- •2. Підходи до розуміння політичної географії українськими та зарубіжними вченими: о. Шаблія, о. Топчієві, Де Блія, с. Когена, л. Розенталя, р. Гартшорна, Дж. Прескота та інг.
- •3. Фундаментальний об’єкт політичної географії – політична сфера суспільства (псс), яка пронизує всі сфери суспільства: економічну, соціальну, духовну.
- •5. Предмет політичної географії – геопросторова організація політичної сфери суспільства.
- •4. Філософські та політологічні підходи до поняття політики, як особливої сфери суспільства.
- •6. Риси геопросторової організації псс.
- •7. Рівні геопросторових форм псс: державний, наддержавний, субдержавний.
- •8. Зміст науки: наукові ідеї, концепції, принципи, факти, поняття, терміни, категорії, теорії, тощо.
- •11. Політична географія і геополітика.
- •12. Культурно-психологічний підхід до геополітики.
- •13. Концептуальний підхід.
- •14. Геополітична структура світу.
- •15. Основні задачі геополітики.
- •16. Академічна геополітика.
- •17. Практична геополітика.
- •18. Політична географія і геостратегія.
- •19. Аналіз політичних та воєнних доктрин.
- •20. Основна структура геостратегії.
- •21. Політична географія і геоекономіка. Геоекономічна стратегія.
- •22. Три підходи до розуміння політичної географії, геополітики та геостратегії: гуманістичний, екологічний, бігейвіористський
- •23. Функції пг: фундаментально-теоретична, конструктивна (практично-прикладна), пізнавально-освітня.
- •25. Проблеми періодизації політичної географії.
- •27. Теократичний, географічний, астрономічний, економічний детермінізм у розвитку політичної географії.
- •28. Внесок у розвиток політико-географічних знань арабських істориків, купців, мандрівників, філософів.
- •30. Квазінауковий період.
- •31. Внесок у розвитку пг німецької школи: ф. Ратцель, р. Чєллєн, к. Гаусгофер, к. Шмідт
- •32.Французька школа: п. Відаль де ля Бляш, ж. Ансель, а. Деманжон
- •33. Японська школа: кіотська школа, представників німецького типу геополітики та ін.
- •34.Англійська школа: г. Маккінедер;
- •35. Американська школа: а. Меган, ж. Готтманн, і. Боумен, н. Спайкмен.
- •36. Науковий період розвитку політичної географії
- •37. Функціональна держава р. Гартшорна.
- •38. Іконографія ж. Ґоттманна.
- •39. Теорія „єдиного поля” с.Джонса.
- •40. Період позитивістської „кількісної революції”.
- •41. Структурнго-функціональний аналіз в пг.
- •42. Бігейвіористський підхід в пг.
- •43. Екологічний підхід в пг.
- •44. Гуманістичний напрям в пг.
- •45. Новітня пг: Сучасна проблематика пг.
- •46. Теорія „світових систем” і пг.
- •48. Постмодернізм і теорія „конструювання” простору,
- •49. Критична геополітика.
- •50. Політичний простір і геополітичне положення.
- •52. Концепції територіальності і теорія етнічної і політичної ідентичності.
- •53. Проблема масштабу в політичній географії.
- •54. Концепція місця і контекстуальний підхід.
- •55. Поняття території у політичній географії.
- •56. Політико-географічна геоторія.
- •57. Політико-географічне розуміння території.
- •58. Політико-географічні властивості території.
- •59. Політиико-географічне відношення території.
- •60. Політико-географічні територіальні процеси.
- •61. Держава і простір.
- •62. Юридичні характеристики території.
- •63. Безпека території: політико-географічна правова безпека, соціально-економіко-географічна безпека, еколого-географічна безпека, культурно-географічна безпека.
- •64. Державна територія: сухопутна територія, водний простір: внутрішні і територіальні води; територія мирного проходження, прилеглі зони, континентальний шельф; повітряний простір, умовна територія.
- •65. Міжнародні території: відкрите море, Антарктична територія.
- •66. Міжнародні ріки, протоки і канали.
- •67. Територія із змішаним режимом.
- •68. Території дії виключних законів: виключна (морська) економічна зона; виключні положення держави: надзвичайний стан, воєнне положення, осадне положення;
- •70. Нейтральні території. Екстериторіальність, Оренда території.
- •71. Географічна лімологія: основні поняття і терміни: державний кордон, орографічні кордони, астрономічні кордони, математичні кордони, делімітація, демаркація, редемаркація.
- •76. Типологія кордонів і прикордонного простору.
- •77. Транскордонні райони.
- •78. Неконтрольовані території.
- •79. Політичні партії та партійні системи.
- •80. Типологія політичних партій.
- •81. Головні риси історії формування політичних партій.
