Якщо перехід багатоформних дієслів та прикметників у прислівники відбу­вається морфологічним способом — за допомогою спеціальних прислівнико­вих суфіксів, то перехід багатоформних іменників у прислівники має складні­ший характер. Відрив певної словоформи від своєї словозмінної парадигми і закріплення її в прислівниковій позиції — тривалий процес, який супроводжу­ється поступовою нейтралізацією словозмінної сутності закінчення цієї слово­форми і перетворенням його на суфікс, унаслідок чого втрачаються і пов'язані з ним морфологічні іменникові категорії роду, числа та відмінка. Пор. багато- формний іменник весна з набором відмінкових словоформ весни, весні, весну, весною, (на) весні тощо та похідний одноформний прислівник навесні чи його розмовний варіант весною. Для відмінкових та прийменниково-відмінкових форм іменників характерний різноступеневий характер переходу в прислівники, проте основним для іменника є синтаксичний ступінь переходу. Це зумовлено тим, що лексичне значення іменника найбільш віддалене від значення ознаки. Синтаксичний ступінь адвербіалізації відмінкових та прийменниково-відмін­кових форм іменників є початковим і досить наповненим. Він передбачає вжи­вання цих форм у синтаксичній позиції прислівника. Більшість серед них ста­новлять прийменниково-відмінкові форми, ступінь аналітичної синтаксичної

адвербіалізації яких залежить від того, як прийменник нейтралізує морфологіч­ні показники іменника. Одні адвербіалізовані прийменниково-іменникові фор­ми більшою або меншою мірою втратили функціональне навантаження від­мінкового закінчення, інші нейтралізували навіть форми роду і числа, nop.: вийти з метро, приїхати до міста, жити в селі, сидіти навпроти вікна, рости вздовж шляху, виступити наприкінці зборів, ходити протягом року, з \явитися після свята, стерпіти заради дітей; захопити про всяк випадок, завітати з наго­ди заручин, вибути через хворобу, твердити всупереч фактам, розвиватися на­перекір прогнозам. У "незастиглому", незрощеному вигляді ці форми функціо­нують як аналітичні синтаксичні прислівники [Вихованець 1988а: 188].

Невисоким є також ступінь синтетичної синтаксичної адвербіалізації відмін­кових форм іменників, зокрема орудного безприйменникового та знахідного й родового, вжитих з означальними словами, бо в них ще тісні зв'язки зі своїми відмінковими парадигмами, nop.: писати тижнями, їздити місяцями, працюва­ти родиною, кигикати чайкою, дивитися вовком, мчати стрілою, читати цілий день, хворіти ввесь тиждень, відпочивати кожного року, їздити кожного місяця.

Лише на морфологічному ступені адвербіалізації, нейтралізувавши всі мор­фологічні показники іменника, прийменниково-відмінкові форми зазнають зрощення, унаслідок чого утворюються морфологічні прислівники.

36. Семантико- синтаксичні розряди прислівників

За семантико-синтаксичними ознаками прислів­ники поділяють на два великих розряди: 1) озна­чальні прислівники, які ґрунтуються на вихідних прикметниках, уподібнюючись до них за семан- тико-синтаксичними особливостями (бадьоро, благородно, весело, високо, гарно, глибоко, ґречно, красиво, легко, міцно, мудро, низько, підло, скромно, суворо, тяжко, хитро, хутко, цікаво, чесно, чудово, швид­ко, щиро і т. д.); 2) обставинні прислівники*, що співвідносяться з підрядними детермінантними (обставинними) частинами в складнопідрядному реченні, виражаючи ті семантико-синтаксичні відношення, якими пов'язуються відпо­відна підрядна частина з головною (вранці, вдень, увечері, спочатку, довіку, вни­зу, вгорі, збоку, навколо, зозла, зопалу, спересердя, навмисно, наперекір та ін.). Специфіку прислівника як частини мови похідного типу становлять обставин­ні прислівники, бо вони передають таку семантику відношень, яку не виявля­ють інші частини мови.

Відомі й інші терміни на означення цих розрядів прислівників, зокрема: атрибутивні, які у свою чергу ділять на два типи: обставинні, або предметно-обставинні, й означальні, або означально-обставинні [Чапля 1960: 59 та ін.]; обставинно-атрибутивні та власне-обставинні [Вихованець 1988а: 186].

