Білет № 6

1. Протиріччя як рушійні сили процесу навчання

Будь – який процес - це рух. Процес навчання – це рух учня під керівництвом учителя шляхом оволодіння знаннями. Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:

1. Між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і становищем освітив даний період.

2. Між попереднім рівнем знань і новими знаннями;

3. Між знаннями і вміннями їх застосовувати в своїй практичній діяльності;

4. Між більш складними пізнавальними завданнями і наявністю попередньо недостатніх для їх вирішення засобів;

5. Між рівнем становлення учнів до учіння, що вимагає і який досягнутий

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й ви­користанні цих суперечностей для активізації пізна­вальної діяльності учнів.

2.Види контролю. Форми, методи перевірки знань учнів на уроках

фізичного виховання.

Види контролю: попередній (на поч. навч. року, нової теми, у новому класі), поточний, періодичний, підсумковий, усний, письмовий, лабораторний.

• Поточний контроль Здійснюється на уроці спостереженням за роботою класу і кожного учня окремо. Забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, Індивідуальним і фронтальним опитуванням.

• Періодичний контроль Має плановий характер, проводиться після вивчення логічно завершених тем, розділу, програми, в кінці навчальної чверті, року, з урахуванням даних поточного контролю. Служить для самоаналізу праці вчителя.

• Підсумковий контроль Здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів І річних контрольних робіт. Можливий також поурочний і тематичний контроль, який охвачує проблематику ряду уроків.

По Формам організації: фронтальний контроль, груповий контроль, індивідуальний контроль, комбінований контроль, самоконтроль.

• Фронтальний Дозволяє поєднувати перевірку з задачею повторення і закріплення вивченого матеріалу, викликає підвищення ефективності класу. Недолік: важко забезпечити індивідуальну перевірку роботи кожного учня.

• Груповий використовується, коли виникає необхідність перевірити підсумок навчальної роботи частиною учнів класу (групою). Контрольне запитання ставиться перед цією групою учнів, але участь беруть всі учні класу. Комбінований Поєднує Індивідуальний, фронтальний і груповий контроль Вимагає від вчителя добрих навичок розподілу уваги.

• Самоконтроль має велике психологічне значення, стимулює учня, здійснює усвідомлення мотивацій, престижу, спонукає формування підвищеної відповідальності.

Методи навчання перевірки знань на уроках фізичної культури ‘ можуть бути практичні, словесні.

Словесні оцінки — це мовне схвалення або осуд діяльності учнів. Поряд зі своїм основним призначенням — бути мірою досягнутих успіхів — є прийомом корекції їх дій в ході виконання завдань.

Білет № 7

1.Етапи засвоєння знань та роль педагога на кожному з них.

Першим етапом процесу засвоєння знань є сприйняття – на цьому етапі опанування знань важлива активна діяльність учня, але вона не постає сама собою її повинен збудити вчитель.

Другий етап – усвідомлення та узагальнення знань – розуміння знань,які їм дають. Сприйнятий учнями матеріал повинен бути усвідомлений . співвіднесений з набутими раніше знаннями. Усвідомлення - центральна ланка в процесі засвоєння знань, що відбувається не окремо від сприйняття. А разом з ним. В результаті усвідомлення знань, узагальнення виникає поняття – форма мислення. Цей процес відбувається успішно в тому разі, якщо вчитель весь час дбав про розвиток мислення.

Закріплення – тимчасові зв’язки , що утворюються в корі головного мозку в результаті сприйняття і усвідомлення навчального матеріалу треба зміцнити. Цього досягають закріпленням. Велику роль має первинне закріплення, яке проводиться в ході пояснення нового матеріалу частинами..

2.Функції перевірки та оцінки знань, умінь, навичок в школі.

