Роздт 8

У системі частин мови традиційно виділяють клас [ПИ СЛІВ- повнозначних, або самостійних, і клас неповно- МОрфеМ значних частин мови, або службових слів [Сучасна українська літературна мова 1969: 23—26; Сучас­на українська літературна мова 1997: 318—319]. У різних класифікаціях служ­бових слів донедавна переважало старе атомістичне розуміння їх як незмінних слів, що об'єднуються в підкласи за певною граматичною ознакою. Здебіль­шого виокремлюють такі службові частини мови, як прийменник, сполучник і частки. Незважаючи на їхні негативні лексико-граматичні ознаки, ці службові частини мови розташовували в одній площині з повнозначними частинами мови, що й спонукало сучасних дослідників граматики української мови пере­глянути концепцію службових слів як незмінних слів. На основі застосування різнорідних критеріїв класифікації І. Р. Вихованець установив морфемний ха­рактер прийменників, сполучників, зв'язок і часток. Зваживши на суто синтак­сичне призначення цих одиниць мови — переводити одні частини мови в інші або модифікувати чи поєднувати речення в межах складних синтаксичних кон­струкцій, він витлумачив їх як аналітичні синтаксичні морфеми [Вихованець 1980: 16—24, 51—52; Вихованець 1988а: 23 та ін.].

У встановленні статусу службових слів важливе місце посідає такий крите­рій, як наявність чи відсутність у них лексичного значення, бо якраз із погляду лексичного значення прийменники, сполучники та частки не можна ставити поряд із повнозначними словами. Семантичний критерій у таких вимірах, що й для повнозначних слів, для службових слів зовсім не застосовний. Вони не позначають у позамовній дійсності ні предметів, ні їхніх ознак, ні дій чи станів, не співвідносяться з відповідними поняттями, а отже, й не мають лексичного значення. їм властива релятивна семантика, або семантика відношень, яку в межах морфологічного слова виражають синтетичні релятивні морфеми, зо­крема відмінкові закінчення та закінчення дієслів. Вони розрізняються лише своєю закріпленістю за мовними одиницями: синтетичні релятивні морфеми обслуговують сферу морфологічного слова, службові слова — сферу слів — частин мови та синтаксичної одиниці вищого рангу — речення. Саме те, що службові слова, подібно до синтетичних релятивних морфем морфологічного слова, виражають семантику відношень, але між різними синтаксичними оди­ницями, дає підстави кваліфікувати їх як аналітичні слова-морфеми. Цей статус увиразнюють також синтаксичний і морфологічний критерії, бо службові слова не виконують самостійно функції членів речення, а лише оформлюють синтак­

сичні зв'язки й семантико-сиитаксичиі відношення між словами та реченнями і є морфологічно не членованими граматичними одиницями. А це означає, що в граматичній структурі української мови вони не мають основних семантико- граматичних ознак слова, тобто не входять до системи частин мови як лекси­ко-граматичних або граматичних класів слів. Проте вважати, що всі службові слова цілком втратили ознаки слова і функціонують тільки як аналітичні морфе­ми, не можна, тому що похідні прийменники, сполучники та частки ще зберіга­ють тісний зв'язок зі своїми вихідними повнозначними словами, які вживаються в сучасній українській мові як виразники відповідних лексичних значень. З огляду на це статус службових слів точніше було б визначити як службові слова-мор- феми. Вони мають різне функціональне навантаження в семантико-граматич- ній сфері мови. Залежно від нього виділяємо чотири типи слів-морфем: 1) при­йменники; 2) сполучники; 3) частки; 4) зв'язки.

Прийменники найтісніше пов'язані із синтетичними релятивними морфема­ми, передусім з відмінковими закінченнями. Вони відображають взаємодію ана­літичних і синтетичних релятивних морфем. Функція прийменника як аналітич­ної синтаксичної морфеми звичайно полягає в переведенні субстантива із син­таксичної субстантивної позиції в позицію прислівника [Вихованець 1980: 21]. Відмінкова форма в прийменниково-відмінковому комплексі становить єдність з прийменником, одне функціональне (синтаксичне) слово, яке в типових ви­падках є з функціонального боку аналітичним синтаксичним прислівником.

Функціональне призначення сполучників як окремого типу слів-морфем по­лягає у вираженні синтаксичних зв'язків та різних типів семантико-синтаксич- них відношень переважно в межах складного речення. На противагу приймен­никам вони становлять неоднорідний тип слів-морфем, про що свідчать функ­ції підрядних і сурядних сполучників. Крім того, сполучники обслуговують сферу синтаксичних одиниць вищого рангу — речень.

Частки — це своєрідний тип слів-морфем, що передає семантику відношень. Якщо прийменники, сполучники і зв'язки є засобами вираження відношень між явищами дійсності, то частки виражають ставлення мовця до того, що вислов­лено. Вони функціонують у сфері комунікативного синтаксису як засоби виріз- нення теми та реми під час актуального членування речення, а також як засоби створення різних комунікативних типів речення за метою висловлювання.

Основне функціональне призначення зв'язкових морфем як окремого типу слів- морфем полягає в переведенні іменників, прикметників, числівників та прислівни­ків у дієслівну позицію — позицію присудка двоскладного речення або позицію співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Цю грама­тичну функцію виконують форми дієслівних власне-зв'язок бути, становити, яв­ляти собою і дієслівних невласне-зв'язок ставати/стати, робитися/зробитися, ли­шатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зостатися, вважатися, здаватися/здатися та ін.

48. Основні підходи до визначення статусу прийменника

Другий підхід розглядає прийменник як самостійне слово. Надання йому статусу самостійного слова означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову властива єдність лексичного і граматичного значень. За такого підходу лексичне значення прийменника іден­тифікують з лексичним значенням повнозначних слів. Прибічником цієї кон­цепції в українському мовознавстві є І. К. Кучеренко, який вважає прийменни­ки прислівниками узагальненого значення [Кучеренко 1964: 131—152; Куче­ренко 1973: 12—23].

Третій підхід визначає прийменник як особливу морфему. Концепцію морфе­мної природи прийменника теоретично обґрунтував Є. Курилович [Курилович 1962: 66—67], поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі при­йменникової системи української літературної мови І. Р. Вихованець. Проаналі­зувавши прийменники за різними критеріями класифікації — семантичним, син­таксичним, морфологічним, логічним та словотвірним, він переконливо довів їхнє суто синтаксичне призначення, надавши їм статус аналітичних синтаксич­них морфем [Вихованець 1980: 16—24, 51—52; Вихованець 1988а: 23 та ін.]. У запропонованій морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення і абсолютно позбавлений лексичного значення. Його функція, як було зазначено вище, полягає в тому, щоб перевести субстантив із синтаксичної субстантивної позиції в позицію прислівника. Разом із таким субстантивом він є одним функці­ональним, синтаксичним, словом. Прийменникові, як наголошує далі І. Р. Ви­хованець, властиве значення семантико-синтаксичного відношення адвербіа­лізованого субстантива до інших компонентів речення або словосполучення. З формально-граматичного боку він указує на синтаксичну залежність субстан­тива від інших слів у реченні або від усього речення в цілому. Саме суто грама­тичне значення та семантика відношення прийменників свідчать про їхню спіль­ність з іншими компонентами граматичної системи, що виражають відношення, тобто релятивну семантику. Функціонально вони співвідносяться із синтетич­ними морфемами — закінченнями та суфіксами. Характерною особливістю син­тетичних і аналітичних морфем є те, що вони виражають відношення лише в поєднанні з повнозначними словами [Вихованець 1980: 19—21; Вихованець 1988а: 25—26].

Первинні За походженням прийменники поділяють на пер- І ВТОВИННІ ^ВИІІІ"> непохідні, та вторинні, або похідні. До ^ первинних зараховують найдавніші щодо виник- ПрИИМенНИКИ _иення прийменники, які тепер дериваційно не по­в'язані з іншими словами. Вторинними вважають прийменники, що походять з відповідних форм слів повнозначних частин мови, передусім прислівників, імен­ників та дієприслівників. Проте поділ прийменників на первинні й вторинні лише за одним критерієм — відсутністю/наявністю в них співвідносних повно­значних лексичних одиниць — ускладнений тим, що в деяких із них, зокрема таких, як крім, крізь, ради, завдяки та ін., відчуваються семантичні залишки слова, але в сучасній українській мові зникли слова, від яких вони утворилися, унаслі­док чого похідні одиниці сприймаються як непохідні. Тому, крім цього основ­ного критерію, слід враховувати й інші, за якими первинні прийменники відрі­

зняються від вторинних, зокрема: 1) односкладовість, одноморфемність, коре­лятивність з префіксами, nop.: за, до, на, над, по, під, при та ін.; двоскладовість деяких із них зумовлена фонетичними причинами, nop. над будинком і наді мною, під будинком і піді мною; 2) широка полісемія; 3) більша відповідність в окре­мих позиціях значень прийменника й відмінка тощо.

Група первинних прийменників налічує близько 80 одиниць. Її ядро станов­лять діахронно первинні прийменники, які тепер не співвідносяться ні семан­тично, ні формально з будь-якою частиною мови: без, біля, в (у), від (од), для, до, з, за, к (рідковживаний), крізь, крім, між (межи), на, над, о (об), по, при, про, ради, серед, через, а також повз, проз, утворені внаслідок зрощення приймен­ників по, про із застарілим прийменником уз (вз), напр.: Удень і вночі, в будень і свята, спекотливу днину чи сльоту — від зорі до зорі несе в полі свою трудову вахту господар землі (В. Скуратівський); Весело глянути на ці степи запорозь­кої України; усе очі до тебе пригортають, а серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься і душа... (О. Стороженко); Один-однісінький серед морської рівнини бовваніє крейсер вдалині і, крім нього, ніде ні паруса, ні катерка (О. Гончар); Твої очі— сині хмари, крізь які у день похмурий пробиває­ться проміння твого серця золотого (О. Олесь).

