З-поміж трьох семантичних підгруп прислівників способу дії проміжний характер між означальними та обставинними прислівниками найчіткіше вира­жений у підгрупи з порівняльно-уподібнювальним значенням. Таке місце цих прислівників зумовлене тим, що, подібно до обставинних, вони передають се- мантико-синтаксичні порівняльні відношення, якими пов'язується вихідна для них підрядна порівняльна частина з головною, і так само, як означальні, висту­пають у позиції придієслівного, а не детермінантного другорядного члена, пор.: Хлопець носиться вихором <— Хлопець носиться, як вихор <— Хлопець носиться так, як носиться вихор; Вони зробили по-нашому <— Вони зробили так, як зробили ми.

Прислівники з порівняльно-уподібнювальним значенням активно поповню­ються за рахунок нових адвербіалізованих форм прикметників, напр.: по-ново- українському, по-меценатськи, по-манкуртськи, по-спонсорськи, по-ринковому, по-трастівськи, по-еМВееФівськи та ін. Напр.: Ну чисто по-трастівськи —головне пустити поголос ("Вечірній Київ"); Розлучення по-еМВееФівськи ("Україна мо­лода"). Останнім часом широко використовують прислівники, співвідносні з пріз­вищами відомих культурних та політичних діячів, керівників держави, пред­ставників законодавчої і виконавчої влади, пор.: по-соросівськи, по-бушівськи, по-пустовойтенківськи й под. Напр.: "Пустоіндексація" по-пустовойтенківсь- ки (заголовок) ("Вечірній Київ").

Характерною функціональною ознакою прислівників способу дії є те, що вони можуть пов'язуватися з предикатними іменниками, співвідносними з діє­словами, і зрідка — з іменниками предметної семантики, пор.: працювати гур­том і праця гуртом, купувати вроздріб і купівля вроздріб, розмовляти по-україн­ському і розмова по-українському, борщ по-українському, їздити верхи і їзда вер­хи, розмовляти пошепки і розмова пошепки.

Прислівники зі значенням міри і ступеня, на противагу означальним при­слівникам, залежать не лише від дієслів як виразників динамічної ознаки, а й від прикметників та прислівників, що виражають статичну ознаку, вказуючи на ступінь вияву динамічної або статичної ознаки, пор.: дуже наполягати, дуже схожий, трохи підсмажити, трохи подібний, надто старий, надто малий, занад­то високий, занадто багатий, надміру вразливий, надміру серйозний, надмірно великий, надмірно широкий, дуже смішно, дуже тихо, надто близько, занадто багато, занадто твердо, надміру густо, надмірно широко, напр.: Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло (Т. Шевченко); Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (І. Нечуй-Левицький); Коли моя білява донька виросте, я буду надто старий (О. Досвітній); Занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали спра­ведливості, братерства і волі (І. Франко); Обоє вони міцно затиснули вуста, надмірно широко порозкривали очі, наче з переляку (В. Кучер).

Вживання прислівників зі значенням міри і ступеня є виявом аналітизму в граматичній системі сучасної української мови, тому що типовими виразника­ми значення надмірного та неповного ступеня вияву ознаки є словотворчі пре­фікси й суфікси, тобто синтетичні засоби, пор.: дуже глибокий — заглибокий, надто (занадто, надміру) глибокий — глибочезний, глибоченний; трохи довгий — довгуватий, дуже довгий — задовгий, надто (занадто, надміру) довгий — довже­зний, довжелезний; надто добрий — предобрий; трохи (недовго) жити (де-не­будь) — пожити; трохи (недовго) смажити (що-небудь) — підсмаясити і т. д.

Обставинні прислівники відображають власне-об- ОбставИННІ ставинне функціонування прислівника, побудова- ПрИСЛІВНИКИ ^{не за} моделлю детермінантних підрядних частин складнопідрядного речення. Вони становлять його специфіку як частини мови дериваційного типу, бо передають семантику відношень, не властиву іншим частинам мови [Вихованець 1988а: 187].

Обставинні прислівники утворились інакше, ніж означальні. Вони є колишні­ми відмінковими або прийменниково-відмінковими формами деяких іменників чи формами певних дієслів, що відірвалися від своєї парадигми відмінювання або дієвідмінювання, закріпилися в прислівниковій позиції, застигли, внаслідок чого відмінкові закінчення іменників та закінчення дієслів перетворились на су­фікси, які стали абсолютним кінцем нових морфологізованих прислівників, пор.: вгорі, внизу, вдень, вночі, збоку, вбік, увечері, навесні, весною, взимку, зимою, вліт­ку, літом, восени, осінню, гуртом, слідом, миттю, нехотя, нехотячи та ін.

Крім морфологізованих відіменникових та віддієслівних обставинних при­слівників, вирізняються відіменникові обставинні прислівники неморфологі- зованого типу. До них належать передусім прийменниково-відмінкові форми, які зазнали найслабкішої, синтаксичної, адвербіалізації. Суть її полягає в тому, що ці форми змінили лише свою синтаксичну позицію, тоді як семантичне на­вантаження прийменника і відмінка збереглось. Цей ступінь адвербіалізації представляють найчастіше прийменниковий знахідний і родовий, рідше — при­йменниковий давальний і орудний відмінки, які залежать від дієслів руху і ви­ражають різні просторові значення. Вони вказують на вихідний і кінцевий пункт руху, а також визначають шлях руху, пор.: вийти з будинку, відчалити від бере­га, зсихати в гараж, прийти на виставку, плавати за буйками, летіти над лісом, повзати під ліжком, блукати понад берегом, літати попід стелею, їхати по шосе, іти через діброву, пролізти крізь отвір, зупинитися перед світлофором, промча­ти повз натовп, добігти до фінішу, виїхати з-за рогу, виплутатися з-поміж осо­ки, текти з-під гори, вийти назустріч гостям, побігти вслід незнайомцям, кину­тися навперейми коням, бігти слідом за возом, побігти вслід за юрбою. Решта прийменниково-відмінкових форм зазнає сильнішої синтаксичної адвербіалі­зації, бо в них повністю нейтралізується значення відмінкової форми, хоч за­лишаються ще вираженими значення роду і числа. На противагу попереднім адвербіалізованим прийменниково-відмінковим формам вони вживаються в найпериферійнішій, детермінантній, позиції в структурі речення, передаючи ті семантико-синтаксичні відношення, якими пов'язуються підрядні детермінантні (обставинні) частини з головною частиною в складнопідрядному реченні, зо­крема причинові, цільові, часові, допустові та ін., пор.: Робітник не працює, тому що втомився —> Робітник не працює через втому; Групу дітей відправили за кордон, щоб оздоровити —> Групу дітей відправили за кордон для (на) оздоров­лення; Малят виводять на вулицю, коли вони поснідають —» Малят виводять на вулицю після сніданку; Студент захистив проект, хоч опоненти сумнівалися —> Студент захистив проект всупереч сумнівам опонентів.

