2. Інструменти грошово-кредитного регулювання економіки

Грошово-кредитна політика – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Таблиця 3.1.

Порівняльна характеристика інструментів прямого та непрямого впливу на грошово-кредитну політику

Прямі інструменти	Непрямі інструменти
впливають на банківські кредити;	впливають на банківську ліквідність та на кредитні можливості банків;
установлення чи обмеження цін;	впливають на умови попиту та пропонування;
приймають форму нормативних положень;	впливають через ринки;
відображаються на балансі комерційних банків.	відображаються на балансі центрального банку.

Встановлення розмірів обов’язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни.

Обов’язкові резерви використовують для:

• вирішення довготермінових проблем стабілізації грошового обігу;

• антиінфляційної боротьби;

• обмеження темпів зростання грошової маси;

• вилучення надлишкових коштів із грошової сфери;

• регулювання попиту на банківські ресурси;

• формування жорсткого зв’язку між грошовою базою і грошовою масою.

Зміна розмірів обов’язкових резервів – це потужний інструмент державного регулювання економіки.

Операції на відкритому ринку

Зміна облікової ставки

Проведення облікової політики – встановлення центральним банком ставки облікового відсотка.

Облікова ставка – це ставка, за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам, які, у свою чергу, під позичковий відсоток надають кредити суб’єктам економіки.

Її застосовують для:

• обліку державних короткотермінових зобов’язань;

• переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування у разі надання кредитів комерційним банкам.

Розмір облікової ставки встановлюється державою залежно від господарської кон’юнктури та цілей економічної політики.

Банки можуть одержувати позики від центрального банку в різній формі. Центральний банк може:

• проводити редисконт цінних паперів;

• давати кредити під заставу;

• рефінансувати деякі кредити комерційних банків;

• давати кредити без будь-якої застави.

Дисконтна політика – регулювання державою дисконтної ставки, тобто відсотка, який береться банками у разі надання кредитів та обліку векселів.

Дисконтну ставку визначають з огляду на:

• поточні темпи інфляції;

• попит та пропозицію кредитних ресурсів на міжбанківському ринку;

• ситуацію на валютному та фондовому ринках.

Чинники, що обумовлюють високий рівень кредитних ставок комерційних банків порівняно із дисконтною ставкою НБУ:

• високі інфляційні очікування, що перевищують поточний рівень інфляції;

• різке збільшення у пасивах банків обсягу коротко- і середньотермінових депозитів порівняно з коштами клієнтів;

• низька питома вага кредитних операцій в активах банків;

• кредитування імпорту під високі відсотки.