Питання перевірки і оцінювання знань, вмінь та навичок є об’єктивно найскладнішими педагогічними проблемами. Перевірка знань, оцінки і оціночні судження (відмітки) – це тема, яку вчителі готові обговорювати без кінця. Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Перевірка – це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка – це вимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки і оцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разом складають контроль знань, умінь і навичок.

Види перевірки і оцінки знань

В практиці навчання найбільш поширеними є текучий, підсумковий, тематичний і попередній перевірки.

Поточна перевірка знань проводиться на кожному уроці. Вона є необхідним компонентом навчального процесу при поясненні, закріпленні і повторенні матеріалу. Текуча перевірка позволяє виявити знання, вміння, навички, які вже є в учня, і на їх основі вчитель дальше будує навчальний процес. Текуча перевірка знань проводиться у формі опитування ( в спеціально відведений час), перевірки домашнього завдання (під час виконання самостійної перевірочної роботи). Деколи її здійснюють у формі питань і завдань в ході пояснення, повторення або закріплення. Буває, що вчитель перевірку веде у формі спостережень за пізнавальною активністю учнів, за бажанням працювати на уроці, за працездатністю, за проявом самостійності в розумових діях. Перевірка може бути вибірковою (перевірка якості виконання вправ або іншої навчальної роботи) у окремих учнів.

Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Цей вид перевірки має дуже велике значення для систематизації матеріалу.

Вчитель задає такі питання або пропонує такі завдання, які за короткий проміжок часу дають можливість учневі побачити основний зміст теми, основні її ідеї. В цьому суть тематичної перевірки.

Така перевірка привчає логічно думати, визначати головні, суттєві зв’язки в навчальному матеріалі, запам’ятати основне. Учень дістає можливість уявити головні положення навчальної дисципліни.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомленні з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію (якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі) або орієнтованими задачами чи вправами; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми, чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового доопрацювання, надається необхідна допомога і визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб жати правильну об’єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку. Враховуються всі аспекти навчальної діяльності. Підсумкова оцінка відображає результати роботи школяра, але вона не являє собою середнє арифметичне всіх оцінок, які учень одержав за цей період. Головним в підсумковій оцінці знань є те, щоб перевірити логіку засвоєння матеріалу; учень повинен бачити систему у змісті навчального предмета, розуміти взаємозв’язок ідей, понять, фактів.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок. Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєння знань, умінь і навичок, а й сформованості й компетентності, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Білет № 8

1. Поняття про зміст освіти. Його складові частини: знання , уміння і навички.

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних вмінь і навичок. Засвоєння і набуття. Яких закладає основи для розвитку і формування особистості.

Компоненти змісту освіти: знання, вміння і навички.

Знання – це цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства і мислення накопичене людством. Знання можуть бути у вигляді понять і термінів, уявлень, фактів, суджень, теорій. Знання побутові(здобуті за допомогою спостереження, здорового глузду), наукові(на основі систем навчання або самонавчання)

Вміння – Це здатність людини виконувати будь-які дії, на основі попередньо засвоєних знань. На основі мислення бувають розумові і практичні.

Навички - автоматизовані вміння.

Знання, вміння і навички бувають загальні(загальна культура) і професійні(професійну готовність).

2. Педагогічні вимоги до оцінювання знань, умінь , навичок.

1. Систематичність(контроль на кожному уроці)

2. Об’єктивність(за рівнем знань і не виявлення особистого ставлення учителем до учнів)

3. Єдність вимог до навчання

4. Всебічність контролю(як уміють застосовувати знання)

5. Дотримання естетичних норм

6. Гласність(говорити оцінку голосно та за що)

7. Індивідуальний характер() те, що дитина вклала

8. Диференційованість перевірки(різний перехід до перевірки)

9. Різноманітні форми контролю.

\

Білет № 9

1. Різні підходи до визначення змісту освітив історії дидактики.

З історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту освіти:

1. Формальна освіта( Джон Локк, Руссо Песталоці, Гербарт). Основним завданням є розвиток мислення, уяви, пам’яті, інтелекту учнів. Зміст освіти базувався на предметах гуманітарного циклу, математиці і логіці. Зв цією теорією працювали класичні гімназії.