Обставинні прислівники поділяють на прислівники місця, часу, причини, мети та допустовості.

Книжка лежить у шафі; Мати пішла додому і Мати пішла до крамниці; Вода побігла зверху і Вода побігла з даху; Птахи полетіли вгору і Птахи полетіли на південь. Інші просторові прислівники ближче стоять до власне-прислівників. Серед них ті, що виступають у детермінантній позиції речення, представляючи ціле елементарне речення, що є частиною відповідної складної конструкції, пор.: Люди співали внизу і Люди співали на майдані <— Люди співали + Люди були внизу (на майдані); Довкола веселиться молодь і На вулицях веселиться молодь <- Мо­лодь веселиться + Молодь є довкола (на вулицях).

Прислівники місця об'єднують дві підгрупи. Адвербіативи першої підгрупи вказують на місце, де відбувається дія або виявляється процес чи стан, і відпові­дають на питання де? Серед них найбільше відіменникових (вгорі, внизу, долі, вдома, навколо, навкруги, кругом, попереду, позаду, спереду, ззаду), менше відпри- кметникових (поблизу, неподалік) та відзайменникових (де, всюди, повсюди, там, тут) дериватів, напр.: Зорі тихо тремтять угорі (М. Коцюбинський); Садочки голі; Килимом сніг Послався долі, Усюди ліг (П. Грабовський); — І давайте не ухи­лятися вбік, а то все ходимо кругом та навколо (А. Головко); Він примружено глянув на дівчат, що саме проходили неподалік (Я. Качура); І, може, де кобза найде­ться. Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); Там, у степу, схрестилися дороги, Немов у герці дикому мечі (В. Симоненко).

Прислівники другої підгрупи визначають напрямок дії і відповідають на пи­тання куди? звідки? в якому напрямку? Вони також є дериватами від іменників (вгору, нагору, догори, зверху, згори, вниз, донизу, знизу, вбік, додолу, додому), прикметників (вліво, зліва, наліво, вправо, справа, направо, здалеку, зблизька) та займенників (звідусюди, звідусіль, туди, сюди), напр.: Місяць піднявся вгору і сипнув промінням на море (І. Нечуй-Левицький); Голова її сумно схилилася на груди, руки опустилися донизу (Панас Мирний); А знизу, по глинищах, по збляк­лих травах вповзає дим циганського багаття (Л. Костенко); Надвечір сонце тріш­ки іронічне. І дивиться не просто у обличчя, а ніби вбік... (І. Жиленко); Потекла вона [річка] уліво проміж кущів верболозу і вільхи (О. Стороженко); Колона звер­нула направо і хутко почала відходити (П. Панч); — Нехай правда буде! — загу­ло звідусіль (Марко Вовчок).

Обставинні прислівники часу передають часові семантико-синтаксичні від­ношення, якими пов'язується вихідна для них підрядна темпоральна частина з головною в складнопідрядному реченні, пор.: Птахи відлітають восени <— Пта­хи відлітають, коли настає осінь; Гості приїхали ввечері <— Гості приїхали, коли настав вечір.

За значенням прислівники часу поділяють на три підгрупи:

1) прислівники, які вказують, коли відбувається дія, процес, стан: вдень, вно­чі, вранці, увечері, взимку, зимою, навесні, весною, влітку, літом, восени, осінню, ранком та ін., напр.: Був початок березня, удень пригрівало сонце (О. Дончен- ко); І вишні набряклі галузки вночі стукотять до вікон (О. Ольжич); Увечері по­сумую, А вранці заплачу (Т. Шевченко); Як навесні починає крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти (Леся Українка); Коли вмирати — тільки восени. Коли сумують білі хризантеми (Г. Чубач); 2) прислівники, які визнача­ють вихідну межу часу: зранку, звечора, зроду, звіку, здавна, віддавна, відколи, спо­чатку, змолоду та ін., напр.: Нема кому обрятувать Народу темного господу. Його ж — од заходу до сходу — Ще звіку привчено мовчать (М. Чернявський); В мурі щілина була, що зробилася вона ще іздавна, ...як стіна будувалася в дому уперше (М. Зеров); Поети славили в піснях віддавна Україну (Леся Українка); На цій планеті, відколи створив її пан Бог, не було епохи для поетів, але були поети для епох! (Л. Костенко); 3) прислівники, які визначають кінцеву межу часу: довіку,

повік, навіки (навік), допізна, напр.: — Матінко ключнице,— крикнув Добриня..,— та гали б ти взялд Г/'дя двору, я б тобі дякував, доки живу, довіку! (С. Скляренко); Україно! Ти для мене диво!.. Буду, мамо горда і вродлива, 3 тебе дивуватися повік (В. Симоненко); Допізна чути було гомін по селі (А. Свидницький).

Обставинні прислівники причини ґрунтуються на причинових семантико- синтаксичних відношеннях, якими пов'язується підрядна причинова частина з головною в складнопідрядному реченні, пор.: Відвідувач зозла грюкнув двери­ма <— Відвідувач грюкнув дверима, тому що розізлився. Прислівників, які визна­чають причину дії, процесу, стану, небагато: зозла, зопалу, спересердя, здуру, напр.: Батько шанобливими очима дивився на сина, на якого зопалу напустився був (К. Гордієнко); Стальський спересердя кинув на стіл ніж: і вилку, які досі держ:ав у руках (І. Франко); Думи мої, думи мої, Де ви подівались... Чи по скелях, по бескидах блукаєте здуру (М. Петренко).

Обставинні прислівники мети передають цільові семантико-синтаксичні відношення, які встановлюються між вихідною підрядною цільовою та голов­ною частинами в складнопідрядному реченні, пор.: Він так зробив на зло сусі­дам <— Він так зробив, щоб розізлити сусідів. На мету виконання дії, процесу, стану вказують кілька прислівників: на зло, навмисне, навмисно, напр.: Задих­неться від люті сірість — Нам на щастя, а їй на зло (В. Симоненко); Генрись навмисно не хотів наперед говорити таткові нічого (І. Франко); Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали надалі (С. Васильченко).

Обставинні прислівники допустовості співвідносяться з підрядною допусто­вою частиною складнопідрядного речення, в якій визначається те, усупереч чому відбувається дія, процес, стан в головній частині, пор.: Діти купили авто­мобіль, хоч їм забороняли його купувати —> Діти купили автомобіль наперекір. В українській мові вживається лише один морфологічний прислівник з допус­товим значенням— наперекір, напр.: А Грицько, як нарочито — не тільки не слухає, а ще і наперекір робить (Панас Мирний).

В окрему групу модальні прислівники виділено лише в деяких граматичних описах української мови. До них віднесено ті, що виражають став­лення мовця до змісту всього речення, але ні гра­матично, ні семантично не пов'язані з якимсь із його членів [Коломієць, Май- борода 1969: 443]. За цим визначенням модальні прислівники становлять час­тину вставних слів.

