6. Структура діяльності вчителя у навчальному процесі:
Планування, організація, стимулювання, поточний контроль, регулювання діяльності, аналіз результатів.
7. Структура процесу засвоєння теоретичних знань.
8. Мотиви учіння.
Рушійна сила — це психологічне відчуття труднощів у вирішенні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності (чому? як?) і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб вирішити поставлене завдання.
Процес навчання характеризується наявністю багатьох суперечностей — зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних і неістотних.
Мотив навчання (від фр. motif — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до активної пізнавальної діяльності. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності.
У системі пізнавальної діяльності виокремлюють такі мотиви навчання:
1) соціальні — прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус — у суспільстві, у певному соціальному колективі (сім'ї, класі та ін.);
2) спонукальні — пов'язані із впливом на свідомість учня певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, думки однокласників;
3) пізнавальні — проявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів.
4) професійно-ціннісні — відображують прагнення учня отримати професійну підготовку для участі в продуктивній сфері життєдіяльності;
5) меркантильні — пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.
9. Закономірності навчання.
Закони дидактики – це її об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу.
Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.
Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:
1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).
2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі.
3. Закономірність управління педагогічними процесом.
4. Закономірність стимулювання.
5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі.
6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності.
7. Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання.
8. Закономірність динаміки педагогічного процесу.
9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу.
10. Принципи навчання.
Принципи навчання – це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із його закономірностей.
У сучасній дидактиці визначальними є такі принципи навчання:
1. Принцип науковості означає, що всі знання, які передбачаються для засвоєння їх учнями, повинні відображати об’єктивно існуючу дійсність, матеріальний світ, закономірності його руху і розвитку.
Цей принцип вимагає, щоб знання викладались в підручниках у тій інтерпритації, яка прийнята в сучасній науці. Для цього в зміст необхідно відбирати сучасну наукову термінологію та інформацію з основ наук, застосовувати сучасні наукові методики, технології,сучасні методи навчання.
Основні вимоги принципу:
Правильно організований перехід мислення від конкретного явища до його сутності;
від зовнішньо спостережуваних ознак, властивостей до внутрішніх зв’язків.
Вимоги забезпечення науковості в початковій школі:
не допускати спрощення і примітивізму на першому етапі засвоєння понять,
поширювати самостійну пошукову роботу учнів.
2. Принцип доступності передбачає, щоб вся сума знань про навколишній світ, накопичених людством, вся різноманітність і глибина їх була доступною для всіх дітей у відповідності з їх віком, рівнем розумового розвитку.
Принцип доступності слід розуміти в тому смислі, що навчання необхідно організовувати так, щоб зміст навчального матеріалу, а також методів навчання відповідали рівню підготовленості дітей.
Цей принцип вимагає враховувати відомі правила:
від легкого до складного;
від відомого до невідомого;
від окремого до загального;
від близького до далекого.
Отже, доступність засвоєння знань, формування умінь і навичок – наслідок зв’язку навчання з рівнем розвитку школярів, з їх особистим досвідом.
3. Принцип свідомості і активності навчання. В основі цього принципу є вимога – не просто механічно заучувати навчальний матеріал, а розуміти те, що вивчається, тобто глибоко усвідомлювати і осмислювати навчальний матеріал.
Даний принцип передбачає, що головне в навчанні – навчити учнів доводити, пояснювати, перевіряти висновки на фактах, на прикладах. Учні повинні не тільки розуміти смисл вивченого, а й уміти використовувати набуті знання в своєму життєвому досвіді.
Отже, основні аспекти принципу свідомості і активності: свідоме розуміння учнями навчального матеріалу; свідоме ставлення їх до навчальних занять; формування в них пізнавальної активності.
4. Принцип наочності передбачає таке навчання, коли в учнів формуються уявлення і поняття на основі живого сприймання ними предметів або ж їх зображень.
Наочність передбачає наявність чуттєвого і чуттєво-образного сприймання реальних об’єктів, якими оперує вчитель.
Я.А. Коменський сформулював „Золоте правило”:
“... Все, що тільки можна пропонувати для сприймання органами відчуттів, а саме: для сприймання зором, слухом, смаком, дотиком, нюхом – все повинно пропонуватись учням на уроці”.
Розумне поєднання слова з різними засобами наочності в процесі навчання завжди приводить до позитивного результату як у засвоєнні знань, так і у формуванні, розвитку свідомості учня.
Для реалізації принципу наочності значною мірою сприяє широке застосування різноманітних видів засобів навчання.
5. Принцип міцності знань. Як відомо, міцні знання – це фундамент, основа для розвитку творчої діяльності людини. Постійне накопичення знань, умінь і навичок людиною неможливе, якщо раніше засвоєні знання забуті.
Міцні знання – це такі знання, які: надовго зберігались би в пам’яті; відтворювались би дослівно без особливих зусиль; якими учні легко, уміло користувались би при розв’язанні різних інтелектуальних та практичних задач.
Однією з важливих умов, що забезпечують міцні знання, є діяльність пам’яті і перш за все – смислової (логічної).
Запам’ятовування матеріалу повинно будуватись на його розумінні, осмисленні, розкритті істотних зв’язків і відношень між предметами та явищами об’єктивного світу.
Всяке механічне запам’ятовування, зазубрювання веде до фактичних знань.
Для забезпечення міцності, велику роль відіграє повторення (закріплення, узагальнення, систематизація) вивченого з метою поглиблення і поширення; з метою систематичного застосування теоретичних знань в процесі практичної діяльності; при формуванні умінь і навичок.
Умова міцного засвоєння знань, умінь і навичок – виділення головної, закономірної, провідної думки в матеріалу, це зв’язок нових знань, умінь і навичок на практиці.
6. Принцип систематичності і послідовності навчання – розумова необхідність так організовувати справу освіти і навчання, щоб не порушити загальні підходи до розуміння закономірностей розвитку матеріального світу, системи його реальних зв’язків; розуміння того, що вся природа знаходиться у вічному і неперервному русі. Він вимагає дотримання певної системи і послідовності в організації навчальної роботи.
7. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у навчанні.
Форми, засоби, шляхи, методи роботи з дітьми:
вивчення і врахування попереднього рівня підготовки учнів;
підготовка дітей до школи;
використання різних форм навчання;
індивідуальні пошукові та дослідні завдання;
картки з індивідуальними завданнями;
класи вирівнювання.
8. Виховуючий характер навчання: весь зміст освіти і методи, засоби і форми навчальної роботи повинні спрямовуватись на виховання підростаючого покоління, до підготовки його до життя та праці; до формування загальних людських цінностей, до формування морально чистої, духовно багатої і фізично розвиненої особистості.
9. Розвиваючий характер навчання полягає у тому, що навчаючи учнів, ми вчимо їх виконувати різні логічні операції, розумові дії, мислитель ні операці (порівняння, співставлення, виділення головного, аналогія, дедукція, аналіз, синтез і т.д.) Все це розвиває мислення, розум, формує творчість, пізнавальні інтереси.
10. Принцип оптимізації (за Ю.К. Чабанським) слід розуміти досягнення найкращих результатів учіння в даних педагогічних умовах з точки зору системи певних критеріїв.