4. Загальні тенденції розвитку культури давнього населення України періоду енеоліту та бронзової доби. Культура енеолітичного населення україни (друга половина vі – ііі тис. До н. Е.)

• Енеоліт (мідно-кам’яний вік) становить перехідну епоху від кам’яного віку до віку металів. Провідна роль ще належала кам’яним знаряддям праці. Спочатку мідні вироби потрапляли на територію України з Балкан, Подунав’я та Закавказзя. Згодом почали розробляти копальні мідної руди і на Донбасі.

• В період енеоліту землеробство і скотарство стають провідними галузями діяльності багатьох людських спільнот. Головним багатством стають земля й худоба. Обробіток землі прив’язує людину до певної території. Це час розквіту землеробських культур, виникнення перших цивілізацій, широкого освоєння степів.

• Зональна специфіка відтворювального господарства, що намітилася в межах України за неоліту, у нових умовах зберігається та знаходить вираження в існуванні двох форм діяльності: землеробсько-скотарської з осілим способом життя (лісостепова смуга) та скотарсько-землеробської з рухливо-осілим способом життя (степові регіони). Поряд з цим у поліській зоні Подніпров’я і на деяких інших територіях за енеоліту ще мешкало населення, що вело традиційне привласнювальне господарство.

• Доба енеоліту принесла низку нових відкриттів. Створюються умови для переходу від мотичного землеробства до орного з використанням тяглової сили биків. З’являється колісний транспорт, винайдено гончарне горно, ткацький верстат. Значно підвищилась продуктивність господарства. Поява надлишків продуктів звільнила частину членів родових общин для занять, пов’язаних безпосередньо з духовною сферою.

• Найвищий етап розвитку енеолітичного населення України представлений пам’ятками культури Трипілля, яка генетично споріднена з культурами Балкан та Подунав’я. Високий рівень матеріального виробництва відповідно сприяв і піднесенню культури трипільців.

• Особливо високого технічного і художнього розвитку досягло виготовлення кераміки, яка, як вважають дослідники, мала не лише утилітарне, а й релігійно-магічне призначення. Ще характерною ознакою трипільської спільності є розвинута глиняна пластика. Певного поширення в енеолітичних культурах України набуло виготовлення антропоморфних стел з вирізьбленими символічними зображеннями. Вони ставилися на курганах і символізували пам’ять та повагу до похованої особи.

• Археологічні культури України доби мідного віку: трипільська (Лісостепове Правобережжя й Подністров’я, 5400–2750 рр. до н.е.), ямково-гребінцевої кераміки (в лісостеповій Лівобережній Україні, кін. V–II тис. до н.е.), мідний вік Закарпаття (V тис. до н.е.), Гумельниця (в Північно-Західному Причорномор’ї, V тис. до н.е.), лійчастого посуду (у нинішніх Львівській і Волинській областях, 3800–2700 рр. до н.е.), середньостогівська (в лісостеповій і степовій зонах межиріччя Дніпра й Дону, 4600–3500 рр. до н.е.), нижньомихайлівсько-кеміобинська (у Середньому і Нижньому Подніпров’ї, Степовому Лівобережжі, Причорномор’ї та в Криму, 3500–2200 рр. до н.е.), кулястих амфор (на Волині і Поділлі, 3200–2200 рр. до н.е.) та ін..