До групи первинних прийменників належать і ті, що утворилися поєднан­ням двох або трьох первинних, але нерозкладні в граматичній системі україн­ської мови без втрати їхньої семантико-граматичної функції: задля, заради, з-за, з-межи (з-між), з-над, з-під, з-поза, з-поміж: (з-помежи), з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж, поза, поміж: (помеж:и), понад, попід, посеред, проміж, а та­кож щодо, утворений злиттям займенника що з прийменником до, напр.: Бага­то є таємниць у світі, і одна з найбільших з-поміж них — мова (І. Вихованець); Молодий ранок вихоплювався з-поза виднокруга і легенько здирав із небосклону темну опону ночі (Б. Лепкий); Проходячи мимо горобини, що стояла поміж вільх і беріз, у захистку їхнього рясного віття, не можна було втриматись від того, щоб не поглянути на її радісну поставу... (Є. Гуцало); Іноді в 'ється дорога понад самим Дніпром, і тоді зачудоване око далеко сягає по блакитнім просторі діда- Славути... (М. Коцюбинський).

Вторинні прийменники кількісно переважають первинні. Вони активно по­повнюються новотворами. Залежно від типу співвідносних лексичних одиниць вторинні прийменники поділяємо на п'ять груп:

1) прийменники, співвідносні з морфологізованими прислівниками: близько, вглиб (углиб), вдовж (удовж:), вище, віддалік (оддалік), відносно, вподовж (упо­довж), впоперек (упоперек), впродовж: (упродовж), всередині (усередині), вслід (услід), всупереч (усупереч), довкола (довкіл), довкруг (довкруги), збоку, зверх, зверху, ззаду, зсередини, ліворуч, мимо, навздогін (наздогін), навколо (навкіл), навкруг (нав­круги), навперейми, навпроти, навстріч, назад, назустріч, наперед, напередодні, на­перекір, наприкінці, напроти, недалеко, неподалік, нижче, обабіч, обіруч, обік, обіч, округ (округи), опісля, опріч, осторонь, пізніше (пізніш), після, поблизу, поверх, повз­довж, повище, подовж, позад, позаду, поздовж, поодаль, попереду, поперек, поруч, поряд, посередині, праворуч, проти, раніше (раніш), спереду, супроти та ін., напр.: Забіліли сніги навколо Києва, загуляли хуртовини (О. Довженко); Наприкінці концер­ту виступив Лисенків хор і пішли українські народні пісні (І. Нечуй-Левицький); Цілі ліси мачт [щогл] коливалися поблизу берега (Ю. Яновський); Подовж долини пря­мою світлою лінією прорізався осушувальний канал (І. Волошин); Посередині чайки стояв високий стовп, щогла, на яку вішали вітрило з полотна (І. Крип'якевич); Про­ти місяця її очі блищать сльозами (М. Стельмах); Климко дивився на сонце, що саме заходило супроти куреня... (Г. Тютюнник);

прийменники, співвідносні з адвербіалізованими безприйменниковими відмінковими формами іменників: кінець, коштом, край, круг, кругом; протя­гом, шляхом, напр.: Сидить батько кінець стола, На руки схилився (Т. Шевчен­ко); Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки, працює, плодиться, кохає, оре, сіє, годує хлібом світ, співає, сміється, плаче, помирає — тихо, немовби в озері (О. Довженко); Кругом став­ка... біліє смуга з вишневих та черешневих садків (І. Нечуй-Левицький); Навколо великих людей і круг їх пам'яті завжди точиться... боротьба (М. Рильський); Протягом століть дуже змінився вигляд осель на Україні (І. Крип'якевич);

прийменники, співвідносні з адвербіалізованими прийменниково-імен­никовими формами (аналітичними прислівниками): в ім'я, за винятком, за до­помогою, за посередництвом, за рахунок, з боку, з метою, з нагоди, з приводу, на випадок, на знак, на користь, на підставі, на предмет, на противагу, на честь, на чолі, під проводом, під час, у бік, у дусі, у напрямі, у напрямку, у період, у плані, у справах, у справі, через посередництво та ін., напр.: Хай важка дорога, Хай похмурі днини,— Все зроби, що мога, На користь країни (П. Грабовський); Під час боротьби з цією "головною небезпекою" [ухилом до українського націоналізму], пошуків "націоналістичної контрреволюції" загинуло багато діячів української культури, найкращих інтелектуальних сил України, які були носіями її справж­нього духовного відродження, розквіту... ("Маршрутами історії"); На чолі всьо­го запорізького війська був гетьман (І. Крип'якевич); Під проводом отамана чайки виїздили з Січі і пливли вниз Дніпром (І. Крип'якевич); Г. Хоткевич одним з пер­ших українських письменників у період розвалу царату поставив Мазепу в лави борців за долю України (Ф. Погребенник);

прийменники, співвідносні з дієприслівниками: зваоїсаючи на, незважаю­чи на і под., напр.: — У мене... є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини (А. Головко); Тут [у Гарвардському університеті] понад усе дба­ють про долю вітчизняної науки, престиж диплома. Тому й намагаються дібра­ти талановиту молодь, незважаючи на її фінансові можливості ("Маршрутами історії");

прийменники, утворені з морфологізованих або аналітичних прислівни­ків і первинних прийменників: близько від, відповідно до, далеко від, залежно від, збоку від, ліворуч від, на відміну від, недалеко від, незалежно від, неподалік від, обіруч від, віддалік (оддалік) від, осторонь від, подібно до, порівняно з, починаючи від, починаючи з, праворуч від, стосовно до, у напрямі до, у напрямку до, вслід за, згідно з, навздогін за, врівні з, нарівні з, на чолі з, одночасно з, паралельно з, побіч з, поруч з, поряд з, разом з, слідом за, у зв'язку з, з огляду на, у відповідь на та ін., напр.: Досліди показали, що кількість квіткових бруньок змінюється залежно від природно-сортових особливостей, умов живлення та довжини пагонів ("Наука і суспільство"); Соломія сиділа неподалік від Оксани (І. Цюпа); А по стрімких шпичастих горах праворуч від дороги ліпляться біленькі хатинки сільця, понави­сали над кручами та провалинками кучеряві садки (М. Коцюбинський); Вона вскочила в човен і попливла навздогін за лебедем (О. Донченко); Вуличка до діда ву­зенька, занесена снігом врівні з тинами (Г. Тютюнник); У другій половині XVI сто­ліття перших козацьких гетьманів і старшину ховали на Чернечій горі недалеко від Канівського монастиря ("Гетьмани України"); Це була політика нищення автономного устрою па Україні, який склався на основі гетьманських статей, починаючи з часів Богдана Хмельницького, і ствердився переваоюно в другій поло­вині XVI століття (М. Василенко).

Вторинні прийменники зазначених груп розрізняються за ступенем входжен­ня до прийменникової системи сучасної української мови. Одні з них повністю

набули системних ознак прийменників. Це переважно ті, що співвідносяться з морфологізованими прислівниками та адвербіалізованими безприйменнико­вими формами іменників. Решта вторинних утворень перебуває на стадії фор­мування прийменника і виявляє виразну тенденцію до поповнення новими оди­ницями.

Семантична класифікація прийменників сучасної Семантичні ТИПИ української мови ґрунтується на двох семантич- Прийменників ^них протиставленнях: 1) динамічність — статич- ^ф ність; 2) контактність — дистантність. Основною

є ознака контактність — дистантність, тому що вона пронизує всю прийменни­кову систему, незалежно від лексичного наповнення відмінкових форм. Ознака динамічність — статичність є додатковою, бо її виявляє тільки частина приймен­ників. Вона не властива тим із них, які вживаються з відмінковими формами іменників, що передають абстрактні значення. За цими та іншими допоміжни­ми ознаками виділяють три основних семантичних типи прийменників: 1) про­сторові; 2) темпоральні; 3) логічні [Вихованець 1980: 19—199].

ПРОСТОРОВІ ПРИЙМЕННИКИ

Просторові прийменники становлять основний тип, бо вони поєднуються з іменниками конкретної семантики, що формують ядро іменника як окремої частини мови, об'єднують найбільшу кількість одиниць, забезпечують досить докладну диференціацію просторового значення, є підґрунтям для виділення інших типів прийменників. Ці прийменники визначають такі основні парамет­ри просторового значення: безпосереднє місце перебування предмета щодо про­сторового орієнтира, функцію просторової координати та сторону просторо­вого орієнтира, щодо якої встановлюють потрібну точку в просторі, шлях руху, вихідний та кінцевий пункти руху тощо.

Із семантично нейтралізованими відмінками, до яких належать місцевий та родовий, і статичним орудним просторові прийменники передають локальність (місце), а з динамічними — знахідним, давальним та орудним відмінками і ди­намічним місцевим (з прийменником по) — значення напрямку і шляху руху, причому прийменники виражають локалізацію руху, відмінки ж указують на динамічні відношення.

Група просторових прийменників досить численна. До її складу входять при­йменники біля, близько, близько від, в (у), вглиб (углиб), вдовлс (удовлс), вздово/с (уздовою), вище, від (од), віддалік (оддалік), віддалік (оддалік) від, відносно, впо- довж (уподовж), впоперек (упоперек), впродовж (упродовж), всередині (усереди­ні), всередину (усередину), вслід (услід) за, далеко від, до, довкола (довкіл), довкруг (довкруги), з (із, зі), за, збоку, збоку від, з боку, зверху, з-за, ззаду, з-меоюи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-помео/си), з-понад, з-поперед, з-по­під, з-посеред, з-проміо/с, зсередини, к (рідковживаний), кінець, коло, край, крізь, круг, кругом, ліворуч, ліворуч від, мимо, між (межи), на, навздогін (наздогін), нав­коло (навкіл), навкруг (навкруги), навперейми, навпроти, над (наді, надо), назад, назустріч, навстріч, наперед, напроти, нарівні з, насеред, насупроти, недалеко, не­далеко від, неподалік, неподалік від, нижче, обабіч, обік, обіруч, обіруч від, обіч, округ (округи), осторонь, осторонь від, паралельно з, перед (переді, передо), під (піді, підо), по, побіля, побіч, побіч з, поблизу (поблиз), поверх, повз, повздовж, повище, подовж, поза, позад, позаду, поздовж, поміж (помежи), понад (попаді, понадо), понижче, поодаль, поперед, попереду, поперек, попід (попіді, попідо), попри, поруч, поруч з, поряд, поряд з, посеред, посередині, починаючи від, праворуч, праворуч від,

при, проз, проміж, просто, проти, серед, слідом за, спереду, супроти, у бік, у напря­мі, у напрямі до, у напрямку, у напрямку до, через та ін.

