104. Концепція „динамічного стримування” Коліна Грея.

Концепція «динамічного стриму­вання» К. Ґрея, який одним з перших геополітиків відмітив тен­денцію переходу від біполярного до мультиполярного світу. Згідно з ним геополітика торкається взаємозв’язку міжнародної політичної могутності з географічними факторами. Відповідно до цього, геополітика охоплює «високу політику» безпеки та міжнародну політику; вплив просторових відносин на зростання і занепад світових центрів; виявляє технологічні політико-організаційні та демографічні процеси на творенні держави; забезпечує внутрішню і зовнішню конвертацію могутності країни в ефективну та результативну гегемонію та контроль над простором. К.Грей вніс в теорію Н.Спайкмена істотні доповнення:

1. Рад. Союз здійснив світову експансію, перейшов кільце стримування і утворив в іншій стороні Римленд-куб.

2. перехід від біполярного світу до мультиполярного.

3. ключовим регіоном для політ. стримування все-таки залишається Євразія.

4. в 1991 р попередження США: не потрібно ламати демонстративний перехід Росії до демократії.

105. Ідея „Третього світу” як альтернативу „Півночі”.

Країни «третього світу» — колишні колонії та напівколонії, які здобули політичну незалежність і посідають особливе місце у світовій політиці і світовому господарстві.^{[Джерело?]}

Ідею «трьох світів» запропонував журналіст Альфред Сові [Sauvy] (1898–1990) у статті «Три світи, одна планета» [Trois mondes, une planète] в журналі «L'Observateur» 1952 року^[1]. Удавшись до аналогії з терміном «третій стан», що його впровадив французький революціонер Еманюель Сієс [Sieyès] (1748–1836) у памфлеті «Що таке третій стан?» [Qu'est-ce que le tiers état?] 1789 року, Сові уподібнював капіталістичний світ дворянству, комуністичний світ — духовенству, а решту країн, які не входили до жодного блоку, — третьому стану. Попри метафоричність цього уподібнення, Сові цілком серйозно ставився до аналогії між роллю «третього стану» та «третього світу». Перефразовуючи знаменитий вислів абата Сієса, він писав наприкінці статті: «Тому, врешті-решт, цей третій світ, забутий, експлуатований і зневажений, як третій стан, також захоче стати чимось». Із падінням Берлінської стіни термін утратив свій первісний сенс, бо «другий світ» припинив існування, але його продовжують уживати для позначення слаборозвинених країн. Яко продовження метафори 1960 року виник термін «четвертий світ», що вказував на частку населення заможних країн, яка живе нижче рівня бідності. Його автори стверджували, що за старого режиму у Франції, крім трьох станів, представлених у Генеральних штатах, існував четвертий, досі непомічений знедолений стан батраків, калік і тубільців.

106. Атомна дипломатія г. Алперовця.

Атомна дипломатія (англ. Atomic diplomacy) - термін, що увійшов у вжиток після застосування атомної бомби (серпень 1945), для позначення методів і прийомів дипломатії США, що використовує володіння секретами виробництва атомної бомби в цілях зовнішньополітичного тиску.

Термін так само може використовуватися для позначення зовнішньої політики грунтується на володінні ядерною зброєю.

Випробування першої атомної бомби США відбулося 16 липня 1945., Тобто перед початком Потсдамської конференції (17 липня-2 серпня 1945р.) глав держав-переможниць у Другій світовій війні. Пізніше президент США Г. Трумен віддав наказ про атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.

     Атомна бомба давала США величезну геополітичну владу і означала світової контроль. У зв'язку з цим американський політолог Гар Алперовіц в 1965р. ввів термін «атомна дипломатія».

     СРСР випробував атомну бомбу в 1949г.в Семипалатинську, а потім сформувався «Атомний клуб» у складі США, СРСР, Великобританії, Франції, Китаю, Індії, Пакистану.

     Нова стратегія СРСР відома як доктрина Соколовського. Згідно доктрині Соколовського, ядерні сили мають абсолютний пріоритет, а їх доповнює комплекс озброєнь (морський флот, підводні човни ...)

     У той же час багатьма політиками і дослідниками вважається, що ядерну зброю (політика ядерного стримування) виховало політичну психологію, що виключає досягнення політичних цілей протиборчих ідеологій військовим шляхом.