Обсяг групи модальних прислівників досі чітко не окреслено. Визначено тільки власне-модальні прислівники, до яких віднесено ті, що не мають інших синтаксичних функцій: по-перше, по-друге, по-третє тощо. Решта, крім модаль­ної, може виконувати й інші функції. Залежно від можливих комбінацій функ­цій їх поділено на атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні та ат­рибутивно-модальні прислівники, проте конкретне лексичне наповнення цих функціональних груп не встановлене [Коломієць, Майборода 1969: 443— 444].

42. Модальні прислівники

згортання підрядних детермінантних частин складнопідрядних речень, значення яких представляють віддієслівні іменники, що утворюються з дієслівних при­судків згорнених підрядних частин і поєднуються з прийменниками, які, за­мінивши підрядні сполучники, стали виразниками тих семантико-синтаксич- них відношень, якими пов'язувалися підрядні частини з головною, то модальні прислівники — це лексичні еквіваленти модально орієнтованих дієслівних присудків згорненої головної частини складнопідрядного речення. Вони не мають кореневої спорідненості з такими дієслівними присудками. Основною умовою формування кореляції модальний прислівник — дієслівний присудок головної частини складнопідрядного речення є тип модальності. На рівні гіпо­тетичної модальності (значення невпевненості, припущення, можливості) екві­валентами дієслівних присудків на зразок припускати, гадати, сумніватися і под. є модальні прислівники може, можливо, певно, напевне, напевно, ймовір­но, очевидно, видно та ін., пор.: Може, поїзд спізниться <— Пасажири гадали, що поїзд спізниться; Можливо, на конференцію прибудуть зарубіжні колеги <— Вче­ні припускали, що на конференцію прибудуть зарубіжні колеги; Очевидно, син поїде у відрядження <— Мати гадала, що сип поїде у відрядження.

Модальне значення констатації, впевненості, достовірності дієслівних при­судків головної частини, серед яких дієслова сказати, констатувати, запевни­ти, підтвердити, виражають модальні прислівники безумовно, безперечно, без­сумнівно, справді, природно, звичайно та ін., пор.: Безумовно, випускники скла­дуть іспити <— Директор запевнив (висловив тверду впевненість у тому), що випускники складуть іспити; Звичайно, операція пройшла успішно <— Лікар конс­татував, що операція пройшла успішно; Справді, це сталося в нашому колекти­ві <— Ми підтвердили, що це сталося в нашому колективі.

Значення суб'єктивної оцінки мовцем або його співучасником кого-, чого- небудь передають модальні прислівники по-моєму, по-твоєму, по-вашому, по- нашому та ін. Вони співвідносяться в головній частині складнопідрядного ре­чення з дієслівним присудком вважати, пор.: По-моєму, ці факти мооїспа зіг­норувати <— Я вважаю, що ці факти можна зігнорувати; По-твоєму, жінкам не мооїсна довіряти <— Ти вважаєш, що жінкам не можна довіряти; По-вашому, ситуація безнадійна <— Ви вважаєте, що ситуація безнадійна.

Модальність дієслівних присудків головної частини складнопідрядних речень може стосуватися логічного впорядкування мовлення, виділення основної думки, висновку або результату. У межах цих значень з ними співвідносяться модальні прислівники та прислівникові сполуки по-перше, по-друге, зрештою, врешті, наре­шті, врешті-решт, взагалі, до речі, словом, зокрема, отже та ін., пор.: До речі, публікація книжки коштуватиме дорого <— Видавець зазначив (зауважив), що публікація книжки коштуватиме дорого; Конверсія виробництва, зокрема,—умо­ва виходу з кризи <— Міністр наголосив (виокремив), що конверсія виробництва — умова виходу з кризи; Отже, нашій державі потрібні висококваліфіковані спеціа­лісти <— Експерт зробив висновок, що нашій державі потрібні висококваліфіковані спеціалісти.

Як морфологічно безкатегорійна частина мови прислівник протиставлений насамперед дієслову та іменникові — частинам мови, що мають чітко членовані морфологічні категорії, а також прикметникові як частині мови з транспоно­ваними від іменника морфологічними категоріями [Вихованець 1988а: 158].

У традиційних описах прислівника вказували на таку його морфологічну особливість, як здатність утворювати ступені порівняння, проте лише недавно їх вирізнено в окрему однойменну категорію, що має досить складну граматичну природу, бо вона ґрунтується на синтаксичних, мбрфологічних і словотвірних характеристиках прислівників [Костусяк 1998: 1]. Саме тому її витлумачено як морфолого-синтаксико-словотвірну категорію, тобто як морфологічну категорію нижчого рангу. Цій категорії відведено проміжне місце між власне-морфологіч- ними та синтаксичними категоріями і вказано також на її зв'язок зі словотвір­ним рівнем мови. На основі структурно-функціонального аналізу ступеньова- них прислівників установлено, що вони є транспозиційно-модифікаційними утво­реннями. їхній транспозиційний характер засвідчує, що прислівники вищого та найвищого ступенів порівняння транспонуються переважно в синтаксичну сфе­ру дієслова, а на модифікаційні зміни вказує семантична відмінність цих форм порівняно з вихідними, яку забезпечують відповідні словотворчі засоби — су­фікси -ш-, -іш-, префікс най- та аналітичні компоненти більш/менш, найбільш/ найменш [Костусяк 1998: 6]. Саме ця семантична відмінність модифікаційного характеру, експлікована словотворчими засобами, а також нерегулярність утво­рення компаративів і суперлативів дали підстави спростувати словозмінний статус категорії ступенів порівняння і надати їй статус категорії словотвірного типу, а прислівники вищого та найвищого ступенів і їхні вихідні прислівники кваліфікувати не формами того самого слова, а різними словами [Вихованець 1988а: 189]. Така кваліфікація повністю узгоджується з тим, що прислівник є не­змінюваним морфологічним словом і парадигма його складається, як уже зазна­чалося, з однієї словоформи. Отже, категорія ступенів порівняння прислівни­ків — це словотвірне, а не словозмінне явище.

