Билет 27

Музична культура Відродження – це своєрідний перехід від Середньовіччя до Новому часу, до епохи, у якій по-новому звучить й сприймається дане мистецтво. Відхід від середньовічної традиції найбільш відчутний у своєму трактатіРамиса такПареха «Практична музика» У цьому трактаті,Рамис різко критикує середньовічну музику, свідчить, що теоретики писали свої твори лише музикантів - професіоналів та закордонних вчених, музика ж, на його переконання, повинна охоплювати ширші верстви населення. Безперечно, твірРамиса справила значний вплив на сучасників, традиції середньовіччя були дуже підірвано, здійснюється перехід від Середньовіччя до Новому часу, до епохи Відродження. Для музичного мистецтва гуманізм означав, передусім, поглиблення на почуття людини, визнання по них нової естетичної вартості. Найбільш виразно риси раннього Відродження, виявилися мистецтво італійського Arsnova чотирнадцятого, головним представником якої був ФранческоЛандино. У його творчості наголошується на світське професійне мистецтво,поривавшее з образів і естетикою культової музики і що спиралося, насамперед, на народну пісенність, написану не латинською, але в національному мові.Надалі, хвиля перетворень у сфері музичного мистецтва уразила й інші країни Європи. У французькій музиці стала поліфонічна пісня – шансон, представники: До.Жанекен, До. деСермизи, Р.Котле та інші; даний жанр був проникнутий народно-битовою жанровостю. У музиці Іспанії ренесансними рисами відзначені пісенні жанри народного походження, такі як вильянсико і романс. Для німецької професійної музики характерна тяготевшая до гармонійного хорального складу багатогол. пісня провідною мелодією в тенорі. Тільки з часом, як у гуманістичних колах склалася інша естетична атмосфера, лірика, і драматизм отримали більш як це широке і вільне втілення спочатку у італійському мадригалі, потім у ранніх зразках нового жанру - «драми на музиці», тобто італійської опери. Італійський, німецький і англійський мадригали і пісенні жанри яскраво відбили притаманне гуманістичного мистецтва Відродження увагу внутрішнім світом особистості. Істотним проявом передових реалістичних тенденцій музикою було лише утворення нових сюжетів, нових музично-поетичних образів, але й що йдуть зміни у засобах музичної виразності. Багато жанрах композиторської музики з'являється народна мелодика. Подальший розвиток поліфонії призвело до розвитку і закріплення закономірностей з так званого «суворого стилю» - одній з вершин тодішньої музики багатоголосого складу. Суворий стиль донині є важливим етапом історія поліфонії.Головним, досягненням музики з'явився новий характер всього інтонаційно-мелод. розвитку, плавність, гнучкість, наспівність; Со второй четверти XVI в. фроттолы и вилланеллы сохраняют свое бытовое значение, но мадригал становится основной формой светского профессионального искусства. История мадригала открывается фламандцами Виллартом и Вердело. Они работали в Италии и были прочно связаны с ее культурой, принесли с собой крепкие традиции своей школы. Среди 1х мадригалистов выделяется также Якоб Аркадельт. Постепенно в Италии наметилось даже несколько творческих школ в области мадригального искусства. От Вилларта пошла Венецианская школа. С именем Аркадельта связано начало Флорентийской школы. Выделяют также Римскую школу во главе с Констанцо Феста.За 1-ми мадригалистами Виллартом, Вердело и Аркадельтом выдвигаются ученики Вилларта – Никола Вичентино (1511-1572) и Киприан Ван Роре (1516-1565 из Антверпена). Наконец, на исходе столетия новый этап в развитии жанра открывают крупнейшие мастера мадригала Лука Маренцио (около 1553-1599гг.) и Карло Джезуальдо да Веноза (около 1560-1614гг.). Почти все значительные Итал.комп. работали над мадригалом. Филипп де Монте, Джованни Габриели, Палестрина, Орландо Лассо. В последние десятилетия XVI в. мадригал накапливает так много новых средств выразительности, что непосредственно приближается с одной стороны к театру, а с другой – к новым формам сольной вокальной лирики.Мадригал становится самой гибкой, тонкой музыкально-поэтической формой выражения лирической и драматической тенденций в конце XVI в.. Мадригалы Джезуальдо, с предельной для своего времени остротой и тонкостью обнажающие субъективный мир художника, написаны для пятиголосного хора. Мадригал Джезуальдо – это менее всего бытовая музыка. Это по-своему сильное и вместе с тем утонченное искусство. Сила чувства , страсти, смелое проявление личности – его «ренессансные» черты.Все чаще к началу XVII в. в музыкальной практике встречается исполнение мадригала певцом-солистом (или певицей) в сопровождении лютни или других инструментов.Орацио Векки был одним из первых авторов мадригальной комедии. Он, в сущности, стоял уже у порога оперы. Но опера, как новый жанр, легко заслонила мадригальную комедию (комедия «Амфипарнас» - «Вокруг Парнаса»).