
- •Поняття управлінського рішення
- •Етапи прийняття рішень
- •Ме́тод експе́ртних оці́нок або
- •Управління ризиками
- •Транспортна задача (задача
- •Методи експертних оцінок
- •Вирішальне правило
- •Прийняття рішень
- •Сутність і принципи методу мозкового штурму
- •Розглядаючи питання щодо
- •Внутрішнє середовище організації
- •Управління ризиками
Поняття управлінського рішення
Управлінське рішення – це
директивні акти цілеспрямованого впливу на обєкт управління, якої базується на аналізі достовірних даних, що характеризують управлінську ситуацію.
УПР- це вибір, який повинен зробити керівник.
Управлінське рішення - це початковий і основний момент в організації діяльності кожного керівника. У зв'язку з цим управлінське рішення може розглядатися як основний зміст процесу управління і важливий інструмент системного підходу до управляємого об'єкту. Кожне підприємство є не тільки виробником продукції, але й складовою частиною суспільства. Тому при прийнятті управлінського рішення необхідно враховувати не тільки економічну сторону діяльності, а сукупність соціальних, ідеологічних, моральних та інших відносин.
Основними ознаками у.р. є:
наявність мети;
переліку альтернативи.
До управлінського рішення
пред'являють ряд загальних вимог :
Всебічна обґрунтованість;
Своєчасність;
Повноважність;
Погоджуваність.
У прийнятті рішення присутні в
різній мірі три моменти: інтуїція, думка і раціональність.
Інтуїтивне рішення менеджера будується на власному досвіді і почутті того, що його вибір вірний. Тут присутнє "шосте відчуття".
Рішення, побудоване на думці, схоже з інтуїтивним тому, що на перший погляд логіка слабко проглядається. Але в їх основі лежать знання і свідомий досвід минулого, обираючи кращий варіант.
Раціональні рішення в основному будуються на методах економічного аналізу, обґрунтуванні та оптимізації стратегічних і тактичних питань.
Медіа́на — 1. У статистиці
величина ознаки, що знаходиться по середині ранжованого ряду вибірки, тобто — це величина, що знаходиться в середині ряду величин, розташованих у зростаючому або спадному порядку. 2. В теорії ймовірності — характеристика розподілення випадкової величини. Медіана ділить ряд значень ознаки на дві рівні частини, по обидві частини від неї розміщується однакова кількість одиниць сукупності.
Медiана дiлить упорядкований ряд на двi рiвнi частини і вiдповiдає середньому члену ряду, побудованого в порядку зростання (ранжований ряд). Квартiль — це значення ознаки, що вiдповiдає членам ряду, вiддаленої вiд початку на 1/4 (нижнiй квартiль) та 3/4 (верхнiй квартiль).
То ж, медiана та квартiль дiлять упорядкований ряд чисел на чотири частини. Прийнято вважати, що медiана характеризує узагальнену думку групи експертiв, а оцiнки, що потрапили за межi верхнього та нижнього квартiлiв, знаходяться за межами iнтервалу довiри.
Етапи прийняття рішень
Процес прийняття рішень складається з таких основних етапів:
визначення цілей;
виявлення проблеми;
одержання необхідної інформації;
розгляду можливих альтернативних рішень;
прийняття рішення;
розробки заходів на виконання рішення;
розподілу відповідальності серед працюючих;
оцінки прийнятого рішення.
Визначити ціль — означає поставити перед собою певне завдання. Таким завданням може бути приріст прибутку, приріст
власного капіталу, збільшення вільного часу, зменшення втрат продукції, зниження виробничих витрат, розширення масштабів виробництва тощо.
Виявлення проблеми полягає у чіткому накресленні перешкод, які стоять на шляху до мети. Проблема — це розбіжність між поставленою метою й дійсністю.
Після виявлення проблеми потрібно одержати інформацію про причини, які викликають цю проблему, і про способи їх усунення. Пошук інформації потребує затрат часу й коштів. Тому ці затрати повинні зіставлятися з можливим результатом при досягненні мети.
Етап розгляду можливих альтернативних рішень ґрунтується на одержанні інформації й розробці варіантів вирішення проблеми. Наприклад, зниження затрат кормів на центнер молока можна досягти різними шляхами — зміною раціону годівлі худоби, умов її утримання, вдосконаленням селекційної справи тощо.
Прийняття рішення — це насамперед можливість вибору конкретного рішення з-поміж його альтернативних варіантів. Будь-який вибір завжди пов’язаний з певними труднощами. Це може бути, наприклад, недостатність інформації при розробці альтернативних варіантів рішення. Крім того, щоб зробити рішучий крок і прийняти те чи інше рішення, потрібна сміливість. Тому цей процес є індивідуальним і залежить від особистості менеджера.
Розробка заходів на виконання рішень передбачає визначення обсягу роботи, необхідних ресурсів, розподіл обов’язків серед працюючих. Усе це вимагає від менеджера енергії та організаторських здібностей.
Розподіл відповідальності серед працюючих — це насамперед готовність менеджера нести персональну відповідальність за свої рішення. Не всі можуть взяти на себе таку відповідальність. Тому не кожен може бути менеджером.
Цільова функція — функція,
Що зв'язує мету (змінну, що оптимізується) з керованими змінними в задачі оптимізації.
У широкому сенсі цільова функція є математичний вираз деякого критерію якості одного об'єкту (рішення, процесу) в порівнянні з іншим. Прикладом критерію в теорії статистичних рішень є середньоквадратичний критерій точності апроксимації. Мета — знайти такі оцінки, при яких цільова функція досягає мінімуму.
Важливо, що критерій завжди привноситься ззовні, і тільки після цього шукається правило рішення, що мінімізує або максимізує цільову функцію.
В ході дослідження, по-перше, визначено необхідність розмежування понять “цільова функція” та “цілепокладання”, позначено сумісні риси різних позицій щодо їх трактування, по-друге, систематизовано соціально-економічні передумови цілепокладання в державному регулюванні економіки, по-третє, виявлено особливості формування цільової функції економічної політики для України, по-четверте, встановлено потребу взаємодії державних і недержавних інституцій в процесі визначення та реалізації цільової функції, по-п’яте, здійснено системний підхід до оцінки та прогнозування основних компонент цільової функції, по-шосте, залучено математичні методи її прогнозування на засадах оптимального співвідношення між кількістю пріоритетних стратегічних цілей та кількістю реальних інструментів їх досягнення.