1.17. Самосвідомість.

1.17.1.Загальне поняття і визначення самосвідомості.

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об´єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб´єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості, що є вінцем розвитку свідомості. Самосвідомість - це свідомість власного Я, яку вважають епіцентром свідомості. Самосвідомість відображає психіку, її зміст, саму для себе. САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

1.17.2.Співвідношення свідомості і самосвідомості.

На відміну від свідомості, 1) самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві; .2) якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знанням про себе; 3) якщо свідомість орієнтована на весь об´єктивний світ, то об´єктом самосвідомості є сама особистість;

4) у самосвідомості особистість постає і як суб´єкт, і як об´єкт пізнання.

1.17.3.Генезис самосвідомості.

За Л.Д. Столяренко, у сучасній науці існують різні точки зору на генезис самосвідомості.

1.Традиційним є розуміння, що первинно виникає самосвідомість внаслідок здатності людини до самовідчутті, самосприйняття людини, коли ще в ранньому дитинстві у дитини формується цілісне уявлення про своє фізичне тіло, із розрізненням себе і всього іншого світу. Виходячи з концепції "первинності" самосвідомості вказується, що здатність до самопереживання як особливої універсальноюї сторони самосвідомості, яке її породжує.

2. Існує і протилежна точка зору, згідно з якою, самосвідомість – вищий прояв свідомості, що виник як результат її розвитку. Не свідомість народжується з самопізнання, з "Я", а самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості.

3.Усвідомлення зовнішнього світу і самосвідомість виникли і розвивалися одночасно, єдино і взаємообумовлено. У міру об'єднання "предметних" відчуттів складається уявлення людини про зовнішній світ, а в результаті синтезу самовідчуття - про саму себе.

У онтогенезі самосвідомості можна виділити два основні етапи: 1) формується схема власного тіла і формується "почуття Я". 2) людина осмислює свою відмінність від інших у понятійній формі. Це відбувається в міру вдосконалення інтелектуальних можливостей і становлення понятійного мислення, коли самосвідомість досягає рівня рефлексії, Тому рівень рефлексії індивідуальної самосвідомості завжди залишається внутрішньо пов'язаним з афективним самопереживанням.

1.17.4. Психологічна сутність самосвідомості.

Психологічна сутність самосвідомості полягає в тому, що у ставленні особистості до себе закладена її здатність до самовдосконалення, що підвищує адаптаційні можливості людини, підвищує її можливості до виживання. Пізнання своїх особливостей допомагає людині змінювати себе, корегувати свої дії, долати неефективні неадаптивні способи реакцій,дій, поведінки. Психологічне значення самосвідомості полягає в тому, що кожна людина не лише пізнає, але і творить саму себе, утверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Самосвідомість поєднує пізнання та переживання. Відчуття людиною своєї єдиності, цілісності підтримується безперервністю її переживань в часі: - переживанням свого минулого, сьогодення, надії на майбутнє. Безперервність такого роду переживань і дає людині можливість інтегрувати себе в єдине ціле. В цьому проявляється цілісність, єдність, стійкість людського Я, тобто усвідомлення себе як стійкого об’єкта, що передбачає:

1. Внутрішню цілісність особистості.

2. Стабільність особистості, яка за різних обставин залишається сама собою.

3. Неперервність переживання особистості у часі (минулому, теперішньому,

майбутньому).

Самосвідомість забезпечує встановлення рівноваги між зовнішніми впливами та внутрішнім станом суб'єкта, визначає формування свідомої поведінки людини.

З одного боку самосвідомість виступає як результат розвитку особистості, з іншого - як регулятор цього процесу. Психологія кожної людини складна та багатогранна, вона має глибинний характер.

1.17.5. Наукові дослідження феномену самосвідомості.

В українській психологічній школі біля витоків вивчення проблеми самосвідомості стояв П. Р. Чамата. Він визначав самосвідомість як усвідомлення людиною себе самої та своїх ставлень до зовнішнього світу, ставлення до інших людей. Ідеї П. Р. Чапати розвивали його послідовники

Л. С. Сапожникова, М. Й. Боришевський та інші. Предметом досліджень

Л. С. Сапожникової була самооцінка дітей різного віку, її зв'язок з рівнем домагань учнів, з позицією їх в колективі. Зміна соціальної ролі, рівня домагань актуалізує питання «Хто я?», «Який я?» і сприяє формуванню внутрішнього світу. В цьому процесі регулюючу роль відіграє самооцінка як важливий чинник успіхів, що стимулює самовиховання та розвиток індивіда.

М. Й. Боришевський вивчав механізми саморегуляції як вияв внутрішньої самоактивності особистості. Він дослідив залежність процесу саморегулювання від інтелектуального, морального розвитку особистості та її емоційно-вольової сфери.

Завдяки самосвідомості людина стає сама для себе об’єктом пізнання, емоційного переживання, і ставлення, а також впливу (самовпливу: я над собою працюю, я щось із собою роблю). Важливо усвідомлювати, як я себе підтримую, караю спонукаю, нагороджую тощо. Свідома поведінка людини зумовлена результатом її уявлень про себе, що склалися внаслідок спілкування з нею оточуючих.