Структура міжнародного ринку цінних паперів розглядається у декількох аспектах:

1) з точки зору тривалості залучення коштів та характеру їх ви­користання:

- міжнародний ринок боргових цінних паперів, який охоплює ринок міжнародних облігацій та цінних паперів грошового ринку (векселів);

- міжнародний ринок титулів (прав) власності, який пред­ставлений акціями та депозитарними розписками;

У загальному розумінні депозитарна розписка — банківський сертифікат на акції закордонної компанії, що тримаються підрозді­лом міжнародного банку в її країні.

- міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового чи реалізованого активу (ціни товарів, акцій, курс валюти, процентні ставка);

2) залежно від типу емітента:

— ринок суверенних боргів — утворюється зобов'язаннями, випущеними на міжнародний ринок урядовими інституція ми або державними установами країн;

- ринок приватних боргів — охоплює обіг цінних паперів, емітованих приватними інституціями та корпораціями.

Окрему увагу слід звернути на функціонування євроринку, на якому здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом яких є євровалюта (валюта, яка перебуває в руках нерезидентів країни її походження).

На думку багатьох експертів, євроринок є досить умовним поняттям, оскільки він є результатом інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри: більшість угод на євроринку здійснюється через фінансові центри Лондону, Гонконгу, Сінгапуру, деяких країн Карибського регіону, а також, меншою мірок і, Нью-Йорку та Токіо.

Відповідно до Директиви Комісії ЄС № 89/ЕЕС, європапери це обігові цінні папери, які проходять андерайтинг (придбання нових випусків цінних паперів з метою їх подальшого первинного розміщення) і розміщуються за посередництва синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах, а також пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах, за винятком країни реєстрації емітента.

Виділяють наступні види європаперів:

- евроноти — цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців зі ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР, як правило, використовуються для надання середньо строкового кредиту;

- еврооблігації (єробонди)— особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті (еврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщатися в будь-якій промислово розвинутій країні), єврооблігації випускаються на тривалі строки: до 15 років, а розмір по:піки складає в середньому 20-30 млн.доларів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі дер­жавні та міждержавні організації;

- євроакції — акції, номінал яких виражено в іншій валюті, ніж грошова одиниця країни, в якій їх було випущено, призначені для продажу на міжнародних фінансових ринках.

7.3. Міжнародні розрахунки і валютне регулювання

Міжнародні розрахунки і валютне регулювання входять до складу механізму функціонування міжнародних фінансів. Порядок розрахунків регламентується міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення необхідна для забезпечення гарантій експортерам і імпортерам на поставку товарів і їх оплату. Вона ж встановлює однакове розуміння прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Основними формами міжнародних розрахунків є: інкасо і акредитив. Використовуються також банківські перекази і система відкритих рахунків. Кожна з цих форм має свою специфіку здійснення, вивчатиметься у відповідних курсах. Тут же відзначимо їх неоднакову надійність, прагнення її підвищити. У зв’язку з цим у формах розрахунків слід виділити:

а) організаційну сторону руху грошових коштів – порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін, гарантії банків тощо;

б) змістовну сторону руху грошових коштів – забезпечення еквівалентності обміну, що є квінтесенцією всіх міжнародних розрахунків. Фінансова теорія зводить еквівалентність обміну до встановлення курсу валют.

Валютний курс – ціна грошової одиниці даної країни, визначена у валюті іншої країни.

Слід відмітити, що на курс національної валюти впливають різні чинники, а саме:

• стан національної фінансової системи ( дефіцит бюджету, державний

борг, рівень інфляції, стабільність банківської системи, активність на

фінансовому ринку);

• стан торгового і платіжного балансу;

• стабільність політичної системи, законодавства;

• інші.

Нестабільність в національній політиці і фінансах веде до зниження обмінного курсу валюти в порівнянні з реальним її співвідношенням.

Існують два основні методи визначення курсу валют: адміністративний, коли уряд або центральний банк офіційно встановлює його по відношенню до іноземних валют, і ринковий – курс встановлюється під впливом попиту і пропозиції. Обидва методи мають свої недоліки і переваги, при кожному з них може існувати неорганізований ринок, де встановлюється більш реальне співвідношення курсу. Крім того, валютний ринок, як правило, регульований: встановлюється валютний коридор (мінімально-максимальний рівень курсу); центробанк також бере участь у валютних торгах: проводить або валютні інтервенції або, навпаки, скуповує іноземну валюту і підтримує курс національної валюти.

На основі перерахованих чинників МВФ встановив міжнародний платіжний засіб SDR, потім в рамках Європейського Союзу створена міжнародна грошова одиниця ЕСU і, нарешті, в 1999 р. EU – євро. В Україні функцію валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Існування валютного регулювання спирається на систему міжнародних стандартів і правил.