60. Склад і форми фінансової звітності, порядок їх складання.

Фінансова звітність — бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових кошт/в підприємства за звітний період. Фінансова звітність складається з Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал і Приміток до звітів.Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. З метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю, статті активу балансу згруповано у три розділи, пасиву – у п’ять розділів. Статті активу: I – «Необоротні активи», II «Оборотні активи», III «Витрати майбутніх періодів». Статті пасиву: І "Власний капітал", II "Забезпечення наступних витрат і платежів", III "Довгострокові зобов'язання", IV "Поточні зобов'язання", V "Доходи майбутніх періодів». Звіт про власний капітал — звіт, що відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Метою є розкриття інформації про зміни в складі власного капіталу під-ва протягом звітного періоду. Статті: "Залишок на початок року"; "Залишок на кінець року"; "Зміна облікової політики"; "Виправлення помилок"; "Скоригований залишок"; "Переоцінка активів" та ін. Звіт про фінансові результати — звіт про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства у звітному періоді. Метою є надання користувачам повної і правдивої інф про доходи, витрати, прибутки (збитки) від діяльності під-ва. З цією метою Звіт побудовано за функціональним групуванням доходів і витрат (виробництво, управління, збут продукції тощо) і складається з трьох розділів: І "Фінансові результати", II "Елементи операційних витрат", III "Розрахунки показників прибутковості акцій». Звіт про рух грошових коштів — звіт, що відображає надходження й витрату грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді. Метою є надання користувачам фін звітності повної і достовірної інф про зміни, що відбулися у грошових коштах під-ва та їх еквівалентах. Цей звіт доповнює Баланс і Звіт про фінансові результати та містить інф про зміни в одному з важливих показників балансу - грошових коштах та їх еквівалентах, що відбулися між датами балансу, а також показує вплив діяльності підприємства за звітний період на грошові потоки під-ва. Розділи: І. Рух у результаті операційної діяльності та ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності. Примітки до фінансових звітів — сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

32.План рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі — План рахунків) — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. План рахунків розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та є обов’язковим для використання банками України. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України затверджена постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280, із змінами та доповненнями (далі — Інструкція) встановлює порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку, визначає характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями. За рахунками Плану рахунків відображаються операції, що визначені законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідно до їх економічної суті. Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і

зобов’язань. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, суть якого полягає в обліку операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що і операцій у гривні. Управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8. Банки самостійно встановлюють внутрішні правила управлінського обліку. У Плані рахунків наведені номери та найменування синтетичних рахунків II, III, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов’язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Першою цифрою номера визначено клас рахунків. План рахунків складається з дев’яти класів (рис. 1): Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції. Клас 2. Операції з клієнтами. Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання. Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції. Клас 5. Капітал банку. Клас 6. Доходи. Клас 7. Витрати. Клас 8. Управлінський облік. Клас 9. Позабалансові рахунки. Кожний клас розподілений на: рахунки II порядку (двозначні — розділ); рахунки III порядку (тризначні — група); рахунки IV порядку (чотиризначні — балансовий рахунок).