Характерною функціональною особливістю просторових прийменників є те, що аналітичні синтаксичні прислівники, які вони утворюють разом із суб- стантивом, у структурі речення можуть вживатися у двох позиціях: у придіє­слівній, валентно зумовленій позиції керованого другорядного члена речення з локативною семантикою (пор.: Капела розташувалася в залі; Хлібина єна столі; Вони перебувають поблизу лісу; Довкола міста були ліси; Діти сидять навпроти батьків; Книжки лежать збоку від студента; Мати вийшла з хати; М'яч доко­тився до воріт) та валентно не зумовленій, детермінантній, позиції, що зале­жить від предикативного ядра речення (пор.: Капела співає в залі; Хлібина пах­не на столі; Вони працюють поблизу лісу; Довкола міста зеленіють ліси; Діти живуть навпроти батьків; Книжки складені збоку від студента; Мати обізва­лася з хати; М'яч не пустили до воріт).

За основною семантичною ознакою просторові прийменники статичної локалізації поділяють на контактні й дистантні. Контактних прийменників налі­чується тільки 10. Вони вживаються із семантично нейтралізованими місцевим і родовим відмінками, утворюючи такі прийменниково-відмінкові сполуки: в + місц.в., в + род. в., всередині + род.в., зверху + род.в., на + місц.в., поверх + род.в., посеред + род.в., посередині + род.в., серед + род.в. Контактні прийменники можуть указувати на контакт із внутрішньою частиною просторового орієн­тира (ів + місц.в., в + род.в., всередині + род.в., серед + род.в.), з його поверхнею (іна + місц.в., зверху + род.в., поверх + род.в.) або з внутрішньою частиною предмета чи його поверхнею недиференційовано (посеред + род.в., посередині + род.в.), напр.: В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками... (М. Коцю­бинський); Вона стояла серед світлиці рівна, поважна та струнка, неначе ста­туя побіди (І. Нечуй-Левицький); Гнат підійшов до печі, де на черені сушилося гарбузове насіння (І. Муратов); Вода його [Карпа] піддержувала, тихо водив він руками під нею і, мов... плітка, лежав увесь зверху води (Панас Мирний); ...по­серед двору горить багаття (О. Гончар).

Контактні прийменники внутрішньої локалізації, у свою чергу, вказують на локалізацію в межах просторового орієнтира (в + місц.в., всередині + род.в.) і на локалізацію в його центральних межах (серед + род.в.), нагір.: Спить спо­кійно у другій кімнаті кароокий смуглявий синок (В. Сосюра); Павлусь глянув, бачить,— якась кімната з голими стінами, брудними, серед хати довгий стіл, нічим не накритий (Леся Українка).

Дистантні статичні прийменники утворюють велику, семантично розгалу­жену групу. Вони визначають п'ять видів дистантної локалізації щодо просто­рового орієнтира: 1) загальну дистантну локалізацію; 2) локалізацію за ознакою близькості — віддаленості; 3) локалізацію по колу; 4) локалізацію між просторо­вими орієнтирами; 5) локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі.

До прийменників, що передають загальну дистантну локалізацію, належать поза та за, які вживаються з орудним відмінком, напр.: Його [ранку] не було ще тут, у темній і задушній після ночі кімнаті, але там.., поза кімнатою, надворі, він уже був (Ю. Смолич); За Пслом розкинулися широкі простори лісів, ланів, лук (К. Гордієнко).

Локалізацію за ознакою близькості — віддаленості визначають приймен­ники, що вживаються з родовим відмінком: біля, коло, побіля, близько, близько від, поблизу (поблиз), неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, віддалік (оддалік), віддалік (оддалік) від, поодаль від, далеко від. Основним засобом ви­раження загальної просторової близькості до предмета є прийменник біля, сти­льовим еквівалентом якого виступає прийменник коло, напр.: Герман опинився недалеко вівчарської колиби, що стояла... біля обгородженої овечої кошари (І. Франко); Лежали запорожці коло возів і, попихкуючи люльками, з убивчим спокоєм дивилися на місто (О. Довженко).

Значно більше прийменників виражають значення просторової близькості з відтінком відносної віддаленості: близько, близько від, поблизу (поблиз), непо­далік від, недалеко, недалеко від, напр.: — Ще він нагинав ледве не до землі прут­ку молоду яворину, одну з тих, що ростуть на подвір ї і неподалік муру (О. Гон­чар); Недалеко від цієї зброї висіли шолом і меч князя Ігоря... (С. Скляренко).

Кілька прийменників передає значення просторової віддаленості: віддалік (оддалік), віддалік (оддалік) від, поодаль від, напр.: Стояла удовина хатка на луці під горою, оддалік собі від усякого іншого оюитла (Марко Вовчок); Випрану сорочку [нейлонову] краще сушити поодаль від джерела тепла.

На значний ступінь просторової віддаленості вказує лише прийменник да­леко від, напр.: Але як міг її але тут, у гущавині, досить далеко від берега помі­тити Миколай, що був усе зайнятий? (Г. Хоткевич).

Значення просторової локалізації по колу, у центрі якого перебуває просто­ровий орієнтир, виражає кілька прийменників, причому лише два з них (навко­ло й довкола) є основними, а решта, зокрема навкруг (навкруги), довкруг (довк­руги), круг, округ (округи), кругом, вживаються як їхні стильові еквіваленти, напр.: Навколо ставка — верби густим вінком. Тільки тоді вони були тоненькі, рівні, а тепер товсті, погнуті, в рижих дуплах (Г. Тютюнник); Хо сидить посе­ред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша (М. Коцюбинський); Дов­кола міста були рови і вали з мурами й веоюами (І. Крип'якевич).

На дистантну локалізацію між двома і більше просторовими орієнтирами вка­зують прийменники між, помілс та проміж, вживаючись переважно з орудним, рідше — з родовим відмінками, напр.: Корова пильно подивились на дівчину і важко зітхнула, а та її почухала між рогами (М. Стельмах); Коли на широкій долині між гір Зібралась велика рада, Роберт тоді вийшов до люду (Леся Українка); Червоняс­те, по-осінньому линяве його проміння навскіс лежить помЬіс соснами, зогріває лсов- ті вощані стовбури... (Г. Тютюнник); Шепоче вітер помЬіс віт (В. Сосюра).

Дистантну локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі визна­чає велика група просторових прийменників. Параметри горизонтальної ло­калізації диференціюють прийменники шести підгруп. Перша підгрупа вказує на різновиди локалізації, місце перед просторовим орієнтиром: перед + ор.в., поперед + род.в., поперед + ор.в., попереду + род.в., проти + род.в., навпроти + род.в., напроти + род.в., супроти + род.в., насупроти + род.в., спереду + род.в., просто + род.в. та ін. Проте основним засобом вираження цього значення є прийменник перед, напр.: Перед хатою... зеленіли кущі бузку тарооюі, цвіли кущі оргинії й мальви, гвоздики, чорнобривці та настурції (І. Нечуй-Левицький). При­йменники поперед, попереду, спереду відрізняються від свого основного анало­га дистрибутивними ознаками, бо вони вживаються з родовим відмінком імен­ників, що означають сукупність істот, напр.: Попереду колони стоїть оркестр; Спереду загону майорить стяг.

Прийменники проти, навпроти, напроти, супроти, насупроти та ін., поєд­нуючись із родовим відмінком, крім позначення місця перед просторовим орієн­тиром, вказують також на симетричне розташування предметів один до одно­го, напр.: Вони стоять один проти одного на протилелених кінцях коридору (І. Ко­черга); Дмитро Вишневецький лсив на Хортицькому острові напроти Кінських вод... ("Український історичний календар"); Олекса присунув собі стілець і сів насупроти мене (І. Франко).

Друга підгрупа прийменників горизонтальної локалізації визначає місце за просторовим орієнтиром: за + ор.в., поза + ор.в., позад + род.в., позаду + род.в., ззаду + род.в. У цьому ряду найуживанішим є прийменник за, бо він найширше поєднується з іменниками — назвами конкретних предметів, напр.: За Джери- ною хатою, під старою грушею,., спав молодий парубок... (І. Нечуй-Левицький). Для прийменника поза як спеціалізованого виразника загальної дистантної локалізації просторове значення цієї підгрупи є периферійним. Інші три при­йменники — позад, позаду, ззаду — поєднуються з родовим відмінком іменни­ків, що означають предмети або істоти, напр.: Позад будинку, що з його даху Черниш вів свої спостереження, стояв інший будинок такого ж стандартного типу (О. Гончар); Позаду них [полільників] визначились на чорній, як оксамит, землі рівненькі рядки буряків... (І. Нечуй-Левицький).

Третя підгрупа прийменників горизонтальної локалізації вказує на місце з бічної сторони поблизу просторового орієнтира: поряд + род.в., поряд з + ор.в., поруч + род.в., поруч з + ор.в., обік + род.в., обіч + род.в., пообіч з + ор.в., збоку + род.в., збоку від + род.в., напр.: Та Лукіїсьогодні чогось не співається, їй просто хочеться отак сидіти поряд з капітаном, слухати його тиху мову, відчувати тонкий запах парфумів, що йде від нього (О. Гончар); Валентин сидить поруч Бориса на канапі, поклавши йому важку руку на плече, мов охороняючи друга від всіляких напастей (О. Гончар); Жив він у Дарниці, поруч із лісом (Н. Зубицька).