2. Теорія матеріальної освіти(Гербарт Спенсер). Основне завдання здобуття практичних – значущих знань і зосередження вивчених предметів природно-тематичного циклу.

3. Педоцинтрична теорія(Джон Дьюї) – зміст освіти визначається інтересами і здібностями дітей, а не потребами суспільства. Замість математичного навчання організовуються бесіди, ігри, заняття за інтересами.

2. Робота з підручником. Види роботи з підручником.

Ця робота полягає в самостійному опрацюванні учнями друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Самостійна робота учнів з підручником — один з найважливіших методів набуття систематичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку.

У початкових класах учні опановують техніку читання, вчаться відрізняти головне від другорядного, поділяють прочитане в підручнику на складові частини, придумують заголовки до цих частин. Поступово прийоми роботи з друкованим текстом ускладнюються й урізноманітнюються: вибіркове читання і переказ,відповіді на питання, виписування, добір фактичного матеріалу за питанням, складання плану, конспекту, виписування тез, усний або письмовий виклад своїх зауважень щодо прочитаного, написання рецензій, анотацій, біографічних заміток, упорядкування термінологічних, статистичних, хронологічних, довідкових таблиць, схем, діаграм, підготовка повідомлень і доповідей учнів тощо. Поступово в учнів виробляється звичка працювати з додатковою літературою (словниками, енциклопедіями, каталогами, газетами, журналами, технічною літературою, технічною документацією, інструкційними картами та ін.). Насамкінець слід підкреслити, що характер роботи з підручником визначається її метою, змістом виучуваного матеріалу, способами проведення. Підручник нерідко використовують для повторення матеріалу перед контрольною роботою. Йдеться передусім про фронтальне завдання, згідно з яким учні повинні дати обґрунтовані письмові відповіді на поставлені запитання за певною темою (наприклад, будова слова або види складних речень), а також виконати 2-3 вправи.

Білет № 10

1. Загальна, політехнічна і професійна освіта.

• Загальна освіта – це цілеспрямований процес засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної діяльності, результат якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Найважливішою складовою освіти є загальна освіта – загальні вміння і навички, що надаються в школі, всім однакову.

Загальна освіта становить нерозривну єдність з політехнічною освітою. ЇЇ суть полягає в ознайомленні учнів з основами виробництва, принципами роботи сучасних механізмів, озброєнні загально технічними вміннями і навичками, розвиток технічного мислення, навичок конструювання.

Загальна і політехнічна освіта є основою для здобуття професійної освіти – це знання, вміння і навички необхідні для виконання робіт передбачених даною професією при чому в такій мірі, яка необхідна для забезпечення належної продуктивної праці.

Професійна освіта – здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладах.

1. 1 рівень акредитації – технікум, училище та інші прирівняні до них вищі заклади.

2. 2 рівень – коледжі і інші прирівняні до них вищі навчальні заклади.

3. 3-4 рівень – інститути,університети,академія, консерваторії.

2. Навчальні предмети. Здійснення міждпедметних зв’язків. Елементи фізичного виховання на уроках початкової школи.

Здійснення міжпредметних зв'язків на практиці викликає чимало труднощів: як організувати пізнавальну діяльність учнів, щоб вони хотіли і вміли встановлювати зв'язки між різними навчальними предметами як викликати їх пізнавальний інтерес до світоглядних питань науки; яким чином об'єднати зусилля вчителів різних предметів у досягненні виховного ефекту навчання?

