Покриття полімерами

 

Полімери на поверхню, яку захищають, наносять у вигляді листових матеріалів, суспензії, мілкодисперсних порошків або розчинів різними способами: газовим і вихровим напиленням, приклеюванням і т.д. Вироби після нанесення спочатку нагрівають. Наприклад, при покритті фторопластом їх нагрівають до 260–275С, а потім охолоджують, в результаті чого утворюється шар товщиною від десятків мікрометрів до декількох міліметрів. В якості полімерних матеріалів застосовують термопластичні полімери: поліетилен, поліпропілен, поліізобутилен, епоксидні сполуки, поліаміди, полівінілбутираль та інші.

При газовому напиленні порошок поліетилену наносять на ґрунт з полівінілбутиральних лаків на нагріту до 160С поверхню, а при вихровому способі – на поверхню нагріту до 250–350С. Поліетилен розплавляється на ній, утворюючи суцільне полімерне покриття.

Плівки поліамідів, нанесенні газовим чи вихровим напиленням, мають високу адгезію до металу, міцність, стійкі до багатьох агресивних середовищ.

Фторопласти наносять на поверхню, яку захищають з суспензії, яка складається з тонкоподрібненого полімеру, розчинника (вода, спирти та ін.) і стабілізатора, методом розпилення, обливання, занурення з наступним нагріванням. Покриття з фторопласту–3 стійкі до дії кислот, розчинів солей. Тому вони широко використовуються для захисту апаратури при виробництві хлорату, хлориту натрію та інших хлорпохідних, диоксиду хлору та апаратури, що застосовується для зберігання особливочистих матеріалів.

Плівки з фторопласту – 4 стійкі до морської води, розчинам лугів, мінеральним кислотам, крім олеуму і концентрованої азотної кислоти. Вони мають високі електроізоляційні і механічні властивості.

Високу хімічну стійкість до кислот і лугів мають хлоркаучукові покриття.

Полімери широко використовуються для футирування ємностей і реакторів за способом вільного вкладиша, тобто приклеюванням або зварюванням листів полімерних матеріалів до внутрішньої поверхні виробів, що захищають.

Гумування

 

Гумуванням називається захист від корозії хімічних апаратів, трубопроводів, ємностей для перевезення і зберігання хімічних продуктів і т.п. гумою або ебонітом. Апарати, які піддаються струсам, ударам, різким коливанням температур, гумуються м'якими гумами, що містять від 2 до 4% сірки, а апарати, що працюють при постійній температурі і не піддаються механічним діям, – твердими гумами (ебонітами). Застосовують і комбіноване "футерування" з гуми та ебоніту.

Нанесення покриття проводиться шляхом облицювання поверхні виробів сирою гумовою сумішшю, яку прикочують валиками, а потім проводять вулканізацію. Для гумування частіше всього застосовують гуми та ебоніти, що отримують на основі натурального, бутадієн–стирольного, бутадієн–нітрильного, бутилкаучука, хлоропренових та фторомістких каучуків. Такі покриття стійкі до соляної плавикової, оцтової, лимонної кислотам будь-якої концентрації до температури 65С, до лугів, нейтральним розчинам солей, до 50% сірчаної і 75% фосфорної кислотам, але вони руйнуються сильними окисниками (азотною, концентрованою сірчаною кислотами, перекисом).

Для гумування апаратури широко застосовують розчини каучуків (хлоропренового, полісульфідного та ін) з наповнювачами та іншими добавками.

Рідкий поліхлоропрен (наірит), що містить сажу і вулканізуючі добавки (оксиди магнію і цинку), розчиняється в суміші сольвенту (76%), скипидару (19%) та n–бутилового спирту (5%) і розчин наноситься на поверхню, яку захищають з наступною вулканізацією плівок, що утворилися.

Рідкій тіокол в суміші з мілкодисперсними вулканізуючими агентами (перекис марганцю), наповнювачами (сажа) та іншими добавками у вигляді паст наноситься на ґрунт (хлоропреновий, епоксидний та інші) або клей, а потім піддається вулканізації при кімнатній температурі. Тіоколові покриття стійкі до органічних розчинників, вони повільно старіють.

Рідкі силіконові каучуки з підсилюючими наповнювачами (біла сажа та ін.) і вулканізуючими агентами (кремній– та оловоорганічні сполуки) широко використовуються для захисту від корозії. Отримані плівки після вулканізації не руйнуються при довготривалій дії кисню і озону, зберігають свої властивості при температурах від –50 до 250С.