За своєю структурою категорія ступенів порівняння є двокомпонентною, бо вона ґрунтується на протиставленні двох рядів форм з однорідним значенням. Це — прислівники вищого (компаратив) та найвищого (суперлатив) ступенів порівняння, на основі яких сформовано грамеми з відповідними значеннями.¹

Грамему вищого ступеня порівняння мають здатність утворювати означальні прислівники, прислівники міри і ступеня та деякі прислівники місця й часу. Вона визначає кількісну характеристику динамічної або статичної ознаки через порівняння її з відповідними ознаками. Прислівники вищого ступеня порівняння вживаються у двох формах — синтетичній і аналітичній, основною з-поміж яких є перша. Традиційно вважають, що синтетичні форми вищого ступеня порівняння прислівників утворюються від вихідних прислівників за допомогою суфіксів -ш(е),— іш(е), які приєднуються замість суфікса -о, зрідка — -е, пор.: дешево — дешевше, зелено —зеленіше, гостро —гостріше, мудро —муд­ріше, темно — темніше, світло — світліше, хитро — хитріше, чисто — чисті­ше, рішуче — рішучіше, близько — ближче, глибоко — глибше, пізно — пізніше та ін. Характерно, що прикметникові суфікси -к-, -ок-, які входять до складу прислів­никових основ, усічуються перед суфіксом -ш(е), пор.: швидко— швидше, лег­ко — легше, тонко — тонше, широко — ширше, високо — вище, а приголосні [г], [з] чергуються із [ж], пор.: дорого — дорожче, вузько — вуж:че, низько — ню/сче. Деякі прислівники мають суплетивні форми вищого ступеня порівняння: погано — гірше, добре — краще, багато — більше, мало — менше. Напр.: Людина навчишся глибше бачити, тонше відчувати ("Мистецтво"); Зігріті танцем обличчя блищать від краплистого поту, ...груди важче дихають (М. Коцюбинський); Червоними за­гравами запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона дівчина бідна, але завжди вбирається краще від господарських дочок (Леся Укра­їнка); І я захочу довго жити. Ще довше — бути молодою (Г. Чубач).

В усному та поетичному мовленні нерідко вживаються усічені компаратив­ні форми означальних прислівників, прислівників міри і ступеня та деяких при­слівників місця й часу, напр.: Хіба не бачите, що небо голубіє, Що сонце ранка­ми всміхається ніжніш, Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє, І легше дихас, і дивиться ясніш (О. Олесь); Більш будеш знати, менш будеш спати (Номис);— Ну,— кажу,— так це знедавна: Гени, коди, ДНК... А раніш велося справно, Від природного струмка (Б. Олійник).

Деякі дослідники співвідносять компаративні прислівники не лише з означаль­ними прислівниками, а й з відповідними компаративними прикметниками, тобто зараховують їх до похідних одиниць з подвійною мотивацією. Свою позицію вони аргументують тим, що речення з компаративними прислівниками можуть транс­формуватися в речення з компаративними прикметниками та прислівниками [Ко- стусяк 1998: 10], пор.: Студенти відповідають чіткіше <— Студенти відповідають чітко; Студенти відповідають чіткіше <— Студенти відповідають + Відповіді були чіткіші. Ідея про подвійну мотивацію прислівників вищого ступепя порівняння була відома й у традиційному словотворі, але вона спиралася на семантичну мотивацію, залежно від якої визначали словотворчий суфікс, пор.: веселіше <— ве­село + -іш-(-е) і веселіш-(-ий) + -е; легше <— легко + -ш-(-е) і легш-(-ий) + -е.

Аналітичні компаративні прислівники становлять поєднання морфем більш або менш і вихідного прислівника. На противагу синтетичним формам компа- ратива аналітичні виражають як інтенсифікацію, так і послаблення ознаки, пор.: більш вдало і менш вдало, більш впевнено і менш впевнено, більш досконало і менш досконало. Проте аналітичні форми компаратива може мати небагато прислів­ників. Це здебільшого ті, що співвідносяться з віддієслівними та віддієприкмет- никовими прикметниками, пор.: винахідливий— винахідливо —> більш (менш) винахідливо; нетерплячий —» нетерпляче —» більш (менш) нетерпляче; приязний —> приязно —> більш (менш) приязно. Вони вживаються переважно в книжних і зрідка— в інших стилях. Напр.:—Довго,— витерла рукавом з чола краплини дощу й поту, більш приязно подивилась на парубка (М. Стельмах); У формально­му відношенні її [пісню] характеризують такі риси: куплетна побудова, рими, що більш чи менш строго чергуються, найчастіше, але не завжди, розташовані за схемами абаб або аабб (М. Рильський); Людмила здивована вкрай. Віктор іще більш нетерпляче:— Одягайсь, кажу. Мерщій! (А. Головко).

Компаративні прислівники розрізняються за зонами свого синтаксичного функціонування. Типовою синтаксичною функцією компаративних синтетич­них та аналітичних означальних прислівників є придієслівна формально-син­таксична позиція другорядного члена речення, напр.: Найбільше люблю кирпа­тих. Якось вони веселіше за інших дивляться на світ (М. Стельмах); Поки що роздивлюся і скоро напишу тобі більш детально про своє життя і його умови (М. Коцюбинський);— А коли Петлюра втече в Польщу, теж: ви не дуже там вагайтесь, а прямо...— Бооюенко змахнув шаблею, але, відчувши легкий дотик Щорса до правого ліктя, закінчив свою промову більш дипломатично:— ... Пря­мо на кордоні станьте, і щоб птиця не пролетіла! Чуєте? (О. Довженко).

Другою синтаксичною зоною функціонування компаративних означальних прислівників, передусім їхньої синтетичної форми, є присудкова зона двосклад­ного неелементарного речення. У цій позиції вони репрезентують значення прислівникового предиката стану-відношення і пов'язуються з підметом, ви­раженим інфінітивом, що й слугує ускладнювальним компонентом. Крім того, цей присудок має обов'язкову правобічну позицію із значенням об'єкта відно­шення, яку звичайно заповнюють інфінітиви, що входять у валентну рамку ін­шого предиката, причому в них є свій зв'язковий елемент — сполучник ніж, напр.: їхати швидше, ніле іти; Критикувати легше, ніж писати; Відпочивати краще, ніж працювати.

Для компаративних прислівників міри і ступеня сильною формально-син­таксичною позицією є присудкова позиція двоскладного речення, характер­ною особливістю якої є те, що вона пов'язується з підметом, вираженим фор­мою родового відмінка. У цій присудковій позиції вживаються здебільшого компаративи більше (більш) та менше (менш), виражаючи предикатне значен­ня кількості-відношення, напр.: Хлопців більше за дівчат; Коропів було більше від лящів; Гостей буде більше, ніж: запрошених; Студентів стало більше; Авто­бусів стане менше; Гречки зосталося менше від рису.

Три інші позиції для компаративів зі значенням міри і ступеня є периферій­ними. Це — приприсудкова формально-синтаксична позиція другорядного чле­на речення (Весна була чудова в білому цвіті каштанів, але осінь він любив більше (В. Підмогильний), присубстантивна субпозиція в межах складеного члена ре­чення (Людина споживає за добу більше повітря, ніж води та їжі) та позиція прийменника (Вони ясили за кордоном менше року; Діти сплять більше восьми годин).

