Лекція № 19.

Тема: Розподіл національного доходу.

Споживання, заощадження і добробут людини.

План:

1.Сімейні доходи. Диференціація доходів населення.

2.Методи виміру нерівномірного розподілу доходів між різними верствами населення.

Ключові терміни та поняття: сімейні доходи, диференціація доходів населення, методи виміру нерівномірного розподілу доходів між різними верствами населення.

Література (основна та додаткова)

1. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія. - К.: Знання - Прес, 2006.- с. 23-29, 43-44,48-54, 128-134.

2. Дзюбик С. Д., Ривак ОС. Основи економічної теорії: Навч. Посібник.-2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2008.- с. 25-35,53-55.

3. Політична економія. Навчальний посібник / за ред. д.е.н., проф.. Г.І. Башнянина і к.е.н., доц Є. С. Шевчук. 5-те вид., стереотипне. - Львів: Новий світ - 2000, 2006. – с.15-29.

4. Основи економічної теорії. Навч. посіб./ За ред. Козака Ю. Г., Шаповал С. С. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 264 с.

5.Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид. За ред. проф. Ніколенка Ю.В., Київ: ЦУЛ, 2009. - 540с.

6. Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. – За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. –360 с.

7. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 480 с.

1.Сімейні доходи. Диференціація доходів населення. Основним показником життєвого рівня народу в цілому є середній розмір національного доходу в розрахунку на душу населення. Він відображає загальний рівень добробуту народу. Величина реальних доходів і рівень та структура споживання населення залежать від таких основних факторів: 1) розмірів грошових та натуральних доходів; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги; 3) розмірів квартирної плати та ціни комунальних послуг; 4) обсягу безплатних і пільгових послуг; 5) розмірів податків. Певний вплив роблять також наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист тієї частини населення, яка має низькі доходи. Найповніше відображають рівень добробуту населення сімейні доходи. Сім'я являє собою групу осіб, які пов'язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство. Основними джерелами доходів сім'ї є: 1) заробітна плата; 2) доходи від особистого підсобного господарства;

3) від фермерського господарства; 4) від індивідуальної трудової діяльності; 5) від власності; 6) від трансфертних виплат. Основним видом доходів є заробітна плата. Сімейні доходи використовуються для трьох основних цілей: 1) для сплати податків; 2) для задоволення потреб у продуктах харчування та інших благах; 3) для заощадження. Досвід багатьох країн показує, що в розподіл доходів повинна втручатися держава і певною мірою регулювати його. Вона повинна встановлювати прожитковий мінімум, тобто розмір доходів, необхідний для придбання мінімального набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров'я, задоволення основних соціальних і культурних потреб людини. Основою формування прожиткового мінімуму є так званий "споживчий кошик". Він становить набір товарів і послуг, розрахований за нормами та нормативами споживання, необхідний для забезпеченості людини життєвими засобами. Він застосовується для загальної оцінки рівня життя, встановлення мінімального розміру заробітної плати, пенсій, неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а також як розрахункова величина при формуванні державного бюджету. Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать: 1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та інших); 2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення; 3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем; 4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я; 5) забезпечення обороноздатності країни; 6) утримання державного апарату. Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами рис. 1.

1. Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується головним чином за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало. 2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитись дуже високими для деяких категорій громадян. Тому держава втручається в ціноутворення. Вона встановлює ціни на товари державних підприємств, мінімальний розмір заробітної плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. В урожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, в неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів. 3. Через прогресивний характер оподаткування. Диференціація ставок подоходного податку і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних. Прогресивний податок використовується у податковій політиці багатьох країн. Держава встановлює неоподатковуваний мінімум доходів. Його рівень залежить від загального рівня доходів населення.