Прийменники четвертої підгрупи горизонтальної локалізації точно визна­чають бічну сторону просторового орієнтира, пор.: ліворуч + род.в., ліворуч від + род.в., праворуч + род.в., праворуч від + род.в., напр.: Ліворуч від катраги тем­ніє клуня, за нею самотіє лісова груша — єдиний слід того, що в цьому кутку колись шумів ліс (М. Стельмах); Праворуч від озеречка уже лежали росою при­биті покоси, але ще ніде не манячили копички (М. Стельмах).

До п'ятої підгрупи горизонтальної локалізації належать форми обабіч + род.в., обіруч + род.в., обіруч від + род.в., пообіч + род.в., що визначають місце з обох боків предмета, та край + род.в., кінець + род.в., які виокремлюють міс­це на близькій відстані від кінцевої частини або самого краю предмета, напр.: Обабіч дороги чорніють сади, біліють у садах чепурні хати, дбайливо обмазані господинями (А. Шиян); Двоє осавулів випростались обіруч крісла, а біля входу завмерли козаки з оголеними шаблями (Н. Рибак); Пообіч рівних стежечок важ­ко хилилися айстри (Ю. Збанацький); Хочу встать та глянути, бо знаю, що вона сидить кінець стола, край віконця (І. Нечуй-Левицький).

Значення місця з бічної сторони на невеликій віддалі від просторового орієн­тира виражають прийменники осторонь і осторонь від з родовим відмінком, що належать до шостої підгрупи горизонтальної локалізації. Від прийменни­ків на позначення просторової близькості вони відрізняються своєю горизон­тальною локалізацією, напр.: Хата стояла осторонь від вулиці (І. Ле).

У межах дистантної вертикальної локалізації виділяється два протилежних параметри: 1) місце над просторовим орієнтиром: над + ор.в., понад + ор.в., вище + род.в., повище + род.в.; 2) місце під просторовим орієнтиром: під + ор.в., попід + ор.в., нижче + род.в., понижче + род.в. Найуживанішими є прийменни­ки над і під з орудним відмінком, решта через свій похідний характер уживаєть­ся обмеженіше, напр.: Вигнувшись семибарвною дугою, нахилилась \райдуга] од­ним кінцем десь над лиманом, а другим — якраз над комишанськими очеретами... (О. Гончар); Уже стоять вози під яворами. Полтавський полк готовий у похід (Л. Костенко); Хлопчик уродився смаглявим, чорнобривим, опецькуватим, за всі­ма ознаками — викапаний батько, тільки й різниці, що в Тимка чорна родимка під оком, а в сина сповзла нижче на щоку (Г. Тютюнник); Всі запороясці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (О. Стороженко); У кінці садка пасіка; попід деревом стоять вулики, з правого боку — курінь (Панас Мир­ний); Іде [сніговик], ступає неквапливо, і довга-довга борода, як білий сніг, блиску- чо-сива, аж нижче пояса спада (Н. Забіла).

На вертикальній осі між цими протилежними параметрами виділяється міс­це на однакові висоті з просторовим орієнтиром, на яке вказує прийменник нарівні з (врівні з) + ор.в., напр.: Вода в криницях стояла врівні з травою (І. Не­пу й-Левицький) .

Просторові прийменники, за допомогою яких утворюються форми зі значен­ням шляху руху, виявляють основне семантичне протиставлення контактність / дистантність. Контактних прийменників три — через, крізь і по. Перші два, вжи­ваючись зі знахідним відмінком, вказують на наскрізний рух у межах просторо­вого орієнтира, напр.: Краплі сонця проривались через листя і сипались гарячими плямами на доріжки, на зелену траву (І. Нечуй-Левицький); Сонце воює сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли (Г. Тютюнник). При­йменник по з місцевим відмінком визначає шлях руху поверхнею або в межах чого-небудь, напр.: По діброві вітер віє, Гуляє по полю (Т. Шевченко).

Дистантні прийменники визначають чотири основних різновиди шляху руху: 1) динамічну локалізацію позаду рухомого предмета: за + ор.в., вслід (услід) + дав.в., вслід (услід) за + ор.в., слідом за + ор.в., навздогін + дав.в., навздогін за + ор.в., позад + род.в., позаду + род.в., напр.: Побігла дівчинка за саньми... (Г. Хот- кевич); Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в'язневі, що лізе слідом за нею (Леся Українка); ...вона кинулась навздогін за дітьми (М. Коцюбинський); 2) лі­нійну динамічну локалізацію близько просторового орієнтира: мимо + род.в., повз + зн.в., попри + зн.в., проз + зн.в., напр.: Прошили мимо здоровенних довгих складів, що тяглися в темряві, як вулиця... (Г. Тютюнник); Мандрівників, що про- їжджали повз Україну, приємно вражала врода українських дівчат, їхня охайність і співучість (В. Супруненко); Хоча я й переходоюу щодня по чотири рази попри дім Обринських, про неї я нічого не знаю (О. Кобилянська); Проз їх двір ішла Мотря в квітках та стрічках (І. Нечуй-Левицький); 3) динамічну локалізацію щодо про­сторового орієнтира, який рухається у протилежному напрямку: назустріч + дав.в., навстріч + дав.в., напр.: Так по ланцюгу вістка про напад чужинців докочу­валась до Запорозької Січі, звідки назустріч ворогу наступало військо ("Легенди та перекази про Савур-могилу"); І молода рибачка з кручі Стежками мчить мені навстріч, Сніданок в кошику пахучий,— Це після моря добра річ... (М. Нагнибіда); 4) динамічну локалізацію в напрямку перетину руху предмета, що виступає про­сторовим орієнтиром: навперейми + дав.в., напр.: Тимко зодяг картуз, крутнувся до дверей. Дівчина кинулась йому навперейми (Г. Тютюнник).

Значення вихідного пункту руху виражають прийменники з динамічним ро­довим відмінком, причому вони вказують на різну локалізацію вихідної точки руху, а форма родового відмінка передає динамічне значення віддалення: від (од), з (із, зі), з-за, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-помеж:и), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж:. Контактні приймен­ники визначають вихідну точку руху, що міститься: 1) у межах просторового орієнтира, всередині предмета: з, зсередини, напр.: Він уклонився і, злегка похи­туючись, поважно вийшов з кімнати (В. Винниченко); — Це хліб хазяйський. Ось дивись! Та й висмикнув зсередини стога лсменю жита (Панас Мирний); 2) на поверхні предмета: з, напр.: З тернового куща, недалеко стежки, злетіла якась заспана пташка (Г. Косинка).

Дистантні прийменники, вживаючись із родовим відмінком, конкретизують дистантну щодо просторового орієнтира локалізацію вихідного пункту руху, вказуючи на: 1) початкову межу руху: від, напр.: Човен відривається від берега;

загальний напрямок руху від предмета: від, з, напр.: Від моря дув сильний вітер; Легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку... (Панас Мирний); 3) рух з місця, розташова­ного з протилежного боку предмета (з-за, з-поза, з-позад) або перед предметом (з-перед, з-поперед), напр.: З-за садка, здавалося, одразу за ним, підіймалася суп­роти полуденного сонця велика, у півнеба, синя хмара... (Г. Тютюнник); Школяр вискочив з-перед автобуса; 4) рух з місця, розташованого над предметом (з-над, з-понад), під предметом (з-під, з-попід), або оточеного кількома предметами (з-межи (з-між), з-поміж, з-помежи, з-проміж), напр.: Так застало його йрані­шнє сонце, коли визирнуло з-понад чорних бориславських дахів... (І. Франко); З-під колоди шмигнуло дві перелякані ящірки і пошились в папороть... (І. Нечуй- Левицький); Телефоніст вийшов з-поміж гіллястих дерев, усміхаючись роті (О. Гончар).

Значення кінцевого пункту руху передають просторові прийменники, поєд­нуючись із динамічним знахідним і рідше — родовим відмінками: в + зн.в., до + род.в., всередину + род.в., на + зн.в., за + зн.в., поза + зн.в., між (межи) + зн.в., поміж (помежи) + зн.в., проміж + зн.в., по + зн.в., над + зн.в., понад + зн.в., під + зн.в., попід + зн.в., поперед + зн.в., рідковживаний к + дав.в., у на­прямі до + род.в., у напрямку до + род.в. Контактні прийменники в, до, всереди­ну, на з відповідними динамічними відмінками вказують на кінцеву точку руху, що міститься всередині або на поверхні предмета, напр.: Він в'їхав у вузьке між­гір'я (М. Коцюбинський); Парубок відкрив двері, що чимось були підперті зсере­дини, увійшов до хліва... (Г. Тютюнник); Пасажири зайшли всередину вокзалу; Горобці прилетіли на тік.

Дистантні прийменники в сполуках із динамічними відмінками визначають шість основних параметрів кінцевої точки руху: 1) рух у бік предмета: на + зн.в., до + род.в., в + зн.в., в бік + род.в., у напрямі + род.в., у напрямі до + род.в., у напрямку + род.в., у напрямку до + род.в., к + дав.в., напр.: Автомобілі мчали на Київ; Від широкого шляху, що пролягав селом, бігли врозтіч мальовничі вулички й стежки до розкиданих у зелені подвір'їв та хат (О. Довженко); Ми йдемо серединою бульвару в напрямку до східців у порт (Ю. Яновський); Коли не забредеш к Мірошнику, бувало, У нього є і хліб, і сіль, і сало (Є. Гребінка); 2) рух у простір за предметом: за + зн.в., поза + зн.в., напр.: Сонце зайшло за хмару;

рух у простір з переднього боку предмета: перед + зн.в., поперед + зн.в., напр.: Приїхала фірою на вулицю Куліша перед батьківський дім, забрала звідтіль, що було їй потрібно (І. Вільде); 4) рух у простір вище предмета: над + зн.в., понад + зн.в., напр.: Вітер поніс голос трембіти над гору; 5) рух у простір нижче предме­та: під + зн.в., попід + зн.в., напр.: Ящірка шмигнула під камінь; 6) рух у простір, обмежений двома або кількома предметами: між (межи) + зн.в., поміж (поме­жи) + зн.в., проміж: + зн.в., напр.: В нестямі дерлися кудись між стрімке каміння і знову скочувались вниз (О. Гончар).

