Лекція № 11

Тема 7. Загальні основи ринку.

План:

1. Основні суб'єкти ринкової економіки

2. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес.

Ключові терміни та поняття: суб'єкти ринкової економіки, класифікація підприємств за розміром, малий бізнес.

Література (основна та додаткова)

1. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія. - К.: Знання - Прес, 2006.- с. 23-29, 43-44,48-54, 128-134.

2. Дзюбик С. Д., Ривак ОС. Основи економічної теорії: Навч. Посібник.-2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2008.- с. 25-35,53-55.

3. Політична економія. Навчальний посібник / за ред. д.е.н., проф.. Г.І. Башнянина і к.е.н., доц Є. С. Шевчук. 5-те вид., стереотипне. - Львів: Новий світ - 2000, 2006. – с.15-29.

4. Основи економічної теорії. Навч. посіб./ За ред. Козака Ю. Г., Шаповал С. С. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 264 с.

5.Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид. За ред. проф. Ніколенка Ю.В., Київ: ЦУЛ, 2009. - 540с.

6. Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. – За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. –360 с.

7. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 480 с.

1.Основні суб'єкти ринкової економіки. У ринковій економіці діють і постійно контактують між собою три головні суб'єкти господарської діяльності: 1) домогосподарства, тобто сімейні господарства, які можуть бути представлені однією або кількома особами; 2) фірми, переважно приватного сектору економіки, що представляють підприємства різних галузей і сфер діяльності; 3) держава і її органи різних рівнів.

Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, які ведуть спільне господарство, яке забезпечує економіку ресурсами, зокрема робочою силою, і використовує зароблені на цьому кошти для задоволення своїх потреб. Домогосподарство виконує три основні функції: 1) відтворює трудові й матеріальні ресурси, володіє ними та постачає ними виробництво (зокрема, робочою силою і продукцією сільськогосподарського виробництва); 2) привласнює доходи, в основному за рахунок постачання виробництва ресурсами; 3) використовує одержані доходи для задоволення особистих потреб і відтворення об'єктів своєї власності. Провідною функцією є відтворення робочої сили, У домашньому господарстві відбувається відтворення не тільки суб'єкта, який є носієм робочої сили і здатний виконувати ту чи іншу діяльність, а формується особистість, громадянин держави і член суспільства, якому властиві певний світогляд, характер, певне ставлення до суспільних проблем. Домогосподарства відіграють двоїсту роль в економіці. З одного боку, вони постачають виробництво ресурсами (насамперед робочою силою), з іншого — є основними споживачами продукції та послуг, що створюються в суспільному виробництві. Домашні господарства мають тісні економічні зв'язки з іншими суб'єктами ринку, бо їх потреби задовольняються в основному через ринок. Попит домогосподарств становить значну частку в сукупному попиті на товари народного споживання та послуги. На їх оплату використовується значна частина доходів. Отже, розгляньмо структуру доходів домашніх господарств і їх використання. У ринковій економіці на основі функціонального розподілу доходів населення отримує їх у формі заробітної плати, доходів від власності, прибутків і ренти. Основним джерелом доходів населення є оплата праці. Доходи дрібних власників, тобто доходи лікарів, адвокатів, фермерів, власників дрібних некорпоративних підприємств, є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і процента. Деякі домогосподарства володіють цінними паперами й одержують доходи у формі дивідендів. Розподіляються доходи дуже нерівномірно. А як використовуються доходи? Доходи використовуються для оплати податків, для особистого споживання і для заощадження. Податки з громадян у другій половині XX ст. сильно зросли як в абсолютному, так і у відносному вираженні. Так, у 1941 р. населення США сплатило 3,3 млрд. дол. податків (або близько З % своїх доходів), а в 1988 р. — 590 млрд. дол. (15% доходів). Переважна частина доходів використовується для особистого споживання і знову повертається у виробництво у формі оплати товарів народного споживання і послуг. У розвинутих країнах зростає частка доходів, що використовуються для оплати послуг, тобто обслуговування населення лікарями, адвокатами, перукарями і так далі. На заощадження використовується та частина доходу, яка залишається після сплати податків і витрат на товари особистого споживання. Домогосподарства роблять заощадження, щоб забезпечити себе на випадок непередбачених обставин — хвороби, нещасного випадку, виходу на пенсію, для фінансування навчання дітей та на інші потреби. Частина доходів може використовуватися для біржової гри, для купівлі цінних паперів, і таким чином формувати кошти для вкладання у виробництво. Це здійснюється через інститути спільного інвестування. Економічні можливості більшості домогосподарств обмежені. Вони володіють відносно невеликим капіталом і, відповідно, одержують малі доходи й не мають можливості впливати на рівень цін. Рівень задоволення їхніх потреб залежить від рівня доходу, цін і кількості членів сім'ї. Попит домогосподарств на товари та послуги формується залежно від рівня доходів, рівня цін та обсягу майна господарства. Зміна обсягу доходу зумовлює зміну обсягу і структури попиту на споживчі блага. В міру зростання доходу відбувається насичення, тобто повніше задоволення першочергових потреб, і більша частка його виділяється на задоволення духовних потреб. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. її ціна залежить від складності й тривалості праці. Члени домогосподарства, які мають постійну роботу, отримують постійно доходи, за рахунок яких фінансується поточне споживання. Людина часто стоїть перед вибором: більше працювати і, відповідно, мати більший дохід і більше споживати, чи менше працювати і більше відпочивати. Важливу роль тут відіграє фонд вільного часу. Між робочим і вільним часом також повинно бути оптимальне співвідношення, бо від цього залежать умови відтворення робочої сили. Це співвідношення вільного і робочого часу часто залежить від ставки заробітної плати. Наприклад, мала ставка заробітної плати, одержуваної на основному робочому місці, спонукає працівника шукати додаткові заробітки.

2. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Класифікація підприємств — це групування їх за певними ознаками. Такими ознаками можуть бути власність, розмір, рівень рентабельності та інші. Класифікація підприємств дозволяє цілеспрямовано підійти до їх вивчення, детальніше проаналізувати їхню діяльність у різних аспектах (рис. 1). За сферою діяльності можна виділити промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, фінансово-кредитні та інші підприємства. За формами власності — приватні, колективні, державні, акціонерні; за розмірами — великі, середні, малі; за рентабельністю — прибуткові та збиткові і так далі. Класифікація підприємств за видами діяльності дозволяє визначити і порівняти їх рентабельність, технологічні, економічні та інші особливості; виявити резерви підвищення ефекти н пості. Так, наприклад, для сільськогосподарських підприємств характерна сезонність виробництва, яка впливає на рух фінансових ресурсів, закупівлю сировини, швидкість обороту капіталу, потребу в кредитах тощо. Аналіз цих особливостей дасть можливість виявити резерви підвищення ефективності виробництва.

Основи класифікації	Види підприємств
Форма власності	- приватні - колективні - державні - спільні
Форма господарювання	- одноосібні -кооперативні -орендні -господарські товариства
Галузі виробництва	- промислові -сільськогосподарські -транспортні -торговельні -банківські -страхові
Кількість працівників і обсяг виробництва	-малі -середні -великі

Рис. 1. Класифікація підприємств

Класифікація підприємств за розмірами може здійснюватися:

1) за кількістю працівників, задіяних на підприємстві;

2) за обсягом товарообороту підприємства, тобто розмірами грошових надходжень (виручки) за певний період часу;

3) за розмірами капіталу підприємства.

