12. Відповідальність як категорія моральної свідомості

Кожний людський вчинок як наслідок обраного рішення в ситуації морального вибору так чи інакше порушує інтереси інших людей, суспільства. Оскільки моральний вибір виражає реальний зв'язок особистості з іншими людьми, а отриманий результат набуває певного значення для інших людей, це завжди накладає відповідальність на особистість. Ця відповідальність умовно може бути поділена на внутрішню та зовнішню. Внутрішня відповідальність є атрибутом такої моральної категорії, як совість, вона виражає спроможність особистості усвідомлювати наслідки своїх вчинків, діяти відповідно до цих усвідомлень, керуючись нормами моралі. Зовнішня відповідальність виявляється у вигляді санкцій суспільства на дії особистості. Відповідальність означає спроможність правильно зрозуміти потреби інших людей як свої особисті. Людина тоді поводитися відповідально стосовно інших, коли поважає в них особистість. Бути відповідальними означає розумне вміння керувати особистою поведінкою, не даючи волі ірраціональним пристрастям.

13. Справедливість як категорія моральної свідомості

Одним з універсальних і важливих понять моральної сві­домості і категорією етики є справедливість, що виражає загальне співвідношення цінностей і конкретний розподіл їх між суб'єктами, визначає міру, співрозмірність, відповідність між правами і обов'язками людей, заслугами і їх визнанням, злочинними діями і покаранням. Невідповідність чи пору­шення цієї норми оцінюється моральною свідомістю як не­прийнятне, несправедливе.

Морально-етичний зміст справедливості тісно пов'язаний з економічними, політичними, правовими проблемами. Вона спрямована у конкретику реального суспільного життя. У роз­витку правових основ справедливості моральні цінності віді­грають роль кінцевих орієнтирів, що мають забезпечити пос­лідовність та гуманістичну спрямованість цього розвитку. Справедливість як категорія етики і поняття моральної свідо­мості втілюється в почуттях й уявленнях (поняттях) обов'яз­ку, відповідальності тощо.

14. Моральна референція особистості

За відомим висловом Б. Спінози, для людини немає нічого кориснішого, ніж людина. Хоч якими б зобов'я­зуючими й піднесеними були імперативи моралі, їхня здатність реально впливати на поведінку людей набага­то зростає, якщо вони втілюються для нас у певній конкретній людській постаті, людській особі — чи то в образі мистецтва, чи то в персонажі самого життя. Саме завдяки такому втіленню моральні норми й цінності набувають довершено олюдненої форми, стають чимось домірним власному нашому індивідуальному буттю. Ось чому невід'ємною проблемою моральної свідомості є проблема морального ідеалу людської особистості — і, ширше, взагалі віднесення, референції власної поведінки до тих або інших унаочнених, персоніфікованих форм реалізації людьми певних мо­ральних цінностей. У відповідності з уже сказаним моральний ідеал нікому не можна накинути, нав'язати; змушувати ко­гось до визнання тих чи тих ідеалів моральності є діянням навіть аморальним. Кожен має власні уподо­бання, що відповідають цілісності його морального досвіду, власні прихильності до реальних або сфантазо-ваних образів, що уособлюють для нього повноту світ­лих начал буття. Певні групи людей, очевидно, взагалі не відчувають потреби в якомусь вираженому ідеалі моральності; свої моральні рішення такі люди спів­відносять із самим лише абстрактним формулюванням обов'язку. Втім, уявленням про моральний ідеал не вичерпується сукупність форм моральної референції особистості. Виділяючи лише основні позиції, можна говорити принаймні про три головні форми такої референції. По-перше, можливий такий варіант, за якого людина прагне буквально втілити, повторити у своєму житті деякий образ, що видається їй носієм абсолютної мо­ральної цінності. Такий тип моральної референції є підстави визначити як міфологізацію життя, або міфо­логічну життєтворчість, оскільки людська особа тут власним своїм існуванням творить певний міф, спону­кає сприйнятий нею образ до безпосередньо життєвої матеріалізації (що відповідає загальній дефініції міфу). По-друге, узвичаєною є більш дистанційована пози­ція людського суб'єкта щодо образу, який утілює для нього позитивні моральні якості в індивідуально не­повторній формі: позиція, що передбачає відтворення саме цих якостей, а не буквальне копіювання життєвої реальності згаданого образу. Такий тип референції власне й репрезентує ставлення до ідеалу. Нарешті, найдистанційованішою позицією людської особи щодо морально значущого для неї образу є така, в межах якої навіть ідеальний моральний зміст, що його несе в собі цей образ, уже не сприймається як предмет відтворення, як безпосередня готова відповідь на проблеми власного життя, а розкривається у своїй «іншості» як точка зору, в діалогічному напруженні  зустрічі з якою (і в спілкуванні з її носієм) людина творчо й самостійно осмислює власне буття, визначає свої моральні цінності. Назвемо даний тип референції орієнтацією на співбесідника.