Лекція № 11: Правові основи банківської діяльності

ПЛАН

1. Банківська система України та роль у ній НБУ

2. Форми регулювання банківської діяльності

3. Правове регулювання грошового обігу в Україні

1. Банківська система України та роль у ній нбу

Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності держави та системою діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару. З правової точки зору, банківську діяльність можна розглядати як сукупність дій, здійснюваних певними суб’єктами у формі, закріпленій нормативно-правовими актами чи договорами, спрямованими на отримання прибутку.

Однією з особливостей цих відносин є те, що в їх регулюванні значне місце належить диспозитивним нормам (цивільно-правові, господарсько-правові). Саме тому завдання цієї теми — не всебічний аналіз банківських відносин, а конкретизація їх фінансово-правового аспекта.

Банківська система — це складна специфічна структура, що підпорядкована економічним законам, є частиною загального механізму регулювання господарської діяльності в країні, має власні функції та завдання.

Бюджетна, податкова системи, система ціноутворення органічно взаємопов’язані з банківською системою і разом впливають на цінову політику у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Завдання державного регулювання банківської системи мають складний характер, оскільки, з одного боку, передбачають механізм забезпечення стабільного її функціонування для подолання системних прорахунків, ефективне регулювання та нагляд уповноважених фінансових органів, а з іншого — здійснюють дерегулюючі заходи, спрямовані на розвиток самостійності будь-яких учасників банківської системи.

Заходи, які вживають у межах державного управління (наприклад, обов’язкове ліцензування банківської діяльності; виконання банками спільних правил і норм, регулюючих проведення банківських операцій; здійснення нагляду за банками з боку центробанку; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності; встановлення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави загалом і банківської системи зокрема. Можна сказати, що такі заходи спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері банківської діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворівневою та складається з НБУ й інших банків, що створені й діють на території держави.

Дворівневість банківської системи виявляється в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані, тобто НБУ не є вищою інстанцією для банківської установи. З іншого — банки є піднаглядовими НБУ, їх створення та діяльність безпосередньо залежать від нього. Фактично відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються нормами публічного права (фінансового, адміністративного).

Банки — це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки — одні з найстаріших фінансових посередників. Так, наприклад, М. І. Тургенєв у XIX ст., досліджуючи історію виникнення банків, датував виникнення установ під назвою «банки» у 1407 р. (у Генуї) та 1852 р. (у Венеції).

Банки в Україні функціонують як:

1) універсальні — виконують будь-які банківські операції на грошовому ринку;

2) спеціалізовані — виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку (у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу; банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб):

а) ощадні;

б) інвестиційні;

в) іпотечні;

г) розрахункові (клірингові);