільшою за територією, чисельністю населення й економічним потенціалом державою Західної Європи.  У результаті завойовницьких війн Наполеона політична карта Європи сильно змінилася. Франція домоглася безпрецедентного територіального розширення. У її склад увійшли, крім лівого берега Рейну, узбережжя Північного моря, включаючи Гамбург, північні й центральні райони Італії, навіть частина Балканського півострова (так звані Іллірійські провінції), Каталонія на Піренейському півострові. 

Зникла з політичної карти Священна Римська імперія німецької нації. Утворивши в 1806 р. Рейнський союз німецьких держав, Наполеон просто скасував її. Зміни в Німеччині змусили Габсбургів прийняти ще в 1804 р. титул австрійських імператорів. З цього часу їхні володіння (монархія Габсбургів) одержують офіційну назву – Австрійська імперія.  Найбільше в центральній Європі від панування Франції постраждали Пруссія й Австрія. Наполеон зберіг Пруссію як самостійну державу лише на наполегливу вимогу Олександра I.  З великих країн Європи за підтримкою Наполеона розширила свої володіння Росія. У результаті війни 1808-1809 р. вона відняла у Швеції Фінляндію, а в 1812 р., незадовго до вторгнення французьких військ, приєднала Бессарабію, якою раніше володіла Туреччина.

Як правило, суспільна думка європейських країн була налаштована стосовно супротивника більш рішуче, ніж самі уряди. Уряди, керуючись тактичними міркуваннями, часто були змушені вести переговори з Наполеоном і з метою самозбереження йти йому на поступки, як це зробили в 1807 р. Пруссія й Росія, а в 1809 р. – Австрія. Такі династичні угоди з Наполеоном суспільна думка країн, що зазнали утискам з боку Франції, критикувала як такі, що суперечили «національним інтересам». Патріотичний підйом у країнах Європи під час наполеонівських війн багато в чому вплинув на характер зовнішньої політики європейських держав.

63. Віденський конгрес: перебіг, рішення, значення. Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Клементом Венцель Лотар фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада 1814 р. до 8 червня 1815 р. Його мета полягала в тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції .Незвичайною особливістю «Віденського конгресу» є те, що він не був традиційним конгресом — учасники ніколи не зустрічалися на пленарному засіданні, і велика частина обговорень відбулася протягом неофіційних засідань серед великих держав, без великої кількості делегатів від менших держав.Всі рішення Віденського Конгресу були зібрані в Акті Віденського Конгресу. Конгрес санкціонував включення до складу нового королівства Нідерландів території Австрійських Нідерландів (сучасна Бельгія), однак всі інші володіння Австрії повернулися під контроль Габсбургів. Пруссії дісталася частина Саксонії, значна територія Вестфалії і Рейнської області. В Італії була відновлена ​​влада папи римського над Ватиканом і Папською областю, а Бурбонам повернули Королівство Обох Сицилій. Був також утворений Німецький союз. Частина створеного Наполеоном герцогства Варшавського увійшла до складу Російської імперії під назвою Царство Польське, а російська імператор Олександр I ставав і польським королем.Конгрес визначив нову розстановку сил в Європі, що склалася до кінця наполеонівських війн, на довгий час позначивши провідну роль країн-переможниць - Росії, Австрії і Великобританії - у міжнародних відносинах.У результаті конгресу склалася Віденська система міжнародних відносин і був створений Священний союз європейських держав, що мав на меті забезпечення непорушності європейських монархій

62. Опишіть розгром імперії Наполеона Бонапарта (1812-1815 рр.).

Союзники Наполеона, що прийняли континентальну блокаду всупереч своїм інтересам, не прагнули суворо її дотримувати. Росла напруженість між ними і Францією. Все більш очевидними ставали протиріччя між Францією і Росією. Патріотичні рухи поширювалися в Німеччині, в Іспанії .Розірвавши відносини з Олександром I, Наполеон зважився на війну з Росією. Російська кампанія 1812 стала початком кінця Імперії. Величезна разноплеменна армія Наполеона не несла в собі колишнього революційного духа, вдалині від батьківщини на полях Росії вона швидко танула і, нарешті, перестала існувати.На початку травня 1813 Наполеон здобув дві перемоги - при Лютцене і Бауцене, в серпні - під Дрезденом, а в 1814 р. він громив союзні війська 12 разів. Будь-якого дослідника військової кампанії цього періоду вражають енергія, воля, спритність і вміння Наполеона діяти в критичних ситуаціях.

Вирішальне значення в протистоянні союзних військ і наполеонівської швидко сколоченої армії мали два великих битви: 4 - 7 жовтня 1813 під Лейпцигом, назване «битвою народів», і 18 травня 1814 біля стін Парижа. У штурмі столиці Франції брали участь більше 100 тис. воїнів. Більшість військ були російські. Париж капітулював. Це був тріумф перемоги. 31 березня 1814 імператор Росії на чолі своєї гвардії разом з представниками союзників урочисто в'їхав у Париж. Олександр I приймав вітання як цар царів.По мірі рушення російської армії на захід антинаполеонівська коаліція росла. Проти поспішно зібраної нової французької армії в «битві народів» під Лейпцигом виступили російські, австрійські, пруські і шведські війська (16 - 19 жовтня 1813). Наполеон зазнав поразки і після вступу союзників в Париж зрікся від престолу. У ніч з 12 на 13 квітня 1814 року в Фонтенбло, переживаючи поразку, залишений своїм двором ,Наполеон вирішив покінчити з собою. Наполеон вижив. За рішенням союзних монархів він отримав у володіння невеликий острів Ельба в Середземному морі. 20 квітня 1814 Наполеон покинув Фонтенбло і відправився на заслання.Перший акт зречення від престолу, 12 квітня 1814Було оголошено перемир'я. У Францію повернулися Бурбони і емігранти, які прагнули до повернення свого майна і привілеїв .Скориставшись сприятливою ситуацією, Наполеон біг з Ельби 26 лютого 1815 і якого зустрічали захопленими криками натовпу, без перешкод повернувся в Парижі 20 березня . Війна поновилася, але Франція вже не в силах була нести її тягар. «Сто днів» завершилися остаточною поразкою Наполеона біля бельгійського села Ватерлоо (18 червня 1815). Він був змушений виїхати з Франції .На початку травня 1813 Наполеон здобув дві перемоги - при Лютцене і Бауцене, в серпні - під Дрезденом, а в 1814 р. він громив союзні війська 12 разів. Будь-якого дослідника військової кампанії цього періоду вражають енергія, воля, спритність і вміння Наполеона діяти в критичних ситуаціях.