Компаративи від прислівників зі значенням місця вживаються переважно в правобічній позиції керованого другорядного члена, зумовленого семантико- синтаксичною валентністю дієслів з локативними значеннями, пор.: Аж поті­ють, та товпляться, щоб то ближче стати Коло самих: може, вдарять (Т. Шев­ченко); Вони підійшли ближче; Глядачі піднялися вище; Туристи спустилися ниж­че. Компаративи на означення часу і локативні компаративи, що залежать від підметово-присудкової основи речення та граматичного центру односкладного речення, виконують роль детермінантного другорядного члена, пор.: Поїзд при­був пізніше; Гості прийшли раніше; Батьки відпочивають ближче, діти — далі; Гримнуло ближче... (С. Васильченко); Свердло стриміло глибше. Функціонуван­ня цих двох семантичних груп прислівників у згаданих позиціях зумовлене тим, що вони втратили порівняльне значення і об'єктну валентність, унаслідок чого набули локативної і темпоральної семантики. Деякі з компаративів, уживаних у функції детермінанта, функціонально можуть наближатися до прийменників. Це буває здебільшого тоді, коли вони поєднуються з іменниками конкретної семан­тики, пор.: Родина побудувалася ближче до річки; Вода хлюпала вище колін.

Прислівники найвищого ступеня порівняння (суперлативи) так само мають синтетичну й аналітичну форми. Вони виражають таку модифікацію якісного стану, за якою їхнє лексичне значення відрізняється від лексичного значення компаративів. Суть цієї модифікації полягає у вказівці на найбільшу міру якіс­ного стану, предмета, ознаки, дії тощо і вирізняє із сукупності однотипних, щонайменше двох [Костусяк 1998: 14].

Типовою для української мови є синтетична форма суперлативних прислів­ників. Вона утворюється за допомогою префікса най-, що приєднується до компаративного прислівника, пор.: дешевше— найдешевше, зеленіше— найзеле- ніше, гостріше — найгостріше, мудріше — наймудріше, темніше — найтемніше, дужче — найдужче, хитріше — найхитріше, частіше — найчастіше, рішучіше — найрішучіше, швидше — найшвидше, тяжче—найтяжче, легше—найлегше, глиб­ше — найглибше, дорожаче — найдорожче, ближче — найближче, глибше — най­глибше, пізніше — найпізніше, більше — шйбільше, менше — найменше та ін. Напр.: З усіх дітей Артем найтяжче, найболючіше переживав утрату батька (А. Го­ловко); Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя (В. Симо­ненко); Недовіра і смуток глибокий — вони найбільше вразили (О. Гончар); Одну тільки Ганну Лавренко сонце поки що зачепило найменше (О. Гончарі; Я—найме­нший, то мені найменше і попадало (Г. Тютюнник). Нерідко суперлативи вжива­ються з морфемами-інтенсифікаторами (традиційно — частками) як- або що-, пор.: якнайдешевше, якнайгостріше, якнайтемніше, якшйчастіше, щонайчасті­ше, якнайшвидше, щонайшвидше, якнайгірше, щонайгірше, якнайкраще, щонайкра­ще та ін. Напр.: Я постараюся якнайшвидше переглянути рукопис кожного при­сланого Вами оповідання (М. Коцюбинський); Сахно зібрала всі сили і кинулася плисти щонайшвидше (Ю. Смолич); Уранці вирядилась [Маруся] щонайкраще: поплела коси... і вінком на голову поклала (Г. Квітка-Основ'яненко).

В усному мовленні та мові художніх творів трапляються усічені форми, се­ред яких найуживанішими є усічені суперлативи міри і ступеня, зокрема най­більш (замість найбільше), найменш (замість найменше), напр.: Обличчю князя найгірш додавало лютості високе чоло з глибокою морщиною між очима і чуб жорсткого волосся, що, неначе щетина, стримів догори (О. Стороженко); Я ре­конструюю (у думках) Галицький базар —місце, що найбільш розчаровує в Киє­ві — перетворюючи його на озеро з красивою набереоюною (О. Довженко); Але найбільш люблю таємний вечір я (М. Рильський); [Річард:] Ні, пуща ся мене най­менш лякає, хоча й вона чимало силу нищить (Леся Українка).

Для утворення аналітичної форми найвищого ступеня порівняння прислів­ників використовуються компоненти найбільш, найменш, що поєднуються із неступеньованими прислівниками, пор.: найбільш (найменш) вдало, найбільш (найменш) зручно, найбільш докладно.

Аналітична форма суперлатива так само, як і аналогічна форма компарати- ва, може передавати висхідну і спадну градацію якісного стану.

Для суперлативних означальних прислівників типовою є придієслівна по­зиція, напр.: Затремтів Заяць, почувши медвежий крик і люті медвео/сі слова, та по хвилі стямився і... промовив, як міг, найчемніше:—... Не моя в тім вина, що так пізно приходжу (І. Франко); Коленому народові у своїй власній одеоні найві- льніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? (М. Старицький); Нечипір вдивлявся в обличчя жінки, силкуючись побачити молоду Дарипу, ту, що сміялась найголосніше і співала найдзвінкіше (М. Зарудний); Ну як би вам сказа­ти найкоротше... Такого закутку краси не бачив (І. Вирган).

Дещо периферійнішою для них є присудкова позиція двоскладного речен­ня, причому така, яка пов'язується з підметом, вираженим інфінітивом, рід­ше — іменником у формі називного відмінка, напр.: Але найважче було лягати на землю... (3. Тулуб); Наймудріше — не реагувати на людей; Найпростіше буде — вимкнути приймача; Найсміливіше було б сказати правду; Найдорожче їм —зем­ля... (М. Стельмах).

Найпериферійнішою зоною синтаксичного функціонування суперлативних означальних прислівників уважають детермінантну позицію в простому усклад­неному реченні, яка звичайно набуває суб'єктивної модальності, напр.: Первісні люди... прийшли сюди, найвірогідніше, з Африки (Г. Півторак) [Костусяк 1998:15].

Суперлативні прислівники міри і ступеня функціонують у двох синтаксич­них зонах: 1) у позиції складеного присудка двоскладного речення з родовим

відмінком у ролі підмета, напр.: Дітей було найбільше; Перший — Остап. Але про нього якось наче й думок було найменше (А. Головко); Журналістів буде най­менше; 2) у присубстантивній субпозиції як компонент неподільного із синтак­сичного погляду складеного члена речення — підмета або сильнокерованого другорядного члена речення, напр.: Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта (М. Стельмах); Ісус тоді став докоряти містам, де відбуло­ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись (Біблія, перекл. І. Огієнка); Найбіль­ше студентів підтримало правих; Найменше книжок надіслано з Харкова.

Суперлативи зі значенням місця і часу, подібно до компаративів з тими сами­ми значеннями, нівелювали порівняльну семантику. Це уможливило викорис­тання суперлативних прислівників місця в позиції керованого другорядного чле­на, що залежить від присудка, співвідносного з локативним предикатом (Куля піднялася найвище; Батьки стояли найближче; Таксі зупинилося найдалі), та в позиції детермінантного другорядного члена (Орел летить найвище, а хрін рос­те найглибше (Укр. нар. прислів'я та приказки); Оця молодиця жила найближче (Г. Хоткевич); Найнижче колишуться малюки). Суперлативи з темпоральною семантикою функціонують тільки як детермінантні другорядні члени речення, напр.: Один із хлопчиків найдовше нам махав рукою (М. Рильський); Найдовше Артемко тримався... (А. Головко); Найраніше встає мати; Найпізніше повер­тається син.

