Билет 38

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето. Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом.Поява опери як масштабного музичного жанру, об’єктом дослідження якого стає людина, призвело до рефоми муз.мистецтва. До 17ст. центрами муз.мист. були Англія, Іспанія, німеччина, Франція(Франко-фламандська школа).Після 17 ст. – тільки італія, франц, і Нім. Тому, що у цих країнах сформ. своя опера. Патриціанське сімейство(кардиналів) Барберіні вирішили направити це мист. На служіння церкві. І у 1635р в Римі був відкритий перший публічний міський театр, який перейняв ф-цію храму світських ідеалів. Пост. Опера «Святий Олексій» муз.Стефан Оланді, лібр.-кардинал Джуліо Распільйозі. З цього часу музика стає не просто фоном, люди спеціально приходять, щоб її послухати. Опера стає інститутом муз. Виховання. В оперному мист.склалися свої способи постановки голосу, складна вок. Техніка. Постійним ідеалом оперної школи співу був бельканто, ттобто прекрасного співу. Крім органних, церква не приділяла увагу іншим інструментальним творам. Типічним складом для супров. Опери були лютня, теоня, віола да гамба. Скрипка.

Билет 32

Кла́удіо Джова́ні Анто́ніо Монтеве́рді (1567 —1643) — італійський композитор, один з основоположників жанру опери (drama per musica), видатний майстер мадригалу. Творчість Монтеверді представлена трьома групами творів: мадригали, опери і духовна музика. Головна особливість композиційної техніки Монтеверді - поєднання (нерідко в одному творі) імітаційної поліфонії, характерної для композиторів пізнього Відродження, і гомофонії, досягнення нової епохи бароко. Новаторство Монтеверді викликало різку критику з боку відомого теоретика музики Джованні Артузі, в полеміці з яким Монтеверді (і його брат Джуліо Чезаре) виявили свою прихильність так званій «другій практиці» музики. Згідно з декларацією братів Монтеверді, в музиці другої практики безроздільно панує поетичний текст, якому підкоряються всі елементи музичної мови, перш за все, мелодія, гармонія і ритм. Поетичний текст виправдовує будь-які нерегулярності музичних компонентів.Монтеверді рано почав творити музику. Уже на початку 1580- х рр. вийшли у світло перші збірники вокальних багатоголосних творів (мадригалів, мотетів, кантат), а до кінця цього десятиліття він стає відомим в Італії композитором, членом академії Санта Чечілія в Римі. У лютому 1607 р. у Мантує з величезним успіхом була поставлена перша опера Монтеверді - "Орфей" (лібр. А. Стріджо). Пасторальну п'єсу, призначену для палацових свят, Монтеверді перетворив у справжню драму про страждання й трагічну долю Орфея, про безсмертну красу його мистецтва. (Монтеверді й Стріджо зберегли трагічний варіант розв'язки міфу - Орфей, залишаючи царство мертвих, порушує заборону, оглядається на Еврідіку й втрачає її назавжди.) "Орфей" відрізняється дивним для раннього твору багатством засобів. Експресивна декламація й широка кантилена, хори й ансамблі, балет, розвинена оркестрова партія служать втіленню глибоко ліричного задуму. До нашого часу збереглася всього одна сцена із другої опери Монтеверді - "Аріадна" (1608). Це знаменитий "Плач Аріадни", що послужив прообразом безліч арій lamento в італійській опери.З 1613 р. Монтеверді пише опери, балети, інтермедії, мадригали, музику до церковних і придворних свят. Один з оригінальніших творів цього років - драматична сцена "Двобій Танкреда й Клорінди" на текст із поеми Т. Тассо "Звільнений Єрусалим", що з'єднав читання (партія Оповідача), акторську гру (речитативні партії Танкреда й Клоринди) і оркестр, що живописує хід двобою, розкриває емоційний характер сцени. У зв'язку з "Двобоєм" Монтеверді писав про новий стиль concіtato (збудженому, схвильованому), протиставляючи його пануючому в той час "м'якому, помірному" стилю.Гостроекспресивним, драматичним характером відрізняються й багато мадригалів. Монтеверді (у Венеції був створена остання, восьма збірка мадригалів, 1638). У цьому жанрі багатоголосної вокальної музики сформувався стиль композитора, відбувся відбір виразних засобів. Особливо оригінальна гармонійна мова мадригалів (сміливі тональні зіставлення, хроматичні, дисонуючі акорди й т.п. ). Наприкінці 1630-  х - початку 40- х рр. найвищого розквіту досягає оперна творчість Монтеверді ("Повернення Уліса на батьківщину" - 1640, "Адоніс" - 1639, "Весілля Енея і Лавінії" - 1641; 2 останні опери не збереглися).

В 1642 р. у Венеції була поставлена "Коронація Попеї" Монтеверді (лібр. Ф. Бузінелло по "Анналам" Тацита). Остання опера 75- літнього композитора стала справжньою вершиною, підсумком творчого шляху. У ній діють конкретні, реально існуючі історичні особи - римський імператор Нерон, відомий своїм підступництвом і жорстокістю, його вчитель - філософ Сенека. Багато чого в "Коронації" наводить на аналогії із трагедіями геніального сучасника композитора - В. Шекспіра. Відкритість і розжарення пристрастей, різкі, справді "шекспірівські" контрасти сцен піднесених і жанрово-побутових, комедійних. Так, прощання Сенеки з учнями - трагічна кульмінація опери - переміняється веселою інтермедією пажа й служниці, а потім зі справжня оргія - Нерон із друзями знущається із учителя, святкує його смерть."Єдиний його закон - саме життя", - писав про Монтеверді Р. Ролан. Сміливістю відкриттів творчість Монтеверді надовго випередила свій час. Композитор провидів дуже віддалене майбутнє музичного театру: реалізм оперної драматургії В. А. Моцарта, Дж. Верді, М. Мусоргського. Може бути, тому настільки дивною виявилася доля його творів. Довгі роки вони залишалися в забутті й знову повернулися до життя тільки в наш час.