ТЕМПОРАЛЬНІ ПРИЙМЕННИКИ

У сучасній українській мові темпоральних прийменників менше, ніж просто­рових. Більшість із них формально споріднена з просторовими, пор.: близько, в, від (од), вслід (услід) за, слідом за, до, з, за, між (межи), поміж: (помежи), на, над, перед, під, по, при, проти, серед, посеред, через. Решта темпоральних прий­менників сформувалася у сфері темпоральних відношень, пор.: напередодні, наприкінці, о (об), одночасно з, під час, пізніше (пізніш), після, опісля, починаючи з, протягом, раніше (раніш), у процесі.

Основне семантичне протиставлення контактність — дистантність у темио- ральних прийменників модифікується в одночасність — різночасність явищ. За цією ознакою протиставляються форми в + зн.в., в + місц.в., з + ор.в., за + ор.в., па + зн.в., на + місц.в., при + місц.в., серед + род.в., посеред + род.в., о (об) + місц.в., впродовж (упродовж) + род.в., наприкінці + род.в., протягом + род.в., під час + род.в., одночасно з + ор.в., у процесі + род.в. формам близько + род.в., перед + ор.в., напередодні + род.в., проти + род.в., над + зн.в., раніше (ра­ніш) + род.в., до + род.в., по + зн.в., після + род.в., опісля + род.в., по + місц.в., через + зн.в., вслід (услід) за + ор.в., слідом за + ор.в., пізніше (пізніш) + род.в., між: + ор.в., поміж + ор.в. Лише три форми — за + зн.в., за + ор.в., під + зн.в.— можуть передавати значення одночасності й різночасності. Більшість приймен­никово-відмінкових форм із значенням одночасності вказує на проміжок часу, частково заповнений повідомлюваним явищем. Найуживанішим серед них є прийменник в, що поєднується зі знахідним відмінком іменників, які є назвами днів тижня, частин доби, пір року, загальних часових понять, явищ, дій, проце­сів тощо, пор.: у понеділок, у ніч, у весняний день, у цей період, у жнива і т. д., напр.: В понеділок Антосьо воює й не пішов у клас: втік до Ковинського... (А. Свидниць- кий); В цей час студенти заметушилися і стали бігти до дошки об'яв (Г. Тютюн­ник); Уроки князювання Володимира Русь підтримувала широкі міжнародні зв'яз­ки, зокрема з Візантією, Німеччиною, Римом, Польщею, Болгарією, скандинавськи­ми країнами ("Український історичний календар").

Решта прийменниково-відмінкових форм, що реалізує одночасність, окрес­лює означену тривалість. Основним засобом її вираження є прийменник про­тягом з родовим відмінком, напр.: Протягом зими снігу майоюе не було (О. Гон­чар). Менш уживані форми впродовою (упродовж) + род.в., за + зн.в., на + зн.в., напр.: Упродовж свого майже трьохсотлітнього існування козацтво відіграло визначну роль в історії України ("Гетьмани України"); За 10 років після загибелі Полуботка відбулося чимало змін на Україні (М. Василенко); За десятиліття князювання Володимира збудовано оборонну систему вздовою Десни, Остра, Тру- беоюа, Сули, Стугни ("Український історичний календар").

Темпоральні прийменники, що передають різночасність, становлять дві під­групи: 1) часової попередності; 2) часової наступності. До першої підгрупи нале­жать прийменниково-відмінкові форми до + род.в., перед + ор..в., напередодні + род.в., проти + род.в., над + зн.в., під + зн.в.,раніше (раніш) + род.в., по + зн.в., які розрізняються лише відтінками значення попередності в межах неозначеної три­валості часу: до передає найзагальніше і недиференційоване передування в часі якомусь часовому орієнтирові, перед указує на ближче, порівняно з прийменни­ком до, передування; напередодні позначає один з моментів за день до проміжку часу, визначеного часовим орієнтиром; над, під виражають відносно близьку щодо часового орієнтира попередність; проти визначає найближчу часову попередність; раніше (раніш) передає загальну часову попередність, напр.: Про все домовилися до виїзду з міста; Про все домовилися перед виїздом з міста; Про все домовилися напередодні виїзду з міста; ...а далі вже, під ранок, вони [розквітлі дерева], ніби оми­вшись свіоюістю, починають теж розвиднятися разом із досвітком, і недавно при­жухле їхнє світло займається невмитою внутрішньою снагою (Є. Гуцало); Куди ти йдеш проти ночі? Бабуся вставала завжди раніше сонця.

Підгрупа зі значенням часової наступності об'єднує прийменниково-відмін­кові форми після + род.в., опісля + род.в., по + місц.в., за + ор.в., за + зн.в., вслід (услід) за + ор.в., слідом за + ор.в., пізніше (пізніш) + род.в., через + зн.в., які так само розрізняються відтінками значення наступності, стилістичними характеристиками та сферою використання. Одні з них, зокрема після, опісля, по, пізніше (пізніш), вживаються для вираження загальної часової наступності. Найуживанішим серед них є прийменник після, що має стилістичний варіант опісля, напр.: Після Полтавської битви на неї [Україну] впав ще один тягар, яко­го вона досі не знала (В. Василенко); Лише рідні опісля розлук Зустрічаються потиском рук І не можуть нічого сказати (П. Воронько). Прийменники цієї підгрупи відрізняються лексичним наповненням відмінкової форми, особливо це стосується прийменників по та пізніше (пізніш), напр.: По обіді все завмирало (В. Винниченко); 25 червня 1687року, тобто через ЗО літ по смерті Хмельниць­кого, у Глухові був вибраний гетьманом військовий осавул Іван Мазепа (Г. Хот- кевич); Брат народився пізніше сестри.

Прийменник через виражає кількісно-часову наступність, напр.: Через ти­ждень Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її в батькову хату (І. Нечуй-Леви­цький); Через рік Святослав практично знищив Хазарський каганат (О. Грабар).

Решта прийменників — за, вслід (услід) за, слідом за — передають градацію в напрямку посилення близької часової наступності, напр.: Раптом десь ніби з-за спини Сідалковського виринув візок, навантажений чемоданами, тюками і величезними сумками, вслід за ним з'явився носильник... (О. Чорногуз).

ЛОГІЧНІ ПРИЙМЕННИКИ

Логічні прийменники становлять особливий семантичний тип прийменни­ків. Подібно до просторових і темпоральних, вони протиставляються за се­мантичною ознакою контакність — дистантність, яка модифікується в них в ознаку одночасності — різночасності.

Логічні прийменники виражають такі різновиди логічного зв'язку між яви­щами: відношення причини, мети, відповідності та допустові відношення. Для передавання цих відношень використовуються прийменники в, від, для, з, за, завдяки, на, під, по, при, про, ради, через, задля, заради, попри, внаслідок (унаслі­док), всупереч (усупереч), наперекір, відповідно до, в ім'я, залежно від, зваоюаючи на, згідно з, з метою, з нагоди, з огляду на, з приводу, на випадок, на знак, на підставі, на предмет, па честь, незалежно від, незважаючи на, у відповідь на, у зв'язку з, у разі, у результаті та ін.

Ядро логічних прийменників формують ті, що передають причинові та ці­льові відношення. Значення причини виражають прийменниково-відмінкові форми через + зн.в., від (од) + род.в., з + род.в., за + зн.в., за + ор.в., внаслідок (унаслідок) + род.в., у результаті + род.в., завдяки + дав.в., у зв'язку з + ор.в., з приводу + род.в., з нагоди + род.в., на підставі + род.в., з огляду на + зн.в., зважаючи на + зн.в. Основним виразником причинового значення є прийменник через, навколо якого групуються інші прийменники, що надають причиновому значенню різних додаткових семантичних відтінків, а саме: від, з — відтінку похо­дження явища, за + зн.в.— відплати або підстави, за + ор.в.— перешкоди, завдя­ки — сприяння реалізації явища, внаслідок (унаслідок), у результаті — результа­тивної причини, у зв'язку з— взаємозв'язку явищ, з приводу, з нагоди — приводу, мотиву, з огляду па, зважаючи на — врахування або об­ґрунтування, на підставі, на основі — спирання на щось, ґрунтування на чо­мусь, напр.: ...Сагайда по всій формі відрапортував, що в його мінометній роті вибув із строю через поранення командир взводу Євген Черниш (О. Гончар); Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе? (Леся Українка); І не схилена вона, але від старості ніби поменшала (Б. Харчук); Степ мовчав і корчився з болю, а його розпалини з щілини глибшали все й ширшали... (Б. Лепкий); Знайомі любили його за тиху і приязну вдачу (Б. Лепкий); За тума­ном нічого не видно (Укр. нар. пісня); Українська старшина вийшла з народу й завдяки складніш економічним відносинам на Україні наприкінці XVII століття виросла в певну верству зі своїми класовими інтересами й прагненнями (М. Васи­ленко); Внаслідок обговорення справи в комісії виникло кілька конкретних пропо­зицій (В. Еллан); Коли ж його допікали запитаннями, він відповідав, що... в нього головні болі і що в зв'язку з цим лікарі надали йому відпустку на невизначений строк (Г. Тютюнник); Бульба з нагоди приїзду синів запросив усіх сотників і всю полкову старшину (О. Довженко); Одні [бульдозеристи] працюють, а інші, зва­жаючи на обідню перерву, повиганяли своїх роботів з каналу, вишикували їх в ряд понад валом... (О. Гончар); Результати, одержані під час випробування моделей водяних турбін, дають змогу на підставі законів подібності встановити дані роботи великих турбін на гідростанціях ("Наука і суспільство"); Так на основі переосмислень і виникло теперішнє розуміння усталеної сполуки брати ноги на плечі — іти геть, тікати (І. Вихованець).

Причинові прийменники розрізняються також сферами свого стильового використання. Кілька похідних прийменників, зокрема внаслідок (унаслідок), у зв 'язку з, з огляду на, зважаючи на, на підставі, на основі, вживаються переважно в науковому та діловому стилях. Непохідні прийменники через, від, з, за спів­відносяться насамперед із розмовним і художнім стилями, хоч можуть про­никати і в інші стилі сучасної української мови. Саме тому причинові приймен­ники вважають семантико-стильовими синонімами.

