Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Європейського Союзу, але водночас зменшував економічні показники в розрахунку на одну особу.

Виникають проблеми із забезпеченням однорідності європейського простору. Це пов'язано з включенням нових членів, які за рівнем соціально-економічного розвитку є менш підготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу.

Розширення ЄС загострило характерні для його функціонування проблеми і розбіжності. Йдеться перш за все про здійснення єдиної сільськогосподарської політики, проблеми формування і витрати бюджету, розвитку відсталих районів країн-учасниць.

Головною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання країнами-претендентами жорстких стабілізаційних вимог, які передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції.

З економічного погляду, конвергенція — зближення економічної політики країн, зменшення розриву в показниках економічного розвитку між національними державами, вирівнювання соціально-економічного розвитку країн у рамках інтеграційного об'єднання.

Маастрихтський договір визначає п'ять так званих критеріїв валютно-фінансової конвергенції, виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу:

1) Рівень інфляції в країні — потенційній учасниці ЄВС не повинен перевищувати більше ніж на 1,6 % середній показник інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

2) Розмір дефіциту бюджету країни має становити не більше 3 % ВВП;

3) Відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %;

4) Довгострокова номінальна відсоткова ставка (наприклад, за довгостроковими державними облігаціями) не повинна перевищувати більше ніж на 2 % середню ставку трьох країн, де вона найменша;

5) Відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне перевищувати 15 % від середнього по 3-м країнам, де курс є найменшим.

Еволюція ЄС спричинила передачу більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам. До керівних органів Європейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Європейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата, Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк.

Наднаціональні органи приймають закони у межах функцій і повноважень, добровільно переданих їм національними державами, тому закони окремих країн не можуть суперечити законам співтовариства. Отже, у випадку конфлікту національного права і права співтовариства пріоритет надається останньому.

Бюджет ЄС є централізованим фондом грошових коштів країн-членів та водночас фінансовим планом формування та використання фінансових ресурсів Європейського Союзу. Розмір бюджету ЄС визначається Радою і Європарламентом і затверджується останнім. Бюджет ЄС на 2011 рік складе 126,5 млрд евро.

Важливу роль у фінансовій діяльності грає Рахункова палата, що здійснює загальне фінансове керування, контроль над видатками різного роду фондів і фінансових інститутів ЄС, таких, наприклад, як Європейський фонд аграрної орієнтації й гарантування, Європейський фонд регіонального Розвитку, Європейський соціальний фонд. За рахунок коштів зазначених фондів фінансуються різні напрямки структурної політики ЄС: аграрна, соціальна, регіональна, енергетична і т.п. Європейський інвестиційний банк, будучи автономною організацією, фінансує капіталовкладення ЄС регіональні програми, розвиток енергетики, інфраструктури шляхом довгострокових кредитів і гарантій.

Специфікою бюджету ЄС є те, що він не може виконувати роль інструменту макроекономічної політики, тобто впливати на стабілізацію економіки держав-членів. Його доходи та витрати мають зрівноважуватись, тобто не можна використовувати бюджетний дефіцит як інструмент пожвавлення сукупного попиту й інвестицій або зменшення безробіття.

Основними принципами формування доходів бюджету ЄС є принцип спільної фінансової відповідальності, який передбачає, що всі держави — члени ЄС зобов'язані брати участь у формуванні доходів бюджету і принцип фінансової солідарності держав — членів ЄС, який вимагає приведення внесків держав — членів ЄС у відповідність до їх фінансових можливостей.