35Усі бухгалтерські документи до передачі в архів проходять належну перевірку й опрацювання за такими етапами: оформлення первинних документів; підготовка звітів матеріально відповідальних та посадових осіб і передача їх до бухгалтерії; приймання звітів; перевірка звітів за формою і по суті; арифметична перевірка; підготовка документів для синтетичних і аналітичних записів; рознесення сум господарських операцій в регістрах синтетичного й аналітичного обліку; узагальнення даних поточного синтетичного й аналітичного обліку; записи в Головну книгу; складання оборотного балансу; складання сальдового балансу та інших форм бухгалтерської звітності. На етапі фіксації господарських операцій причетні до цього особи повинні дотримуватись засадних вимог до первинних документів: відповідність документа стандарту; правильність його заповнення; юридична обов'язковість, що забезпечується наявністю необхідних підписів. Кожний із названих етапів передбачає відповідні дії фахівців з обліку. Суть оформлення первинних документів полягає у фіксації фактів господарських операцій через складання документів на приймання — видачу нематеріальних активів, основних засобів, виробничих запасів, грошей. Особливість цього етапу полягає в тому, що тут активну участь беруть матеріально відповідальні особи, одна з яких (з відома керівника та головного бухгалтера підприємства) відпускає, а друга приймає відповідні товарно-матеріальні цінності або кошти. Результатом господарської операції є первинний документ (накладна, вимога, лімітно-забірна карта, акт приймання-передачі основних засобів, акт ліквідації основних засобів, акт на заміну матеріалів, акт на браковану продукцію, касові ордери, наряди на виконані роботи тощо). Оформлені первинні документи при звітах матеріально відповідальних, підзвітних чи посадових осіб в установлені строки подаються до бухгалтерії. У процесі приймання звітів фахівці з обліку додані первинні документи звіряють із реєстром чи звітом, звертаючи увагу на правильність оформлення документа та наявність всіх необхідних підписів. Недооформлені документи до обробки не приймаються і повертаються матеріально відповідальним чи підзвітним особам. Прийняті документи бухгалтерією перевіряються вже по суті, тобто з погляду законності й доцільності господарської операції. Можуть бути ситуації, коли господарська операція є законною, але недоцільною, або навпаки — доцільною, але незаконною. Ці факти фахівці бухгалтерії повинні фіксувати окремо, терміново інформуючи про них керівника підприємства. Арифметична перевірка — це перевірка правильності визначення суми господарської операції, а тому всі арифметичні підрахунки, що містяться у документі, працівники бухгалтерії перевіряють суцільним способом. Перевірені та прийняті бухгалтерією документи підлягають дальшому опрацюванню — розцінюванню, групуванню та контируванню. Необхідність розцінювання пояснюється тим, що в окремих документах матеріально відповідальні особи проставляють тільки кількість відпущених товарно-матеріальних цінностей, а тому в накладних, вимогах, лімітно-забірних картах фахівці з обліку вже самі проставляють ціну і визначають суму господарської операції. Групування документів — це підготовча робота для їх контирування, тобто складання бухгалтерських проведень. Суть групування полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи і визначенні загального підсумку. Котирування — це процес знаходження кореспондуючих рахунків для кожного первинного документа, що становить суть бухгалтерського проведення. Бухгалтерське проведення роблять, як правило, від руки на вільному місці первинного документа. Потім бухгалтерські проведення узагальнюють за кожною однорідною групою або на першому документі, або складанням меморіального ордера. Рознесення сум господарських операцій здійснюється в такій послідовності: спочатку розносять рахунки синтетичного, а потім — аналітичного обліку. Про тотожність сум синтетичного й аналітичного обліку свідчать результати узагальнення даних поточного обліку. Перевірені підсумкові дані поточного обліку потім використовують для наступних записів в узагальнюючі регістри та складання бухгалтерської звітності. Отже, з початку оформлення бухгалтерські документи проходять досить складний і тривалий шлях. І що скоріше бухгалтерські документи потраплятимуть на етап узагальнення та складання звітності, то ліпше використовуватиметься інформація, а відтак зростатиме дійовість і оперативність бухгалтерського обліку. Складання бухгалтерської звітності є завершальним етапом використання первинних документів: це процес узагальнення даних поточного обліку і надання користувачам інформації для прийняття рішень. Після цього бухгалтерські документи передаються в архів підприємства. Строки зберігання документів встановлено Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України. Документи в архіві мають зберігатись у закритих шафах так, щоб забезпечити їх належне утримання та швидке знаходження. Вилучення документів можливе тільки на вимогу правоохоронних або інших контролюючих органів. Як зазначено в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи бухгалтерського обліку можуть бути вилучені в підприємства «тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Посадова особа підприємства має право ... зняти копії документів, що вилучаються. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством» (стаття 9.9). На кожному підприємстві треба проводити належну роботу з упорядкування потоку документів, прискорення їхнього руху від моменту складання до передачі в архів. А тому підприємства мають скласти графік документообороту і стежити за раціональним проходженням бухгалтерського документа, мінімальним строком перебування його на кожному робочому місці. Документооборот — це рух бухгалтерських документів від моменту їх складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів. Протягом цього часу бухгалтерські документи використовуються не тільки для перевірки й опрацювання, а й для оперативного управління. Графік документообороту встановлюється головним бухгалтером і відіграє суттєву роль у забезпеченні послідовності проходження документів, стабільної роботи кожної ланки, підвищення відповідальності конкретних виконавців за дотримання встановленого порядку і строків оформлення та опрацювання документів.

55 Основою обчислення податку на додану вартість є вартість обороту, що оподатковується, який включає вартість реалізо­ваних товарів (робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку.. Фактично складові, які входять до вартості оподаткованого обороту, скла­даються із сум амортизаційних відрахувань, які відносяться саме до цієї стадії виробництва; заробітної платні; відрахувань на соціальне страхування; прибутку. Обчислення та сплату податку на додану вартість за товари, які ввезені на територію України, здійснюють до і після мит­ного оформлення на основі вантажної митної декларації, в якій нарахована сума податку виділяється окремим рядком. При надходженні імпортних товарів, ввезених за цільовим прзначеням і використовуваних не за призначенням або з комер­ційною метою, податок на додану вартість обчислюють вихо­дячи з ціни їх реалізації з урахуванням податку на додану вартість, але не нижче їх митної вартості з урахуванням фак­тично сплачених сум митних зборів, мита, акцизного збору за відповідні товари і податку на додану вартість. Сплата податку провадиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Порядок обчислення податку обов’язково передбачає закріп­лення дати, на яку здійснюється розрахунок податку. Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами, у формі декларацій, які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розрахунки по цьому податку, надані плат­никами до відповідних державних податкових інспекцій, є ос­новними документами.

Суми податку на додану вартість зараховуються до дер­жавного бюджету і використовуються в першу чергу для бюд­жетного відшкодування податку на додану вартість і форму­вання бюджетних сум, що спрямовуються як субвенції місце­вим бюджетам.