Рис. 1. Перерозподіл доходів

Впливаючи на перерозподіл доходів, держава сприяє підвищенню доходів малозабезпечених верств населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє послабленню соціальної напруги в суспільстві. Можливості держави в перерозподілі доходів обмежуються бюджетними надходженнями. Перевищення державних видатків над доходами державного бюджету призводить до бюджетного дефіциту та інфляції. Збільшення державних виплат із державного бюджету вимагає збільшення податків, а це може підірвати стимули розвитку економіки. В умовах переходу до ринкової економіки розвивається ряд негативних явищ, які зумовили розшарування суспільства за рівнем доходів і зниження життєвого рівня більшості населення. За межею бідності опинилися пенсіонери і значна частина працездатного населення. Цим зумовлюється необхідність соціального захисту. Суть захисту полягає в стримуванні падіння життєвого рівня населення, зокрема тих соціальних груп, рівень доходів яких знизився нижче від рівня бідності. Соціальний захист — це передусім проблема соціальної справедливості, забезпечення нормального розвитку економіки. Він не зводиться до перерозподілу доходів, а вимагає проведення заходів, які запобігали б розвиткові негативних явищ в економіці, зниженню життєвого рівня та надмірній диференціації доходів. Ринкова економіка функціонує на основі жорстких економічних законів. Підприємство в умовах ринкової економіки не буде тримати зайвих робітників. Нерентабельне підприємство не може розраховувати на дотації з боку держави. Воно стає банкрутом, а працівники залишаються без роботи. Тому перехід до ринкової економіки передбачає створення специфічної системи захисту громадян. Вона має забезпечувати максимальну нейтралізацію багатьох негативних наслідків переходу до ринкової економіки. Держава повинна забезпечити відновлення роботи підприємств, не допускати розкрадання державного майна і коштів та вивезення їх за кордон; не допускати несправедливої приватизації; прийняти справедливі закони про пенсії; не допускати "зрівнялівки" ні в заробітній платі, ні в пенсіях, а також надмірного, нічим не обґрунтованого, розриву в них; повинна вживати заходів для створення робочих місць і підвищення рівня зайнятості. Право на соціальний захист громадян України гарантовано Конституцією. Одним із важливих елементів соціального захисту населення є соціальне страхування, яке включає пенсійне, медичне страхування та страхування від нещасних випадків. Воно здійснюється шляхом відрахування від заробітної плати і прибутків підприємств певних коштів. Умови відрахувань на соціальне страхування та умови страхових виплат у різних країнах різні. Важливим елементом соціального страхування є також пенсійне забезпечення. Кількість пенсіонерів в Україні постійно зростає. І в пенсійному забезпеченні виник ряд проблем: низький рівень пенсій; розмір пенсій не відповідає внеску в пенсійний фонд протягом працездатного періоду. Працівники деяких галузей мають невиправдані переваги та пільги в пенсійному забезпеченні, а серед інших існує невиправдана "зрівнялівка". Усе це зумовило необхідність проведення пенсійної реформи.

