11. Зробіть порівняльний аналіз макроструктурного аналізу діяльності в психологічній науці (за о.М.Леонтьєвим) та мікроструктурного аналізу (за в.П.Зінченком).

Общность макроструктуры внешней, практической деятельности и деятельности внутренней, теоретической позволяет вести ее анализ, первоначально отвлекаясь от формы, в которой они протекают.

Идея анализа деятельности как метод научной психологии человека была заложена как я уже говорил, еще в ранних работах Л.С.Выготского. Были введены понятия орудия, орудийных ("инструментальных") операций, понятие цели, а позже – и понятие мотива ("мотивационной сферы сознания"). Прошли, однако, годы, прежде чем удалось описать в первом приближении общую структуру человеческой деятельности и индивидуального сознания. Это первое описание сейчас, спустя четверть века, представляется во многом неудовлетворительным, чрезмерно абстрактным. Но именно благодаря его абстрактности оно может быть взято в качестве исходного, отправного для дальнейшего исследования. В этой связи в последние годы была выдвинута идея "микроструктурного" анализа деятельности, задача которого состоит в том, чтобы объединить генетический (психологический) и количественный (информационный) подходы к деятельности. Потребовалось ввести понятия о "функциональных блоках", о прямых и обратных связях между ними, образующих структуру процессов, которые физиологически реализуют деятельность. При этом предполагается, что эта структура в целом соответствует макроструктуре деятельности и что выделение отдельных "функциональных блоков" позволит углубить анализ, продолжая его в более дробных единицах. Здесь, однако, перед нами встает сложная теоретическая задача: понять те отношения, которые связывают между собой интрацеребральные структуры и структуры реализуемой ими деятельности. Дальнейшее развитие микроанализа деятельности необходимо выдвигает эту задачу. Ведь уже сама процедура исследования, например, обратных связей возбужденных элементов сетчатки глаза и мозговых структур, ответственных за построение первичных зрительных образов, опирается на регистрацию явлений, возникающих только благодаря последующей переработке этих первичных образов в таких гипотетических "семантических блоках", функция которых определяется системой отношений, по самой природе своей являющихся экстрацеребральными и, значит, не физиологическими.

12. Макроструктурний аналіз діяльності в психологічній науці.

13. Мікроструктурний аналіз діяльності в психологічній науці.

14. Проблема особистості в психології. Сучасні підходи до дослідження особистості.

15. Вітчизняні та зарубіжні дослідження структури особистості.

16. Психогенетичні дослідження особистості та їх аналіз. Континуально-ієрархічний підхід до дослідження особистості (Саннікової О.П.)

Психогенетика (в англомовній літературі традиційно використовують назву behavioral genetics – генетика поведінки) сформувалася як міждисциплінарна галузь знань, предметом вивчення якої є спадкові й середовищні детермінанти варіативності психологічних і психофізіологічних функцій людини.

На сучасному етапі розвитку мета більшості психогенетичних досліджень – визначення відносного внеску генетичних і середовищних чинників у формуванні індивідуально-психологічних розбіжностей, а також вивчення можливих механізмів, які визначають генетичні й середовищні впливи на формування різнорівневих властивостей психіки.

У будь-якому психогенетичному дослідженні предметом аналізу є розподіл фенотипічних значень. Основне теоретичне положення психогенетики, відповідно до якого фенотипічна (така, що спостерігається, вимірюється) дисперсія психологічних характеристик зумовлена генетичними і середовищними чинниками, експериментально підтверджена результатами величезної кількості психогенетичних досліджень, проведених у різних країнах світу.

У 70-ті pp. XX ст. теоретичні й статистичні методи генетичних досліджень почали широко й успішно застосовувати для аналізу поведінки людини. Приблизно в цей самий час великий інтерес до розробки в генетиці поведінки методів стали виявляти фахівці в галузі психометрії. Одним із перших було поставлене питання про внесок генетичних і середовищних факторів у загальні здібності (g-фактор).

Основний підхід, реалізований у психогенетичних дослідженнях, у найбільш узагальненому вигляді можна подати в такий спосіб: у родичів різного ступеня генетичної подібності (моно- і дизиготні близнюки, батьки-діти, брати, сестри тощо) вимірюють певну психологічну змінну, після чого роблять аналітичне розкладання дисперсії досліджуваної ознаки на складові.

