63. Кримінально-правові теорії причинного зв’язку.

Теорія адекватної причини – необхідно було знайти аналогічну адекватну причину у минулому, яка вже спричиняла подібний наслідок.

Теорія найближчої причини – тільки остання безпосередня і найближча до наслідку злочинного діяння повинна визнаватись причиною злочинного наслідку.

Теорія головної причини – прихильники цієї теорії зі всіх існуючих умов даної події прагнуть виділити тільки таку умову, якій належить вирішальна роль у настанні злочинного наслідку.

Теорія еквівалентності всіх умов – причиною слід вважати будь-який фактор, який так чи інакше вплинув на виникнення злочинного наслідку.

Теорія необхідної умови – виключенням однієї умови з ряду причин визначається чи без неї настав би злочинний наслідок.

64. Поняття та значення способу вчинення злочину.

Це сукупність відповідних прийомів, методів, які використовує особа при вчиненні злочинного діяння. В ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо характеризує злочинну дію як основну характеристику об’єктивної сторони складу злочину ( крадіжка чи грабіж). У ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину (умисне вбивство вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

65. Засоби вчинення злочину.

Це речі матеріального світу, якими безпосередньо не заподіюється шкода об’єктам кримінально-правової охорони, але які використовуються винним для полегшення вчинення злочину.

66. Знаряддя вчинення злочину.

Це речі матеріального світу, якими винний безпосередньо заподіяв шкоду об’єктам кримінально-правової охорони.

67. Час і місце вчинення злочину.

Час – це певний відрізок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають злочинні наслідки. Має значення для вирішення питання про застосування кримінального закону. У ряді випадків закон пов’язує наявність складу злочину з відповідним часом вчинення злочинного діяння (н-д незаконне полювання).

Місце – це певна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають злочинні наслідки. Наприклад повітряний простір, земля, надра, континентальний шельф, митний кордон України.

68. Обстановка вчинення злочину.

Це відповідні об’єктивні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння (вчинення військового злочину в бойовій обстановці); в інших – вказує на умови в яких знаходиться потерпілий (залишення в небезпеці). Може визначати вчинення кваліфікованого складу злочину – військовий злочин в бойовій обстановці.

69. Поняття суб’єкта злочину.

Частина 1 ст. 18 визначає, що "суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність". 

70. Ознаки суб’єкта злочину.

Фізична особа

Осудна особа

Вік

71. Поняття особи злочинця.

Це сукупність кримінально-правових та кримінологічних характеристик людини. Охоплює широке коло соціально значимих властивостей (ознак) особи – соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні, - тобто звязки особи з іншими людьми; соціальні ролі, які особа виконує в суспільстві; її моральний і духовний світ, індивідуальні особливості, її життєві настанови. Зясування ознак особи злочинця необхідне для повного встановлення обставин вчинення злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винного покарання. Врахування ознак, що характеризують особу злочинця, є однією з умов призначення судом справедливого покарання. Поняттям “особа злочинця” широко користується наука кримінологія. Ст.65 КК зобов’язує враховувати характеристики особи винного для призначення покарання.

72. Поняття віку особи як ознаки суб’єкта злочину.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності повязане з фізіологічним процесос поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність дій, які вона вчиняє. У звязку з цим закон диференціює вік кримінальної відповідальності за загальним правилом: «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності.

У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — чотирнадцять років —за окремі, прямо перелічені законом злочини.

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи. Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність. У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що "кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345,346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягай шістнадцяти років, у такому злочині як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. 3 ст. 355), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121. У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягай вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднести, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304). Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.