Спершу бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи:

1) мито (на товари, імпортовані у ЄС з держав, які не є членами Союзу); сільськогосподарські збори; податки на виробництво і зберігання цукру та глюкозо місткої продукції. Ця група доходів забезпечує у бюджеті до 15 % надходжень;

2) країни-члени відраховують до бюджету ЄС певний відсоток від бази оподаткування податком на додану вартість. Ця стаття доходів становить теж близько 15 %. Розмір платежів розраховується згідно з єдиною методикою. За першооснову розрахунку береться база оподаткування ПДВ у кожній країні; для попереднього визначення розміру платежів використовується єдина для всіх країн норма ( ця норма становила 1% від бази оподаткування ПДВ ). Однак остаточний обсяг платежів окремої держави залежить від розмірів скоригованої бази (на що впливає рівень економічного розвитку кожної держави) та єдиної для усіх ставки, яка застосовується до скоригованої бази і не може перевищувати 50 % скоригованої бази, а на практиці є значно меншою;

3) найважливішу роль серед власних ресурсів бюджету ЄС відіграють відрахування певної частки валового національного доходу. Цей додатковий ресурс бюджету покликаний збалансувати бюджет, покриваючи всі видатки ЄС, на які не вистачає коштів із двох перших джерел. За основу розрахунку береться 1 % ВНД кожної держави, який перемножується на єдиний для усіх країн коефіцієнт, визначений відповідно до потреб поточного року (наприклад, у 2007 р. цей показник становив 0,67 і за рахунок вказаного джерела у цьому році сформовано 69 % дохідної частини бюджету ЄС).

Крім власних ресурсів, до бюджету зараховують й інші доходи, роль яких є незначною (приблизно 1 % від загальних обсягів бюджету): відсотки за наданими кредитами; внески країн, які не є членами ЄС, до певних програм Союзу (наприклад, науково-дослідних); невикористані суми за результатами виконання бюджету в минулому році тощо.

Основними видатковими статтями бюджету ЄС є такі: фінансування сільського господарства (66,5% від загальної суми видатків), соціальних (6,6%) і регіональних (7,5%) програм розвитку, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (3,5%), забезпечення зовнішніх політичних та економічних зв'язків, видатки на управління (4,5%), компенсаційні виплати державам-членам ЕС  (8,4%).

Більше половини бюджетних коштів витрачається на виконання завдань спільної сільськогосподарської політики ЄС;

ще третина спрямовується на структурні заходи – розвиток найбідніших регіонів, соціально-економічна перебудова проблемних регіонів та боротьба з безробіттям.

Решта коштів (приблизно 20%) розподіляються між внутрішніми потребами (науково-дослідні програми, енергетика, ядерна безпека, охорона довкілля, освіта і професійна підготовка, молодіжні та культурні програми, захист споживачів, та зовнішньою діяльністю Союзу (зокрема, допомога країнам-кандидатам і третім країнам).

Видатки на утримання адміністративного апарату ЄС є порівняно високими. Крім основних видатків, вони містять витрати на виплату пенсій.

Видатки бюджету ЄС об'єднуються у шість груп, які відображені у відповідних розділах.

1. Програми сприяння економічному зростанню, підтримці конкурентоспроможності та зайнятості. До найважливіших складових цієї групи видатків належать:

— видатки на економічну підтримку найменш розвинутих регіонів Союзу;

— видатки на розвиток підприємництва та інновацій у різних регіонах Європи;

— видатки на підтримку наукових досліджень та їх впровадження у практику (програми навчання студентів, допомоги).

2. Програми, спрямовані на охорону та управління природними ресурсами, покликані забезпечити чистоту навколишнього природного середовища, якісну та екологічно чисту їжу для населення Європи. У цій групі видатків найбільш значними видатки на пряму допомогу фермерам та програми розвитку сільської місцевості.

Реалізація аграрної політики відбувається за допомогою різноманітних інструментів: надання експортних субсидій, закупівель частини продукції, субсидій виробникам на вдосконалення та раціоналізацію методів сільськогосподарського виробництва тощо.

3. Ще однією складовою бюджету ЄС є видатки за розділом "Громадянство, свобода, безпека та правосуддя" (близько 1 % загальних видатків). Ці видатки пов'язані з фінансуванням програм гарантування громадянських свобод, захисту прав споживачів, підтримки демократії та свободи слова, контролю за кордонами ЄС і міграційними процесами загалом.