дієслово щодо прислівника виконує ту ж роль, що й опорний іменник стосовно прикметника. Так, наприклад, означальний прислівник жваво в реченні Колеги жваво розмовляють виводиться з власне-прикметникового вживання, пор.: У колег жвава розмова, або злиття двох вихідних речень в одне ускладнене, пор.: Колеги розмовляють + їхня розмова жвава —> Колеги жваво розмовляють.

Процес утворення відприкметникових означальних прислівників починаєть­ся з того, що значення якісних прикметників змінюють свою присубстантивну формально-синтаксичну позицію на придієслівну. Далі нейтралізується слово­змінна сутність прикметникових закінчень, які вказували на несамостійний ха­рактер граматичних категорій роду, числа та відмінка. їх замінює спеціальний дериваційний суфікс -о, рідше -е, унаслідок чого багатоформний прикметник із властивими йому граматичними ознаками перетворюється на одноформний морфологізований прислівник із повністю нейтралізованими морфологічними категоріями вихідного для нього прикметника [Вихованець 1988а: 186—187].

Означальні прислівники виражають значення якісної характеристики дії, рідше — процесу та стану. Вони виступають переважно в переддієслівній по­зиції, так само, як і прикметники щодо опорних іменників, пор.: весело жити і веселе життя, голосно співати і голосний спів, тихо спати і тихе спання, швид­ко рости і швидкий ріст, сумно зітхати і сумне зітхання, радісно вітати і раді­сне вітання.

Означальні прислівники становлять великий за обсягом розряд слів, тому що адвербіалізуватися можуть усі якісні прикметники. Серед них прислівники бадьоро, байдуже, біло, весело, високо, впевнено, вузько, гарно, гаряче, гордо, гус­то, добре, довго, зелено, кволо, ласкаво, лагідно, лукаво, ліниво, любо, мило, низь­ко, палко, пишно, радісно, синьо, сумно, твердо, тихо, тяжко, хутко, хороше, червоно, чорно, широко, щиро, юно, ясно, яскраво та ін. Напр.: Вони [люди] лагід­но зазирають у вічі всім, хто впевнено ходить, хто твердо ставить ногу і високо несе голову (Ю. Яновський); Поети мають таке право — Вмирати гордо за на­род (Г. Чубач); Трави й квітки хутко вбираються в білі свити (О. Олесь); Роз- цвівся пишно мій садок (М. Вороний); Травень цвіт вишневий тихо стеле, Сонце камінь гаряче пече (М. Шеремет).

Традиційно до означальних прислівників зараховують і прислівники спосо­бу дії та прислівники зі значенням міри, ступеня вияву ознаки [Коломієць, Май- борода 1969: 435]. Деякі дослідники прислівники способу дії вважають проміж­ною групою між атрибутивними і власне-обставинними прислівниками [Вихо­ванець 1988а: 187], а прислівники зі значенням міри, ступеня ставлять між при­слівниками й аналітичними синтаксичними морфемами на тій підставі, що для них характерна граматична препозиція та семантична співвіднесеність із син­тетичними морфемами — префіксом пре- й суфіксами -езн-/-елезн-, -енн- тощо [Вихованець 1988а: 189].

Група прислівників способу дії семантично неоднорідна. Вона об'єднує ле­ксеми, що вказують на спільне або роздільне виконання дії (вкупі, гуртом, ра­зом, поодинці, вроздріб і под.), передають порівняльно-уподібнювальне значен­ня (стрілою, дзиґою, вихром, вовком, жайворонком, зозулею, соколом, чайкою; по-українському (-и), по-європейському (-и), по-дружньому, по-батьківському (-и), по-козацькому (-и), по-нашому, по-їхньому) або безпосередньо визначають спосіб виконання дії чи вияву стану (верхи, мовчки, пішки, пошепки, рачки й под.). Напр.: І день не день, і йде не йде, А літа стрілою Пролітають, забирають Все добре з собою (Т. Шевченко); Темне авто вихром мчало просто вперед по дорозі (Ю. Смолич); Братова вічно дорікала [Оксані] шматком хліба, дивилась вовком і чекала того дня, коли хтось трапиться та забере зайвого рота з хати (А. Іщук);

мово рідна, золота колиско, Де в світі білім не буваю я, 3 тобою серцем

по-українськи Я вимовляю мамине ім'я (3. Кучерява); Генерал швидко підійшов до нього і по-батьківському обняв за плечі (О. Довженко); Всі на кораблі ставшися до нього по-дружньому — уважно, привітно і ввічливо (3. Тулуб); Є люди, яким не спішно... спокійно проходять пішки крізь наше століття в друге (І. Жиленко).