Билет 28

Dramma per musica - вокально-сценічний музю твір, що отримав свій початок від містерій. Початок світської драми відноситься до кінця XVI століття; вона розвинулася у Флоренції серед музикантів Вінченцо Галілея, Джуліо Каччіні, Якова Пері, що збиралися спершу у графа Барді, а потім у Джованні Корсі. Відмінна риса світської драми полягала в прагненні до одноголосся і до речитат. співу. Перша драма, "Дафне", Пері 1594 р. При Монтеверді драма отримала більший розвиток. Вона стала назив. "оперою" в половині XVII ст., коли сценічні вистави з палацу перейшли в театр. Пізніше opera-seria називалася dramma lirica, dramma per music a комічноа опера - opera-buffa. У пізніший час Вагнер став називати свої опери муз.драмами.У великій мірі, народження опери було історично підготовлене тими зближеннями театру і музики, які, як ми бачили, досить характерні для італійської художньої життя XV і особливо XVI століть. Різні види вистав з музикою (інтермедії, драми італійських авторів, «реконструкції» античних уявлень, як, наприклад, «Едіп» Софокла у Віченці в 1585 році), вже поволі підводили художню думку до ідеї муз-драма синтезу. До того ж муз в драм спектаклях, при опорі на матеріал мадригала /фроттоли, на ділі тяжіла до гомофонного складу. З числа театр.жанрів для майбутньої опери істотне значення набула пасторальна драма з її традиціями, що йдуть ще від XV століття, від «Орфея» Поліціано. Надалі її кращі і найбільш впливові зразки створені були сучасниками перший оперний авторів: Тассо («Амінта», 1573) і Гваріні («Вірний пастух», 1580).В ранніх операх були елементи пасторал.драми.

Билет 17

Пастораль — (лат. pastoralis, фр. pastorale, пастушеский, сельский) — жанр в литературе, живописи, музыке и в театре, поэтизирующий мирную и простую сельскую жизнь. Пасторалью может называться:

-Пасторальная музыка, к которой могут относиться как большие, так и малые произведения, посвящённая изображению природы или сельской жизни. Для музыкальной пасторали характерны размеры 6/8, 12/8, плавное спокойное движение мелодии, зачастую удваиваемое в терцию. Примеры пасторалей имеются в творчестве А. Вивальди, Д. Скарлатти, Ф. Куперена, И. С. Баха и других композиторов. Известна также «Пасторальная симфония» Бетховена.

-Небольшая опера, пантомима, балет, написанные на идеализированные сюжеты из сельской жизни. Первые пасторали, возникшие в 14–15 вв. являются предшественниками классической оперы (например, французское «представление с песнями» Сказание о Робэне и Марион). В музыкальном театре пастораль сохранилась до 18–19 вв. (опера Моцарта Король-пастух, 1775; балет Делиба Сильвия, 1876; и др.). Пасторальные оперы писали К. В. Глюк, В. А. Моцарт, Ж. Б. Люлли, Ж. Ф. Рамо.

-Буколическая (от греч. «пастух») поэзия античности, посвящённая изображению жизни пастухов. Синонимы — эклога и идиллия.

-Вид европейской литературы, копирующий буколическое мировоззрение.

-Жанр придворного театра, возникший в Италии в 16 в. и получивший распространение в странах Западной Европы. Пастораль представляла собой небольшую пьесу, часто вводившуюся в программу придворных празднеств. В ней изображалась сельская жизнь галантных пастухов и пастушек, наделенных манерами, чувствами и лексикой аристократии.

-Пастораль фактически ведет свое начало не от истинно театральных жанров – комедии и трагедии, но от «пастушеской» поэзии (в частности, от Буколик Вергилия). В популярности пасторали мы находим косвенные свидетельства в пользу теории бесконфликтности театра итальянского Ренессанса. Пастораль рисовала особый, приукрашенный, идеализированный мир, не имеющий никакого отношения к реальной действительности. Именно пастораль в наибольшей степени соответствовала цельному и гармоничному ренессансному мироощущению, – и фактически разрушала театральное искусство, превращая спектакль в «живые картины». Тем не менее, пастораль сыграла существенную роль в истории и теории мирового театра. В пасторали окончательно закрепился драматургический канон, разработка которого была начата в ренессансной итальянской трагедии, а позже – была доведена до совершенства в теоретических работах французских классицистов: пятиактная структура, единство места, времени и действия, строгое социальное разделение персонажей по жанрам.