24.Порівняльна характеристика «москвофілів» та «народовців»

Москвофільство— мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Основні передумови виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас .

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.

Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.

В 1899 році народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. Народовcький рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.

25. Громадівський рух причини виникнення етапи основні напрямки діяльності ?

Наприкінці 50-х років XIX ст. в умовах лібералізації царського режиму відбувається відродження українського національного руху. Одним з центрів відродження стала столиця Російської імперії Петербург, де мешкало чимало українців і куди після відбуття покарань дозволили повернутися і обійняти високі посади колишнім братчикам: Костомарову, Білозерському, Шевченку.

Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах.

З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініциативою Білозерського почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). У 60-ті роки це було єдиним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми — в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах.. Основну свою діяльність вони зосередили на досягненні успіху в царині науки або на освітній ниві. Відсутність організації не давало можливості розвивати український рух. Тільки наприкінці 60-х років, після послаблення антиукраїнської політики, знову з'являються громади, але як нелегальні організації. Та нелегальне становище давало малий простір для культурницької діяльності, і тому провідники українського руху весь час намагаються найти легальні форми для своєї праці. Така можливість відкрилася зі створенням у

26 Зміни в адміністративно-територіальному поділі українських земель у складі Австрійської та Російської імперій

В подальшому імперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, мови Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760-80-х. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772-95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна — Росії.

ліквідувала Запорізьку Січ. Останнім гетьманом України в складі Російської імперії був граф Кирило Григорович Розумовський.

В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786—1849 рр. Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.

Буковина у складі Австро-Угорської імперії, мапа 1901 р.

Під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 р. товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. «Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії)» було утворене 1772 року як нова адміністративна одиниця Австрійської імперії[19] . Воно постало в результаті анексії австрійцями Галичини після першого поділу Речі Посполитої. 1775 року до королівства була приєднана Буковина, відвойована у Османської Порти.

27Політика австрійського та російського уряду щодо укр. Земель у 19 ст

Австрія являла собою не країну, а імперське утворення. У XIX ст. вона складалася із суміші 11 великих народів і ряду менших етнічних груп, що населяли більшу частину Східної Європи й 1800 р. становили близько однієї сьомої населення всього континенту. (Учитель показує територію Австрійської імперії, прапорцями різного кольору позначає території інших держав, які входили до її складу, в тому числі й західноукраїнські землі. Це допоможе учням краще зрозуміти термін «клаптикова імперія».) Поширюючи свій суверенітет на приєднані землі, династія Габсбургів, як правило, не змінювала, традиційних форм влади в тих королівствах, герцогствах, провінціях і містах, які вона захоплювала.

На території українських земель діяли австрійські закони, державна мова — німецька. • Губернаторів (очолювали провінції) і урядників (очолювали округи)призначав австрійський імператор. • Українські землі були найвідсталішими австрійськими провінціями(відсутність промисловості і торгівлі, великих міст, шляхів сполучення, закріпаченість, бідність і неосвіченість українського населення).

• Українці потерпали від національного і соціального гніту (великі податки, панщина, повне

У рос імперії Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.   В результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії наприкін. 19 ст. було остаточно впроваджено та зміцнене царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Нові зміни політичного ладу на частині українських земель, підпорядкованих Польщі, відбулися після другого і третього поділів Речі Посполитої. До Російської держави увійшли Київщина, Брацлавщина, Східна Волинь Не дивно, що після ліквідації автономії в Україні посилилася офіційна русифікаторська політика. Передусім із навчальних закладів, адміністративних установ, судів витіснялася українська мова як одна з основоположних національних ознак, Ефективним знаряддям русифікації була православна церква. Болючим ударом для національної справи стало перетворення Києво-Могилянської академії на вузькофаховий релігійний заклад.

Щоб придушити будь-які спроби невдоволення, царат утримував в Україні велику армію, що налічувала 100 тис. осіб. її численні підрозділи стояли повсюдно, вимагаючи від населення виконання обтяжливих повинностей.

28осбливості виникнення укр. політ партій у австрії та російських імперіях Створення політичних партій у західноукраїнських землях. 3 огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії: .1. Русько-Українська радикальна партія (РУРП). Русько-Українська радикальна партія - перша українська політична партія. РУРП утворена в 1890 р. у Львові. Засновниками і лідерами партії були Iван Франко (член партії до 1899 р.), Михайло Павлик (до 1914 р.), В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін. Великий вплив на формування ідеології радикального руху мав М. Драгоманов.  Українська національно-демократична партія. (УНДП; спочатку Українське національно-демократичне сторонництво) - провідна українська політична партія у Галичині на кінець XIX - початок XX ст. Українська соціал-демократична партія (УСДП). Українська соціал-демократична партія - легальна реформістська соціалістична партія, що діяла в Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, згодом - як самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польщі.У Рос імперії Українські політичні партії на Наддніпрянщині створювались за відсутності політичних свобод, нелегально. На початку 1900 р. у Харкові виникла перша в Росії українська політична партія — Революційна українська партія (РУП). її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б. Камінський Група радикалів на чолі з М. Міхновським в 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську національну партію (УНП), яка виступала за побудову самостійної демократичної держави. Восени 1904 р. колишні громадівці створили Українську Демократичну Партію (УДП). На відміну від українських партій в Галичині наддніпрянські партії стояли не на самостійницьких, а на федеративних позиціях.

