1.15.3.Будова нервової системи.

Нервова система - це ієрархічна структура нервових утворень (нейронних утворень), що є центральним регулятором, який забезпечує діяльність організму в цілому. Образно кажучи, нервову систему можна уявити телефонною мережею, яка забезпечує зв’язок усіх органів і ділянок тіла з її найважливішим центром – головним мозком. Нервова система складається з живих клітин, що потребують живлення і кисню так само, як і інші клітини організму. Для загальної орієнтації важливо нагадати, що найдрібнішими складовими речовин є атоми. Атоми утворюють молекули, молекули - клітини, клітини утворюють тканини, а з тканин – органи, системи органів складають організм. Найважливіші клітини нервової системи називаються нейронами Інші клітини нервової системи, що оточують нейрони і забезпечують їх функціонування називаються гліальними клітинами. Вивченням поведінки і психіки людини на молекулярному рівні займається наука нейробіологія, однак дослідження зв’язків психіки з діяльністю нервової системи впритул до нейронного рівня займається наука психофізіологія.

Нервова система поділяється на три відділи: центральний, периферичний та вегетативний. Периферична нервова система забезпечує зв’язок між центральною нервовою системою (ЦНС) – головним і спинним мозком та іншими органами тіла. ЦНС містить у собі наступні елементи. 1.Спинномозкові нерви. Це 31 пара нервів, що виходять із спинного мозку між хребцями і розходяться до м’язів та інших частин тіла. 2.Черепно-мозкові нерви. Це 12 пар нервів, що виходять безпосередньо із стовбура мозку і беруть участь у діяльності органів чуття, м’язів голови та шиї, залоз голови тощо. 3. ЦНС містить підсистему, що називається автономною нервовою системою (АНС). Вона регулює діяльність особливих м’язових тканин (гладких і серцевих), які можуть рефлекторно скорочуватись, внаслідок чого змінюється тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів або, наприклад, розширюються зіниці ока. АНС складається з двох компонентів 1) симпатичної нервової системи, що забезпечує організм додатковою енергією у критичних (стресових) ситуаціях, коли необхідно подолати певну перешкоду або загрозу чи втекти від неї, 2) парасимпатичної нервової система, що забезпечує регуляцію діяльності організму в нормальних умовах, а також повернення організму до звичного режиму функціонування після збудження симпатичної нервової системи, дезактивуючи її. Однак залишається проблема пошуку специфічного субстрату (носія) психіки. За припущеннями сучасних фізиків, це можуть бути мікролептони – найдрібніші ядерні частинки або торсійне поле, як було зазначено Однак психіку не можна звести до роботи нервової системи, хоча при порушеннях діяльності нервової системи, зокрема, мозку, порушується і психічна діяльність. Іншими словами, фізіологічною основою психіки є вища нервова діяльність, зокрема робота великих півкуль головного мозку і кори головного мозку. Мозок – комплексна інтегрована система. Різні частини мозку взаємодіють між собою, забезпечуючи виконання тонко диференційованих функцій життєзабезпечення організму і психічної діяльності. Це встановлено з допомогою різних методів дослідження: аутопсії - (посмертного вскриття) мозку, електроенцефалографії, комп’ютерної томографії, магнітно-резонансного сканування та ін.. В головному мозку виділяють наступні відділи: передній, середній, задній і проміжний.

Спеціалізація структур переднього мозку полягає у забезпеченні вищих (інтелектуальних психічних функцій. Передній відділ головного мозку містить: кору головного мозку, що покриває своєю поверхнею дві великі півкулі – ліву і праву, мигдалину, (названу так за свою горіхо подібну форму), гіпокамп (нагадує морського коника), базальні ганлії і перегородку між, що утворює стінку між двома шлуночками.