У сучасних психогенетичних дослідженнях застосовують (у різних модифікаціях і сполученнях) переважно чотири основних методи: Система психогенетичних методів включає в себе:

1. генеалогічний метод (аналіз родоводів);

2. сімейний метод (метод внутрішньосімейних кореляцій);

3. метод прийомних дітей,

4. блізнюковий метод (в різних модифікаціях).

Континуально-ієрархічний підхід до дослідження особистості

Теоретичні погляди на особистість викладені О.П. Санніковою у наступних, працях: «Емоційність у структурі особи­стості» (1995); «Континуально-ієрархічна концепція особистості» (1996); «Психологічний портрет кризової особистості» (2000); «Криза особистості: спроба типології» (2000); «Димензіональний підхід до вивчення особистості» (2002); «Феноменологія особистості» (2003); «Особистісна позиція психолога і процес діагностування» (2004); «Психологічні контури особистості: формі і зміст» (2006) та ін.

О.П.Саннікова пропонує власний варіант багатовимір­ної моделі особистості професіонала, за якою особистість розглядається як макросистема, що складається із різнорівневих підсистем із специфічними характеристиками. В моделі виділяються три рівні:

1. формально-динамічний;

2. змістово-особистісний;

3. соціально-імперативний.

До формально-динамічного рівня відносяться сукупність усіх властивостей, що виражають динаміку перебігу пси­хічних явищ й індивідуальних властивостей конституціонального характеру.

Змістово-особистісний рівень включає в себе такі особистісні властивості (у вузькому сенсі поняття особистості), як спрямованість, потребово-мотиваційна сфера тощо.

Соціально-імперативний рівень (від лат. Imperatives - владний, що нагально вимагає, безумовний) включає ха­рактеристики, котрі відображають наявні в особистості уявлення про суспільство, мораль, норми, культуру, знання тощо й саму мораль особистості. Цей рівень жорстко контролюється свідомістю.

Дослідник робить принципове зауваження щодо третього рівня, який, на відміну від формально-динамічного і змістового рівнів (що обмежують, «замикають» структуру особистості як систему), виступає тим «простором, тією ланкою, через котру і відбувається взаємодія особистості як відкритої системи з оточуючим світом. Адже, «не всі знання, не всі відомості, що поступають із оточуючого світу, відображаючись у свідомості індивіда, приймаються, переживаються ним, стаючи частиною його особистості. Людина може бути «інформаційним носієм» певних відомо­стей, моральних, етичних норм, професійних знань тощо, але при цьому абсолютно не використовувати, не затребува­ти, не приймати, не переживати їх. У цьому випадку знання, в тому числі і професійні, залишаються на рівні декларації, тобто є відстороненими від особистості і не використовуються професіоналом повною мірою. Це особливо важливо врахо­вувати у соціономічних професіях, де особистість вчителя, психолога, психотерапевта сама є суттєвим фактором і засо­бом досягнення цілей професійної діяльності».

Взаємовідношення між цими трьома рівнями є, на думку О.П.Саннікової, складними, межі між ними умовні і розмиті, що дозволяє розглядати переходи між ними як певний прикордонний простір. «Ці переходи, «прикордонні зони», мають свій специфічний зміст (здобуток двох множин). Як такі «прикордонні зони», можуть виступати стійкі й актуальні переживання. Зокрема, формально-динамічний (перший рівень) і змістово-особистісний (другий) охоп­люють загальний для обох рівнів клас характеристик, котрі однозначно неможливо віднести тільки до одного з них. Так, наприклад, емоційність (стійка схильність до переживань емоцій певної модальності) традиційно відноситься до темпераменту. Одначе визнання якісних характеристик (модальність і знак домінуючих емоцій) найважливіши­ми у структурі емоційності (А.Е.Ольшаннікова) виводить її за межі темпераментного рівня (динамічні характерис­тики емоційності), наближуючи до особистісного (змістові характеристики). Такий підхід надає нам уявлення про багаторівневу структуру та інші властивості особистості (емпатію, щирість тощо), котрі традиційно відносять або до темпераменту, або до особистості».

О.П.Саннікова розглядає «прикордонну зону» між другим, змістово-особистісним, та третім, соціально-імпера­тивним, рівнями структури особистості як таку властивість, що належить цим обом рівням і забезпечує переживан­ня, переробку інформації, знань, взагалі будь-яких цілеспрямованих і нецілеспрямованих дій зовнішнього світу. «Фактично це індивідуальний досвід, котрий через сформовану в ньому установку впливає на актуальні психічні переживання дій оточуючого світу».

