Запитання№7

Основні типи ВНД людини. Поняття про спадкові психічні захворювання.

Сукупність складних форм діяльності кори великого мозку і найближчих до них підкіркових утворень, яка забезпечує індивідуальні фізіологічні та поведінкові реакції людини на змінні умови навколишнього та внутрішнього середовища, називають ВНД.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи ВНД. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1) силу процесів збудження і гальмування;

2) взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесів збудження і гальмування;

3) рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість, з якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив 4 основних типи ВНД:

Другий тип – сильний зрівноважений рухливий – має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новий подразник;

Третій тип – сильний врівноважений малорухливий – визначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

Четвертий тип – слабкий – нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працездатність, швидко стомлюється.

Сильний, неврівноважений тип з перевагою збудження відповідає холеричному темпераменту; сильний, врівноважений, рухливий – сангвіністичному; сильний, врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів – флегматичному; слабкий тип – меланхолічному темпераменту.

Залежно взаємодії, врівноваженості сигнальних систем Павлов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами виділив спеціально людські типи ВНД:

1. Художній тип – характеризується перевагою першої сигнальної системи над другою. Сюди належать люди, які безпосередньо сприймають дійсність, широко користуються почуттєвими образами.

2. Мислительський тип. Це люди з переважанням другої сигнальної системи, люди з вираженою здатністю до абстрактного мислення.

3. Середній тип. Поєднує роботу обох сигнальних систем. Більшість людей належать до середнього типу.

Психічні хвороби є наслідком складних і різноманітних порушень діяльності різних систем організму людини і переважним ураженням головного мозку, особливо його нижчих відділів. Набагато частіше має місце спадкова схильність, що реалізується через вплив різних додаткових несприятливих чинників. Правда, за такої схильності ризик захворювання для близьких родичів хворого, безсумнівно, перевищує середню імовірність даного захворювання серед усього населення. Однак загроза захворювання аж ніяк не є фатальною. Ризик захворювання ля нащадка збільшується,якщо патологічна спадковість є в обох батьків. Сюди відноситься шизофренія (якщо хворіє один з батьків, імовірність захворювання дітей спостерігається в 16,4% випадків, якщо обидва батьки – 33,9% випадків); маніакально-депресивний психоз, деякі форми епілепсії і т.д.

Необхідно пам’ятати, що психічні захворювання виникають за наявності певних умов, які сприяють їх клінічному прояву. Це можуть бути тривалі розумові чи фізичні перевантаження, хронічне безсоння, значне ослаблення організму внаслідок хвороби тощо.

Запитання №8

Сенсорні системи, їх будова і властивості

Діяльність людини, її складна поведінка, психічні процеси залежать від функціонального стану її органів чуття: зору, слуху, смаку, нюху, соматичної та вісцеральної чутливості. За допомогою зазначених аналізаторів здійснюється сприйняття та аналіз нескінченого потоку інформації із навколишнього матеріального світу та внутрішнього середовища організму. Через подразнення органів чуття у великих півкулях головного мозку виникають відчуття, сприймання та уявлення. Сенсорна інформація, яку ми отримуємо за допомогою аналізаторів, має значення не тільки для організації діяльності внутрішніх органів і поведінки відповідно вимогам навколишнього середовища, але є важливим фактором розвитку дитини. Складна функціональна система, яка забезпечує сприймання, передачу й аналіз інформації із внутрішнього та навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою.

Складається з трьох нерозривно пов'язаних відділів:

1. периферичного сприймального апарату —рецепторів, які сприймають подразнення і перетворюють його в нервовий процес збудження;

2. провідникового — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в центральну нервову систему;

3. центрального або коркового відділу (нервового центру) — ділянки кори головного мозку, у якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Усі частини аналізатора діють як одне ціле. Порушення діяльності однієї з частин викликає порушення функцій усього аналізатора. Для повноцінного сприймання навколишнього середовища необхідна спільна діяльність усіх аналізаторів організму. Порушення функціонального стану або роботи одного з аналізаторів здатні змінити діяльність іншого. Так, наприклад, видатний російський композитор А.Н. Скрябін мав дивну здібність „чути” колір. Він запропонував ідею взаємодії великої сили музичних образів у поєднанні з грою кольорів і мріяв про виконання своєї симфонічної поеми „Прометей” в кольоровому супроводженні. Велике значення аналізаторів у трудовій діяльності людини. Так, якщо обмежити надходження в центральну нервову систему подразнень із різних органів чуття або повністю відмовитися від них, то спостерігається зупинка розвитку мозку й інтелекту взагалі. Таким чином, у людини є такі органи чуття: зір, слух, відчуття розміщення тіла в просторі, смак, нюх, шкірна чуттєвість і м'язово-суглобне чуття.

Аналіз одержаних подразнень починається в рецепторної частині аналізатора. Рецептори - це спеціалізовані клітинні утворення у місці чутливих нервових закінчень, які сприймають подразнення, трансформують їх у потоки нервових імпульсів і сигналізують ЦНС про стан або зміни середовища, в якому вони знаходяться.

Чинники зовнішнього та внутрішнього середовища, які впливають на рецептори, називаються подразниками або стимулами. Специфічні для певного рецептора подразники, до яких вони спеціально пристосовані у процесі філо- і онтогенезу, називаються адекватними (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звуки). Неадекватні подразники зумовлюють тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору (від удару у вухо виникає у них дзвін).

Збудливість рецепторів залежить як від стану всього аналізатора, так і від загального стану організму. Найменша різниця в силі двох подразників одного виду, яка може сприйматись органами чуття, називається порогом розрізнення. Проте більшість імпульсів від рецепторів внутрішніх органів, коли досягає кори великого мозку, не спричиняє психічних явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними,вони нижче порога відчуттів і тому їх не зумовлюють.Властивість рецепторів звикати до сили подразника називають адаптацією(від лат. adaptatio— пристосування), яка зменшує або збільшує чутливість рецепторів. Зумовлена адаптація, насамперед, змінами в кіркових відділах аналізаторів, а також процесами, які здійснюються в самих рецепторах.Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотик до шкіри, найменша — для рецепторів м'язів. Найповільніше адаптуються ре­цептори кровоносних судин і легенів, що забезпечує постійну саморегуляцію артеріального тиску і дихання.