- •2. Підходи до розуміння політичної географії українськими та зарубіжними вченими: о. Шаблія, о. Топчієві, Де Блія, с. Когена, л. Розенталя, р. Гартшорна, Дж. Прескота та інг.
- •3. Фундаментальний об’єкт політичної географії – політична сфера суспільства (псс), яка пронизує всі сфери суспільства: економічну, соціальну, духовну.
- •5. Предмет політичної географії – геопросторова організація політичної сфери суспільства.
- •4. Філософські та політологічні підходи до поняття політики, як особливої сфери суспільства.
- •6. Риси геопросторової організації псс.
- •7. Рівні геопросторових форм псс: державний, наддержавний, субдержавний.
- •8. Зміст науки: наукові ідеї, концепції, принципи, факти, поняття, терміни, категорії, теорії, тощо.
- •11. Політична географія і геополітика.
- •12. Культурно-психологічний підхід до геополітики.
- •13. Концептуальний підхід.
- •14. Геополітична структура світу.
- •15. Основні задачі геополітики.
- •16. Академічна геополітика.
- •17. Практична геополітика.
- •18. Політична географія і геостратегія.
- •19. Аналіз політичних та воєнних доктрин.
- •20. Основна структура геостратегії.
- •21. Політична географія і геоекономіка. Геоекономічна стратегія.
- •22. Три підходи до розуміння політичної географії, геополітики та геостратегії: гуманістичний, екологічний, бігейвіористський
- •23. Функції пг: фундаментально-теоретична, конструктивна (практично-прикладна), пізнавально-освітня.
- •25. Проблеми періодизації політичної географії.
- •27. Теократичний, географічний, астрономічний, економічний детермінізм у розвитку політичної географії.
- •28. Внесок у розвиток політико-географічних знань арабських істориків, купців, мандрівників, філософів.
- •30. Квазінауковий період.
- •31. Внесок у розвитку пг німецької школи: ф. Ратцель, р. Чєллєн, к. Гаусгофер, к. Шмідт
- •32.Французька школа: п. Відаль де ля Бляш, ж. Ансель, а. Деманжон
- •33. Японська школа: кіотська школа, представників німецького типу геополітики та ін.
- •34.Англійська школа: г. Маккінедер;
- •35. Американська школа: а. Меган, ж. Готтманн, і. Боумен, н. Спайкмен.
- •36. Науковий період розвитку політичної географії
- •37. Функціональна держава р. Гартшорна.
- •38. Іконографія ж. Ґоттманна.
- •39. Теорія „єдиного поля” с.Джонса.
- •40. Період позитивістської „кількісної революції”.
- •41. Структурнго-функціональний аналіз в пг.
- •42. Бігейвіористський підхід в пг.
- •43. Екологічний підхід в пг.
- •44. Гуманістичний напрям в пг.
- •45. Новітня пг: Сучасна проблематика пг.
- •46. Теорія „світових систем” і пг.
- •48. Постмодернізм і теорія „конструювання” простору,
- •49. Критична геополітика.
- •50. Політичний простір і геополітичне положення.
- •52. Концепції територіальності і теорія етнічної і політичної ідентичності.
- •53. Проблема масштабу в політичній географії.
- •54. Концепція місця і контекстуальний підхід.
- •55. Поняття території у політичній географії.
- •56. Політико-географічна геоторія.
- •57. Політико-географічне розуміння території.
- •58. Політико-географічні властивості території.
- •59. Політиико-географічне відношення території.
- •60. Політико-географічні територіальні процеси.
- •61. Держава і простір.
- •62. Юридичні характеристики території.
- •63. Безпека території: політико-географічна правова безпека, соціально-економіко-географічна безпека, еколого-географічна безпека, культурно-географічна безпека.
- •64. Державна територія: сухопутна територія, водний простір: внутрішні і територіальні води; територія мирного проходження, прилеглі зони, континентальний шельф; повітряний простір, умовна територія.
- •65. Міжнародні території: відкрите море, Антарктична територія.
- •66. Міжнародні ріки, протоки і канали.
- •67. Територія із змішаним режимом.
- •68. Території дії виключних законів: виключна (морська) економічна зона; виключні положення держави: надзвичайний стан, воєнне положення, осадне положення;
- •70. Нейтральні території. Екстериторіальність, Оренда території.
- •71. Географічна лімологія: основні поняття і терміни: державний кордон, орографічні кордони, астрономічні кордони, математичні кордони, делімітація, демаркація, редемаркація.
- •76. Типологія кордонів і прикордонного простору.
- •77. Транскордонні райони.
- •78. Неконтрольовані території.
- •79. Політичні партії та партійні системи.
- •80. Типологія політичних партій.
- •81. Головні риси історії формування політичних партій.
- •82. Суспільні рухи та громадсько-політичні об’єднання.
- •83. Сучасні політичні партії та суспільно-політичні рухи в Україні.
- •88. Типи виборчих систем.
- •89. Політична поведінка населення.
- •90. Мажоритарні системи.
- •101. Глобальні і регіональні проблеми на політичній карті світу.
- •102. Стратегія анаконди.
- •103. Теорія доміно.
- •104. Концепція „динамічного стримування” Коліна Грея.
