22. Соціально-політичні та економічні наслідки буржуазних реформ 60- 80х рр. Хіх століття. Промисловий переворот в Україні.

1 Буржуазні реформи 1863-1874рр. Земська реформа в області місцевого управління

Відміна кріпосного права в Росії викликала необхідність проведення реформ в області місцевого управління ,суду , освіти, фінансів, в військовій справі. Для буржуазних реформ 1863-1874рр.,характерні їх незавершеність, непослідовність та вузькість.

Положення 1січня 1864р., про земські установи, введення земств було передбачено в 34 губерніях, тобто приблизно в половині губерній країни. Земська реформа не поширювалась на Сибір, Архангельську, та Оренбурзьку губернії, де не було чи майже не було поміщицького землеволодіння, а також на національні окраїни Росії: Польщу, Литву, Кавказ, Казахстан та Середню Азію. Так у 1871р., в Москві при чисельності її населення в 602 тис.,- право обирати та бути вибраними до державної думи мали лише 20,6 тис., людей,(близько 3,4%) з яких 446 чоловік складали перші виборчі збори, 2220-друге та 18 тис., чоловік-третє.

2 Судова та фінансова реформи

Проведення в 60-х роках ХІХ ст., серії фінансових реформ було спрямовано на централізацію фінансової справи і торкнулося головним чином апарату фінансового управління. Наказом 1860р.,було затверджено створення Державного банку який замінив попередні кредитні установи-земський та комерційний банки, зовнішня скарбниця та прикази громадського прозріння. Державний банк отримав право кредитування торгівельних та промислових закладів. Впорядкований був державний бюджет. Розпорядником усіх прибутків та витрат став міністр фінансів. Була відмінена система відкупів, за якою велика частина податку йшла не в казну, а в кишені відкупників.

Більша частина податків та зборів припадала на долю податного населення. Зберігалася стара система, впроваджена ще Петром І , подушна подать для селян, міщан ремісників. Привілейовані прошарки населення (дворяни, духівництво, купецтво) від неї були звільнені. Подушна подать, оброчні та викупні платежі в 60-70-х рр. ХІХ ст., складали більше 25% державних прибутків, однак основну їх частину (більше 50%) складали косвені податки, які теж виплачувало податне населення. Більше 50% витрат в держбюджеті йшло на утримання армії та апарату управління, до 35% на виплату відсотків по держборгам, видачу субсидій та інше. Витрати на народну освіту, медицину складали менше 1\10-держбюджету.

3 Реформа в галузі народної освіти та друку

Народна освіта завжди розглядалась самодержавством як важливий інструмент ідеологічної обробки народних мас-виховання в них відданості «вірі, царю та батьківщині». 14 червня 1864р.,було видано «Положення про початкові народні училилища». У пореформеній Росії існувало три типи початкових шкіл: затвердженні міністерством народної освіти (міністерські),земствами (земські) та церковноприходські. За статутом 1864р.,гімназії поділялись на класичні та реальні, і ті і інші семикласні. У гімназіях навчались діти головним чином дворян та буржуазії. Так, у 1874р.,у класичних гімназіях діти дворян та чиновників складали -59%,духівництва-6%, міської буржуазії-28%, селян-5%, інших-2%. У реальних гімназіях діти дворян, складали-53%, духівництва-3%, міської буржуазії-33%, селян-7%,інших-4%. 10 листопада 1862р.,був затверджений статут жіночих гімназій, за яким затверджувались гімназії(також семирічні) для дівчат, однак з більш скороченою, порівняно з чоловічими гімназіями, програмою викладання загальнонаукових дисциплін. Під впливом студентських виступів 1861р.,уряд приступив до розробки проекту реформи вищої школи. Статут 1863р.,надавав університетам доволі широку автономію. Рада університету отримувала право самостійно вирішувати усі наукові, учбові та адміністративно-фінансові питання. Це питання як присудження наукових ступенів і знань, розподілення державних коштів по факультетам, поділ самих факультетів за відділеннями, заміна одних кафедр іншими, відправка молодих вчених на стажування за кордон. Дія університетського статуту розповсюджувались на 6 університета: Московський, Петербурзький, Казанський, Харківський, Київський і на відкритий у 1862р.,в Одесі Новоросійський університет;Дерптський, Гельсингфортський університети мали свої статути. Статут 1863р., дозволяв університетам мати п’ять факультетів: фізико-математичний, медичний, юридичний, історико-філологічний та факультет східних мов.

4 Військова реформа 1861-1874рр. Російська армія у другій половині ХІХст

В середині 60-х років була проведена реформа військово-навчальних закладів. За законом 1874р.,військова повинність поширювалась на усе чоловіче населення, яке досягло 20-річног віку, не залежного від соціального походження. Для сухопутних військ встановлювався 6-річний термін дійсної служби і 9-років перебування в запасі, для флоту 7- років дійсної служби і запасу громадяни зачислялись і перебували до 40-річного віку. Від дійсної служби звільнялись в першу чергу чоловіки, які мали пільгу за сімейними обставинами. За законом 1874р., від військової повинності звільнялися духівництво, представники деяких релігійних сект та організацій, народи Середньої Азії, Казахстану, деякі народності Кавказу та Півночі.