Цільові відношення виражають прийменниково-відмінкові форми для + род.в., на + зн.в., з метою + род.в., під + зн.в., по + зн.в., задля + род.в., ради + род.в., заради + род.в., на предмет + род.в., в ім'я + род.в., в + зн.в., про + зн.в. Цільові прийменники поділяють на дві підгрупи: 1) прийменники, що виража­ють відношення власне мети: для, на, з метою, на предмет, під, по, за, в, про. Основним засобом вираження власне мети є прийменник для, що має стильові варіанти з метою (науковий стиль), на предмет (діловий стиль), йор.: Скільки не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди (В. Симоненко); У перекладі з французь­кої [етюд] означає вивчати, студіювати. В образотворчому мистецтві — це твори.., виконані з метою поглибленого, деталізованого вивчення натури ("Нау­ка і суспільство"); ...зайшов до голови в кімнату на предмет роз'яснення деяких питань, що самого комірника непокоїли (Остап Вишня). Решта прийменників передають значення мети переважно в художньому та розмовному стилях, напр.: Братство вибирало щороку чотирьох старших братів, і вони доглядали церков­ної каси і скликали братчиків на наради (І. Крип'якевич); Треба було наперед ви­рубувати і корчувати ліс, щоб добути кусень землі під засів (І. Крип'якевич); Жінка пішла по воду; Щотижня він ходить до лісу по гриби; Син приїхав до ба­тьків по дітей; 2) прийменники, що надають значенню мети відтінку присвяти, пожертви: задля, ради, заради, вім'я, папір.: Хіба ж не я... хібажнеми У рукопаш­ному стремлінні В космічні гони безгомінні Ішли одчайпо проти тьми... І умира­ли, як солдати, В ядрі розлущуючи атом Задля живих! (Б. Олійник); Вольовий, пронозуватий, бідовий, він міг піти на що завгодно ради свого підрозділу (О. Гон­чар); Бо живе на світі жайворонок заради своєї пісні (Є. Гуцало); Моральним подвигом можна назвати те, що здійснив І. Котляревський в ім'я свого народу, в ім'я людської культури (О. Гончар).

Кілька похідних прийменників вживається для вираження значення, яке роз­винулося в межах причиново-цільових відношень,— значення недиференційо- ваної зумовленості, нерозчленованої мотивації. Серед них — на честь, на знак, у відповідь на, напр.: Кобзарі користувалися пошаною серед козацтва й взагалі се­ред українських народних мас. На честь цих мулсніх, талановитих, самовідданих

патріотів Тарас Шевченко назвав свою поетичну збірку — "Кобзар" ("Наука і суспільство"); На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука. їх румун відмо­вився брати, лишаючи Маковейчикові на знак своєї прихильності (О. Гончар).

Відношення відповідності передає порівняно молода група похідних при­йменників, до якої належить відповідно до, залежно від, що поєднуються з ро­довим відмінком, згідно з, за, які сполучаються з орудним відмінком, та на зі знахідним відмінком, напр.: Відповідно до поставленої мети в дисертаційній роботі визначено такі завдання (3 автореферату); Після смерті Мазепи гетьма­ном став Пилип Орлик, який оприлюднив Конституцію Української держави, згід­но з якою Україна — гетьманська дероюава парламентського типу ("Українсь­кий історичний календар").

Переважна більшість прийменників цієї групи співвідносна з офіційно-ді­ловим та науковим стилями. До найуживаніших належать прийменники відпо­відно до, залежно від та згідно з.

Власне- У морфемній концепції службових слів приймен-

та невласне- ^{НИК Є} неоднорідною сутністю, бо об'єднує оди- . ниці, які відбивають його типове використання, ПрнИМеннИКОВІ призначення в мовній системі, й ті одиниці, у СЄМанТИКО- яких нейтралізовані більшою чи меншою мірою СИНТаКСИЧНІ прийменникові ознаки. Відповідно до цього роз- (ЬункііІЇ ^{межовано} власне-прийменники, що реалізують ЧН Ц" первинні, або власне-прийменникові, функції, і невласне-прийменники, які виконують вторинні, або невласне-прийменникові, функції. І. Р. Вихованець запропонував кваліфікувати типову позицію і позицію нейтралізації прийменникових ознак у двох взаємопов'язаних площинах — вну­трішній і зовнішній, зважаючи водночас на взаємовідношення прийменника і відмінка у складі прийменниково-відмінкової форми, оскільки воно має неодна­ковий характер у різних позиціях [Вихованець 1980: 69].

Внутрішню позицію прийменника він характеризує за його вживанням з певною частиною мови у складі мінімальної синтаксичної одиниці (словофор­ми). З погляду внутрішніх зв'язків прийменник може виступати в трьох позиці­ях — присубстантивній, післядієслівній та принумеральній (причислівниковій).

Типовою, первинною для нього є присубстантивна позиція, у якій він реалі­зує себе як засіб адвербіалізації субстантива. У цій позиції прийменник із суб- стантивом становить одне функціональне (синтаксичне) слово, а не групу слів. Тому прийменниково-субстантивна сполука є аналітичним синтаксичним при­слівником, який своїми позиційними і семантичними характеристиками дуб­

лює синтетичні обставинні й означальні прислівники, пор.: Хату збудували в селі і Хату збудували внизу (вгорі, далеко, близько, неподалік); Автомобіль повернув до лісу і Автомобіль повернув убік (ліворуч, праворуч); Хлопець працює із завзят­тям і Хлопець працює завзято (наполегливо, старанно).

Післядієслівна та причислівникова позиції є вторинними для прийменників семантико-граматичними внутрішніми позиціями. У післядієслівній позиції прийменник відокремлений від субстантива. Він втрачає семантичне наванта­ження, перетворюючись на формальний елемент, що зрощується з дієсловом і функціонує як постфікс. Утворена внаслідок зрощення дієслівно-постфіксна сполука вказує на об'єктні відношення [Вихованець 1980: 70]. Одним із таких постфіксів є прийменник про, напр.: І співав він [лебідь] пісню, пісню лебедину, Про озера сині, про красу степів, про велике сонце, про вітри і хмари, І далеко нісся лебединий спів (О. Олесь). Ця післяєдієслівна внутрішня позиція для при­йменника про стала основною. Він закріпився у функції постфікса після дієслів зі значеннями мовлення, розумової діяльності, почуття, піклування тощо, пор.: говорити, казати, мовити, співати, думати, читати, міркувати, розповідати, сперечатися, турбуватися, піклуватися тощо. Прийменник про — це єдиний прийменник, що майже вийшов із власне-прийменникової системи сучасної української літературної мови і почав вживатися в ролі дієслівного постфікса під час вираження об'єктних відношень. Постфіксна позиція після перехідних дієслів є для прийменника про первинною, тоді як присубстантивна внутрішня позиція сприймається як залишок попередньої прийменникової системи. Іде­ться про адвербіалізовані сполуки із семантикою призначення на зразок про свято, про запас і под.

Функцію дієслівного постфікса виконують й інші прийменники, серед яких в (у), від, до, на, над та ін. (Дівчина вслухалася в мелодію пісні; Викладач придивля­ється до студентів; Я дивлюся на небо; Діти працюють над помилками), але для них ця функція є вторинною, бо вони, як уже зазначалося, спеціалізуються пе­редусім на вираженні різних параметрів статичної та динамічної локалізації, тобто власне-прийменникових значень.

У причислівниковій позиції прийменники також роз'єднані з іменником. Вони модифікують кількісне значення числівника, що уможливлює приблизне вира­ження кількості кого-, чого-небудь. У цій позиції вживаються лише певні при­йменники. Одні з них, зокрема до, близько, під, указують на наближення до ймовірної, справжньої кількості осіб чи предметів, синонімізуючись із компа- ративом менше, напр.: На початку XIX століття Швейцарія випускала до ста тисяч годинників на рік ("Наука і суспільство"); В одному переказі оповідається, що близько 450 тисяч років тому на Землю прибула перша група астронавтів... ("Наука і суспільство"). Інші, до яких належать понад, за, передають переви­щення певної кількості кого-, чого-небудь і функціонують як значеннєві відпо­відники компаратива більше, напр.: понад сто тисяч дворянських українських родів мали жовто-блакитні герби... ("Нащадки святої Трійці"). Треті, які ре­презентує прийменник з і його похідні із, зо, вживаються в інверсивних сполу­ках між іменником і числівником як аналоги прислівника приблизно, напр.: Осіб із двісті зібралося на майдані; Вони листувалися років зо три.

Зовнішні семантико-синтаксичні позиції прийменника, у яких він виступає разом з іменниковою формою, вказують на позиції аналітичних сполук у струк­турі речення та їхній стосунок до інших реченнєвих компонентів. Прийменнико­во-іменникові сполуки можуть вживатися в шести зовнішніх позиціях: 1) позиції керованого другорядного члена при дієсловах статичної локалізації; 2) позиції керованого другорядного члена при дієсловах динамічної локалізації;

3) позиції детермінанта; 4) позиції іменного складеного присудка; 5) позиції валентно поєднаного другорядного члена при предикативних прикметниках; 6) позиції валентно поєднаного другорядного члена при об'єктних дієсловах.