Дослідник вбачає загальну функцію «прикордонних зон» у поєднанні різних рівнів структури, у підтримці цілісності особистості як системи. Це означає, що риси особистості будь-якого рівня є не дискретними, а континуальними утвореннями, що плавно переходять одна в іншу. Саме таким чином розглянуті рівні структури особистості взаємопов'язані між собою і взаємно пронизують одне одного. А це, як вважає автор концепції, пояснює розвиток, «проростан­ня» окремих психічних властивостей, приміром, емоційності, емпатії тощо, що пронизують особистість від нижчих рівнів до вищих.

Ще однією функцією «прикордонних зон» дослідником визнається переломлення зовнішніх і внутрішніх дій, що впливають на структуру особистості, на її конституцію і розвиток. Оскільки у процесі розвитку, внаслідок навчання, виховання, професійної підготовки змінюється кожна із зазначених підсистем, то «прикордонні зони» нейтралізують небажані для всієї системи зміни руйнівного характеру, спрямовують психічну активність на вибіркове розгортання бажаних змін.

Центральною ланкою особистості, як багатовимірного складного утворення, її суттю О.П. Саннікова вважає змісто­во-особистісний рівень, ступінь включення, активності, розвитку «всмоктувальної здібності» якого визначає резуль­тат взаємодії всіх зазначених підсистем. Все, що не перейшло у змістово-особистісне утворення із сусідніх підструктур, не «всмокталося» ним, залишається або декларативним, не затребуваним (відстороненими, хоча і знаними нор­мами, знаннями, здобутками культури тощо), або не реалізованим особистістю. А це проявляється у порушеннях особистісної гармонії (невідповідності особистості правилам та нормам, що нею ж задекларовані), професійних дефор­маціях, у нерозвинутих, нереалізованих задатках до необраної діяльності.

Дана модель може бути корисною для аналізу тих функціональних та конституційних змін, які відбуваються при розвитку вихідної «загальнопсихологічної» структури особистості і формуванні особистості професіонала. Особли­вості цих двох структур представлені далі на рисунку.

О.П.Саннікова враховує, що розподіл на загальнопсихологічну (А) і професійну (Б) структури є вельми умов­ним, оскільки носієм професійно важливих якостей є цілісна особистість. Проте, кожний клас професій, що висуває свої специфічні вимоги до різних підструктур особистості, можна охарактеризувати також «ступенем змістової близь­кості запропонованих структур, тобто ступенем «включеності» загальнопсихологічних властивостей особистості, що належать різним рівням, у професійну структуру, і навпаки. У соціономічних професіях, на відміну від інших, ступінь близькості загальнопсихологічних і професійних властивостей особистості найвищий, оскільки основним змістом діяльності професій даної групи є взаємодія з іншими людьми».

На думку дослідника, незважаючи на те, що запропонована структура особистості професіонала інтегрує найадекватніші уявлення про особистість і тому не може вважатися абсолютно новою, все ж вона дозволяє упорядкувати безліч професійно важливих якостей, що відповідають вимогам діяльності, розглянути їх в межах цілісної системи і визначити підходи у дослідженні індивідуального професійного становлення особистості.

Структурно-психологічний погляд на особистість дає можливість досліднику уточнити її визначення: «Поняття «осо­бистість професіонала» ми розглядаємо у широкому сенсі як макросистему, як складне інтегральне утворення всієї структури особистісних властивостей, усієї системи, що включає професійно важливі якості індивіда, суб'єкта професій­ної діяльності, і власне особистісні властивості (властивості, що характеризують потребово-мотиваційну сферу особис­тості професіонала, її спрямованість). У даному випадку широке поняття «особистість» включає в себе всі перераховані властивості, в тому числі вузьке поняття «особистість», що фіксує соціальні риси людини... Індивідуальність професіона­ла ми розглядаємо як неповторне, своєрідне якісно-кількісне сполучення професійно важливих властивостей, що вхо­дять у структуру особистості професіонала, належать різним її структурним рівням та об'єднані в єдину унікальну систему».

17. Сучасні соціально-психологічні уявлення про особистість у вітчизняній та зарубіжній психології.

18. Основні теорії мотивації та їх аналіз.

19. Сучасні теорії емоційно-вольової регуляції поведінки. Теорія емоційної регуляції пізнавальної діяльності (Чебикіна О.Я.)