_{ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ}

КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ

ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри військової підготовки Запорізького національного технічного університету К.В.АЛЬОХІН “____” ______________ 2012 р.

КОНСПЕКТИ КЕРІВНИКА для проведення занять зі студентами військово-облікової спеціальності “Зберігання та ремонт боєприпасів,детонаторів, освітлювальних та сигнальних засобів, вибухових речовин” Розділу 4. “Військово-технічна та військово-спеціальної підготовка” Підрозділ 4.1. “Військово-технічна підготовка” Підрозділ 4.1.1. “Будова і конструкція озброєння”

Теми №1-5

Розглянуто на засіданні кафедри військової підготовки Запорізького національного технічного університету

Протокол від 20.07.2012 р.№ 6

м. Запоріжжя 2012 р.

Тема №1. Стислі відомості з історії розвитку озброєння.

Заняття№ 1 Введення в дисципліну. Історія розвитку вітчизняної артилерії

Мета заняття: ознайомитись з істоією розвитку вітчизняної артилерії, вимогами, що подаються до артилерійського озброєння, класифікацією артилерійського озброєння, основними характеристиками озброєня, організаційною приналежністю, загальною будовою гармат, їхними типами, вимогами, що подаються да артилерійських гармат.

Час: 2 години.

Місце: клас.

Метод: лекція.

Навчальні питання:

1. Введення в дисципліну. Історія розвитку вітчизняної артилерії.

2. Вимоги, що подаються до артилерійського озброєння.

3. Класифікація артилерійського озброєння. Основні характеристики озброєння. Організаційна приналежність.

4. Загальна будова гармат, їх типи. Вимоги, що подаються до артилерійських гармат.

Розрахунок часу:

Вступна частина: 5 хвилин.

Основна частина: 80 хвилин.

Заключна частина: 5 хвилин.

Матеріально-технічне забезпечення:

Стенд: Розвиток вітчизняної артилерії.

Інформаційно – методичне забезпечення :

Руководство по эксплуатации РАВ ч.1. Воениздат, 1989 г.

Эксплуатация реактивных и артиллерийских систем. Воениздат, 1989 г.

Салуквадзе К.В. “Теоретические основы эксплуатации артиллерийского вооружения», М. Воениздат. 1985 г.

Організаційно – методичні вказівки.

На початку заняття рекомендується провести інструктаж студентів щодо дотримання ними мір безпеки.

У вступному слові бажано підкреслити важливість питань, які розглядаються як складова частина підготовки офіцерів-фахівців служби РАО. У ході заняття навчальні питання відпрацьовуються в послідовності, яка зазначена в методичній розробці.

Хід заняття:

І. Вступна частина.

1. Прийняти доповідь чергового, по взводу.

2. Перевірити наявність і зовнішній вигляд студентів.

3. Оголосити тему, ціль і навчальні питання заняття.

II. Основна частина 80 хв. Учбове питання №1: Введення в експлуатацію. Історія розвитку вітчизняної артилерії

Підстави устрою артилерійських знарядь – галузь науки, що допомагає правильно вирішувати питання проектування гармат у залежності від тактико-технічних вимог.

Термін артилерія (від французького слова artillier – підготовлювати, споряджати), позначає: рід військ, вид зброї або сукупність предметів озброєння, наука про будову, властивості і засобах бойового застосування артилерійського озброєння.

Як рід військ артилерія являє собою артилерійські з’єднання, частини і підрозділи, що входять до складу оперативних об’єднань, загальновійськових з’єднань, частин і підрозділів або в РВК.

Артилерія як вид зброї (сукупність предметів озброєння) включає: пушки, гаубиці, міномети, безвідкатні гармати, бойові машини (пускові установки)ПТУР, ЗУРК і установки реактивної артилерії (РСЗВ) артилерійські і стрілецькі боєприпаси, засоби рухливости озброєння, колісні і гусеничні тягачі і шасі), артилерійські прилади, прилади керування вогнем, засоби розвідки і забезпечення стрільби, усі види стрілецької зброї, гранатомети.