29Аналіз політ спектру укр політ партій Надніпрянської України на початку 19ст Перші політичні партії, які утворені і діяли на території Наддніпрянської України, що перебувала під владою Російської імперіїбули: . Революційна українська партія /РУП/. Аналіз політ спектру Мета: самостійна соціалістична Україна.

З 1903 р. РУП офіційно відмовилась від програмового завдання – самостійності України, віддавши перевагу соціалістичним, соціально - економічним вимогам та боротьбі за автономію України в складі Російської федерації.  Українська соціалістична партія /УСП/.

Виникла в 1900 р. Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський,- українці польської культури. Створена на взірець Польської соціалістичної партії /ПСП/.

Програмні засади: практично не було розбіжності з РУП, тому на деякий час УСП (червень - грудень 1903 р.) навіть об'єднувалась з РУП. 3. Українська народна (національна) партія /УНП/.

Оформилась в 1902 р. як виразно націоналістична опозиція РУП.

Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко.

Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна".

30українське питання у 1 та 2 думах росії Вибори до I Державної думи. У грудні 1905 р. був опублікований виборчий закон, на основі якого наприкінці лютого - на початку березня 1906 р. відбулися вибори до I Державної думи, що проходили в умовах урядових репресій. Ліві партії бойкотували вибори. Найбільше місць (34% від загального числа членів Думи) здобула партія кадетів. Впливовою була група селянських депутатів, які об'єднались у фракцію трудовиків. Діяльність Думи тривала лише 72 дні - з 27 квітня до 9 липня 1906 р. Вибори до II Державної думи. II Державна дума, вибори до складу якої відбувались у січні-лютому 1907 р., виявилась ще більше лівою й опозиційною, ніж перша. 20 лютого 1907 р. нова Дума розпочала свою роботу. Як і раніше, у центрі уваги постало аграрне питання, навколо якого і розгорнулася гостра боротьба. Уряд не бажав робити жодної поступки в аграрному питанні і припинив його обговорення. У ІІ Думі 47 депутатів від України об'єднались в Українську громаду. Зокрема, до запропонованого Міністерством освіти законопроекту про народну освіту внесено принципові поправки щодо навчання в початкових школах рідною мовою. Були підготовлені законопроекти про місцеве самоврядування і автономію України. Враховуючи той факт, що кожна з політичних партій у Державній думі не виставила питання про крайову автономію в усій повноті і для всіх недержавних народів Росії, українці наприкінці травня 1907 р. вирішили повиходити з різних парламентських угруповань і заснувати окрему фракцію з власною програмою, організацією, тактикою і дисципліною 

Проблеми національно-культурного розвою стали чи не основними для депутатів від національних меншин. Для «взаємної підтримки і захисту народностей Росії, що прагнуть до здійснення автономії національно-територіальної або обласної на демократичних засадах» ⁴, вони утворили парламентську фракцію автономістів. Однак окремі її представники обстоювали думку, згідно з якою не всі нації «дозріли» до вимог автономії. Через те українці вирішили заснувати свою парламентську громаду, до якої увійшли представники різних світоглядних орієнтацій, але які однаково висловлювалися за необхідність установлення автономії для України при майбутньому політичному устрої Російської держави ⁵.

31 Утворення центральної ради та універсали Після Лютневої революції, 4 (17 березня) 1917 року в Києві, з ініціативи Товариства українських поступовців за участю політичних партій, кооператорів, громадських і культурних організацій була створена Центральна рада. Її головою заочно був обраний професор Михайло Грушевський. Центральна Рада почала переговори з Тимчасовим урядом Росії щодо умов входження України в демократичну Російську Республіку на правах автономії. Однак ці переговори були перервані Жовтневим переворотом у Петрограді, в результаті якого владу в Росії взяли більшовики. В кінці жовтня - на початку листопада 1917 року більшовики Донбасу взяли владу в Луганську, Макіївці, Горлівці, Краматорську.Універсали

1 10 (23) червня1917 Декларував проголошення автономії України у складі Росії; визначав, що головним джерело влади в країні є український народ.

2 3 (16) липня 1917 Був певним кроком назад, компромісом із Тимчасовим урядом. Проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішеноУстановчими зборами Росії.

3 7 (20) листопада1917