4. Видатки на фінансування зовнішніх програм і, зокрема, щодо кооперації з іншими державами, у тому числі країнами, що розвиваються. У межах цього розділу планується підтримка потенційним членам ЄС та гуманітарна допомога іншим державам .

5. Адміністративні витрати.

6. Останнім розділом бюджету Євросоюзу є зрівняльні платежі, які будуть спрямовані у вигляді допомоги новим країнам — членам ЄС.

Фінансова перспектива ЄС на 2014–2018 роки:

У повідомленні Європейської Комісії до Європейського Парламенту та Європейської Ради викладено бачення Комісії того, як потрібно реформувати бюджет ЄС:

• Сталий розвиток і робочі місця, зміни у напрямі ресурсоощадної економіки знань через розвиток досліджень, навичок і конкурентоспроможності за допомогою інновацій.

• Клімат та енергетика, підтримка технологічного прогресу для забезпечення енергоефективності та надійності постачання енергоресурсів.

• Глобальна Європа, сприяння підвищенню безпеки, процвітання та солідарності у світі з наголосом на боротьбі з бідністю, регулюванні міграції та посиленні співпраці з європейськими сусідами.

“Суттєво посилена політика сусідства, заснована на Середземноморському Союзі та Східному партнерстві, яка потенційно призведе до розширеної європейської економічної зони, потребуватиме набагато більшого залучення бюджету ЄС” .

Тобто пріоритети видатків змінюються зі спільної сільськогосподарської політики на економічне відновлення ЄС, зміну клімату та енергетику, а також зовнішні відносини.

У функціонуванні ЄС сьогодні окреслились певні проблеми бюджетної політики Євросоюзу.

1. Певний конкурентний характер взаємозв'язків членів Союзу щодо розподілу видатків та сплати внесків. Кожна держава намагається вплинути на розподіл коштів з користю для себе. Тому досить часто процес прийняття рішень щодо формування бюджетної політики ЄС можна охарактеризувати як "перетягування канату".

2. Однією з проблем, що визначають характер видаткової частини бюджету ЄС, е високі адміністративні витрати з бюджету на утримання бюрократичного апарату (причому ця стаття видатків з кожним роком динамічно зростає).

3. Зберігаються передумови для загострення суперечностей між нетто-платниками й нетто-реципієнтами бюджету ЄС як з приводу розмірів бюджету, так і стосовно того, на які заходи, у яких розмірах має здійснюватись фінансування. Відповідно до діючого механізму розподілу видатків на програми підтримки села, країни, у яких більша кількість фермерів і більше бідних регіонів, одержують непропорційно більше ресурсів з бюджету ЄС. Держави, у яких практично немає регіонів з низьким рівнем розвитку і малий сільськогосподарський сектор (Велика Британія, Німеччина, Голландія і Швеція), сплачують більше в бюджет ЄС, ніж отримують ресурсів з нього.

4. Починаючи з 1998 р., бюджетне планування в ЄС тісно пов'язується з попередньо встановленими середньостроковими фінансовими прогнозами — фінансовими перспективами, які покликані надати бюджетній політиці певної прогнозованості і деякою мірою обмежують річні витрати. Проте закріплену в бюджетній стратегії структуру видатків не можна розцінювати як остаточний план видатків на зазначений період, оскільки щорічна процедура прийняття бюджету залишається єдиним механізмом затвердження бюджету ЄС.

Щорічний бюджетний процес у Європейському Союзі включає певні послідовні етапи. У найбільш загальному вимірі функції та повноваження інститутів ЄС у рамках бюджетного процесу розподілені у такий спосіб:

Європейська Комісія пропонує проект бюджету,

Європарламент здійснює його розгляд, вносить поправки та спільно з Радою Міністрів ЄС виносить остаточне рішення.

Європейська Комісія та Європейський Парламент – це органи наднаціонального рівня.