Пушки Безвідкатні гармати

Гаубиці

САУ

ПТРК

Бойові машини

(пускові установки)

Будова артилерійського озброєння – галузь науки, що допомагає правильно вирішувати питання проектування озброєння в залежності від тактико-технічних вимог.

Артилерія як наука - сукупність знань в області будови, проектування, виробництва й експлуатації артилерійського озброєння, його бойових властивостей, засобів стрільби і бойового застосування.

Гарматне подвір'я було засновано у Львові в 1468 р. С кінця XV сторіччя є перші статистичні дані про артилерію в різних українських замках. Описи замків свідчать про повільний розвиток артилерії в XVI-XVII сторіч. Ручна вогнепальна зброя з'явилася пізніше гармат. Перше нагадування про дробові рушниці датується до 1471 р. У XIX і XX сторіччях збройні формування України використовували і використовують озброєння, виготовлене в країнах Європи.

У європі артилерія з'явилася наприкінці XIII - початку XIV ст. Перше нагадування в літописі про застосування артилерії на Русі датується 1382 р, часом правління великого князя Дмитра Донського (1359-1389).

Перші вогнепальні гармати були примітивні. Спочатку це були залізні труби, закріплені на дерев'яних верстатах. У якості снарядів використовували шматки заліза, камені. У XV сторіччі, із появою і розвитком гарматно-ливарної справи на Русі, гармати стали відливати разом із цапфами з міді або бронзи.

У 1479 р. у Москві була побудована "Гарматна хата", пізніше (1488 - 1489 р.м.) - "Гарматне подвір'я", де відливались гармати різних калібрів. У 1586 році видатний майстер гарматної справи Андрій Чохов відлив і знамениту "Царь-пушку", що зберігається в Кремлі. Пушка має калібр 890 мм, довжину 5м, масу 39 т. Хоча "Царь-пушка" не брала участь у боях і практичне значення її мале, усе ж вона свідчить про високий рівень виробництва зброї того часу і про майстерність російських ливарів.

У XVI ст. у Росії й у ряді держав європи артилерія виділилася в самостійний рід військ, з'явилася польова артилерія. Широкий розвиток російська артилерія одержала в царювання Івана IV (Грозного). У війнах, що він вів за зміцнення Московської держави (наприклад Ливонська війна), артилерія відіграла велику роль. За допомогою вогню важких знарядь Іван Грозний зруйнував фортечні стіни Казані й заволодів містом у 155 році.

У XVI - XVII ст. зародилися основи артилерійської науки (в області виробництва гармат і тактики артилерії).

На початку XVII ст. у Росії була виготовлена тридюймова бронзова пищаль, що мала в каналі ствола 10 спіральних нарізів. Пищаль заряджалася з казенної частини і закривалася клиновим затвором. Це було перше у світі нарізне знаряддя. Пищаль зберігається в Ленінградському військово-історичному музеї артилерії, інженерних військ і військ зв'язку.

Одиницею калібру (артилерійським фунтом) - рахувалася вага суцільної чавунної протоки (ядра) діаметром у два дюйми. Артилерійський фунт дорівнює 4/3R.

Діаметр каналу ствола був на 1/29 частину більше діаметра ядра. Вага снаряда виражалася в торгових пудах і рівнялася 2/3 ваги ядра того ж діаметра. У створеної в 1701 році «Школі математичних і навігаційних наук» навчали артилерії.

У період Північної війни 1700-1721 р. російська артилерія досягла великих успіхів, зробивши серйозний внесок у багатьох боях.

Після смерті Петра I російська артилерія пережила деякий спад.

Деякі зі гармат, так звані "секретні гаубиці Шувалова", що стріляли тільки картеч`ю, мали овальний у перетині дулової частини ствол, що давав при пострілі широкий і "плоский" виліт картечі.

На початку XIX в. продовжувалося удосконалювання у формах і методах гладкоствольна артилерія, була знижена вага гармат, збільшена дальність стрільби і маневреність на полі бою. Намітилися тенденції до масування артилерійського вогню шляхом тимчасового об'єднання для бою по 80-100 гармат і до створення артилерійського резерву. Перевага російською артилерії особливо значно проявилася в Бородинськом бою у 1812 р.

