Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний університет
Кафедра управління персоналу і регіональної економіки
Комплексне практичне індивідуальне завдання
з дисципліни “регіональна економіка”
Характеристика Монастириського району
Виконав:
Студент групи ФО-11
Дмитрів А.І.
Керівник:
к.г.н., доцент
Кошіль А.Б.
Тернопіль-2012
План
Історія розвитку території.
Фізико-географічна характеристика території
3. Населення і трудові ресурси.
4. Бізнес і економіка.
5. Інфраструктура та комунікації.
6. Перспективи розвитку території.
Висновок.
Література.
1. Історія розвитку Теофіпольського району
Монастири́ська — місто в Тернопільській області. До першої світової війни в Монастириську діяло 9 заводів, водяний і чотири вітрових млини, олійниця, крупорушка. Містечко стало великим торговельним центром. У ньому були приватні оптові бази, які поставляли товари для роздрібної торгівлі сусіднім містечкам і селам. Тут працювало більше ста магазинів, лавок і ларків, дві державні винні лавки, два винних погріба, п’ять трактирів, склади сільськогосподарських машин.
Формування господарства нашого краю відбувалося під впливом складних соціально-економічних умов. Перебуваючи у складі Австро-Угорщини, Росії та Польщі, Тернопільщина на початку XX ст. була відсталим, злиденним краєм. У структурі її економіки переважало сільське господарство, яке було джерелом існування для більшості населення. Селянські господарства в основному були невеликі, із земельними наділами від 2 моргів (1 морг— 0,6 га). У 1921 р. 55 % господарств мали менше ніж 2 га землі. Такі господарства не мали необхідних знарядь виробництва. Майже в половини з них не було коней, у 20 % не було корів, у 35 % господарств, крім корів, не було інших тварин. У великих поміщицьких господарствах (таких було 143, кожне з яких мало понад 1000 га землі) вирощувалася значна частина зерна, яке не тільки споживалося місцевим населенням, а й вивозилося за кордон. У таких господарствах вирощувалися також цукрові буряки, тютюн, картопля. За кордон експортувалась продукція садів. Так, тільки із Залі шик щорічно вивозили понад 300 ц абрикосів у Росію, Польщу, Німеччину та Угорщину. Сільськогосподарська продукція перероблялась на промислових підприємствах, які почали активно утворюватися наприкінці XIX ст. Це були, здебільшого, дрібні, напівкустарні підприємства — ґуральні, млини, бойні, цукроварні, пекарні, олійниці, пивоварні тощо. Найбільшими підприємствами у нашому краї на початку XX ст. були Монастириська тютюнова фабрика,
Крім підприємств харчової промисловості, були також лісопильні та столярні підприємства, цегельні, черепичні заводи, ткацькі фабрики, кам'яні кар'єри тощо. На більшості підприємств працювало один-два десятки робітників, а на деяких із них — усього 1-2 робітники. Економічному піднесенню у нашому краї сприяли залізниці, якими продукція транспортувалась у різні кінці Австро-Угорської та Російської імперій, завозились промислові вироби. Після того, як у 1939 р. західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, на території Тернопільщини відбувалися значні соціально-економічні зміни. Унаслідок суцільної колективізації сільського господарства (що проводилося доволі активно після закінчення Другої світової війни), у селян було забрано землю, худобу та реманент. Основними формами організації сільськогосподарського виробництва стали колгоспи і радгоспи з низькою продуктивністю праці, але які тривалий час були в державі основними виробниками сільськогосподарської продукції. У післявоєнний період збудовано багато нових промислових підприємств, реконструйовано старі. На початку 50-х років у працювало 2 цукрових заводи, спиртозавод, 2 маслозаводів, м'ясокомбінат, плодоовочеві комбінати, швейна фабрика, заводи авторемонтний та холодного асфальту. А вже у 60-70-ті роки в розвинулись нові галузі промисловості: сільськогосподарське машинобудування, електротехнічна, текстильна, хімічна, трикотажна, фарфорово-фаянсова і скляна. Були збудовані нові підприємства харчової промисловості — цукрові і сир-заводи, плодоовочеконсервні, молочні, цукрові заводи тощо.
Але вже у кінці ХХ ст.., коли район, як і вся Україна, опинилася у економічній кризі, обсяги виробництва промислової продукції різко зменшились, потужні підприємства, передовсім, машинобудівної, текстильної, взуттєвої та інших галузей майже зовсім припинили свою діяльність. Зменшилося й виробництво сільськогосподарської продукції, але не настільки високими темпами, як промислової і внаслідок цього область з індустріально-аграрної перетворилась у аграрно-індустріальну.