Билет 29

Флорентійська камерата – об’єднання любителів музики, професійних музикантів, поетів, вчених гуманістів, що зібралися у Флоренції з 1580-х років в будинку графа Джованні Барді, а потім, після від’їзду мецената, в будинку іншого дилетанта – Якопо Корсі. Звідси і назва «Флорентійська камерата Барді – Корсі». Поряд із самими меценатами, натхненними думками про відродження античної трагедії і які пробували свої сили в поезії та музиці, в камерату входили співаки і композитори Якопо Пері, Джуліо Каччіні, теоретик і композитор Вінченцо Галілей, поет Оттавіо Рінуччіні, вчений філолог, знавець античності Джіроламо Меі, автор «Міркування про античну і нову музику», та інші знавці та любителі мистецтва.Учасники Флорентійської камерати мали ідею відродження античної трагедії. Вони протиставляли панівній у 16 століття хоральній поліфонії монодію із супроводом, висунувши на перший план гомофонно-гармонічне начало. На їх думку, мелодія мала йти за поетичною мовою, а супровід міг її підтримувати лише гармонічно. З Флорентійською камератою пов'язане народження нового жанру — опери drama per musica. У Флоренції з'явилися й перші зразки цього жанру: «Дафна» Пері, «Еврідіка» Пері , «Еврідіка» Каччіні. В самому багатоголос.16 століття безухильно стверджуються гармонічні закономірності, значення «вертикаль». Флорентійці намагалися показати нерозривний зв’язок музики з поезією. Джерелом їм слугувала не духовна образність, а антична естетична думка і давньогрецька трагедія.Драматизовано пісні, що складав і виконував Галілей, були передвісниками оперних монологів – покищо поза сценічним жанром. У 1594 році з’явилася перша «favola in musica» (казка на музиці) «Дафна».Текст написав Рінуччіні (музику писали різні музиканти), але тоді його ніхто не вважав лібретистом, який готує свою роботу для композитора. Поет вважався творцем твору, а композитор підкорявся йому.В опері Каччіні стали м’якшими за трактовкою драматичні епізоди, він розширив роль власного співу в опері, особливо в радісних, світлих пасторальних сценах. Каччіні прагнув до розробки нового стилю і в камерних вокальних жанрах - мадригалах, аріях і канцонетах для одного голоса із супроводом. Загалом флорентійці не відродили грецьку трагедію, але створили новий жанр сучасного їм мистецтва з усіма характерними ознаками саме своєї епохи. До них не існували музично-драматичні спектаклі такого плану, як їхня «драма на музиці».

Билет 30

Текст до цієї опери написав О.Рінуччінні, а музика виникла у 2 варіантах: Пері (1600), Каччині (1601). Міф про Орфея звернув на себе особливу увагу флорентійських реформаторів: в образі легендарного співака прославлялася сама підкорююча сила музики.Що стосується Рінуччінні, то цьому ліричному придворному поету, вихованому на зразках Тассо. Дух античної трагедії взагалі не давався. У своїй «Евридиці», при деякій виключно зовнішній схожості з трагедією, він створив текст типової пасторальної драми. Багато в чому він зблизився з Поліціано, аж до збігах у віршованих монологах, але загальний характер твору у Рінуччінні був менш наївним і більш витонченим. В наслідуванні древньому спектакль мав відкриватися прологом Трагедії. На противагу міфу п»єса закінчувалася щасливою розв»язкою: Евридику повертали Орфею. В цьому, очевидно, сказалися умови виконання і вимоги придворної естетики: спектакль готувався до святкування весілля Марії Медичі з Генріхом IV, а в таких випадках трагічна розв»язка була недопустимою. Зовнішні риси античної трагедії сказалися в тому, що хори мали своїх корифеїв, що про нещастя з Евридикою розповіла вісниця, а про Орфея і поява йому Венери розповідав його друг Арчетро. П»єса ділилася на 3 великі частини (власне дії не були зазначені), з двома змінами декорацій: сцени на лузі (ніби фон пасторалі) – сцени в Аїді – знову на лузі.