Після закінчення наполеонівських війн усе помітніше стали недоліки бойових властивостей гладкоствольних гармат: дальність стрільби не перевищувала 1,5 - 2 тис. м., заряджання було повільним, управність недостатньої. Це особливо яскраво проявилося в період Кримської війни (1853-56 гг), коли на озброєння піхоти вже були нарізні ружжя - штуцери (від нім. Stutzen, укорочені дульно-зарядні нарізні ружжя X - XIX в.в. у Росії - із 1721 р.). Військова спадщина зіграла важливу роль у формуванні військового мистецтва. Кутузов М. И. - набагато випередив свою епоху, підняв російське військове мистецтво на новий ступінь розвитку.

Справжнім переворотом в артиллерійській справі було введення нарізних гармат у шістдесятих роках XX в., що призвело до збільшення дальності стрільби вдвічі і значному збільшенню купчастості бою і чіткості влучення в ціль. Недолік - трудність заряджання. Заряджання з казенної частини полегшило обслуговування гармат у бою і підвищило швидкострільність.

В другій половині XIX в. широкий розвиток одержала артилерійська наука. Цьому сприяли досягнення російських учених в області фізики, хімії, математики, механіки. Дослідженнями російських математиків Н.И. Лобачевського, П.Л. Чебишева, М.В. Остроградського, А. М. Ляпунова й ін. були розроблені багато питань внутрішньої і зовнішньої балістики й арт. стрільби. Широку популярність і світове визнання завоювали російські вчені - артилеристи Н.В. Маєвський і П.А. Забудський, що уперше вирішили ряд задач арт. науки і техніки (про застосування нарізних знарядь, про прямування довгастих снарядів і ін. питання зовнішньої балістики).

Значним науковим діячем в області артилерії був професор артилерійської академії А.В. Гадолін, що вирішив найважливішу проблему того періоду – збільшення опірності ствола гармати тиску порохових газів шляхом застосування багатошарових стволів.

Винахід бездимного пороху сприяло підвищенню швидкострільності. Конструктором першого у світі скорострільної гармати – є В. С. Барановський. У 1872 -77 р.р. він розробив ряд зразків 2,5 дюймових швидкострільних гармат. Він застосував поршневої затвор з пружинним ударником, що самовозводиться, а також спеціальний запобіжник для запобігання передчасного постріла при не цілком закритому затворі. Він увів також піднімальний і поворотний механізми гармати, розробив конструкцію унітарного патрона, застосував безоткатний лафет, ідея якого заснована на використанні гідравлічного гальма відкату і пружинного накатника.

У 1902 р. На Путиловськом заводі в Петрограді була сконструйована 3-дюймова польова швидкострільна пушка. Після удосконалення в 1902 р. Вона була прийнята на озброєння російською армії і відрізнялася високими бойовими якостями, значно перевершуючи 77мм німецьку швидкострільну пушку і 75мм французьку. Вона була на озброєнні російською, а потім і Червоної Армії понад З0 років.

У російсько-японську війну 1904-05 р.р. вперше в широких масштабах застосовувався новий метод ведення артилерійського вогню – стрільба з закритих позицій. У це й ж час був створений міномет – для навісного вогню шестовими мінами. Мічман Влас`єв С. Н. запропонував використовувати 47мм морську гармату. Міна була розроблена разом із капітаном Гобято Леонідом Миколайовичем (1875-1915).

Після російсько-японської війни у всіх країнах європи велися роботи зі створення важкої артилерії, головним чином гаубиць. У Росії в 1909-10 р.р. були прийняті на озброєння гаубиці 122мм і 152мм, а також 107мм важка гармата.

