15.Сучасні вимоги до уроку

Урок є типовим "вузлом", у якому поєднуються та реалізуються як ідеї фундаментального, так і методи та прийоми прикладного рівнів педагогіки. Тут зустрічаються і зливаються оптимальні рекомендації теорії й завдання та можливості фахових методик. Звідси, думаючи про урок у нашому випадку з концептуальної точки зору, мусимо з'ясувати, як на ньому мають реалізуватися ті дидактичні принципи, які виникають із нового соціального замовлення і про які йшлося в попередньому розділі. А, відтак, як повинні діяти на уроці принципи традиційні. Бо, власне, для цього принципи й існують.

1. Сучасний урок з будь-якого предмета повинен бути особистісно зорієнтованим (І. Бех та ін.). Це означає, що, готуючи його, вчитель мусить найперше бачити не програму чи підручник, які треба правдами чи неправдами "пройти", не власну діяльність на майбутньому уроці, а реальних дітей з індивідуальними, лише їм притаманними можливостями, своїми найближчими і далекосяжними цілями. Тому й різні запити до уроку. Перший обов'язок учителя — задовольнити саме ці запити та вимоги. Звідси — відмова від "валу", від домінування фронтальних форм роботи в класі, від однакових для всіх навчальних завдань. Водночас він повинен виробити в собі як професійну якість толерантне ставлення до можливостей кожної дитини.

2. Готуючись до уроку, вчитель покликаний постійно, на кожному етапі забезпечувати реалізацію триєдиної мети едукації — навчання, розвитку і виховання, І навряд чи варто її формулювати як три окремі завдання при визначенні мети уроку. Бо кожен урок (і постійно) повинен ці три фундаментальні завдання вирішувати — не інакше як у єдності процесу едукації. Крізь призму такого розуміння (триєдності мети) урок повинен і будуватися — "цеглинка до цеглинки", — і оцінюватися.

3. Як зміст навчання на уроці, так і вся конкретна діяльність учителя та учнів повинні забезпечувати стан рівноваги (гармонії) усіх підсистем життєдіяльності дитини: працю душі (участь почуттів, далекосяжні наміри, високі помисли, моральні вчинки тощо); належний рівень психічної напруги (участь розуму, волі, прагнень тощо); можливість спілкування учителя та дітей (з ним і між собою); нормальний фізичний стан і нормальну фізичну поведінку, зокрема, зведення до мінімуму дуже шкідливого для здоров'я "тихосидіння" (див. розділ 12). Організація уроку повинна апелювати до внутрішніх потенцій дитини і бодай приблизно забезпечувати природовідповідний спосіб життя дитини, домінування почуття оптимізму, гуманізму, толерантності.

4. Повноцінна самостійна праця учнів на уроці можлива лише за умов повної відсутності страху, коли дитина не боїться здійснювати вчинок, аби не зробити помилку, за яку вчитель покарає її поганою оцінкою. Лише вдале технологічне вирішення організації самостійної роботи учнів забезпечить їм такий стан свободи, почуття відповідальності й партнерства щодо вчителя. Зрозуміло, що любов до дітей та гуманізм взагалі відіграють тут велику роль, але далеко не завжди вирішують проблему глибинно.

5. Принцип "золотої середини" оберігає урок від крайнощів у всіх його виявах. Навіть вимога перенесення акценту на самостійну діяльність учнів не повинна перебільшуватися, а лише забезпечувати досягнення певної рівноваги цієї діяльності з фронтальними прийомами, які застосовує вчитель. Так само вимога лібералізації в навчанні та вихованні означає лише подолання авторитаризму зі збереженням при цьому об'єктивного керівництва процесами і т. ін.

6. Структурною нормою сучасного уроку є навчальна задача, бо лише за її допомогою можна вирішити як проблеми навчання, розвитку та виховання, так і завдання індивідуалізації та ще багато інших важливих завдань. Побудова уроку, таким чином, передбачає трансформацію колись засвоєних учителем знань в фаху в ланцюг задач різного рівня, призначених для дітей з різними можливостями. До вирішення такого завдання майбутнього вчителя в педагогічному навчальному закладі мало б спрямувати засвоєння ним педагогічних технологій.

7. Принцип урахування етнопсихологічних особливостей дитини стосується найперше виховання. Але і в процесі едукації, що також дотична до нього, відповідні завдання повинні бути в полі зору вчителя. Впевненість у собі, цілеспрямованість, воля та інші подібні якості формуються не лише поза школою, але й щоденно на кожному уроці.

Зрозуміло, що під час побудови сучасного уроку враховуються й всі інші (традиційні) принципи — в тій частині, в якій вони не суперечать новому соціальному замовленню, і постільки, оскільки інформація та її засвоєння стосуються і сучасного уроку. Бо не можуть, наприклад, втрачати значення розумні й незаперечні вимоги науковості, систематичності, зв'язку з життям, природовідповідності, унаочнення тощо пропонованої інформації.

У методичній літературі визначають чотири блоки уроку: загальнопедагогічні вимоги, дидактичні вимоги, психологічні вимоги, гігієнічні вимоги.

Перший блок. Загальнопедагогічні вимоги.

¨ Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

¨ Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

¨ Орієнтація на процес навчання.

¨ Тривимірне навчання.

¨ Створення емоційно-актуального тла навчання.

¨ Педагогічний такт і культура мови.

¨ Пізнавльна самостійність учнів.