Європейський Парламент складається з депутатів, обраних на фіксований термін – п’ять років. Члени Європейського Парламенту представляють громадян Європейського Союзу. Однак вони не гуртуються за державами, а радше об’єднуються за сімома загальноєвропейськими політичними групами.

Після обрання Європейський Парламент призначає Європейську Комісію на відповідний п’ятирічний термін.

Європейська Рада та Рада Міністрів представляють національний рівень. Ці інституції складаються з відповідних представників держав – членів ЄС, які обіймають відповідні посади у своїх країнах.

Європейська Рада складається з глав держав або урядів держав – членів ЄС.

Рада Міністрів складається з відповідних міністрів держав – членів ЄС, які збираються згідно з обговорюваними темами.

Зокрема Рада Міністрів ЄС з питань економіки та фінансів (ECOFIN), що бере участь у розробленні фінансової перспективи, складається з міністрів економіки та фінансів держав – членів ЄС.

Європейська Рада та Рада Міністрів дефакто виражають погляди держав – членів ЄС,

Європейська Комісія та Європейський Парламент відповідають за загальну політику Європейського Союзу.

Проект бюджету розробляє Європейська Комісія. Рішення Європейської Комісії приймаються більшістю голосів, а її члени голосують персонально. Після цього проект бюджету ЄС подається в Раду міністрів ЄС для розгляду й затвердження. Рада ЄС щодо бюджету збирається, як правило, два рази на рік, щоб розглянути проект бюджету, представлений Європейською Комісією, у частині обов'язкових видатків і після затвердження направляє його в Європейський Парламент.

Європарламент розглядає проект протягом 45 днів. Повноваження щодо ухвалення остаточного рішення спільно розподіляються між Радою ЄС і Євро-парламентом, оскільки всі видатки поділяються на обов'язкові й необов'язкові. Якщо Європейський Парламент схвалює проект бюджету або не вносить жодних виправлень, то бюджет вважається остаточно прийнятим. Якщо протягом цього строку Європарламент внесе виправлення, то змінений проект бюджету передається Раді ЄС з метою здійснення досить складної процедури узгодження позицій.

Бюджет проходить у Європейському Парламенті два читання. Проект розглядається не тільки в бюджетному комітеті, а й в інших комітетах. На першій стадії кожний депутат може висунути пропозиції щодо внесення змін до проекту бюджету. Для цього потрібно отримати підтримку більшості голосів. Особливість полягає у тому, що поправки, які передбачають перевищення видатків, приймаються кваліфікованою більшістю (3/5 голосів).

Європейський Парламент має вирішальне право при розгляді необов'язкових видатків, які прямо не затверджені законодавством ЄС. Він може не тільки перерозподіляти фінансові ресурси, а й у певних межах збільшувати їхній загальний обсяг. Максимальна норма збільшення таких видатків розраховується Європейською Комісією на основі різних макроекономічних показників і може бути перевищена, тільки якщо з цією пропозицією погоджується Рада міністрів ЄС.

Обов'язкові видатки становлять основну частину бюджету. Європейський Парламент може пропонувати зміни цієї категорії видатків без збільшення загальної суми видатків. Вони приймаються, якщо Рада ЄС не відхиляє їх кваліфікованою більшістю.

Друга стадія розгляду бюджету в Європейському Парламенті проходить так. Якщо Рада ЄС протягом 15 днів змінює яку-небудь пропозицію, то проект бюджету знову направляється у відповідний спеціалізований комітет. Одночасно кожний депутат і кожний комітет можуть також пропонувати виправлення до проекту бюджету, представленого Радою ЄС. Як і на першій стадії, загальна доповідь готується відповідним спеціалізованим комітетом, а Європейський Парламент приймає рішення кваліфікованою більшістю. Якщо виправлення Ради ЄС приймаються, то відповідна частина бюджету в редакції Ради ЄС вважається прийнятою, в іншому випадку — відхиленою. Європейський Парламент кваліфікованою більшістю може відхилити проект бюджету в цілому. Він декілька разів використовував це право.