ПереХІД ІНШИХ Адвербіалізацією (від лат. слова а&егЬіит — при- ЧаСТИН МОВИ д^^есл^^вник) називають перехід слів інших частин мови в прислівник. У прислівник переходять імен- В ПрИСЛІВНИК _ники? прикметники, числівники та дієслова, (адвербіалізація) Залежно від цього виокремлють чотири види ад­вербіалізації: відіменникову, відприкметникову, відчислівникову та віддієслівну. У межах кожного виду адвербіалізації розрізня­ють три ступені: синтаксичний, морфологічний і семантичний. Синтаксичний сту­пінь адвербіалізації передбачає, що слово, не змінюючи морфологічних ознак своєї вихідної частини мови, починає вживатися в синтаксичній позиції прислівника. Морфологічний ступінь переходу — це набуття адвербіалізованим вихідним сло­вом морфологічного оформлення прислівника. Перейшовши синтаксично й мор­фологічно до класу прислівників, деякі слова частково або повністю зближую­ться з ними й семантично, тобто зазнають семантичної адвербіалізації, яка є за­вершальним ступенем у переході різних частин мови в прислівник [Вихованець 1988а: 197—202].

Відіменникова адвербіалізація

Специфіка переходу в прислівник кожної частини мови виявляється в сту­пенях її адвербіалізації. Іменникові властива синтаксична і морфологічна адвер­біалізація.

зимою голодує (Укр. прислів'я); Буває, що місяцями спить по чотири години на добу (М. Зарудний); Діти... галасливою ватагою бігли слідом (К. Гордієнко); Зграйкою шугнули пташки, розплескавши рожеве повітря (М. Коцюбинський); Потім [дів­чина] знялася з місця, шугнула зозулею проз Лавріна, блиснула на його карими очима і повернула на шлях (І. Нечуй-Левицький); Вдарю шпорами під боки — Кінь летить стрілою (Укр. нар. пісня); Ой лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (Укр. нар. пісня). Характерно, що адвербіалізовані форми орудного безприйменникового з цими значеннями повністю не ізолювалися від залежних означальних слів, пор.: сніжною зимою, квітучою весною, жарким літом, теплим ранком, цілими тижня­ми, довгими ночами, всією родиною, дружною сім'єю, хижим вовком, сивою зозулею, вогняною блискавкою, добрим словом, великою силою тощо.

Форми знахідного й родового відмінків, що вживаються в синтаксичній прислівниковій позиції, виражають тільки темпоральне значення. Про синтак­сичний перехід цих форм у прислівники свідчить обов'язковий їх супровід озна­чальними словами, зокрема такими, як цілий, цілісінький, увесь (ввесь) і под. Знахідний відмінок у цій функції посідає незначне місце, закріпившись переду­сім як засіб вираження означеної тривалості часу, пор.: писати цілий день, пра­цювати ввесь вік, спати всю ніч, гуляти цілий день, відпочивати цілий місяць, мандрувати ввесь тиждень, обмірковувати цілу годину та ін. Значення дистри­бутивної неозначеної тривалості є для нього периферійним, пор. їздити кожен день, ходити кожну ніч, відпочивати біля моря кожен рік.

Активніше адвербіалізуються форми родового відмінка. У цій позиції він поширюється на незначну кількість темпоральних слів, вживається тільки в однині разом з означальними словами, передусім коленого (кожної), цього (цієї), передаючи значення дистрибутивної неозначеної тривалості та неозна­ченої тривалості, пор.: Бухгалтерія звітує кожного місяця; Діти приїжджали до батьків кожного року; Студенти катаються на лижах кожної зими; Юнак закохувався кожної весни; Того літа вони переїхали; Того року діти побралися; Цієї осені син піде до школи; Цього літа дочка закінчує університет.

Значно частіше відіменникова синтаксична адвербіалізація відбувається ана­літичним способом, тобто за допомогою прийменників як аналітичних синтак­сичних морфем, які переводять іменникове слово в прислівникову позицію. Характерною особливістю синтаксичного аналітичного переходу іменників у прислівник є те, що в прислівниковій позиції зовсім не використовуються на­зивний і кличний відмінки, решту відмінків переводять у цю позицію просто­рові, темпоральні та логічні прийменники. Найширші можливості прислівни­кового використання має прийменниковий родовий відмінок, що є типовим відмінком транспозиції.

Набір прийменниково-відмінкових форм для заміщення позиції прислівни­ка залежить від типу семантико-синтаксичних відношень. Просторові й тем­поральні відношення передбачають найширше щодо значення та структури коло прийменниково-відмінкових форм. Природа відношень причини й мети зумовлює семантично вужчий, хоч структурно й розгалужений, набір приймен- никово-відмінкових форм.

Відіменниковий тип адвербіалізації має свою специфіку. Вона виявляється в тому, що прийменниково-відмінкові форми іменників, потрапивши в пози­цію прислівника, не відриваються відразу від своєї відмінкової парадигми. Втра­та зв'язку між адвербіалізованими прийменниково-відмінковими формами та їхніми парадигмами — це складний і тривалий процес, унаслідок якого дося­гається повна граматична ізоляція форм і перетворення їх на морфологічно незмінне прислівникове слово, тобто морфологічне завершення аналітичної синтаксичної адвербіалізації іменників. У цьому процесі виокремлюють три етапи (ступені): 1) прийменниково-відмінковий; 2) прийменниковий; 3) морфо­логічний.

Прийменниково-відмінковий ступінь представляють ті адвербіалізовані при­йменниково-відмінкові форми, які, виконуючи функцію прислівника, ще збе­рігають тісний зв'язок з відмінковою системою. За допомогою прийменників модифікується тільки значення відмінкової форми і залишаються без змін мор­феми на позначення роду та числа.

Прийменниковий ступінь адвербіалізації відображають ті прийменниково- відмінкові форми, в яких прийменник нейтралізує значення відмінкової форми і самостійно визначає семантико-синтаксичну позицію адвербіалізованого імен­ника.

Морфологічний ступінь адвербіалізації охоплює прийменниково-відмінкові форми, у яких повністю нейтралізовані всі морфологічні показники іменни­ка — форми роду, числа та відмінка — й відбулося зрощення прийменника з іменниковою основою. Прийменниково-відмінкова форма стала морфологіч­ним прислівником [Вихованець 1980: 189].

