56. Громадські організації та рухи.

Громадські організації — це масові об'єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною ознакою їх є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи також мають масовий характер і створюються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій громадські рухи — це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Основними різновидами громадських рухів нині є: політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискримінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.). Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян з державою.

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

57. Особливості партійної системи в сучасній Україні.

Партійна система — це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні — систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

В Україні сформувались дуже специфічні партії і партійна система. Основними її відмінностями від класичних партійних систем є велика кількість партій, які постійно знаходяться у процесі перетворень, розпаду, об’єднання, реорганізації, що обумовило крайню нестійкість партійної системи. При цьому самі партії формувалися „зверху” і слугували переважно для імітації демократії. Ідеологічні засади партій постійно розмивалися, тривав відхід від лівих і національно-демократичних течій, зміщення балансу між ідеологією і регіональною приналежністю на користь останньої.

Отже, про партійну систему України на сучасному етапі можна говорити умовно. Станом на 2006 р. українські партії у класичному, або наближеному до нього розумінні, перетворилися на другорядних учасників політичного процесу. Реальними його учасниками стали ФПГ з їх фінансовим і медійним потенціалом. Роль партій зведено до інструментів у боротьбі ФПГ за владу і подальший перерозподіл ресурсів країни. Виходячи з цього, існуючі на сьогодні в Україні партії доречно класифікувати не за ідеологічними, а швидше за функціональними ознаками. Можна виділити три такі умовні групи.