2.Методи виміру нерівномірного розподілу доходів між різними верствами населення. У структурі джерел сукупного доходу сімей (як і особистого, і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження; збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання. У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут. Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами: споживчі витрати; податки, збори, платежі; інші витрати; накопичення. У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина — на споживання послуг. На структуру споживання впливає не тільки зростання грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня. Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. До неї відносять: види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, тобто не відображаються певні виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов’язань; неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність; нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда). Окрім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо). Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи, які отримуються: до участі в праці (до працездатного віку); від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності; тимчасово непрацюючими (безробітні, переселенці тощо); після завершення трудової діяльності (пенсіонери). За допомогою такої класифікації можна простежити, якою мірою людина як член суспільства забезпечена доходами і соціально захищена на всіх стадіях свого життя. Співвідношення між різними джерелами і видами доходів не постійне. Воно змінюється під дією багатьох факторів, набір яких неоднаковий для різних груп населення і на різних рівнях. Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості — 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992 р. 1 : 7,5—8, а в 2001 р. — 1 : 13,5. Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві. Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність в розподілі. Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу. Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п’ять рівних квінтильних груп і визначається, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одер­жаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища). Щоб зобразити криву Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні (накопичені) результати розподілів: на горизонтальній осі — квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній — квінтилі отриманих доходів. Крива Лоренца будується сполученням крапок, що відповідають кумулятивним відсотковим часткам доходів, отриманих квінтильними групами населення. За рівномірного розподілу доходів кожна 20-відсоткова група населення мала б п’яту частину доходів суспільства. На графіку це зображається діагоналлю квадрата і є лінією рівномірного розподілу. За нерівномірного розподілу «лінія концентрації» являє собою угнуту вниз криву. Чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі квадрата, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві. Коефіцієнт Джині являє собою відношення площі сегмента, створеного кривою Лоренца, і лінії рівномірного розподілу до площі трикутника нижче лінії рівномірного розподілу. Рис. 2. Крива Лоренца Коефіцієнт Джині виявляє середню різницю в доходах між двома одержувачами. Наприклад, якщо коефіцієнт Джині дорівнює 0,2, то це значить, що середня різниця в доходах одержувачів, які належать до цієї сукупності, становить 40 % від середнього доходу сукупності. Величина доходів і різниця між ними обумовлені впливом таких факторів: соціально-політичних; соціально-демографічних (стать, вік, наявність таланту і здібностей тощо); соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо); соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно ко­рисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо); соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо); соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості). Окрім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори. Нівелюючі — складання заробітків сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім’ї і вносять свою пенсію до бюджету сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї. Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім’ї, їх кількість у сім’ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї. В усіх економічних системах здійснюється регулювання доходів, що являє собою складову соціальної (економічної) політики суспільства. Політика доходів впливає на заінтересованість найманих працівників і підприємців у поліпшенні результатів праці з метою розвитку економіки в цілому. Останнє, у свою чергу, сприяє підвищенню доходів населення, рівня його життя. Державне регулювання являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили і її розвитку, послабленню соціальної напруженості. Державне регулювання доходів полягає в перерозподілі їх через державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, ство­рює умови для нормального відтворення їх робочої сили, усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами (земля, капітал, праця, підприємницька здатність) регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів визначається обсягом соціальних витрат із державного і місцевого бюджетів. Розміри соціальних виплат залежать від фінансових (економічних) можливостей держави. Перевищення величини соціальних виплат над податковими надходженнями веде до бюджетного дефіциту та інфляції. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є: соціальна справедливість; соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення; індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище; право на працю і достойна винагорода; право на професіональні об’єднання; економічна доцільність тощо.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на певних методах. У країнах з ринковою економікою можна виділити такі методи: законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного. До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків — для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо. Регулювання доходів населення здійснюється з урахуванням норм Конституції України, Кодексу законів про працю, законів про зайнятість населення, колективних договорів і угод, положень про загальнодержавне соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо. До економічних методів належать визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, зайнятості, оплати праці працівників тощо. Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття); захист інтересів нації — ліцензування експорту або державний контроль над імпортом. Погоджувальні методи (соціальне партнерство). Ці методи в багатьох країнах досить поширені і вважаються найбільш економними і «безкровними». Соціальне партнерство являє собою узгодження дій уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів. Об’єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму. Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп на­селення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки. Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожит­кового мінімуму. На розмір прожиткового мінімуму впливають потреби населення, які залежать від природно-кліматичних умов і національних традицій, статевого складу і щільності населення, розміру і структури сімей, характеру поселення, економічного розвитку території, співвідношення різних галузевих і професійних груп працівників, рівня регіональних цін тощо. Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі. Проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства. Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів: 1.  Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер,    є    функціонально-виробничим,    а    основними факторними  доходами  виступають  заробітна  плата,  рента, відсоток і прибуток. 2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються. 3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку   соціально-економічних  проблем:   підривати   стимули, загострювати     соціальну     несправедливість,     погіршувати можливості для розвитку суспільства. 4. Для    нормального    функціонування    економіки    необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

Питання для самоконтролю:

1.З чого складаються сімейні доходи?

2. Яким чином відбувається диференціація доходів населення?

3. Які методи виміру нерівномірного розподілу доходів між різними верствами населення Ви знаєте?

4. Яким мчинм відбувається перерозподіл доходів?

5. Як виглядає Крива Лоренца?

6. Який її економічний зміст?

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Спеціальність 5.03050801 Фінанси і кредит

Дисципліна Політична економія