2.Назвати відомих укр. Співаків. Розказати про внесок у вітчизняну культуру одного з них.

Одним із відомих співаків XIX ст. був С. Гулак-Артемовський - оперний співак, драматург, що навчався у Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського - створення за власним лібрето першої національної опери "Запорожець за Дунаєм" (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884р. М. Кропивницький.

Гулака-Артемовського, "Катерина" М.Аркаса, "Підгоряни" М. Вербицького, "Осада Дубна" П. Сокальского та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва.

3.Пояснити вплив тенденцій європеїзації /вестернізації/ на процеси розвитку сучасного вітчизняного культурного простору.

Традиційні тенденції в царині літератури - романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють “нову школу” української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська). Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М.Семенком.

4.Охарактеризувати специфіку культуротворчих процесів у період існування рад. України

Українська культура початку 20-х років була в дуже тяжкому стані. Українська інтелігенція, яка у визвольних змаганнях 1917—1920 pp. брала участь не на боці більшовиків, здебільшого емігрувала. Більшовики прагнули до політичного й ідеологічного монополізму. Інтелігенція за своєю суттю орієнтувалася на демократичний устрій суспільства.Проте і за цих умов українська культура вижила, більше того в 20-ті роки набула такого злету, який правомірно був названий українським культурним ренесансом, національно-культурним відродженням. При чин цьому багато. Це і інерція позитивних процесів у національно- культурному творенні часів української державності, і намагання національне свідомих сил в українському суспільстві, в самій КП(б)У, особ ливо «боротьбистів». «Даруючи» українському народові право на його культуру, влада мала на увазі нову, класово-пролетарську культуру, вкладену в певні національні форми. Творці ж українського культурного ренесансу намагалися використати ситуацію, щоб вивести українську культуру на рівень світових культурних надбань, спрямувати її на шлях боротьби за національно-державне відродження.Прояви їх були очевидними і на початку 20-х років, зокрема в так званій теорії боротьби двох культур. Автор цієї теорії секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь, підтриманий своїми московськими однодумцями, стверджував, що в Україні змагаються дві культури — міська (російська, пролетарська) і сільська (українська, селянська). Почалася широкомасштабна розбудова української культури. Об'єктивно цьому сприяла політика українізації, здійснювана в контексті проголошеної XII з'їздом РКП(б) коренізації.

Українізація швидко переросла рамки дерусифікації освіти, апарату, створила те сприятливе середовище, в якому розпочався бурхливий процес національно-культурного відродження. Українська культура легалізувалась, українська мова фактично набула статусу державної. У серпні 1923 р. уряд УСРР* прийняв декрет про українізацію, яким українську культуру фактично було визнано державною в республіці.

Українізація сприяла тому, що в Радянську Україну повернулися з еміграції чи легалізувались у своїй діяльності видатні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, С. Єфремов, А. Ніковський та багато інших. Всього ж під впливом українізації із зарубіжжя до України повернулося кілька десятків тисяч чоловік. В 20-ті роки найбільшою мірою за всі часи розколу оживилися культурні контакти між Наддніпрянською Україною і західноукраїнськими землями, сприяючи зближенню дещо різних типів культури — східного і західного — єдиного українського народу.

Особлива заслуга у здійсненні політики українізації, отже, й розвитку української культури належала О. Шумському і М. Скрипники, які в 20-ті — на початку 30-х років очолювали Наркомат освіти УРСР. Успіхи освіти в 20-ті роки були незаперечними. На кінець десятиліття писемність населення в УРСР зросла в кілька разів і становила понад 70 % у містах і близько 50 % у селах. Успішно запроваджувалося обов'язкове початкове навчання. Причому на початок 30-х років близько 97 % дітей українського походження навчалися рідною мовою. Переважно україномовним стало навчання у вузах, технікумах. Офіційною мовою діловодства, судочинства також була українська мова.

Варіант №18