- •105. Ідея „Третього світу” як альтернативу „Півночі”.
- •106. Атомна дипломатія г. Алперовця.
- •107. Доктрина Брежнєва.
- •108. Докрина д. Майнінга „Два блоки – дві культури”.
- •109. Геополітика в сучасній Європі: нові праві, група „Геродота”.
- •110. Внесок у розвиток геополітики п. Галуа, й. Галтунґа.
- •111. Теорія мондіалізму г. Кіссенджера.
- •112. Доктрина „Великої Шахівниці” з. Бзежінського.
- •113. Поняття світового порядку.
- •114. Визначення світового порядку к. Ясперсом.
- •115. Складові світового порядку о. Тоффлера та особливості сучасного світового порядку і їх геополітична детермінованість.
- •116. Концепція мондалізму.
- •117. Концепція нового світового порядку Римського клубу.
- •118. Геополітичні погляди ф. Фукуями.
104. Концепція „динамічного стримування” Коліна Грея.
Концепція «динамічного стримування» К. Ґрея, який одним з перших геополітиків відмітив тенденцію переходу від біполярного до мультиполярного світу. Згідно з ним геополітика торкається взаємозв’язку міжнародної політичної могутності з географічними факторами. Відповідно до цього, геополітика охоплює «високу політику» безпеки та міжнародну політику; вплив просторових відносин на зростання і занепад світових центрів; виявляє технологічні політико-організаційні та демографічні процеси на творенні держави; забезпечує внутрішню і зовнішню конвертацію могутності країни в ефективну та результативну гегемонію та контроль над простором. К.Грей вніс в теорію Н.Спайкмена істотні доповнення:
1. Рад. Союз здійснив світову експансію, перейшов кільце стримування і утворив в іншій стороні Римленд-куб.
2. перехід від біполярного світу до мультиполярного.
3. ключовим регіоном для політ. стримування все-таки залишається Євразія.
4. в 1991 р попередження США: не потрібно ламати демонстративний перехід Росії до демократії.
105. Ідея „Третього світу” як альтернативу „Півночі”.
Країни «третього світу» — колишні колонії та напівколонії, які здобули політичну незалежність і посідають особливе місце у світовій політиці і світовому господарстві.[Джерело?]
Ідею «трьох світів» запропонував журналіст Альфред Сові [Sauvy] (1898–1990) у статті «Три світи, одна планета» [Trois mondes, une planète] в журналі «L'Observateur» 1952 року[1]. Удавшись до аналогії з терміном «третій стан», що його впровадив французький революціонер Еманюель Сієс [Sieyès] (1748–1836) у памфлеті «Що таке третій стан?» [Qu'est-ce que le tiers état?] 1789 року, Сові уподібнював капіталістичний світ дворянству, комуністичний світ — духовенству, а решту країн, які не входили до жодного блоку, — третьому стану. Попри метафоричність цього уподібнення, Сові цілком серйозно ставився до аналогії між роллю «третього стану» та «третього світу». Перефразовуючи знаменитий вислів абата Сієса, він писав наприкінці статті: «Тому, врешті-решт, цей третій світ, забутий, експлуатований і зневажений, як третій стан, також захоче стати чимось». Із падінням Берлінської стіни термін утратив свій первісний сенс, бо «другий світ» припинив існування, але його продовжують уживати для позначення слаборозвинених країн. Яко продовження метафори 1960 року виник термін «четвертий світ», що вказував на частку населення заможних країн, яка живе нижче рівня бідності. Його автори стверджували, що за старого режиму у Франції, крім трьох станів, представлених у Генеральних штатах, існував четвертий, досі непомічений знедолений стан батраків, калік і тубільців.
106. Атомна дипломатія г. Алперовця.
Атомна дипломатія (англ. Atomic diplomacy) - термін, що увійшов у вжиток після застосування атомної бомби (серпень 1945), для позначення методів і прийомів дипломатії США, що використовує володіння секретами виробництва атомної бомби в цілях зовнішньополітичного тиску.
Термін так само може використовуватися для позначення зовнішньої політики грунтується на володінні ядерною зброєю.
Випробування першої атомної бомби США відбулося 16 липня 1945., Тобто перед початком Потсдамської конференції (17 липня-2 серпня 1945р.) глав держав-переможниць у Другій світовій війні. Пізніше президент США Г. Трумен віддав наказ про атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.
Атомна бомба давала США величезну геополітичну владу і означала світової контроль. У зв'язку з цим американський політолог Гар Алперовіц в 1965р. ввів термін «атомна дипломатія».
СРСР випробував атомну бомбу в 1949г.в Семипалатинську, а потім сформувався «Атомний клуб» у складі США, СРСР, Великобританії, Франції, Китаю, Індії, Пакистану.
Нова стратегія СРСР відома як доктрина Соколовського. Згідно доктрині Соколовського, ядерні сили мають абсолютний пріоритет, а їх доповнює комплекс озброєнь (морський флот, підводні човни ...)
У той же час багатьма політиками і дослідниками вважається, що ядерну зброю (політика ядерного стримування) виховало політичну психологію, що виключає досягнення політичних цілей протиборчих ідеологій військовим шляхом.