- •82. Суспільні рухи та громадсько-політичні об’єднання.
- •83. Сучасні політичні партії та суспільно-політичні рухи в Україні.
- •88. Типи виборчих систем.
- •89. Політична поведінка населення.
- •90. Мажоритарні системи.
- •101. Глобальні і регіональні проблеми на політичній карті світу.
- •102. Стратегія анаконди.
- •103. Теорія доміно.
- •104. Концепція „динамічного стримування” Коліна Грея.
- •105. Ідея „Третього світу” як альтернативу „Півночі”.
- •106. Атомна дипломатія г. Алперовця.
- •107. Доктрина Брежнєва.
- •108. Докрина д. Майнінга „Два блоки – дві культури”.
- •109. Геополітика в сучасній Європі: нові праві, група „Геродота”.
- •110. Внесок у розвиток геополітики п. Галуа, й. Галтунґа.
- •111. Теорія мондіалізму г. Кіссенджера.
- •112. Доктрина „Великої Шахівниці” з. Бзежінського.
- •113. Поняття світового порядку.
- •114. Визначення світового порядку к. Ясперсом.
- •115. Складові світового порядку о. Тоффлера та особливості сучасного світового порядку і їх геополітична детермінованість.
- •116. Концепція мондалізму.
- •117. Концепція нового світового порядку Римського клубу.
- •118. Геополітичні погляди ф. Фукуями.
42. Бігейвіористський підхід в пг.
Біхевіористський («поведінковий») метод припускає вивчення політики за допомогою конкретних досліджень політичної поведінки в різних громадських і професійних групах, його типізації та моделювання [3]. Біхевіоризм виник під впливом позитивізму і швидко поширився на всі суспільні науки. Застосування біхевіористського методу в політології грунтується на переконанні, що політика як суспільне явище має, перш за все, індивідуальний вимір, і тому всі групові форми діяльності вона прагне вивести саме з аналізу поведінки індивідів, поєднаних груповими зв'язками. Підхід такого роду передбачає, що домінуючим мотивом участі в політиці є психологічна орієнтація, психологічні мотиви. Вони можуть мати соціальне обгрунтування, але можуть мати й особисту, індивідуальну природу. Суть біхевіористської методології полягає у вивченні політики за допомогою конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих осіб і групп (але не інститутів). Конституючі засади данного підходу: 1) політика має особистісний вимір, групові дії людей так чи інакше складає поведінка окремих особистостей, які і є об'єктом дослідження; 2) домінуючі мотиви поведінки людей - психологічні, вони можуть мати й індивідуальну природу; 3) політичні явища вимірюються кількісно і це відкриває перед політологами можливість використання математики. Для біхевіористів політика - це вид соціальної поведінки індивідів (груп), що характеризується установками і мотиваціями, пов'язаними з участю у владі і владарюванням. Із психології та медицини у політичну науку почали приходити тести та лабораторні експерименти, із соціології- анкетні опитування, інтерв'ю, спостереження, із математики і статистики - регресійний, кореляційний, факторний та інші види аналізу, а також математичне моделювання і методи теорії ігор. Згодом почали активно створювати інформаційні бази політичних даних і експериментальні системи «штучного інтелекту» на основі електронно - обчислювальної техніки. Значний внесок біхевіоризм вніс до вивчення поведінки електорату, політичного лідерства, процесу прийняття рішень. Особливе місце в методології стали займати методи вивчення виборчого процесу та електоральної поведінки. Отримують поширення методи передвиборного зондажу громадської думки та техніка різноманітних опитувань виборців. Біхевіоризм зіграв помітну роль у становленні та розвитку порівняльної і прикладної політології. У рамках постбіхевіорістского періоду формуються і отримують розвиток такі типи політичного дослідження, як структурнофункціональний аналіз і системний підхід.
43. Екологічний підхід в пг.
44. Гуманістичний напрям в пг.
Гуманістична психологія виникла як реакція на природничо-наукову психологію та психоаналіз. Вона не заперечує фактів, доведених цими напрямками, однак вважає незадовільним втілених у них образ людини.Вільгельм Дільтай у своїй критиці природничо-наукової психології дав поштовх до розвитку нової спихологічної течії в західній Європі, яку позначали по-різному: гуманітарною, феноменологічною та екзистенційною
В першій половині XX століття у США домінував природничо-науковий підхід у психології та психіатрії, і лише частково — психоаналітичний. Розвиток політичних подій в Європі, що довів до Другої світової війни, не сприяв взаєморозумінню між науковцями по різні боки Атлантичного океану. І хоча деякі американські психологи, як ось Ґордон Оллпорт (1897 — 1967), мали певну інформацію про вищевказані напрями європейської психології, в основному американська гуманістична психологія зародилась на власному ґрунті.