Істотні зміни відбулися в озброєнні армії. На озброєння поступила гвинтівка. Артилерійський парк замінювався системами гармат, почалось будівництво парового військового флоту.

В кінці ХІХ ст., в російській армії були проведені слідуючи зміни. За новим військовим статутом 1888р., встановлювався 5-річний термін дійсної служби та 13-річний термін перебування в запасі для всіх родів військ з послідуючим зарахуванням до ополчення. Придатний до служби числився в ополченні до43-років; з 20 до 21-року збільшувався призовний вік на дійсну службу; в 2-4 рази збільшувався термін служби для людей які закінчили середні та вищі навчальні заклади, а також для вільновизначившихся.

5 Зміни в системі управління містами в 70-роки ХІХ ст

У процесі проведення селянської реформи, яка скасувала кріпосне право, 20 березня 1862-р.,зявилося, імператорське повеління приступити до вдосконалення міського управління.

26 квітня міністр внутрішніх справ П. Валуєв запропонував губернаторам сформувати у кожному місті особливі комісії з досвідчених громадян, які володіли нерухомим майном, для вироблення своїх пропозицій. У документі обґрунтувалися причини необхідності реформування міського самоврядування. «Центральний апарат, - зазначалося в ньому, - виявився неспроможним розвивати господарство у пореформених містах і містечках, через те, що ці функції повинні виконуватися місцевими органами управління. Було створено 509 комісій, які працювавши досить плідно, опублікували свої пропозиції окремими виданнями.[8,443]

У виробленому проекті реформи давалося визначення поняття «міська громада». До нього входили всі міські мешканці, котрі виконували повинності, володіли майном чи займалися підприємницькою діяльністю.

Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації. Його перший етап відбувся у 20-40-их рр. XIX ст. Незважаючи на панування кріпосництва в аграрній сфері та деякі інші перешкоди на шляху до економічного зростання, у першій третині XIX ст. мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Зростала кількість мануфактур, число найманих робітників. Почали використовуватися механічні робочі машини, зросло зацікавлення поміщиків, купців у збільшенні виробництва.

Промисловий переворот в Україні почався у харчовій галузі промисловості. У 20-их роках з'явилися перші парові ґуральні. Парова техніка прискорила виробничі процеси, збільшила вихід горілки з одиниці сировини.

У цей же час виникає цукрова промисловість. Перший цукровий завод збудував польський поміщик граф І.Понятовський у 1824 р. в с. Трощин Канівського повіту Київської губернії. У наступному році такий же завод збудував князь О.Безбородько (козацького походження) у с.Макошин на Чернігівщині. В цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парові котли для випарювання і згущення цукробурякового соку. Таких заводів у 20-их роках було небагато, але їх поява свідчила про початок промислового перевороту в Україні.

Робочі машини та механізми, які замінили ручну працю робітників, з'явилися на текстильних мануфактурах, перш за все суконних. Особливі успіхи мали мануфактури посаду Клинці на Лівобережжі, однак парові машини в цій галузі запроваджувалися повільно.

Всезростаючі потреби у машинах і механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший завод з виробництва сільськогосподарської техніки, гідравлічних пресів, парових котлів та іншого обладнання для цукрових заводів збудував у 1841 р. український поміщик Кандиба. На час реформи 1861 р. в українських губерніях було біля 20 машинобудівних заводів. Однак багато машин ввозилося з-за кордону.

Розвиток машинобудування сприяв зростанню обсягів металургійного виробництва, видобутку кам'яного вугілля і хоча потужність підприємств цих галузей була невеликою, проте невпинно зростала.

Другий етап промислового перевороту відбувався після ліквідації кріпосного права. Його хронологічні межі (умовно) — це 60-80-і роки. У цей час фабрики та заводи остаточно витісняють мануфактурне виробництво.

Поступово зростали обсяги виробництва машинобудівних і суднобудівних заводів. Та найкраще у пореформенний період розвивався залізничний транспорт. У 1863 р. почалося будівництво першої залізничної лінії від Балти до Одеси, яка згодом була продовжена до Києва. На Лівобережжі залізниця з Курська була продовжена до Броварів. У 1870 р., після будівництва моста через Дніпро, вся Україна з півночі на південь була сполучена залізницею. Залізничне будівництво здійснювалося в різних напрямках. Від 1860 до 1890 рр. в Україні збудовано 10 тис. км. залізничної сітки. Залізниці з'єднали найбільші міста і промислові райони України, сприяли розвитку національного ринку, росту продуктивності праці, консолідації української нації.

Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії і Україні прискорився економічний розвиток, завершився промисловий переворот. В Україні він мав свої особливості. Перший етап промислового перевороту відбувався в умовах панування кріпосницьких порядків, що гальмувало його здійснення. Почався переворот у харчовій галузі промисловості, причому на поміщицьких мануфактурах. Машинобудування в Україні мало яскраве виражену сільськогосподарську спрямованість. Залізничне будівництво, як і розвиток господарства в цілому, було підпорядковане колонізаторським, військово-стратегічним міркуванням царського уряду Росії.