Європейський Парламент, Європейська Комісія та Рада Міністрів укладають обов’язкову для виконання Міжінституційну угоду, яка затверджує багаторічну фінансову перспективу та визначає механізми її виконання.

Міжінституційна угода встановлює правила та процедури для управління бюджетом на кожен рік (процедури перегляду, технічного коригування тощо).

Чинну Міжінституційну угоду було затверджено у травні 2006 року. Вона охоплює період 2007–2013 років

• фінансова перспектива (прогноз бюджету) ухвалюється на термін п’ять років (а не сім).

• Роль Європейського Парламенту збільшується: ухвалення проекту на третій стадії через позитивне голосування простою більшістю депутатів (не тільки дорадчі функції).

• Остаточне рішення затверджується постановою Ради Міністрів (а не Міжінституційною угодою)

.Бюджетний рік у Європейському Союзі починається 1 січня і закінчується 31 грудня, тобто збігається із календарним роком.

Безпосереднім виконанням бюджету займається Європейська Комісія. Контрольна функція Європейської Комісії проявляється в тому, що вона аналізує стан справ у ЄС, для чого збирає інформацію та проводить перевірки, у тому числі перевірки виконання бюджету, її огляди й доповіді, систематизовані у звіті про виконання бюджету, направляються до Європейського Парламенту, Ради міністрів ЄС, інших інститутів ЄС і урядів держав — членів ЄС.

Рада Міністрів ЄС також наділена важливими контрольними функціями. Рада міністрів ЄС направляє Європарламенту свої рекомендації щодо виконання бюджету й разом із цим перевіряє рахунки й фінансові декларації, щорічний звіт і будь-які інші спеціальні доповіді Палати аудиторів. Рада міністрів ЄС вчиняє такі дії:

— розробляє фінансові регламенти, визначаючи процедури складання й виконання бюджету, а також подання й перевірки звітності;

— визначає методи й процедури надання доходів бюджету (передбачених домовленостями про власні ресурси ЄС) у розпорядження Європейської комісії й визначає заходи, до яких необхідно буде вдатися, щоб задовольнити її потреби в наявних коштах;

— визначає правила стосовно відповідальності фінансових контролерів, розпорядників кредитів, бухгалтерів, а також належної організації інспекцій.

Європейський Парламент контролює і розглядає проблеми, що виникають у процесі виконання бюджету. За його дорученням цим займається Комітет з контролю за бюджетом, а в окремих випадках й інші комітети.

Зовнішні ревізії використання ресурсів бюджету ЄС проводяться Палатою аудиторів і Європейським Парламентом. Палата аудиторів перевіряє дотримання порядку одержання бюджетних ресурсів і їхнього використання, дає висновки про стан управління фінансовими ресурсами. Європейський Парламент контролює реалізацію політики ЄС Європейською Комісією, орієнтуючись у питаннях виконання бюджету на доповіді, підготовлені Палатою аудиторів. Після вивчення доповідей Палати аудиторів Європейський Парламент, керуючись рекомендаціями Ради ЄС, робить висновок про роботу Європейської Комісії щодо реалізації бюджету.

Фінансові проблеми ЄС.

Бюджет ЄС — ще не перетворився в інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць.

1. Актуальним на сьогодні є завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів:

• зближення й уніфікації бюджетної документації та статистичних показників,

• вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП,

• координації бюджетної політики,

• гармонізації податків і податкової політики.

Гармонізація бюджетної політики - досить складний процес із певними внутрішніми суперечностями:

• формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджетному регулюванні, країни зобов'язалися подавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведення відповідних бюджетних заходів.

• З іншого боку, господарські механізми країн-учасниць залишаються автономними, хоча зростає рівень їх взаємозалежності; держави мають різний рівень економічного розвитку, неоднакову соціально-політичну ситуацію всередині країни, що відповідно зумовлює суперечливість інтересів як у бюджетній, так і загалом в економічній політиці.