У роботі розкривається сучасне розуміння міжпредметних зв'язків як актуального засоби комплексного підходу до навчання; показані основні засоби активізації пізнавальної діяльності учнів. Прийняття межпредметной завдання значною мірою залежить від теоретичної спрямованості пізнавальних інтересів учня, його прагнення до пізнання філософських, світоглядних аспектів у предметних знаннях. Так, при виконанні міжпредметних завдань на уроках суспільствознавства спостерігалося тісна кореляція (0,75) між високим інтересом учнів до вивчення предмета, який носить світоглядний характер, і усвідомленим вичленовуванням ними узагальнених пізнавальних завдань. Усвідомлене вичленення межпредметной завдання, будучи одним з проявів творчих дій учнів, сприяє тісній кореляції знань і способів дій у структурі умінь її вирішувати. Обчислення коефіцієнтів кореляції показало тісний зв'язок між рівнями знань і способів дій у роботі учнів, самостійно виділили межпредметную пізнавальну задачу. У процес рішення межпредметной пізнавальної завдання учні включають предметні вміння, їх активність залежить і від мотиву інтересу до відповідних навчальних дисциплін. Тут також спостерігається тісний зв'язок між рівнем інтересу до предмета, широтою і успішністю використання знань з нього. Учні приваблюють нові відомості з додаткових джерел інформації, знаходять оригінальні способи їх аналізу і зв'язку з програмним матеріалом. Відсутність стійких предметних інтересів і знань позбавляє учня основи в «межпредметной» діяльності, викликаючи часом негативне ставлення до неї. Міжпредметні зв'язки на перших етапах включення в пізнавальну діяльність змінюють відповідність рівнів умінь та інтересів учнів з предметів. Уміння, що виникають під час вирішенні міжпредметних завдань, починають більшою мірою залежати від досвіду перенесення, оволодіння його способами, ніж від раніше сформованого, але тим не менш рухомого інтересу до того чи іншого предмету.

Білет № 11

1. Основні джерела змісту освіти. Характеристика навчальних планів.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, програмах, підручниках і навчальних посібниках.

Навчальний план - документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

В навчальному плані виділяють дві складові:

1. Інваріантна є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає перелік навчальних дисциплін, які є обов’язковими для вивчення в усіх школах. Вона покликана забезпечити соціальний, необхідний для кожної людини, обсяг і рівень знань, умінь і навичок.

2. Варіативну частину – формує навчальний заклад, з урахуванням інтересів, здібностей. Життєвих планів учнів, регіональних особливостей, умов в яких працює школа. Вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.

2.Нестандартні уроки

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну, свою структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп’ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку — перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему

недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

Білет № 12

1. Навчальна програма, її структура.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Див. зошит за 27.10.2011

2. Методики навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів.

1. Пояснювально-ілюстративний

2. Репродуктивний(відтворення готового матеріалу)

3. Метод проблемного викладу(вчитель показує як розв’язується проблема)

4. Частково-пошуковий(певну інформацію дає вчитель, іншу находить учень)

5. Дослідницький.

Білет № 13

1. Підручник, навчальний посібник. Вимоги до них.

Підручник – це книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання,встановленими навчальною програмою і вимогами дидактики.

Навчальний посібник – це книга, в якій матеріал розширює межі підручника і містить додаткові найновіші і довідкові відомості.

Вимоги:

1. відповідність навчальній програмі;

2. науковість змісту навчального матеріалу;

3. ясність, точність, простота, доступність викладу матеріалу;

4. чіткість формулювання правил, визначень, законів;

5. Правильний розподіл матеріалу за розділами і параграфами;

6. наявність ілюстрацій, схем;

7. виділення шрифтом головного;

8. художнє оформлення.

2. Поняття про систему освіти в Україні. Ланки системи освіти. Принципи побудови системи освіти.

Закон України “Про освіту” (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

— розгалуженою мережею закладів освіти державної та інших форм власності, наукових установ;

— відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

— різними формами навчання: стаціонарною, заочною, вечірньою, екстернатом, а також педагогічним патронатом.