Прийменниково-відмінкові форми, що виражають просторові семантико- синтаксичні відношення, розподіляються між прийменниково-відмінковим та прийменниковим ступенями залежно від типу просторового значення та при­слівникової позиції. Ті з них, що передають значення вихідного пункту руху, кінцевого пункту руху, шляху руху та місцеперебування і виступають у придіє­слівній прислівниковій позиції, представляють прийменниково-відмінковий ступінь адвербіалізації. Значення вихідного пункту руху реалізують адвербіа­лізовані форми родового відмінка з різними просторовими прийменниками, пор.: Господиня вийшла з хати; Люди вибігли зсередини будинку; Від берега від­плив катер; Птах злетів з даху ; Літак вилетів з-за лісу; Сонячний промінь вибився з-над хмар; Джерело витікало з-під гори; Качки випурхнули з-поминс очерету. Зі значенням кінцевого пункту руху вживаються адвербіалізовані прийменнико­во-іменникові форми родового та знахідного відмінків, пор.: Діти вбігли в кім­нату; Автомобіль в'їхав на подвір⁹я; Клоун вибіг насеред арени; Лампочка впала на стіл; Машина виїхала наперед трамвая; Стріла впала позад юрби; Змій злетів вище будинку; Листя дерев посипалося під міст; Коні прибігли до річки. Шлях руху визначають адвербіалізовані прийменниково-іменникові форми родово­го, давального, знахідного, орудного та місцевого відмінків, пор.: Уздовж ву­лиці нісся тополиний пух; Хлопці бігали впоперек дороги; Вони ходили до школи через парк; Дитина просунула пальця крізь щілину; Вантажівка мчала услід за авто; Слідом за собакою пробиралися мисливці.

На локалізацію стану вказують адвербіалізовані прийменниково-іменнико- ві форми родового та місцевого відмінків, пор.: Книжка лежить на парті; Бабуся сидить біля будинку; Ліжко стоїть серед кімнати; Пальто висить на вішаку.

Прийменниковий ступінь адвербіалізації відбивають ті прийменниково-імен­никові форми, що виступають у детермінантній позиції прислівника і вказують на контактну або дистантну локалізацію дії, процесу, стану з просторовим орі­єнтиром. До них належать форми родового й орудного прийменникового та місцевого відмінків, пор.: Колеги зустрілися в кабінеті; Всередині криниці щось гуло; Батьки о/сили близько від міста; Трава росте при дорозі; Довкола міста зеленіли ліси; Село виднілося між горбами; Понад полем сивів туман; Дідусь від­почивав за хатою; Позад хлопця виглядала дівчина; Збоку від ставу росли кущі; Ліворуч від парку височів дев 'ятиповерховий будинок; Обабіч шляху шуміли жита;

Край лісу збудували лазню; Уздовж магістралі височіли тополі; Упоперек річки будували греблю та ін.

Слід зазначити, що в сучасній українській мові вживається найбільше об­ставинних прислівників зі значенням місця та напрямку, які є наслідком мор­фологічного завершення адвербіалізації прийменниково-іменникових форм. Про це свідчить зрощення прийменника з іменниковою основою в синтетичне прислівникове слово і його повна граматична ізоляція від парадигми іменни­ка, пор.: спереду, попереду, наперед, внизу, донизу, вгорі, вгору, збоку, вбік, всере­дині, посередині та ін.

Темпоральні, причинові та цільові семантико-синтаксичні відношення пе­редають ті прислівники, що вживаються в детермінантній позиції речення. Саме тому прийменниково-іменникові форми, які виражають ці відношення, відбивають прийменниковий ступінь їхньої адвербіалізації. Темпоральні від­ношення реалізують адвербіалізовані прийменниково-іменникові форми ро­дового, знахідного, орудного та місцевого відмінків у межах таких значень, як передування дії, процесу, стану часовому орієнтирові (Друзі зустрілися перед від'їздом; Напередодні свята в магазинах людно; Ревізор виїхав раніше визначеного терміну), одночасний перебіг дії, процесу, стану з часовим орієнтиром (Умоло­дості багато читав; Під час обговорення дисертації виникла дискусія; Голова журі вручив нагороду під оплески присутніх), слідування дії, процесу, стану за часовим орієнтиром (Розмова відбулася після іспиту; Через рік вони залишили місто; Учень зайшов до класу вслід за вчителем), часова межа початку та завершення дії, процесу, стану (Артисти гастролюють у Києві з червня; Хворий лікуватиме­ться до серпня), часовий момент реалізації дії, процесу, стану (Заняття розпоч­нуться в понеділок; Іспит перенесено на осінь), тривалість дії, процесу, стану в часі (За тиждень земля висохла; Дисертантка по місяцю працювала в бібліотеці; Протягом року побудували хату) та ін. Повне прислівникове морфологічне офор­млення мають адвербіалізовані прийменниково-іменникові форми, що визна­чають часовий момент реалізації дії, процесу, стану та часову межу початку або завершення їх, пор.: вночі, вдень, вранці, взимку, влітку, навесні, восени, зранку, звіку, довіку та ін.

Причинові відношення виражають адвербіалізовані прийменниково-іменни­кові форми родового, знахідного, орудного та давального відмінків, що визна­чають внутрішню або зовнішню причину дії, процесу, стану (Дитина підстрибує з радості; Очі засвітилися від задоволення; Люди втомилися від спеки), підставу, привід, мотивацію реалізації дії, процесу, стану (Наказ оголосили з ініціативи спів­робітників інституту, Рейс автобуса відклали через ожеледицю), джерело дії, процесу, стану (Вода нагрілася від сонця), перешкоду для виконання дії, проце­су, стану (Будівельники не потрапили на майданчик через глибокий рів), причину з відтінком результативності (Унаслідок візиту досягнуто згоди між двома дер- жавами), причину-відплату, покарання, помсту чи винагороду (Двох звільнили за розкрадання; Жінку поважають за доброту), причину з бажаним або неба­жаним наслідком (Завдяки допомозі друзів хлопець упорався із завданням', Через затримку автобуса пасажир не встиг на поїзд) та ін. Повний перехід у прислів­ник таких форм з причиновими значеннями трапляється зрідка: зозла, спере­сердя.

На вираженні цільових відношень спеціалізуються адвербіалізовані приймен­никово-іменникові форми родового та знахідного відмінків, які передають зна­чення власне-мети (Вчені зібралися для обговорення дисертації', Він це робить з метою популяризації свого відкриття), призначення дії (У залі виставлено кілька манекенів для демонстрування нових зразків одягу', Час зарезервований під кіно­знімання), причиново-цільове значення (Дівчина переїхала до міста ради навчання), значення зацікавленості в певній дії (Митець творить для народу,; Проведено реорганізацію роботи в інтересах колективу) та ін. Семантичний ступінь адвер­біалізації прийменниково-іменниковим формам з цільовим значеннями не вла­стивий.

Характерно, що семантико-синтаксичні відношення, що вказують на спосіб реалізації дії, крім синтетичних адвербіалізованих форм орудного відмінка, можуть виражати адвербіалізовані прийменниково-іменникові форми родово­го, знахідного та місцевого відмінків, пор.: Спортсмен стрибнув з розгону , Дів­чинка грала на слух; Діти говорили з шанобою про батьків; Школярка читає по складах. До них прилягають ті форми, що визначають ступінь, міру чи межу вияву дії (Він гру з у снігу за коліна,; Бійці грузли в трясовині по пояс), надмірний або інтенсивний вияв дії (Тварини їдять над міру,; Селяни продають зерно понад план; Хліба видали з лишком). Проте ці аналітичні адвербіалізовані форми не так тіс­но, як синтетичні, пов'язані з відповідними парадигмами іменників.

