7. Розвиток соціології в 19ст.Е.Дюркгейм,м.Вебер,ч.Кул

Найяскравіше і послідовне втілення дюркгеймівського соціологізму виявилося в його концепції релігії. Витоки і пояснення релігії соціолог пропонував шукати в суспільстві. Походження релігії на прикладі досліджуваного ним австралійського тотемізму, він виводив із структури первісного суспільства, його соціальної організації. Джерелом релігійності вважалася група, що зібралася разом. Спілкування завжди розглядалося французьким соціологом як позитивний факт, як благо, що приносить людям радість і натхнення. Такого роду спілкуванням могло бути, на його думку, тільки спілкування позаекономічне, що здійснюється зовні трудового процесу.

Чималий внесок зробив Вебер і у розробку теорії соціальної стратифікації. І тут також учений дискутує з Марксом. Вебер не ставить в основу усієї соціальної площини виключно економіку, як це робить марксизм. Дійсно, Вебер погоджується, що представники різних соціальних верств - ремісники, селяни, торгівці — мають неоднакові можливості для одержання прибутків. Тому багатство — це один із факторів, що впливає на формування соціальної нерівності в суспільстві Проте, крім класів, учений виділяє також і так звані статусні групи — об´єднання людей за інтересами. При чому до подібних об´єднань входять люди з різними статками, проте такі статусні групи мають різний престиж в суспільстві. Отже інший фактор, що визначає позицію особи в суспільстві — престиж. І нарешті третій фактор стратифікації — політичний чинник — влада. Це означає, що можна не мати великих доходів і не користуватись авторитетом у інших, але можна через закон чи насильство підкорити інших собі.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі поставив перед собою задачу досліджувати процес поступового розуміння особистістю відмінності своєї “Я” від інших осіб. В результаті численних досліджень він визначив, що розвиток концепції власного “Я” відбувається в ході тривалого, суперечливого і заплутаного процесу і не може здійснюватися без участі інших осіб, тобто без соціального оточення. Кожна людина, по припущенню Ч. Кулі, будує своє “Я”, ґрунтуючись на сприйнятих їм реакціях інших людей, з якими він вступає в контакт.

8.Розвиток соціології в 20ст.

Становлення соціології в XX столітті як фундаментальної наукової дисципліни, характеризується розвитком власної наукової методології,

оформленням знання в систему, розвитком власної системи методів пізнання

й області додатків. Починаючи з цього етапу соціологія розвиває себе на власній основі. Разом з тим характеризуючи сучасний етап розвитку соціології необхідно відзначити, що в соціології поки немає загальноприйнятої загальної теорії суспільства. Одними з найвизначніших діячів сучасного століття вважають П. Сорокіна. Т. Парсонса, Р.Мертона, і інших видатних соціологів.Пітірім Олександрович Сорокін (1889-1968) - найбільший учений соціолог ХХ століття. Творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди – російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. До початку 60-х

років П.Сорокін уже біля сорока років був «американським соціологом, що міцно займав одне з місць у першій «десятці» ведучих соціологів світу.У своїй праці «Система соціології» П.А. Сорокін висуває основні принципи, на базі яких він пропонував створити соціологію. Він розробив структуру соціології, головні її напрямки й основні задачі кожного з них.«Соціологія представляє науку, що вивчає життя і діяльність людей, що

живуть у суспільстві собі подібних, і результати такої спільної діяльності». Сорокін розділив соціологію на теоретичну і практичну. Теоретична соціологія вивчає явища людської взаємодії з погляду сущого.

Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з т очки зору належного.

Талкотт Парсонс (1902-1979) - Головні праці - ”Соціальна система”“Соціологічна теорія і сучасне суспільство”. Головна теза Парсонса полягає в тому, що суспільство являє собою складну систему соціальних елементів (груп, інститутів, індивідів), що знаходяться в стані активної

взаємодії, що направляється системами цінностей, які мають апріорне походження. Парсонс думав, що джерела соціального саморуху необхідно шукати в позаекономічних факторах, панівною серед яких є мораль. Саме система моральних цінностей, поділених людьми, дозволяє інтегруватися їм

у суспільство, що на наступному етапі виявляється представленим у

взаємодії соціальних інститутів, при цьому виробнича діяльність виступає лише як приватний аспект цієї взаємодії. Відносини структурних одиниць будуються на основі функцій, що забезпечують виживання суспільства як цілого. Парсонс виділив 4 види таких функцій: адаптація (проблема раціональної організації і розподіл ресурсів), цілеорієнтація (проблема визначення цілей), інтеграція

(проблема збереження внутрішньої єдності системи - обов'язкових норм,правил і т.д.), підтримка зразка (проблема мотивації й узгодження

особистих мотивів з цілями і цінностями суспільства). Кожній функції відповідає своя підсистема (економіка, політика, інститути соціального контролю, соціалізація) і соціальні інститути (заводи, банки, партії,держава, родина, школа, релігія).

9.Сучасні соц.теорії

Теорії макрорівня (макросоціологія). Макросоціологічні теорії вивчають великі соціальні системи, такі як: суспільство, цивілізації, їх внутрішні структури і взаємини між структурними елементами. Цей підхід більше пов´язаний з такими науками — демографія, політологія, економіка.Теорія структурного функціоналізму. Якщо намагатися знайти я кусь "точку відліку" розвитку соціологічної теорії у XX от., то найбільш придатною для цього виявиться саме теорія Толкотта Парсонса. Його всеохоплюючий синтез узагальнив попередні соціологічні знання і позначив шляхи його розвитку. Роберту Мертону належить заслуга розробки методологічного інструментарію для так званої теорії середнього рівня. Його суть полягає в тому, щоб забезпечити зв´язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження.

Теорія конфлікту. засновником вважається Карл Маркс, який наголошував на взаємній боротьбі антагоністичних суспільних класів. Льюїс Козер вважає, що конфлікт внутрішньо притаманний суспільству і відіграє не тільки деструктивну, але й стабілізуючу роль: конфлікт робить чіткішими певні базові цінності суспільства, дозволяє різним суспільним групам краще пізнавати один одного і тим самим сприяє їх зближенню; конфлікт із зовнішнім ворогом допомагає підтримувати згуртованість суспільства в цілому.Теорія макрорівня(мікросоціологія) У центрі уваги мікросоціології перебувають масові соціальні процеси, масова свідомість, поведінка, взаємодії у малих групах.Символічний інтеракціонізм. Символічний інтеракціоиізм ґрунтується на твердженні, що інтеракція (взаємодія) є головним у суспільному процесі. Все інше — і соціальний світ, і навколишнє середовище, і сам індивід — є похідним від взаємодії індивідів. Це відбувається за допомогою символів — мови, жестів, письма, знаків.Етнометодологія. Етнометодологи вважають, що комунікація між людьми несе істотнішу інформацію, ніж та, що висловлюється вербально, тобто за допомогою слів, тому що існує ще неявне, фонове знання, яке опирається на поняття, які за мовчазною згодою визнаються учасниками комунікативного процесу