Тема. Визначальні риси та особливості підприємницької діяльності.

План

1. Підприємство: суть умови функціонування й економічні форми організації.

2. Види підприємництва: виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

3. Мале, середне та велике підприємство.

4. Види підприємств за формами власності: приватне, колективне та державне підприємство.

5. Економічні права і свободи підприємця. Становлення підприємництва в сучасних умовах

ВСТУП

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку різних форм господарювання, що, в свою чер­гу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчиз­няній економічній літературі до недавнього часу не розглядало­ся. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці па­нувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характе­ризувалося як система відносин, властивих капіталістичній еко­номіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяль­ності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, ко­ли здійснюється перехід від командно-адміністративних до еко­номічних методів господарювання, підприємництво виступає ос­новним напрямом удосконалення господарської діяльності і важ­ливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприєм­ця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті під­приємництва значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець». У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець — власник, котрий зва­жується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець — це економічний агент, який комбінує факто­ри виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-пси­хологічний тип господарника, для якого головне — аналіз і вико­ристання різноманітних ринкових можливостей, реалізація нова­торських ідей.

Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта пошу­ку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні но­ваторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними фактора­ми розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу.

1. Підприємство: суть умови функціонування й економічні форми організації.

Підприємство — це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність із метою одержання прибутку.

Нерідко поняття підприємство ототожнюють із фірмою. Од­нак ці поняття не завжди збігаються. В економічній теорії поняття «фірма» вживається для того, щоб підкреслити її цілісність як гос­подарської одиниці, фірма може складатися з кількох підприємств, виробничих одиниць. Наприклад, до однієї фірми може входити фабрика, кар'єр, шахта та інші підприємства.

У різних галузях національної економіки підприємства ха­рактеризуються певними особливостями.

2Проте можна визначити загальні риси, які властиві всім підприємствам:

- самостійність у системі господарства країни. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, пе­чатку з назвою підприємства, товарний знак;

- вироблена підприєм­ством продукція може в умовах поділу праці набувати фор­ми товару;

- підприємство — це самостійний товаровиробник, тобто воно виробляє основну масу продукції не для власного споживан­ня, а для покупців;

- підприємство має бути не тільки самостійним, але й повинно отримувати прибуток, тобто бути рентабельним;

- усі підрозділи підприємства не є юридичними особами, тоб­то не мають права самостійно виступати суб'єктами рин­кових відносин;

- підприємство має власний трудовий колектив із його специ­фічними інтересами;

- підприємство є складовою частиною народногосподарського комплексу, що визначена на основі поділу праці. Воно повин­но мати власну нішу в народному господарстві, знайти спо­живачів своєї продукції в умовах конкурентної боротьби.

У ринкових умовах підприємство набуває нової якості: воно самостійно обирає діяльність, має високу відповідальність за ре­зультати виробництва, зацікавлене в ефективному господарюванні, бере участь у вільній конкурентній боротьбі, яка є головною ру­шійною силою, що примушує стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, покращувати якість продукції, усебічно задовольняти потреби споживача. Таким чи­ном, ринок передбачає функціонування підприємства нової якості, яке відповідає вимогам більш ефективної економіки.

Основним діючим суб'єктом у підприємництві є підпри­ємець. Поняття «підприємець» часто вживають як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала власну справу та веде її, характеризують, використовуючи одне з цих понять. Однак вони не є тотожними.

Підприємець — суб'єкт, що поєднує в собі новаторські, ко­мерційні та організаційні здібності для пошуку й розвитку нових видів, методів виробництва, нових сфер застосування капіталу. Підприємець може бути власником ресурсів, а може скористатися запозиченим капіталом. Власник може отримувати дохід від влас­ності та не бути підприємцем (наприклад, здавати в оренду землю або інші засоби виробництва). Менеджер не обов'язково є підпри­ємцем (наприклад менеджер—начальник цеху). А ось уже бізнес­мена розуміють як підприємця, комерсанта, людину, яка робить відповідну справу (бізнес).