15. Страховий ринок.

Страховий ринок – це обов’язкове соц.-ек середовище, де об’єктом купівлі-продажу є страхові послуги. Суб’єктами є страховики і страхувальники. На ринку діють посередники: агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди від імені страховика, брокери – від імені страхувальника. На страховому ринку діє 469 страхових компаній. Серед страхових компаній 85% здійснюється страхування видів інших, ніж страхування життя. Доходи страхових компаній поділяються на 3 групи: 1) доходи від страхової діяльності, 2) доходи від інвестиційної та фінансової д-сті повязані з інвестиціяи і розміщенням тимчасово вільних коштів в цінні папери на депозитні рахунки в інші вкладення. Структура активів страхових компаній: 42% - в акції, 26% - уклади, 9% - нерухомість, 7% - на поточних рахунках. 3) інші доходи – ті доходи, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних, але іноді з’являються в д-сті страхових компаній. В структурі витрат переважають страхові витрати (90%): а) виплати страхувальних сум і страхових відшкодувань, б) витрати на обслуговування процесу страхування, в) витрати на утримання страхових компаній. За даними ліги страхових організацій рівень чистих страхових виплат становить 46%.

Держ. кредит та держ. борг

1.Сутність держ. кредиту. Держ. кредит-сукупність ек. відносин, що виникають між державою та фіз. і юр. Особами з приводу мобілізації додаткових грош. коштів у процесі формування загальнодерж. фонду фінанси. ресурсів. За ек. сутністю держ. кредит-форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, під-ств, організацій. Причини виникнення держ. кредиту:1. збільшення фінансув. сус-них потреб і обмеження бюджетних можливостей держави; 2. з розвитком соц. і екон. функцій держави в умовах ринкових відносин об’єктивно зростають витрати; 3. викор. держ. кредиту для покриття дефіциту має менше негативних наслідків ніж емісія на покриття дефіциту бюджету. Мета запозичення коштів: покриття дефіциту бюджету, залучення коштів для інвестиц. програм , регулювання грош. обігу. З боку держави суб’єктами кредитних відносин виступають: Кабмін України, Мініст. Фінансів, НБУ, оргами місцев. самовряд. Функції кредиту: розподільча проявляється в перерозподілі частини новоствор. вартості на принципах терміновості, поворотності, платності, цільового призначення; регулююча має 2 сторони: економ і соц. Економ. проявляється через підтримку і стимулювання певних галузей під-ств, територій шляхом виділення їм цільових кредитів. Також держава регулює основні пропорції грош. обігу. Соц. сторона проявляється в забезпеченні процесу відтвор. робочої сили за рахунок підтримки соц. сфери; контрольна проявляється в обліку і контролі за цільовим викор. коштів, які залучаються і виділяються державою. Держ. кредит буває: внутрішній коли держава запозичає кошти у під-ств і населення власної країни; зовнішній коли робить запозичення на міжнародному рівні.

2. Форми державного кредиту: 1) держ. позики-випуск держ. позик для вільного продажу населення і фінансово-кредитним установам, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановленою платою; 2) ощадні позики-обіг частини вкладень населення в ощадбанк і касах у держ. позиках. Класифікація держ. позик: 1) за правовим оформленням: -забезпечується випуском цінних паперів; -надаються на підставі угод; 2) за строками залучення коштів: коротко-, середньо- і довгострокові; 3) за місцем розміщення: внутрішні і зовнішні; 4) за суб’єктами позичкових відносин: -розміщуються центральними органами управління; -місцевими органами управління; 5)за напрямками використання: цільові і нецільові. Право на здійснення позик на умовах, передбачених законом про держ. бюджет має держава в особі Міністерства фінансів за дорученням Кабміну У. Емітентом цінних паперів виступає Міністер. фінансів, а генеральним уповноваженим з випуску, обслуговування і погашення позик НБУ. Державні позики відбуваються за допомогою випуску: а) облігацій. Облігація має номінальну вартість і курсову, за якою вона обертається на ринку. О. можуть бути нецільовими(на покриття дефіциту бюджету) і цільовими(під конкретні проекти); б) казначейське зобов’язання(векселі)-боргове зобов’язання, спрямоване тільки на покриття дефіциту бюджету і розповсюджується серед населення. Джерелами погашення держ. запозичень є:1)доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;2)додаткові надходження від податків;3) економія коштів від зменш. видатків;4)емісія грошей;5)залучення нових послуг.

3.Сутність і види держ. БоргуДержавний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених непогашених боргових зобов’язань держави включаючи ті зобов’язання, що вступають в дію в результаті виданих гарантій. Розрізняють прямий державний борг – це та сума боргу за яким позичальником є держава її відповідальність за його обслуговування несе виключно держава наявними активами ,Державний гарантований – це та сума боргу за якою прямим позичальником суб’єкти підприємницької діяльності, а держава надає гарантії повернення позики. Державний борг поділяють:внутрішній і зовнішній Внутрішні борг – це заборгованість державою громадянам та підприємству своєї країни.Зовнішній державний борг – це заборгованість держави іноземним підприємствам. Розрізняють капітальний і поточний державний борг.Капітальний борг – це загальна сума заборгованості минулих років і проценту,що мають бути сплачені за позиками.Поточний борг – це видатки держави пов’язані з погашанням у поточному році боргових зобов’язань і належних до сплати відсотків.Загальна сума внутрішнього боргу поділяється :Монетизований борг, який складається з боргів держави комерційним банкам як основними утримувачами цінних паперів. Він фіксується балансах банків і перебуває під контролем держави Монетизований борг складається із випущених і непогашених зобов’язань держави включаючи видані гарантії за кредитом. Немонетизований борг складається А) з невиконаних державних фінансових зобов’язань перед населенням. Б) зобовязаність з господарських відносин із реальними секторами. Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу згідно бюджетного кодексу не повинен перевищувати 60% річного ВВП фактичного.

4.Методи управління державним боргомУправління державним боргом – комплекс заходів та процедур, що охоплюють увесь борг процес починаючи від залучення позики і кінчаючи її повним погашенням. Обслуговування державного боргу – комплекс заходів держави з розміщення облігації і ін. цінних паперів погашення позик і виплата відсотків Управління державним боргом включає 3 етапи: 1)визначаються граничні норми державних позик та гарантій на наступний бюджетний рік, вибирають інструменти залучення позикових коштів 2)залучаються ресурси на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках шляхом випуску та розміщення державних цінних паперів чи надання гарантій 3)пошук джерел фінансових ресурсів необхідних для обслуговування й погашення державного боргу

Методи управління державним боргом: Реструктуризація боргу – угода про прийняття нового плану погашення боргу через: а)пролонгацію боргу Б)прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу В)введення тимчасового мораторію на виплату відсотків чи частину основного боргу

Рефінансування – випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики Конверсія державного боргу – зміна доходності позик – здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави Консолідація – зміна строків дії позик, найчастіше проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик Уніфікація – обєднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом Як правило уніфікація проводиться з консолідацієюАнулювання державного боргу – повна відмова держави від зобов’язань за випущеними позиками Це можливо з двох причин:У разі неплатоспроможності та у разі приходу до влади нових політичних сил Джерела погашення боргу:ВВП, доходи державного бюджету, золотовалютні джерела, кошти від приватизації державного майна, нові запозичені.