Відповідно до закону «Про освіту» система освіти в україни складається з таких ланок(ст.29):

1. Дошкільна освіта;

2. Загальна середня освіта;

3. Позашкільна освіта;

4. Професійно-технічна освіта;

5. Вища освіта;

6. Після дипломна освіта;

7. Аспірантура;

8. Докторантура;

9. Самоосвіта;

Навчально-виховна діяльність закладів освіти, згідно із цим законом (ст. 6), має здійснюватися за такими принципами:

1. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. Цей принцип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу навчального закладу на рівних умовах, рівне право на навчання чоловіків і жінок. Реалізується він через можливість безплатного навчання в державних навчальних закладах усіх типів, забезпечення студентів стипендією.

2. Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Навчальні плани закладів освіти охоплюють системи навчальних предметів, вивчення яких сприяє всебічному розвитку особистості учнів, студентів. З метою інтенсивного розвитку здібностей і талантів передбачено предмети, які учні та студенти можуть обирати самостійно. На це спрямовані різні форми позанавчальної виховної роботи.

3. Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. Навчально-виховний процес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, людини і держави. Водночас процес виховання і пізнання світу повинен сприяти самопізнанню й самореалізації кожного індивіда, вибору ним шляху до щастя та здійснення мети — своєї й загальнонародної. Педагоги, учні, студенти є повноправними суб'єктами системи освіти. Кожен з них може брати участь у вирішенні проблем навчально-виховного процесу в межах своєї компетенції, має право вибору як навчального закладу, так і індивідуальних форм досягнення мети.

4. Органічний зв'язок з освітою та національними історією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість виховання. Він передбачає необхідність вивчення історії і культури свого народу, рідної мови, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну.

5. Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується конституційною вимогою про недопустимість втручання у навчально-виховний процес закладу освіти політичних, громадських і релігійних об'єднань.

6. Науковий, світський характер освіти. В українській національній школі навчання має світський характер. На всіх етапах навчання і виховання школа дає учням наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світогляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності. Світськість освіти означає, що в освітніх закладах не викладають релігійні предмети (наприклад, “Основи християнської моралі”). Проте на прохання батьків і учнів їх можна вивчати факультативно.

7. Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення усталених наукових здобутків; постійне вдосконалення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури; посилення світоглядних функцій навчання. Поєднання освіти з виробництвом забезпечує не тільки великий виховний, а й економічний ефект, оскільки воно є засобом всебічного розвитку підростаючого покоління.

8. Взаємозв'язок із наукою інших країн. Освіта в нашій державі будується на інтенсивному використанні досягнень світової науки щодо вдосконалення змісту і технологій навчання, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Важливими її завданнями є також організація спільних досліджень з іноземними науковцями, виведення української науки на міжнародний рівень.

9. Гнучкість і прогностичність системи освіти. Цей принцип означає варіативність, саморегуляцію і безперервне оновлення національної освіти, її адаптацію до нових вимог суспільства.

10. Єдність і наступність системи освіти. Українська система освіти побудована на принципі послідовності і наступності навчання в усіх ланках і має основну мету — формування всебічно розвиненої особистості. Ця мета забезпечує внутрішню єдність структури й організаційних основ системи освіти.

11. Безперервність і різноманітність системи освіти. Безперервність освіти реалізується шляхом узгодження змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян до можливого переходу на наступні ступені. Для цього оптимізують систему перепідготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, модернізують систему післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів; формують та розвивають науково-виробничі комплекси ступеневої підготовки фахівців. Безперервність передбачає зв'язок між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою, а також формування потреби і здатності особистості до самоосвіти.

12. Поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Передбачає розподіл функцій в управлінні освітою між державними органами і органами самоврядування.

Реалізація принципів побудови освіти в Україні ґрунтується на загальнолюдських цінностях, основоположних засадах організації освітньої діяльності загалом, традиціях вітчизняної школи; враховує головні завдання, які їй необхідно вирішувати на сучасному етапі.