¨ Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку

Другий блок. Дидактичні вимоги.

¨ Раціональне використання кожної хвилини уроку

¨ Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.

¨ Використання активних методів навчання.

¨ Зв’язок з раніше вивченим досвідом, набутим учнем.

¨ Формування умінь учнів сомостійно здобувати знання й застосовувати їх практично.

¨ Індивідуалізація, диференціація та інтесифікація навчального процесу.

¨ Використання сценарних варіантів уроку, які є носіями інформації.

¨ Створення умов для успішного навчання учнів.

¨ Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових елементів, їх зв'язок з розвивальними і виховними завданнями.

¨ Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.

¨ Реалізація на уроках всіх дидактичних принципів.

¨ Організоване закінчення уроку.

¨ Здійснення мйжпридметних зв’язків.

¨ Врахування принципів диференції та індивідуалізації.

Третій блок. Психологічні вимоги.

¨ Урахування психологічних особливостей кожного учня.

¨ Нормальний психологічний стан і стійкий настрій учителя та учнів.

¨ Вимогливість і доброзичливість учителя та учнів.

¨ Педагогічна етика і психологічний такт.

Четвертий блок. Гігієнічні вимоги.

¨ Дотримання температурного режиму.

¨ Нормативність освітлення класного приміщення.

¨ Провітрювання.

¨ Відповідність шкільних меблів вимогам нормативів.\

¨ Чергування видів навчальної роботи.

¨ Запобігання перевантаженню, стомлюваності школярів.

Или такие:

Основні вимоги до уроку

-пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;

-орієнтація та процес навчання;

-орієнтація на особистісні досягнення учнів;

-створення емоційно-актуального фону уроку;

-чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

-раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;

-використання активних методів навчання;

-зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

-формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

-заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

16 . Навчальна програма – це нормативний документ, в якому окреслюється коло основних знань, умінь і навичок, що підлягають засвоєнню з кожного окремо взятого навчального предмету. Вона містить перелік тем матеріалу, що вивчається, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, розподіл тем за роками навчання та час, відведений на вивчення всього курсу. Зараз у школах використовують два види навчальних програм: типові програми та робочі шкільні програми.Типові програми окреслюють лише найбільш загальне, базове коло знань, умінь і навичок, систему провідних наукових світоглядних ідей, а також загальні рекомендації з перерахуванням необхідних і достатніх засобів і прийомів навчання, специфічних для конкретного навчального предмета. Типові програми є основою для складання робочих шкільних та індивідуальних навчальних програм. Типова навчальна програма в структурному відношенні складається з трьох основних компонентів: пояснювальна записка, або вступ, в якій визначаються цільові напрями вивчення даного конкретного навчального предмету в системі навчальних дисциплін загальноосвітньої школи; власне зміст освіти — навчальний матеріал, який містить основну інформацію, поняття, закони, теорії, перелік обов'язкових предметних умінь і навичок, а також перелік умінь і навичок, формування яких здійснюється на між-предметній основі; методичні вказівки про шляхи реалізації програми, в яких указуються методи, організаційні форми, засоби навчання, а також вказівки щодо оцінки знань, умінь і навичок, одержаних учнями в процесі вивчення даного навчального предмета. Особлива увага приділяється між-предметним зв'язкам.

Теорія і практика розробки навчальних програм знає два способи їх побудови: лінійний і концентричний. Суть лінійного способу побудови навчальних програм полягає в тому, що окремі частини навчального матеріалу утворюють неперервну послідовність тісно пов'язаних між собою ланок. Причому, нове будується на основі вже відомого і в тісному зв'язку з ним. Така побудова навчальних програм має свої позитивні і негативні моменти. Перевагою лінійного способу побудови навчальної програми є його економність у часі, який дозволяє позбутися дублювання матеріалу. А недоліком є те, що учень, особливо молодших класів, не в змозі зрозуміти суть явищ, що вивчаються, у зв'язку з їх складною природою.При концентричному способі побудови навчальних програм один і той же матеріал викладається кілька разів, але з елементами ускладнення, розширення, збагачення змісту освіти новими компонентами, з поглибленням аналізу зв'язків і залежностей між ними. Концентричне розташування матеріалу в програмі передбачає не просте повторення, а вивчення тих самих питань на розширеній основі з більш глибоким проникненням в суть розглядуваних явищ і процесів. І хоча концентризм сповільнює темп шкільного навчання, потребує більших витрат часу на вивчення матеріалу, іноді породжує в учнів ілюзії знання тих питань, з якими вони повторно зустрічаються, без нього в школі не обійтись. Це особливо проявляється в процесі вивчення мови, математики, історії та інших предметів, які вивчаються в початковій школі, а потім у старших класах.Негативних ознак лінійного і концентричного способу побудови навчальних програм значною мірою вдається уникнути при складанні навчальних програм з використанням спіралеподібного розташування в них навчального матеріалу, коли вдається поєднати послідовність і циклічність його вивчення. Характерною особливістю цього способу є те, що учні, не випускаючи з поля зору основної проблеми, поступово розширюють і поглиблюють коло пов'язаних з нею проблем. На відміну від концентричної структури, при якій до початкової проблеми повертаються інколи навіть через декілька років, в спіральній структурі відсутні подібні перерви. Крім того, на відміну від лінійної структури навчання, спіралеподібна структура не обмежується одноразовим представленням окремих тем.