Краще інших країн до першої світової війни підготувалася Німеччина. У неї було більше всіх гармат – понад 9000. У ході війни Росія досягла деяких успіхів у виправленні помилкової недооцінки ролі важкої артилерії. До початку першої світової війни артилерія підрозділялася на польову (легку, кінну, гірську), польову важку і важку (облогову). У ході війни з'явилася артилерія супроводу, зенітна артилерія, противотанкова артилерія, значний розвиток одержали міномети, яких у російською армії до початку війни майже не було, а до 1917 р. було біля 5000 шт. 76мм зенітна пушка зразка 1914 р., установлена на автомобілі, розроблена нашим співвітчизником Лендером Францем Францевичем (1881-1927 р.м.). Він 1-й розробив механізм автоматичного відчинення і закривання клинового затвора до арт. знарядь малого і середнього калібру. Пріоритет в області звукометричної розвідки у світі належить російським артилеристам.

У 30-і роки різко виростила артилерія як кількісно, так і якісно, далекобійність гармат усіх видів зросла на 50-75%. Збільшилася швидкострільність (більш ніж удвічі) танкових і протитанкових гармат. Збільшилася досяжність вогню зенітної артилерії на висоті на 60%.

Друга світова війна викликала всебічний розвиток артилерії, особливо зенітної, протитанкової, реактивна, самохідної, застосовувалася артилерія великої й особливої потужності. У січні 1942 р. Червона Армія вперше здійснила артилерійський наступ, що стало основною формою застосування артилерії в наступальних операціях Великої Вітчизняної війни. Для найважливіших операцій 1943-45 р.р. характерно масування артилерії на головних напрямках і створення щільності артилерії на ділянках прориву оборони до 200 – 300 гармат на 1км фронту, а іноді і більш. Для цього застосовувалися артилерійські дивізії і корпуса прориву, що входили в артилерію РВГК.

У знак визнання ролі артилерії у Великій Вітчизняній війні з 1944 р. Відзначається день Артилерії, а з 1969 р. – день РВ і А.

Вогневий і тактичний підрозділ артилерії – батарея, основний вогневий і тактичний підрозділ – дивізіон (2 – 4 батареї). Артилерійські дивізіони можуть об'єднуватися в арт. Полки або арт. Бригади, а бригади (полки) – в артилерійські дивізії.

На озброєнні артилерійських підрозділів та частин СВ ЗС України знаходяться 152мм, 203мм пушкі, 122мм, 152мм гаубиці, 152мм пушки-гаубиці і гаубиці-пушкі, 82мм, 120мм і 240мм міномети, 100мм протитанкові пушки, бойові машини РСЗВ (122мм, 240мм, 300мм), а також ПТРК та ЗУРК.

У західних арміях основними зразками є 105- і 155мм пушки, 105-, 155- і 203мм гаубиці, пускові установки для реактивних снарядів (100мм і д.р.), 81-, 106,7- і 120мм міномети, 90мм протитанкові пушки, 106- і 120мм безоткатные знаряддя і різноманітні види ПТРК.

Дальність стрільби гармат 13-35км, гаубиць до 24км, мінометів 5-9км.

У бою (операції) артилерія виконує вогневі задачі в інтересах інших родів військ.

Основними напрямками удосконалювання і подальшого розвитку ствольної наземної артилерії вважається:

- підвищення точності і купчастості вогню;

- збільшення дальності стрільби;

- підвищення ефективності дії боєприпасів у цілі;

- використання наземної артилерії для боротьби з танками, стріляниною з закритих вогневих позицій;

- підвищення скорострільності, мобільності і надійності арт. комплексів;

- стандартизація деталей.

Іноземні військові спеціалісти вважають, що важливим напрямком розвитку артилерії є використання її для боротьби з бойовими броньованими машинами, що знаходяться на великому видаленні (до 20 км) від переднього краю. Для виконання цієї задачі в боєкомплекти гармат калібру 120 - 20З,2мм) будуть входити керовані арт. снаряди, касетні снаряди з протитанковими мінами, призначені для швидкісного дистанційного мінування місцевості на танкоопасних напрямках, а також касетні боеприпаси споряджені кумулятивними вражаючими елементами, кожний із який пробиває кришку танка або БМП товщиною до 60мм.