Билет 26

У реформаційному русі переплелися соц. й політ. елементи, які змінили вигляд Європи. Лютер наголошував на необхідності реліг. оновлення й відродження до нового життя. Лютер звернувся до принципу «повернення до витоків». Усе, що традиційне християнство створювало віками, йому здавалося накипом, штучною конструкцією, важким тягарем.Традиційне вчення церкви полягає у тому, що людина спасається за допомогою віри й добрих діянь. Лютер відкинув цінність діянь. Віра, на його думку, «виправдовує без всяких діянь».Ядром лютерівського вчення є рішуча відмова від будь-яких цінностей, гуманістичної літератури й філософії.Послідовники й прихильники лютерівського вчення. Переконаним прихильником лютерівських ідей був Ульрих Цвінглі (1484—1531Спасіння досягається лише вірою, а не діяннями. Жан Кальвін — був по суті теократичним правителем Женеви з 1541 до 1564 р. Його правління було надто суворим відносно релігійного життя і до моральності громадян, і особливо — до інакомислячих. Філіп Меланхтон (1497—1560) — спромігся майстерно обійти різкість свого вчителя. Він намагався узгодити лютеранську позицію і традиційну католицьку теологію. Поширення реформаційних ідей в Італії. Минуло 20 років з моменту відкритого виступу Лютера, і цей приклад спричинив появу сотні релігійних реформаторів. Престол римського первосвященика заколивався. Від папського престолу відпали Англія, Голландія, Північна Німеччина, Швеція, Швейцарія, Данія й Норвегія. Ідея перетворення католицизму почала знаходити послідовників у П´ємонті, Савойї, у долинах Альпійських гір, на берегах Рейну, у Франції і навіть у Польщі. Ідеї реформації поширилися і в самій Італії: Феррарська герцогиня Рене вчилася богослов´ю в самого Кальвіна. Становище папи стало вкрай загрозливим.Римський престол у цей час обіймав папа Павло III. З метою визначити стан, у якому перебувала католицька церква, папа призначив особливу верховну комісію. Комісія мала виявити причини занепаду віри, а також накреслити заходи для покращання ситуації. Після ретельного розслідування комісією була подана обширна доповідна записка. У цьому документі були перераховані 28 найголовніших лих, що перетворюють Рим на табір нероб, розпусників і злочинців.

Протестантський хорал (йому. evangelisches Kirchenlied, буквально — євангельська церковна пісня), духовний спів на німецький текст, пов'язаний з протестантським культом (див. Протестантизм ) . П. х. виник в Германії в 16 ст в період Реформації і Селянської війни. Діячі Реформациі Т. Мюнцер і М. Лютер повністю замінили богослужіння на латинській мові співом всій общиною німецьких гімнів і псалмів. Лютер і його помічники створили необхідний для цього фонд співів. Текстами служили переклади німецькою мовою католицьких співів, переробками старих німецьких духовних пісень; деякі тексти створювалися заново. Лютер прагнув до того, щоб музика П. х. була простою, доступною для розуміння і виконання співецької підготовки, що не мала, общиною, що красивою і запам'ятовується. У багатьох випадках були використані в переробленому вигляді григоріанські наспіви (див. Григоріанський хорал ), основним джерелом мелодій служила німецька народна пісенність, причому запозичувалися і пристосовувалися до німецьких текстів мелодії не лише духовних, але і світських пісень. Притягувалися і пісні певних авторів. Так, в основу знаменитого хоралу «ein'' feste Burg ist mein Gott» («Господь — моя твердиня»), який Ф. Енгельс назвав «Марсельєзою XVI століття» покладений «Срібний наспів» Р. Сакса. Відмінність П. х. від народної пісенності полягає в рівномірності ритміки, що нівелює свободу пісенно-мелодійного руху, прикувала його в строгі рамки. П. х. з великою поступовістю входив в церковну службу. Спочатку він виконувався в основному професійним хором. З 17 ст до співу хору, а потім і общини приєднався орган.