Критерії класифікації підприємств за розмірами визначає держава. Часто визначається декілька критеріїв. Це пов'язано з тим, що використання тільки одного критерію, наприклад, кількості працівників, не завжди точно відображає розміри підприємства та інші особливості. Якщо, наприклад, підприємство з невеликою кількістю працівників обладнане новою автоматизованою технікою, то воно може бути потужним і випускати велику кількість продукції. В Україні офіційно застосовується класифікація підприємств за розмірами на основі кількості працівників у галузях виробництва. Ця класифікація використовується державою для підтримки дрібних та середніх підприємств, яка виявляється в наданні пільгових кредитів, певних пільг в оподаткуванні тощо. Необхідність такої підтримки обумовлена такими причинами: 1) потребою підтримування і розвитку конкуренції та створення конкурентного середовища, яке відіграє важливу роль у підвищенні ефективності виробництва; 2) необхідністю поєднання в національній економіці дрібних, середніх і великих підприємств. Таке поєднання позитивно впливає на ефективність економічної системи. Малі підприємства можуть оперативно реагувати на зміну кон'юнктури ринку. Вони здатні швидко враховувати зміни потреб, активно впроваджувати в виробництво нові товари і пробиватися на різні ринки. Самі умови діяльності малих підприємств змушують їх бути гнучкими, пробивними, активно шукати нові технології та виробляти нові товари. Це дає змогу проникати на ринки. Поєднання в економіці великих, середніх і дрібних підприємств дозволяє повніше використати поділ праці та його переваги. Малі підприємства, наприклад, здатні досягти високої досконалості у виробництві різних деталей машин та обладнання для автомобілів. Від їх діяльності мають значні вигоди великі підприємства, яким вони постачають певні деталі або вузли (рис. 2); 3) можливістю використання дрібного бізнесу для вирішення регіональних проблем. У сучасних умовах зайнятість є гострою економічною проблемою. В її вирішенні важлива роль належить малим підприємствам. У деяких країнах малий бізнес забезпечує приріст 70—80% робочих місць. Тому важлива підтримка малого бізнесу. Вона може сприяти розв'язанню певних соціально-економічних проблем. Держава використовує такі методи підтримки малого бізнесу: 1) надання пільг в оподаткуванні; 2) надання фінансової підтримки в різних варіантах; 3) створення закладів для підготовки та перепідготовки кадрів, передача капіталу в оренду новостворюваним підприємствам; 4) надання пільгових кредитів та інше.

Рис. 2. Роль малого підприємства в ринковій економіці

Підтримка малого бізнесу з боку держави має важливе значення. Але вирішальна роль в успішній діяльності підприємств належить перш за все особистим якостям підприємця — талантові, інтелектові, освіченості, організаторським здібностям, наполегливості, цілеспрямованості, вмінню аналізувати ситуацію і йти на ризик. За власністю підприємства можна класифікувати на державні, приватні та змішані. Приватні можна поділити на одноосібні підприємства, партнерства та корпорації або акціонерні товариства.

Підприємство — це господарська та фінансова одиниця й одночасно юридична особа. Воно виконує певні економічні та соціальні функції. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна, творча і соціальна. Мобілізаційна функція полягає в тому, що підприємство мобілізує капітал, трудові та інші ресурси для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу. Прагнення підприємця одержати максимальний прибуток спонукає його до постійного пошуку додаткових ресурсів. Яскравим прикладом цього є використання запущених підвальних та напівпідвальних приміщень, підземних переходів для розміщення магазинів, кіосків та інше. Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власникові і суспільству в цілому лише тоді, коли будуть раціонально використовуватися. Тому підприємець бере на себе функцію організації виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. А великі підприємства організовують наукові дослідження і для цього створюють при підприємствах науково-дослідні структури. Підприємці знаходять талановитих, здібних людей, здатних ефективно керувати підприємством і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі. Творча функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати нові досягнення наукової творчості. Соціальна функція підприємства полягає в поліпшенні умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату в колективі, наданні допомоги та пільг працівникам підприємства і членам їх сімей та у благодійницькій діяльності. За часів командно-адміністративної системи, коли все було підпорядковане державі і підприємства не були власниками майна, не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, оскільки всі рішення директивно вказувалися через відповідні державні органи. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державного комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де існують різні форми власності, різні види підприємств, форми організації господарювання. Власник чи менеджер підприємства самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне значення в їх розв'язанні має прагнення до одержання максимального прибутку.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно ставитися до свого майнового і фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться в кризовому стані або й збанкрутує. Налагодити ефективне функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише за наявності чіткої, досконалої організації господарювання, яка вимагає: а) всебічного знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетинговими службами підприємства; б) чіткої взаємодії з постачальниками всіх факторів виробництва, внутрішньо-фірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства; в) постійної уваги та контролю за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства; г) безперебійного забезпечення підприємства оптимальною кількістю найманих працівників, які володіють відповідними якостями та професійною підготовкою: д) поточного і періодичного контролю за станом ліквідності, тобто спроможності у будь-який час виконувати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом — споживачем, постачальником, банком, державним бюджетом, податковою установою тощо. Отже, за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна самостійна ланка економіки

Питання для самоконтролю:

1. Які Ви знаєте основні суб'єкти ринкової економіки?

2. Що таке домогосподарство?

3. Яка роль домогосподарств в економіці України?

4. Яке визначення підприємства?

5. Як класифіфкуються підприємства за розміром?

6. Яка роль малого бізнесу?

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Спеціальність 5.03050801 Фінанси і кредит

Дисципліна Політична економія