Билет 42

В 1689 г. модный лондонский  хореограф и учитель танцев Джозайас Прист обратился  к Пёрселлу с просьбой написать муз.пьесу для пансиона благород. девиц, которым он руководил. В свои 30лет он уже был признанным комп., добившимся блестящих результатов в ансамблевой и хоровой музыке и сделавшим солидную карьеру при дворе. Именно “Дидона и Эней вызвала перелом в худож. интересах композитора: если до неё он сотрудничал лишь в семи пьесах, то за последующие шесть лет он написал партитуры к сорока трём постановкам. Ныне сценические работы Пёрселла, в которых он развивал муз.-драм. принципы, впервые найденные в “Дидоне”, считаются наивысшими достижениями его таланта, хотя широкой аудитории XVII века композитор был больше известен как “Британский Орфей” – автор небольших вокальных и клавирных произведений для домашнего музицирования. Хотя условия исполнения сближают “Дидону и Энея” с  традицией “маски”, она, подобно “Венере и Адонису Блоу, всё же принадлежит к жанру оперы, в которой вокальной музыке отводится главная роль и танец оттесняется на второй план. “Дидона и Эней” оказалась полноценной оперой с высокооригинальной и законченной  музыкальной драматургией. Она не только выдерживает сопоставление с современной ей оперой на континенте, но во многих отношениях предвосхищает гораздо более поздние находки Глюка и композиторов романтической школы. Драматургия “Дидоны” не совпадает по своим основным признакам с драматургией ни итал., ни францу. оперной школы XVII ст.Оригинальный стиль Пёрселла родился на пересечении культур английской и континентальной музыки. “Дидона и Эней”, при всём бесспорном родстве с итальянской оперой, существенно от не отличается. В ней можно найти черты как французской лирической трагедии, так и елизаветинской драмы и “маски”. Традиции английского искусства, внесённые на почву итальянской оперы, избавили “Дидону” от шаблонности муз.и драм. приёмов. Музыка Пёрселла, основанная на общеевропейской базе и проникнутая нац. Англ. Колоритом.“Дидона и Эней” – это своеобразный “прорыв в будущее”, единичный, уникальный случай в музыкальной культуре XVII века.

Билет 45

Франсуа Куперен (François Couperin, 10 листопада 1668 — 11 вересня 1733) - французький композитор, органіст і клавесиніст, представник родини, що дали Франції кілька поколінь музикантів.Музикою почав займатися під керівництвом батька, Шарля Куперена, після смерті якого в 1685 році обійняв посаду органіста церкви Сен Жерве в Парижі. Через вісім років визнанням його високої майстерності стало запрошення служити придворним органістом. Починаючи з 1703 року він став також придворним клавесиністом.В 1730 році Куперен вийшов у відставку, а місце придворного клавесиніста зайняла його дочка Маргарита Антуанетта.Музичний стиль Куперена сформувався головним чином у традиціях французької школи клавесиністів і стала вершиною клавірного мистецтва Франції барокової епохи. Творча спадщина Ф.Куперена налічує понад 250 п'єс для клавесина, більшість з яких увійшли в збірники 1713, 1717, 1722 й 1730 років.П'єси Куперена в більшості монообразні, але їхня цілісність і характерність базуються, на відміну від композиційних принципів італійських інструментальних циклів й італійської опери, не на виділенні кола типових образів, а на нюансуванні тих або інших характерних образних штрихів, що деякою мірою властиво естетиці рококо. Більшість п'єс мають програмні заголовки, як наприклад: «Очерета», «Метелика», «Складальниці винограду», «Жниці», «Іспанка», «Кокетлива», «Бажання», «Вірність» й ін.

У порівнянні з попередниками Куперен багато ширше користується можливостями клавесина, вільніше розпоряджається звучностями у всьому його діапазоні, двома мануалами великого інструмента (на них спеціально розраховані п'єси «croisee», тобто з перехрещуваннями), всебічно розробляє клавесинову фактуру, активізує голосоведення (при визначальному значенні гомофонного складу), підсилює загальну динаміку усередині п'єси, значну приділяє увагу орнаментиці. Свій досвід Ф.Куперен узагальнив у трактаті «Мистецтво гри на клавесині» (фр. "L art de toucher le clavecin", 1716).

Окрім клавесина, Куперен також приділяв значну увагу камерному ансамблю. Ним написані в 1714—1715 роках два цикли концертів для камерних складів: «Королівські концерти» (4) і «Нові концерти» (або «Примирені смаки», 10). У передмовах до цих творів Куперен повідомляв, що вони створені для маленьких камерних концертів при дворі й виконувалися там відомими музикантами (сам він грав на клавесині). До складу ансамблю входили: скрипка, флейта, гобой, басова віола й фагот. За характером музики ці концерти, однак, подібні до п'єс для клавесина. Композиційно вони складають сюїту, їхні частини постачені програмними назвами за аналогією з тими, які зустрічаються в клавесинових ordres.Вокальні твори у Куперена нечисленні. Найвідоміші з них — «Trois lerons de Tenebres» (1715) піснеспіви для одного й двох голосів, пов'язані з богослужіннями на страсному тижні.