Отже, відіменникову адвербіалізацію в сучасній українській мові представ­ляють переважно прийменниково-іменникові форми прийменниково-відмінко­вого та прийменникового ступенів адвербіалізації. Ці форми іменників стають прислівниками внаслідок відриву їх від своєї словозмінної парадигми.

Відприкметникова адвербіалізація

Відприкметниковий тип адвербіальної деривації є найпродуктивнішим. Він ґрунтується на здатності прикметника переміститися з позиції присубстантив- ного залежного другорядного члена в позицію означального прислівника — придієслівного некерованого другорядного члена, не змінюючи свого лексич­ного значення, пор.: щира людина і Людина щиро розповідає; блакитна далечінь і Блакитно мріє далечінь. Потрапивши в позицію прислівника, багатоформний прикметник, як уже зазначалося, на відміну від іменника, зазнає морфологіч­ної адвербіалізації, що виявляється в нейтралізації його закінчень і заміні їх спеціальним словотворчим суфіксом -о, значно рідше е. Разом із нейтралі­зацією прикметникових закінчень нейтралізуються і виражені ними морфоло­гічні категорії — співвідносні з іменниковими прикметникові морфологічні ка­тегорії роду, числа та відмінка. Саме морфологічне завершення частиномов­ного переходу прикметник —» прислівник сприяє тому, що адвербіалізований багатоформний прикметник перетворюється на одноформне прислівникове слово, пор.: свіжа риба, свіжий хліб, свіже повітря, свіжі цукерки і Риба (хліб, м'ясо) виглядає свіжо.

Унаслідок морфологічної відприкметникової адвербіалізації утворилася велика група означальних прислівників, домінанту якої становлять прислівни­ки із суфіксом -о: біло, буро, важко, весело, влучно, вміло, волого, гарно, гордо, густо, завзято, зло, зелено, корисно, красиво, ласкаво, ліниво, лукаво, мілко, муж­ньо, низько, пишно, пісно, повільно, похмуро, радісно, рідко, синьо, сміливо, сумно, тихо, тісно, тьмяно, чарівно, чудово, щасливо, щиро, яскраво, ясно. Напр.: Весе­ло рипіли сани по снігу, весело бігли коні, хоч дорога була трохи забита (М. Коцю­бинський); Синьо спалахнула ріка (Г. Тютюнник); Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці... (С. Васильченко). Менш поширені в сучасній українській мові означальні прислівники із суфіксом -е, що співвідносяться з прикметниками се­реднього роду називного-знахідного відмінка однини: байдуже, блискуче, боля­че, гаряче, добре, жагуче, нетерпляче, палюче, рішуче, сліпуче, терпляче, хороше і под., напр.: Золоті мрії! Не буду вас згадувати, боляче роз'ятряти й так наболілеє серце (М. Коцюбинський); Сліпо й жагуче кохав її за те, що не знаходив іншої

такої (Л. Дмитренко); Сліпуче мигнула довга, схожа па спис блискавка, вдарила синім вістрям у гору, що зеленіла між двох будинків (Ю. Мушкетик).

Прикметникам властива найбільша лексико-семантична співвіднесеність із похідними від них прислівниками. Це означає, що лексичне значення будь-якого якісного прикметника може виражати означальний прислівник. Адвербіалізо­вані прикметникові лексичні значення широко представлені в сучасній україн­ській поезії, де вживаються означальні прислівники, похідні як від якісних, так і від оякіснених відносних прикметників, пор.: Нашорошилось небо буряно (В. Си- моненко); Флегматично зима тротуаром поскрипує (В. Симоненко); Але як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь (В. Симоненко); А воює сльо­та зїдає дні жадливо, Немов іржа забуті лемеші (Д. Павличко); І тільки над Прип'яттю дужо і владно Якесь нетутешнє вставало свічадо (Б. Олійник); І в титрах за шостим па всі небеса височенно Огненним клинописом сьомий світає: "Шевченко " (Б. Олійник); І вітер пише вітрові листа— Сорочим оком пише білобоко (М. Вінграновський).

Таку послідовність у частиномовній перекатегоризації виявляє також біль­шість лексичних значень багатозначних прикметників, пор.: холодний вітер і Вітер віяв холодно; холодне небо і Небо синіло холодно; холодні зорі і Зорі блища­ли холодно; холодне ставлення до недругів і Він холодно ставиться до недругів; Жінка дивиться холодними очима і Очі дивляться холодно.

Окрему групу відприкметникових морфологізованих прислівників станов­лять ті, що утворилися зі сполук прийменників і різних форм субстантивова- них прикметників. Залежно від типу вихідних родово-відмінкових форм суб- стантивованих прикметників ці прислівники поділяють на кілька підгруп:

прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чоловічо- го-середнього роду однини у формі родового відмінка з прийменниками з/с, за, до: згрізна, злегка, замолоду, затемна, стиха, догола, дочиста, допізна, напр.: Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); Хіба само­му написать Таки посланіє до себе Та все дочиста розказать... (Т. Шевченко);

прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками серед­нього роду однини у формі знахідного відмінка, що поєднується з прийменни­ками в, за, на: вперше, вдруге, востаннє, заново, задовго, наново, нарізно, начис­то, напр.: Печаль моя торкнула вперше слово, як той кобзар торкав свою стру­ну (Л. Костенко); Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? (М. Кропивницький); Уся компанія вернулася ще до млина і заново сіла за столи (І. Нечуй-Левицький); Погляд його [Чіпки] впав на одного чоловіка. Нарізно стояв він під парканом, зажурений, похнюплений (Панас Мирний);

прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чолові- чого-середнього роду однини у формі місцевого (колишнього давального від­мінка) або відчислівниковими прикметниками у формі знахідного відмінка, що поєднуються з прийменником по: помалу, по-новому, по-старому, по-перше, по- друге і под., напр.: Поїзд посувався помалу (В. Собко); Пішло все по-старому та по-давньому. Козаки й генералові жили собі в миру (Панас Мирний); Невели­ка газетна розвідка... Цінна з двох причин. По-перше, вона воскрешає добру па­м'ять про мужніх захисників, котрі володіли не тільки військовим ремеслом, а й були наділені неабиякою винахідливістю, і, по-друге, цей факт стверджує в де­талях поодинокі і не конкретизовані згадки, що наші пращури у своєму багатому військово-стратегічному арсеналі використовували для оборони своїх замків цих благородних комах (В. Скуратівський);

прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чолові- чого-середнього роду однини у формі місцевого відмінка, поєднаного з прий­менниками в, на: вповні, напоготові, напр.: Я води набрала Та вповні шлях і пе­рейшла (Т. Шевченко); Тітка стояла біля неї і тримала напоготові рушник (М. Томчаній).