З-поміж цих зовнішніх семантико-граматичних позицій прийменників вла- сне-прийменниковими є насамперед ті, що зумовлені валентністю дієслів. До них належить позиція керованого другорядного члена із семантикою місцепе­ребування, що входить до валентного оточення дієслів статичної локалізації, серед яких власне-локативні дієслова бути, перебувати, розташовуватися, опи­нятися та процесуально-локативні дієслова сидіти, лежати, стояти, висіти, причому останні утворені поєднанням дієслів власне-процесу з локативними мор- фемами-постфіксами в (у), на, при, за, перед, над, під [Вихованець 1992: 104-Л06]. Набір прийменниково-відмінкових форм, уживаних у цій зовнішній позиції, досить великий. До їхнього складу входять семантично нейтралізовані місце­вий і родовий відмінки, а також статичний орудний і просторові контактні й дистантні прийменники, що визначають параметри локалізації стану, зокрема контактні вказують на контакт із внутрішньою частиною просторового орієн­тира (в, всередині (усередині), серед), з його поверхнею (на, зверху, поверх) або з внутрішньою частиною предмета чи його поверхнею недиференційовано (по­серед, посередині), а дистантні — на загальну дистантну локалізацію (поза, за), локалізацію за ознакою близькості — віддаленості (біля, коло, близько, близько від, поблизу, неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, віддалік (оддалік), віддалік (оддалік) від, далеко від та ін.), локалізацію по колу (навколо, довкола, навкруг (навкруги), довкруг (довкруги), круг, округ, кругом), локалізацію між просторовими орієнтирами (між, поміж, проміле), локалізацію щодо горизон­тальної та вертикальної осі (перед, поперед, попереду, проти, навпроти, напро­ти, за, позад, позаду, ззаду, поряд, поряд з, поруч, поруч з, збоку від, ліворуч, ліво­руч від, праворуч, праворуч від, обабіч, обіруч, обіруч від, пообіч, край, кінець, осто­ронь, осторонь від; над, понад, вище, під, попід, нилече, врівні з та ін.).

Другою зовнішньою власне-прийменниковою позицією є позиція керова­ного другорядного члена речення із семантикою шляху руху, а також вихідно­го й кінцевого пункту руху. Вона валентно залежна від дієслів динамічної ло­калізації. Ця позиція має своє наповнення. Значення шляху руху виражають прийменниково-відмінкові форми, у складі яких знахідний, давальний, оруд­ний та динамічний місцевий (з прийменником по) відмінки, що вказують на динамічні відношення, і просторові контактні й дистантні прийменники, які визначають параметри локалізації шляху руху. Контактні вказують на наскріз­ний рух у межах просторового орієнтира (через, крізь), дистантні — на динаміч­ну локалізацію позаду рухомого предмета (за, вслід (услід), вслід (услід) за, слідом за, навздогін, навздогін за, позад, позаду), лінійну динамічну локалізацію близько просторового орієнтира (мимо, повз, попри, проз), динамічну локаліза­цію щодо просторового орієнтира, який рухається в протилежному напрямку (назустріч, навстріч), та динамічну локалізацію в напрямку перетину руху пред­мета, що є водночас і просторовим орієнтиром (навперейми) тощо.

Позицію придієслівного керованого другорядного члена речення зі зна­ченням вихідного пункту руху експлікують форми, утворені динамічним ро­довим відмінком і просторовими контактними прийменниками, що визнача­ють вихідну точку руху, яка міститься в межах, усередині просторового орієн­тира (з, зсередини) або на його поверхні (з), та дистантними, які вказують на початкову межу руху (від), загальний напрямок руху від предмета (від, з), рух з місця, розташованого з протилежного боку предмета (з-за, з-поза, з-позад) або перед предметом (з-перед, з-поперед), над предметом (з-над, з-по­над), під предметом (з-під, з-попід) чи з-поміж предметів (з-межи (з-міою), з-поміж, з-проміж) тощо.

Позицію придієслівного керованого другорядного члена речення зі значен­ням кінцевого пункту руху заповнюють прийменниково-відмінкові форми, що є сполукою динамічного знахідного та родового відмінків і просторових кон­тактних та дистантних прийменників, які конкретизують локалізацію кінцево­го пункту руху, зокрема контактні вказують на її локалізацію всередині або на поверхні предмета (в, до, всередину, на), а дистантні — на рух у бік певного предмета (на, до, в (у), в (у) бік, у напрямі до, у напрямку до та ін.), рух у простір за предметом (за, поза), рух у простір з переднього боку предмета (перед, попе­ред), рух у простір нижче предмета (під, попід) та рух у простір, обмежений двома або кількома предметами (між (межи), поміж (помежи).

Позиція детермінанта для прийменників також є зовнішньою власне-при- йменниковою, тому що це позиція обставинних прислівників, сформованих різ­ними прийменниками та іменниками, залежних від предикативної основи речен­ня. Її особливість полягає в тому, що вона пов'язана з предикативною основою речення в цілому. Детермінантна позиція прийменників є найбільш наповненою, бо вона — єдина позиція для всіх темпоральних і логічних прийменників і друга позиція для тих просторових прийменників, що не вживаються з дієсловами статичної та динамічної локалізації.

Інші три зовнішні позиції, зокрема іменного складеного присудка, валент­но поєднаного другорядного члена при предикативних прикметниках та при об'єктних дієсловах, є невласне-прийменниковими, оскільки вони не входять в адвербіальну зону.

Позиція іменного складеного присудка периферійна для прийменників. В основній його частині вживається типова сполука знахідного відмінка імен­ника з прийменником за, що виражає непостійність ознаки істоти (Вона була дітям за матір), зрідка її заповнюють нетипові прийменниково-відмінкові фор­ми, серед яких сполуки родового відмінка з прийменниками без, від тощо (Па­льто — без кишень; Будинок — без ліфта; Талант — від Бога), місцевого з при­йменниками в (у), на (Спідниця —у складках; Чоботи — на платформі) та ін.

У позиції валентно поєднаного другорядного члена при предикативних при­кметниках прийменники виконують роль прикметникового постфікса. Вибір прийменника залежить від форми та значення предикативного прикметника. Із прикметниками вищого ступеня порівняння вживається два основних прийменни­ки — за, від, а також інші, менш поширені — порівняно з, стосовно, відносно та ін., з якими поєднуються іменники, що визначають об'єкт порівняння (Дуб могутні­ший за клена; Юнак сміливіший від дівчини; Гречка корисніша порівняно з рисом; Будинок нижчий відносно крана). Свої прийменникові постфікси мають і прикме­тники схожий та подібний — відповідно на і до (Син схожий на матір; Лампочка подібна до груші). Для суперлативних прикметників типовими є прийменники- постфікси серед, мілс, поміж, з-поміж та ін., з якими співвідносяться іменники, що окреслюють об'єкт виділення (Марина найстрункіша серед ровесниць; Віктор найрозумніший з-поміж однокласників). Предикативні неступеньовані прикметни­ки обмежено поєднуються з прийменниковими постфіксами. Найпоширенішими є прийменники для, з, до, що передбачають іменникові форми зі значенням об'єк­та обмеження (Чай гарячий для дитини; Фільм цікавий для жінок; Газопровід пара­лельний із трасою; Східці перпендикулярні до плити).

Позицію валентно поєднаного другорядного члена при об'єктних дієсло­вах заповнюють різні прийменниково-відмінкові форми. Як зазначалося вище, ці форми не становлять функціональної єдності, тому що їхні прийменники виконують роль дієслівних постфіксів-морфем у конструкціях, що передають об'єктні відношення. Вживання прийменників у цій позиції визначає семантика об'єктного дієслова. До типових належать прийменники про, в, за, на, над та ін.: Кожен трудівник мріяв про суху світлу хату... (К. Гордієнко).

СпОЛуЧНИКИ Сполучники становлять окремий тип слів-мор-

ЯК ОКВемИЙ ТИП ^Т0МУ ^{щ0 вони} виражають семантику відно-

1 'А шень переважно в межах складного речення. На

• СЛ1В-М0рфЄМ _від_Міну від прийменників, які звичайно перево­

дять субстантиви у прислівникову (адвербіальну) позицію, вказуючи на їхню залежність від інших компонентів речення або словосполучення, сполучники обслуговують одиниці вищого рангу — речення. Вони виражають два типи синтаксичного зв'язку між предикативними частинами складного речення: су­рядний, поєднуючи граматично рівноправні частини, і підрядний, зв'язуючи граматично нерівноправні частини. Це свідчить про те, що сполучники є неод­норідним типом слів-морфем.

Підрядні сполучники ставлять підрядні частини складних речень або в де- термінантну позицію, або в позицію придієслівного залежного другорядного члена (іменникову), або у формально-граматичну позицію атрибута (прикмет­никову), виражаючи різні типи семантико-синтаксичних відношень між підря­дною частиною і граматичним (предикативним) ядром головної частини, зо­крема причинові, наслідкові, часові, цільові, умови, допустові та ін., або ж між підрядною частиною і опорним дієсловом чи субстантивом у головній частині, реалізуючи відповідно об'єктні семантико-синтаксичні або атрибутивні відно­шення, напр.: І тобі [мові] рости й не в'януть зроду, Квітувать в поемах і вір­шах, Бо в тобі — великого народу Ніжна і замріяна душа (В. Симоненко); Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ (К. Ушинський); Мій Боже милий, Даруй словам святую силу — Людськеє серце пробивать, Люд­ськії сльози проливать, Щоб милость душу осінила (Т. Шевченко); Якби я втра­тив очі, Україно, То зміг би жить.., Але не чуть твоєїпісні-мови — Ото була б загибель — смерть моя (Д. Павличко); І якщо впадеш ти на чуо/сому полі, При­йдуть з України верби і тополі (В. Симоненко); Чи знаєш ти, о краю мій, Що тьма тієї ночі Удень весняно-голубий Мені кривавить очі?( М. Рильський); Уклін чолом народу, Що рідну мову нам зберіг, Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг (О. Олесь).

Сурядні сполучники передають три основних типи семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами у складносурядному реченні — єд­нальні, протиставні й розділові , а також деякі типи семантико-синтаксичних відношень, якими пов'язана підрядна детермінантна частина з предикативним ядром головної частини в складнопідрядному реченні, зокрема причиново-на­слідкові, часові та ін., напр: Тут запеклася кров мого народу і одридали волю кобзарі (Л. Костенко); Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів (Т. Шев­ченко); Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя ко­жного покоління залишаються в мові — у спадщину потомкам (К. Ушинсь­кий); Безсмертна мово!.. Твій дух не став приниженим і плюсклим, хоч слала доля чорні килими —то од Вілюйська до Холуйська, то з Києва до Колими (Л. Кос­тенко).

