2.3 Джерела зростання менеджера

Мотивація працівників завжди є одним із найголовніших питань керівників і менеджерів поважаючих себе в компанії. Люди хочуть свідомо будувати свою кар’єру, займатися улюбленою справою, отримувати реальні результати, вчитися новому, розширювати свої можливості та обов’язки, займати визначений стан в соціальному професійному середовищі.

В процесі реалізації кар'єри важливо забезпечити взаємодію усіх перелічених її видів. Існують різні підходи до визначення моделей кар'єри. Ділова кар'єра - це специфічний об'єкт управління (і самоврядування). Тому універсальні методи і прийоми самоменеджменту не в змозі забезпечити його ефективність в даному випадку, оскільки не спираються на знання сутності та соціальних механізмів ділової кар'єри.

Крім того, фактор часу не завжди придатний в якості інтегрального критерію успіху ділової кар'єри: як відомо, стрімка вертикальна кар'єра таїть у собі небезпеку зривів і падінь.

Одна із концепцій самоменеджменту на думку авторів- М. Вудкок і Д. Френсіс - побудована на ідеї обмеження. Під обмеженням розуміють фактор, стримуючий потенціал і результати роботи "системи" організації в цілому, групи або індивіда. Теорії обмежень пропонують в якості якнайшвидшого і найбільш практичного способу здійснення прискореного саморозвитку вивчення, усвідомлення і подолання обмежень, що перешкоджають успіху і особистого росту [ 21 , 56].

Автори вважають, що увагу потрібно зосереджувати на тому, що перешкоджає повній реалізації всіх особистих можливостей. Роблячи таким чином, можна забезпечити швидкий прогрес, і цей успіх дозволяє повірити в реальність змін у самому собі.

Дійсно, більшість менеджерів досить проникливі і мають певне уявлення про те, що їм потрібно для вдосконалення, але у них відсутні як система для точного визначення цих потреб, так і засоби для їх реалізації. Концепція обмежень надає управлінню спосіб всебічної перевірки наявних здібностей і пошуку реальних шляхів розвитку особистих і ділових якостей. Орієнтиром у саморозвитку служать критерії ефективного управління, яке вимагає наявності у менеджера:

- здатності керувати собою;

- розумних особистих цінностей;

- чітких особистих цілей;

- опору на постійний особистий ріст;

- навику вирішувати проблеми;

- винахідливості й здатності до інновацій;

- високої здатності впливати на оточуючих;

- знання сучасних управлінських підходів;

- здатності керувати;

- уміння навчати і розвивати підлеглих;

- здатності формувати і розвивати ефективні робочі групи.

Перераховані критерії забезпечують основу для оцінки кожним працівником своїх можливостей по відношенню до вимог їх роботи. Коли-небудь із зазначених навичок і здібностей відсутні у менеджера, виникає обмеження.[22,33]. Реалізація потенціалу людини залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників. Зовнішні чинники здійснюють вплив на формування "стартових" здібностей індивіда. Але сформований потенціал підлягає розвитку через самореалізацію особистості. Критерієм рівня розвитку особового потенціалу працівника слугують якісні характеристики віддачі фізичних та інтелектуальних сил, творчої енергії працівника в процесі праці. Ця віддача знаходить своє конкретне вираження в трудовій активності людини, її ставленні до праці як до вищої життєвої здатності.

Основа потенціалу людини грунтується на якостях, закладених природою. Це стосується передусім здоров'я (фізичного та психічного), творчого мислення, здібностей і, певною мірою, моральної орієнтації особистості. Розвиток природних даних та їх реалізація визначаються трьома первинними системами: родина, колектив і суспільство.

Вплив сім'ї визначається її суспільним становищем, духовними інтересами, професійною орієнтацією, місцем проживання та низкою інших чинників. Ці чинники характеризують не лише природні можливості, здібності, а й "стартові" можливості індивіда , всі вони впливають на зростання кар’єри менеджера.[ , 6]