Білет № 14

1. Поняття про закономірності процесу навчання.

Закономірність загалом відбиває об'єктивні, істотні, необхідні, загальні, стійкі і повторювані за певних умов взаємозв'язку.

Закономірності навчання - об'єктивні, істотні, стійкі, повторювані зв'язки між складовими частинами, компонентами процесу навчання.

Об’єктивні закономірності:

• Виховний і розвиваючий характер навчання;

• Зумовленість навчання суспільним потребам;

• Залежність від умов в яких воно протікає;

• Вікові та реальні можливості учнів;

• Рівень активності учнів;

• Цілеспрямована взаємодія вчителя, учня і об’єкта, що вивчається.

Суб’єктивні закономірності(залежать від діяльності вчителя):

• Належна організованість пізнавальної діяльності учнів;

• Відтворення операцій і покладених у їх основу дій;

• Систематичне повторення змісту навчального матеріалу;

• Оволодіння учнями видами способами діяльності;

• Залежність рівня і якості засвоєння знань від урахування вчителем ступеня їх значущості для учнів;

• Використання вчителем варіативних завдань.

2. Рівні загальної середньої освіти. Типи загальноосвітніх навчальних закладів.

Типи:

1. Загальноосвітня школа 1-3 ступенів:

• 1 ступінь – початкова(1-4 клас)- забезпечує загальний курс навчання.

• 2 ст. – основна(5-9 клас)- дає базову середню освіту, обов’язкова.

• 3 ст. – старша школа (9- 11)- повна середня освіта.

2. Загальноосвітня школа-інтернат 1-3 ст. , для дітей, які потребують соціальної допомоги.

3. Спеціалізована школа або школа-інтернат 1-3 ст.

4. Гімназія – загальноосвітній заклад 2-3 ст. з поглибленим вивченням різних предметів.

5. Ліцей – загальноосвітній навчальний заклад 3 ст. з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

6. Колегіум – навчальний заклад 3 ст. філологічного-філософського або культурно-етичного профілів.

7. Спеціальна школа – для дітей з якимись вадами.

8. Санаторна школа – загальноосвітній заклад 1-3 ст. для дітей які потребують лікування.

9. Вечірня або змінна школа – загальноосвітня школа 2-3 ст. для тих, хто не має змоги навчатись у школах з денною формою навчання.

10. Школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання(окремо для хлопців та дівчат).

Білет № 15

1. Закономірності розвиваючого навчання

2. Поняття про управління, як цілеспрямовану діяльність з метою розвитку, удосконалення , впорядкування. Принципи управління освіти

Управління – це діяльність спрямована на розробку рішень, організацію контролю, регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

• Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

• Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

• Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльності закладу освіти керівник маєзважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.

• Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція—учителі, учні, батьки; учителі—учні, батьки; учителі—учителі; учні—учні; учнівське самоврядування—рядові вихованці; батьки — діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

• Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв'язання конкретних завдань для їх досягнення.

• Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

• Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов'язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

• Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладі освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

• Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.

• Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

• Принцип поєднання колегіональності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

Білет № 16

1. Принципи навчання. Принцип науковості навчання.

Принципи навчання – це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчання відповідно до загальних цілей і закономірностей.

Виготський, Занков – визначили принципи розвиваючого навчання:

• Вести навчання на високому рівні складності;

• Йти вперед швидким темпом;

• Ведуча роль теоретичних знань;

• Принцип усвідомленого засвоєння навчального матеріалу.

Принцип науковості навчання

2. Інспектування загальноосвітнього закладу.

Інспектування – це система державного контролю за виконання закладами і установами освіти постанов, деректив, уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій, наказів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим кого контролюють, вжиттям заходів, щодо запобігання і усунення недоліків.

Види інспектування:

1. Фронтальне – усіх сторін діяльності школи;

2. Вибіркове;

3. Тематичне – перевірка, вирішення певної проблеми групою шкіл;