Виразниками єднальних і протиставних відношень сурядні сполучники мо­жуть бути також у простому реченні, ускладненому однорідними членами, які представляють згорнені предикативні частини складносурядного речення з тотожними членами, зокрема підметами (напр.: Батьки працюють і навчаю­ться <— Батьки працюють + Батьки навчаються), присудками (напр.: Батьки і діти відпочивають <— Батьки відпочивають + Діти відпочивають), підметами і присудками (Батьки садять картоплю й помідори <— Батьки садять картоплю + Батьки садять помідори) тощо, або нетотожними членами речення (напр.: Ба­тьки працюють, а не навчаються <— Батьки працюють + Батьки не навчаються; Батьки садять картоплю, а не помідори <— Батьки садять картоплю + Батьки не садять помідорів).

Неоднорідні з функціонального погляду підрядні й сурядні сполучники об'єд­нує в єдиний клас слів-морфем спільна сфера вживання — складне речення, у межах якого чітко виявляється їхнє призначення виражати семантику відно­шень, або релятивну семантику.

Отже, сполучники — це окремий тип слів-морфем, що виражає синтаксичні зв'язки й семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складного речення та однорідними членами простого речення.

ПєРВИННІ походженням сполучники неоднорідні й поді- / і птппинні ^{ляються на} грУ^пи: 1) первинні, або непохідні;

І Р 2) вторинні, або похідні. До первинних (непохід-

⁶ СПОЛУЧНИКИ _них) належать сполучники, які не мають у суча­

сній українській мові співвідносних повнозначних слів і не членуються на мор­феми, а деякі — навіть на склади. Ця група невелика і об'єднує сполучники і (й), та, а, але, чи, бо, напр.: Новітнє українство, віднаходячи і усвідомлюючи собі свою національну істоту, звертається до джерел традиції, глибше, повніше та істотніше схоплюючи її зміст і форму (О. Ольжич); Володарями українських думок були Винниченко й Олесь (Є. Маланюк); За налив зернини, За пшениці дорід­ної краси — Ти кров свою загубиш до краплини. Але землі ції не віддаси!.. (А. Малиш­ко); Бо не в собі ж я, а увесь — на людях, бо все моє — чи зблизька, чи здаля. Тому — земля кипить, як серце в грудях, і серце стогне, як уся земля (П. Тичина).

Вторинними (похідними) є сполучники, що утворилися різними способами з інших частин мови. Одні з них є результатом злиття двох повнозначних слів або повнозначного та службового слова-морфеми. Здебільшого поєднувалися займенники і прислівники з прийменниками та частками, пор.: якщо = як (при­слівник) + що (займенник), якби = як (прислівник) + би (частка), проте = про (прийменник) + те (займенник), зате = за (прийменник) + те (займенник), щоб = що (займенник) + б (частка). їх називають складними сполучниками. Напр.: Якби зросли низесенько, Чи то ж би доспіли? (Леся Українка); [Інгігерда:] За­знали ми тоді гіркої втрати... Багато сліз сама я пролила... Зате тепер навчи­лась шанувати Любов і мир родинного житла (І. Кочерга); Ми народились в му­ках, щоб родити, Синами обезсмертити свій рід, Щоб квітував па диво всьому світу Козацький геніальний родовід! (В. Симоненко).

Більшість вторинних сполучників утворена поєднанням деяких повнознач­них слів з прийменниками, сполучниками та частками. Найчастіше поєдную­ться відмінкові форми займенника той або слова інших частин мови зі сполуч­никами що, щоб та з прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, задля того щоб, між: тим як, тоді як, тим часом як, з того часу як, у міру того як, до того як, після того як, подібно до того як, незважаючи на те що, перш ніж та ін. Такі вторинні сполучники називають складеними. Напр.: Остап Вишня надзвичайно популярний, тому що він письменник суто народний, народний

_ЭАО ТЕОРЕТИЧНА МОРФОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

348

в найкращому і найглибшому розумінні слова (М. Рильський); Для того щоб усе велося й жилося добре, щоб усі здорові були, треба вибирати для хати щасливе місце (М. Дмитренко); Чого-чого не перевернулось з того часу, як ще у селі бала­кали вони по душі, повіряли одна одній свої таємні думки-надїї? (Панас Мирний); Ти не можеш мене покарати Блискавками з-під милих брів, Бо тебе я навіки втра­тив Ще до того, як вперше стрів (В. Симоненко); Після того як не стало бать­ка, доля розлучила нас з Григорієм на 15 років (Григір Тютюнник).

Порівняно небагато вторинних сполучників є наслідком транспозиції імен­ників (раз), прислівників (ледве, тільки, дарма), займенникових прислівників (де, коли, поки, доки, як), дієслів (мов, немов, хоч, будь), часток (хай, нехай, бо, ніби, аж), напр.: Ти про мене все знаєш, раз не довіряєш; Тільки діждав Чіпка тепла, зараз накупив дерева, найняв майстрів і заложив над самим шляхом не хату, а цілий невеличкий будиночок (Панас Мирний); Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо (Леся Українка); Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть (Т. Шевченко); Нехай відомий я поет, Але собі я невідомий (В. Сосю- ра); Ми— слов'яни, українці— так давно сюди прийшли і стали на Дніпрі, бо саме тут відкрили для себе чисте, незглибиме джерело життя, мудрості і сили... (С. Майданська).

Гоаматичні Сполучники, на відміну від слів повнозначних і .» частин мови, не мають лексичного значення, функщі £_{они є} виразниками лише граматичного значен- • СПОЛУЧНИКІВ ня. Як і синтетичні релятивні морфеми в струк­

турі морфологічного слова, як і прийменники в поєднанні з повнозначними словами, сполучники передають семантику відношень. Відмінним у них є те, що ці відношення встановлюються між одиницями синтаксичного рівня — про­стими з формально-граматичного, семантико-синтаксичного та власне-семан- тичного погляду реченнями або їхніми конденсатами. Саме в цих ярусах вияв­ляються функції сполучників: у формально-граматичній структурі сполучники виражають синтаксичні зв'язки між предикативними частинами; у семантико- синтаксичній — семантико-синтаксичні відношення між предикативними час­тинами в межах складного речення; у власне-семантичній — опосередковано виражають власне-семантичні відношення між елементарними реченнями се­мантично складної конструкції.

Синтаксичні зв'язки сполучники виражають не самостійно, а в поєднанні з предикативними частинами або їхніми конденсатами. Вони передають два типи синтаксичних зв'язків — сурядний і підрядний, залежно від чого їх поділяють на сурядні й підрядні.

Єднальні: і (й), та (у значенні і), і... і, ні... ні, та ні... та ні, ані... ані, ні... ані, напр.: За своє коротке життя Маруся Чурай пізнала чимало: і смерть пока­раного у Варшаві батька, і палке кохання козака, і його зраду... Переж:иті горе й радість, гіркий сум і солодкий щем, боротьба з шляхтою — все вилилося в піснях. Люд підхоплював їх і не давав їм стихнути ані тоді, ані тепер... ("Наука і суспіль­ство"); Ні просіки в ньому [лісі], ні просвітку, ні стежки, ні сліду людського (І. Муратов).

Протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак, тільки та ін. напр.: Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завж:ди повертається до своїх літ (М. Стельмах); Липа — це примхливий, але надзвичайно важливий літній медонос (М. Ткач); Світ ... широкий, Та нема де прихилитись В світі оди­ноким (Т. Шевченко); Розкішні наші бори, гаї, зелені луки та оболоні, однак па них вж:е добряче погуляв двадцятий вік (Ю. Мушкетик); Хати були великі, прос­торі, тільки темні та чорні (Панас Мирний).

Зіставні: а, напр.: Стояла в травах ніч, а трави пахли літом (М. Вінгра- новський); Твоя душа — блискуча ліра, а серце — огнище у млі (Г. Чупринка).

Розділові: або, чи, хоч, або ... або, чи ... чи, хоч ... хоч, то ... то, не то ... не то, чи то...чи то та ін., напр.: Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все їдно (Леся Українка); Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чогось було — мені так любо, любо стало (Т. Шевченко); І чується той самий поклик жвавий: Хоч згинути, а хоч добути слави (В. Самійленко); Він [листок] кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі (Остап Вишня).

Градаційні: ай, а ще, а щей, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки ... а (але) й, не тільки ... а навіть, не лише... а (але) й, не так... як, якщо не... то і под., напр.: Ястшембський пустив її, ще й заплатив вперед усі гроші зарік... (І. Нечуй-Левицький); А Шевченко ще й тому в спромозі подати нам руку через гори літ, що він до осяйних вершин людського духу піднявся з найпогань- бленішого болота... Досить було одного, та ще й такого короткого ж:иття цієї людини, щоб у свідомості цього народу зайняти місце під рушниками на покуті (І. Драч); Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятирічним юнаком і на­завжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й бать­ком української історії (М. Слабошпицький); ...у період держави— Київської Русі наше слово ... було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддале- ніших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало себе (Б. Харчук); Кіль­ка таких зустрічей — і вона порозуміється якщо не з усіма, скажімо, то з тими, з ким конче необхідно порозумітися (Д. Міщенко).

Приєднувальні: і (й), та, та й, а також, і навіть, а й, ще й, та ще, та ще й, напр.: Дніпро... Розділився монолітний і дужий, досягаючи столиці України, на рі­ки, річки, потоки й рукави... (Р. Іваничук); До таких велетів української націо­нальної культури, політичної думки і дії останніх двох століть, безперечно, на­лежить Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський (А. Трубайчук); Це засвідчує, зокрема, його [Сагайдачного] постійна турбота про розвиток шкіл та освіти на Україні, а також власноручна праця "Розмова про унію " (В. Анто­нович); Породила мене мати В зеленій діброві, Дала мені личко біле Ще й чорнії брови (Укр. нар. пісня); Любов —... тиха змова Душі, печалі та безсоння, Та ще ласкаве, добре слово, Та ще палка, мов жар, долоня (Г. Чубач).