Навчаня життєвим навичкам .

Поняття “життєві навички» на сьогоднішній день не є категорією конкретної науки і не має чіткого визначення. Воно інтегрує в собі уміння і здатність, що відносяться до різних сфер людського побуту (фізичного, психологічного, соціального) і дає можливість вирішувати завдання адаптації і розвитку. До основних життєвих навичок відносять: навички прийняття рішень, комунікативні навички, навички вираження почуттів і управління ними, навички критичного мислення, навички усвідомлення негативних впливів і тиск з боку ровесників і протидія їм, навички ставити мету тощо .

В останні десятиріччя ХХ століття це поняття стало широко використовуватись у документах міжнародних організацій і інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей і профілактики соціально обумовлених захворювань (ВІЛ/ СНІД, ІПП, тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія) – Life – skills approach.

Даний підхід виник як альтернатива інформаційно – просвітницькому підходу, який показав свою неефективність у вирішенні зазначених завдань і брав за основу необхідність формування у дітей соціальних і поведінкових навичок, що дозволяли успішно вирішувати завдання інтеграції у суспільство, подолання життєвих труднощів, самозахисту від ризиків. Програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання. Хоча теоретичною основою підходу стали психологічні концепції, перш за все, біхевіоризм, соціально – когнітивна теорія і теорія соціального впливу, в ньому передбачається відказ від складних психологічних інтерпретацій і робиться акцент на навчання людини.

У даний час програми навчання життєвим навичкам одержали широке розповсюдження в усьому світі і активно викорусвуються у роботі превентивних програм з навчання здоров’ю «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю», «Сприяння просвітницькій діяльності «рівний-рівному» щодо формування ЗСЖ серед молоді», «Сім’я і школа разом» та інші. Серед навчання наичкам прийняття рішень, навичкам протистояння тиску, комунікативним навичкам та іншим.

Санітарна освіта в діяльності лікувально – профілактичних закладів.

У санітарно-освітній роботі виділяють 3 основні ланки: санітарна освіта в поліклініці, стаціонарі та на сімейно-територіальній дільниці.

Санітарна освіта на сімейно – територіальній дільниці.

Ця робота складається із санітарного просвітництва:

• хворих і іхніх родичів при видвідуванні вдома, форми та засоби санітарно-освітньоі роботи аналогічної гігієнічному вихованню хворих из гострими захворюваннями;

• усього населення сімейно-територіальноі дільниці (інформованість населення про профілактичні та оздоровчі заходи, проведені поліклінікою, питання гігієнічного виховання населення, спрямоване на прищеплення навичок щодо здорового способу життя).

Безсумнівно, що значний обсяг санітарно-освітньої інформаціі населення одержує через радіо, кино, телебачення, пресу. Саме в житловому кварталі повинна бути сконцентрована значна частина профілактичної, в тому числі, санітарно-освітньої роботи.

Широко використовуються за місцем проживання традиційні форми масової та груповоі санітарно-освітньої роботи: лекції, профілактичні прийоми, вечори запитань і відповідей, а також тематичні вечори, тематичні зустрічі тощо. Медичні працівники лікувально-профілактичних установ беруть участь в проведенні занять в школах здоров’я, лекторіях, народних університетах медичних та гігієнічних знань.

З метою методичної підготовки медичних працівників поліклініки з питань гігієнічного виховання населення та надання їм організаційної допомоги у відділеннях профілактики поліклінік створюється кабінет пропаганди здорового способу життя, основним завданням якого є:

- організація та проведення комплексу заходів, спрямованих на санітарно- гігієнічне виховання і формування здорового способу життя;

-надання організаційної допомоги медичним працівникам поліклініки в проведенні санітарно-освітніх заходів;

-методична допомога середньому медичному персоналу і санітарному активу в проведенні санітарно-освітньої роботи з населенням.

Завдання кабінету пропаганди здорового способу життя полягають у здійсненні зв’язку з Центром здоров’я з метою проведення спільної роботи з питань підвищення кваліфікації медичних працівників поліклиники щодо гігієнічного виховання населення.

Загальне керівництво і контроль за організацією та проведенням санітарно-освітньої роботи здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу, який повинен забезпечувати активну роботу лікарів і середніх медичних працівників з питань гігієнічного виховання населення як у стінах самого закладу, так і на сімейно-територіальній дільниці.

Головний лікар лікувально-профілактичного закладу працює в тісному контакті з міськими Центрами здоров’я, звідки одержує методичну допомогу та матеріали.

Кожний медичний працівник, крім проведення індивідуальних бесід з хворими і іхніми родичами в процесі надання лікувально-профілактичноі допомоги, зобов’язаний щомісяця 4 години свого робочого часу витрачати на проведення групових і масових форм санітарно-освітньої роботи.

В сучасних умовах виділяють 2 основних аспекти санітарно-освітньої роботи в амбулаторно-поліклінічних установах:

- санітарна освіта по залученню населення на медичні профілактичні огляди; - санітарна освіта диспансерних контингентів в умовах динамічного спостереження за ними.(див. схему профілактичних технологій на рівні ПМСД).

Важливим елементом профілактичної роботи є визначення груп ризику серед населення за поведінковим чинниками і проведення серед таких мотиваційних втручань, направлених на модифікацію способу життя.

В сучасних умовах профілактичної роботи особливу важливість набуває

гігієнічне виховання груп людей, що мають підвищений ризик щодо виникнення захворювань. Серед преморбідних станів найбільш прогностично небезпечні такі, як тенденція до надлишковоі ваги, предгіпертонія, предіабет, гіперхолестеринемія і т.д В основі багатьох із них лежать порушення гігієнічних норм поведінки: гіподинамія, паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, неправильний режим т.д.

Санітарна освіта осіб, що знаходяться під загрозою хвороби, включає питання первинноі профілактики захворювань, можливість розвитку або початкові ознаки якого спрямовані на корекцію їх гігієнічної поведінки.

В даному випадку необхідно впливати на вже сформовані навички поведінки

і тому санітарно-просвітницька робота повинна будуватися таким чином, щоб

була можливість безпосереднього спілкування, в процесі якого реципієнт зміг

взяти на себе зобов’язання про зміну своєі поведінки, а медичний працівник –контролювати їх виконання.

Методика санітарно-освітньої роботи із зазначеними контингентами

включає індивідуальну бесіду медпрацівника, підкріплену врученням пам’ятки, (буклету), що містить конкретні поради, спрямовані на усунення несприятливих для здоров’я чинників, а також проведення групової бесіди-дискусії (групи підбирають з осіб, що мають однакові захворювання або вплив однакових факторів ризику). До проведення групових занять залучають вузьких спеціалістів поліклініки: дієтолога, лікаря ЛФК, психотерапевта та інших.

Участь психотерапевта в гігієнічному вихованні має особливе значення, оскільки в цих групах населення потрібно створити психологічну установку на необхідність корекціі гігієнічноі поведінки на мобілізацію іх вольового зусилля.

Санітарне просвітництво серед хворих має на меті виробити в них навички адекватної, правильної гігієнічної поведінки, яка буде сприяти якнайшвидшому одужанню або полегшенню протікання захворювання. Від цього у великій мірі залежить успіх лікування і прискорення видужання.

Методика гігієнічного виховання хворих проводиться за 2-ма напрямками: